Рішення

від 16.10.2018 по справі 809/1100/18

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" жовтня 2018 р. справа № 809/1100/18

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Могили А.Б.

за участі:

секретаря судового засідання Чижевської І.В.,

представника позивача ОСОБА_1,

представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Деревообробна компанія "ВУД-ІФ" до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №№0004911401, НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3 від 12.06.2018, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Деревообробна компанія "ВУД-ІФ" звернулося в суд із позовом Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №№0004911401, НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3 від 12.06.2018.

Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Деревообробна компанія "ВУД-ІФ" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області складено акт №402/09-19-14-06/34084832 від 22.05.2018.

На підставі вказаного акту відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення №0004911401 від 12.06.2018, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 1000152 грн. за основним платежем та штрафні санкції на суму 197686 грн., №0004941401 від 12.06.2018, яким визначено податкове зобов'язання з ПДВ в розмірі 590 734 грн. та штрафні санкції в розмірі 147686 грн., №0004931401 від 12.06.2018, яким застосовано штрафні санкції на підставі п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 113261 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 28315 грн., НОМЕР_3 від 12.06.2018, яким зменшено від'ємне значення звітного (податкового) періоду, яке зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного податкового періоду в сумі 125667 грн. за грудень 2017 року.

Підставою для винесення спірних рішень слугували висновки контролюючого органу про нереальність, фіктивність господарських операцій з контрагентами позивача. Однак такі висновки контролюючого органу є надуманими та такими, що не відповідають фактичним обставинам здійснення господарських операцій.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача вказала, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Деревообробна компанія "ВУД-ІФ" вважає вказані податкові повідомлення рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню з огляду на те, що господарські операції із контрагентами мали реальний характер та призвели до змін в майновому стані позивача. Послуги з перекладу, господарські операції по придбанню ТМЦ (лісоматеріалів), транспортуванню товару, дані щодо платежів є документально підтвердженими, а тому висновок контролюючого органу є безпідставним.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву (26.07.2018), відповідно до якого вбачається, що за результатами планової виїзної перевірки позивача встановлено ряд порушень податкового законодавства, що слугувало підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень.

Щодо підстав та обґрунтування акту перевірки в частині віднесення позивачем до складу валових витрат за 2015-2016 роки послуг нематеріального характеру (послуг з перекладу) наданих ФОП ОСОБА_4 на суму 231521 грн. зазначив, що надані акти здачі приймання виконаних робіт не відображають суті наданих послуг і зв'язок із господарською діяльністю позивача. ФОП ОСОБА_4 та директор ТОВ"Деревообробна компанія "ВУД-ІФ" ОСОБА_4 є одна і таж фізична особа, яка володіє знаннями німецької мови. Договір про надання послуг з перекладу є зайвою ланкою у господарській діяльності Товариства, не містить економічного ефекту, а під виглядом укладання даного договору позивач штучно збільшив витрати на суму 231521 грн.

З приводу відображення позивачем операцій по придбанню ТМЦ (лісоматеріалів) від ТОВ "Форест Еко Інвест" зазначено, що дане Товариство фігурує у кримінальному провадженні, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 Кримінального кодексу України, як таке що здійснило постачання половника дубового, особам, які обвинувачуються у розкраданні деревини. Окрім того встановлено відсутність персоналу та основних засобів для здійснення фінансово-господарських операцій даного контрагента в період, що підлягав перевірці.

До перевірки по операціях позивача із ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_6 не надано специфікації-накладної форми №ЛГ-25 на відпуск лісоматеріалів від лісокористувача, документи щодо походження товару, товарно-транспортних накладних, виписаних державними лісогосподарськими підприємствами, які б підтверджували його походження.

Таким чином, позивачем протягом 2016-2017 років безпідставно відображено у податковому та бухгалтерському обліку операції по оформлених документах на придбання ТМЦ від вищевказаних контрагентів та сформовано витрати.

Контролюючий орган прийшов до висновку про те, що вказані операції із фізичними особами та ТОВ "Форест Еко Інвест" фактично не відбулися, а лише відображені у первинних документах.

Також, в період, що підлягав перевірці Товариство здійснювало виробництво лісопродукції в процесі якого утворювалися виробничі відходи дрова та опилки, які Товариством згідно актів списано на витрати. Однак дані акти не відображають змісту господарських операцій та інформації, щодо використання даних відходів в господарській діяльності Товариства. Враховуючи викладене, контролюючим органом правомірно прийняті спірні податкової повідомлення-рішення, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

У додаткових поясненнях від 03.09.2018 відповідач зазначив, що господарські операції із транспортування (перевезення) товару (лісопродукції) між позивачем та ФОП ОСОБА_7 не підтверджені документально, оскільки в ході перевірки не встановлено факту передачі ТМЦ від постачальника до покупця, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.09.2018 закрито підготовче провадження у даній справі.

Суд, заслухавши усні пояснення представника позивача, представників відповідача, дослідивши письмові докази, письмові пояснення викладені у заявах по суті справи, зазначає наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Деревообробна компанія "ВУД-ІФ" відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію серії А01 від 20.11.2007 та Статуту, затвердженого 08.10.2007, довідки з ЄДРПОУ №660083 від 06.09.2012 є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законом порядку (т.1, а.с.142-150).

Відповідно до свідоцтва №100098790 від 15.02.2008 Товариство являється платником податку на додану вартість з 06.09.2006 (т.1, а.с.151).

Видами діяльності Товариства є лісопильне та стругальне виробництво, лісозаготівлі, виробництво фанери, дерев'яних плит і панелей, шпону, виробництво дерев'яної тари, діяльність посередників у торгівлі деревиною, будівельними матеріалами, санітарно-технічними виробами, надання послуг в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (т.1, а.с.150).

Згідно підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 цього Кодексу контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки (підпункт 75.1 статті 75 Податкового кодексу України).

За результатами документальної планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Деревообробна компанія "ВУД-ІФ" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області складено акт №402/09-19-14-06/34084832 від 22.05.2018 (т.1, а.с.17-99).

Відповідно до підпункту 20.1.6 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов'язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

В ході перевірки контролюючим органом керівнику Товариства скеровано вимогу та запити від 26.04.2018, 04.05.2018, 05.05.2018, 10.05.2018 щодо надання письмових пояснень та ряд документів, що становили предмет перевірки (т.4, а.с.173-177).

По суті, висновки контролюючого органу в основному базуються на фіктивності господарських операцій між позивачем та його контрагентами в період, що підлягав перевірці.

Зокрема, в ході перевірки контролюючий орган дійшов висновку про неможливість підтвердження реальності здійснення господарських операцій по взаємовідносинах позивача із ТОВ "Форест Еко Інвест", ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_6 Не підтвердженими документально контролюючий орган також вважає операції із транспортування (перевезення) товару (лісопродукції) між позивачем та ФОП ОСОБА_7 Щодо послуг нематеріального характеру (послуг з перекладу) наданих ФОП ОСОБА_4 відповідач зробив висновок, що такі не містять економічного ефекту, а під виглядом укладання даного договору позивач штучно збільшив витрати. Також контролюючий орган посилається на наявність кримінальних проваджень щодо контрагента позивача ТОВ "Форест Еко Інвест".

Не погодившись із висновками акту перевірки, позивачем 29.05.2018 подано заперечення до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (т.1, а.с.100-102).

За результатами розгляду даного заперечення, відповідач дійшов до висновку про залишення акту перевірки №402/09-19-14-06/34084832 від 22.05.2018 без змін (т.1, а.с.103-109).

Як наслідок, контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення №0004911401 від 12.06.2018, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 1000152 грн. за основним платежем та штрафні санкції на суму 197686 грн., №0004941401 від 12.06.2018, яким визначено податкове зобов'язання з ПДВ у розмірі 590734 грн. та штрафні санкції в розмірі 147686 грн., №0004931401 від 12.06.2018, яким застосовано штрафні санкції на підставі п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України у зв'язку з чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 113261 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 28315 грн., №0004921401 від 12.06.2018, яким зменшено від'ємне значення звітного (податкового) періоду, яке зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного податкового періоду в сумі 125667 грн. за грудень 2017 року (т.1, а.с.111-114).

В матеріалах справи міститься розрахунок податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій по акту перевірки від 22.05.2018 (т.1, а.с.115-120).

Надаючи правову оцінку оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, суд виходить з наступного.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Щодо господарських операцій позивача із ТОВ "Форест Еко Інвест" суд зазначає таке.

Згідно договору поставки від 11.11.2016 укладеного між позивачем (покупець) та ТОВ "Форест Еко Інвест" (продавець), позивач придбав ліс кругляк та техдрова (дуб), згідно видаткових накладних (т.4, а.с.141).

Загалом протягом 2016-2017 років цим контрагентом поставлено ТМЦ на суму 109797,85 грн.

Операції з контрагентом позивачем відображено в рядку 2050 "собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг "форми №2 "Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід)" за 2016 рік в сумі 367232 грн., за 2017 рік - 4755419 грн.

Постачання вказаного товару здійснювалося на підставі товарно-транспортних накладних, які містять необхідні відомості про вантаж, зокрема дату відправки, інформацію щодо відправника, одержувача тощо. В процесі виконання господарських операцій сторонами сформовано накладні, а також акт звірки взаємних розрахунків.

Окрім того, в матеріалах справи до кожної партії продукції міститься сертифікати походження лісоматеріалів та виготовлених з них пиломатеріалів для здійснення експортних операцій (т.2, а.с.1-144).

Розрахунок із контрагентом за поставлені лісоматеріали позивачем здійснено у безготівковій формі, що не заперечується відповідачем.

Таким чином, суд вважає, що всі перелічені документи, які були надані контролюючому органу під час перевірки та в копіях суду під час розгляду справи, є належними та допустимими доказами в підтвердження господарських операцій між позивачем та ТОВ "Форест Еко Інвест".

Слід зазначити, що у досліджених судом господарських правовідносинах, товар позивачу поставлявся контрагентом на підставі укладеного договору. Вказаний договір вчинений в письмовій формі, підписаний представником позивача та контрагента, скріплений їх печатками, а, отже, є укладеним, і відповідно до частини 1 статті 202, частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України встановлює для сторін права та обов'язки.

Будь-яких доказів які б викликали сумнів в достовірності цього правочину, відповідач суду не надав. Також суду не подано доказів визнання судом дослідженого договору недійсними та застосування наслідків його недійсності.

Щодо фігурування даного контрагента в кримінальних провадженнях, суд зазначає, що початок досудового розслідування та проведення в його межах слідчих дій, не є підставою для прийняття контролюючим органами висновків про фіктивність даного суб'єкта господарської діяльності, оскільки такі факти згідно частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України підтверджується лише вироком суду в кримінальній справі. Більше того, відповідачем не надано суду жодних доказів про наявність кримінальних проваджень щодо ухилення від сплати податків внаслідок здійснення зазначених господарських операціях.

З приводу тверджень відповідача про відсутність трудових ресурсів у ТОВ "Форест Еко Інвест" для здійснення господарської діяльності слід зазначити таке.

Такі обставини, як відсутність у контрагента трудових ресурсів, відсутність працівників не можуть спростовувати фактичне виконання операції, оскільки специфіка підприємницької діяльності полягає у тому, що підприємство не завжди має мати у власності задекларовані значну кількість працівників, наявність основних засобів та транспорт для виконання взятих на себе зобов'язань. Звичаями ділового обороту визначені й інші можливості залучення ресурсів для поставки товарів/робіт/послуг, як от на підставі цивільно-правових договорів. Таку правову позицію висловив Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 21.06.2017 по справі №К/800/38757/15.

Суд зазначає, що відсутність трудових ресурсів в необхідній кількості, не дає підстав вважати, що їх певна (незначна) кількість позбавляла можливості, наявними у контрагента позивача трудовими ресурсами здійснювати господарську діяльність.

У рішенні від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України" Європейський суд з прав людини вказав на те, що державні органи у випадку наявності інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Наведені вище доводи представника відповідача носять характер припущень, оскільки вони ґрунтуються, в тому числі на матеріалах кримінального провадження, копії яких у відповідача відсутні, а висновок з приводу наявності такого судом надано вище.

Щодо господарських операцій позивача із ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_6 слід зазначити таке.

За предметом угоди купівлі-продажу №12.04.2017 від 12.04.2017 позивач придбав у ФОП ОСОБА_5 лісоматеріали дубові, пиломатеріали необрізні та обрізні за специфікацією, упакуванням, доставкою та іншими умовами згідно накладної, на кожну окрему партію товару на загальну суму 309046 грн.(т.4, а.с.139).

За такою ж угодою купівлі-продажу №12.04.2017 від 12.04.2017 позивач придбав у ФОП ОСОБА_6 лісоматеріали дубові, пиломатеріали необрізні та обрізні за специфікацією, упакуванням, доставкою та іншими умовами згідно накладної, на кожну окрему партію товару на загальну суму 113000 грн.(т.4, а.с.140).

Постачання вказаного товару здійснювалося на підставі товарно-транспортних накладних, які містять необхідні відомості про вантаж, зокрема дату відправки, інформацію щодо відправника, одержувача тощо. В процесі виконання господарських операцій сторонами сформовано накладні, а також акт звірки взаємних розрахунків.

Окрім того, в матеріалах справи до кожної партії продукції міститься сертифікати про походження лісоматеріалів та виготовлених з них пиломатеріалів для здійснення експортних операцій (т.2, а.с.145-172).

На думку суду, надані позивачем первинні документи в межах господарських операцій із ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_6 є належними доказами в підтвердження здійснення даних правовідносин.

В ході перевірки контролюючий орган поставив під сумнів дані господарські операції, зазначивши при цьому про відсутність специфікації-накладної форма №ЛГ-25 на відпуск лісоматеріалів від лісокористувача, документів щодо походження товару, товарно-транспортних накладних (ТТН-ліс), виписаних держаними лісогосподарськими підприємствами, які б підтверджували його походження.

Разом з тим, суд зазначає, що наявність сертифікатів про походження лісоматеріалів та виготовлених з них пиломатеріалів, які передбачені Законом України "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, пов'язаної з реалізацією та експортом лісоматеріалів", є підставою для реалізації за межі митної території України в митному режимі експорту лісоматеріалів та виготовлених з них пиломатеріалів.

Позивач відповідно до вимог законодавства отримав сертифікати про походження товару (пиломатеріалів), які підтверджують походження лісоматеріалів, та котрі надавалися під час перевірки контролюючому органу.

Вказані висновки суду підтверджуються тим, що згідно п. 1 статті 3 Закону України "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, пов'язаної з реалізацією та експортом лісоматеріалів" від 08.09.2005 №2860-ІV реалізацію за межі митної території України в митному режимі експорту суб'єктами підприємницької діяльності лісоматеріалів та виготовлених з них пиломатеріалів допускається за наявності сертифіката про походження лісоматеріалів.

Згідно п. 4 Тимчасового порядку видачі сертифіката про походження лісоматеріалів та виготовлених з них пиломатеріалів для здійснення експортних операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1260 від 21.12.2005, сертифікат видається експортеру територіальним органом Держлісагенства на підставі поданої заяви встановленого зразка, а також зазначено про відповідальність експортера за достовірність інформації в поданих ним документах.

Для отримання сертифіката експортери подають територіальному органові Держлісагентства заяву за встановленою Агентством формою, до якої додається копія (з обов'язковим пред'явленням оригіналу) товарно-транспортної або залізничної накладної про придбання лісо- та пиломатеріалів, або лісорубного квитка (для постійних лісокористувачів) (п.5 Тимчасового порядку).

Таким чином, суд погоджується з твердженням позивача про відсутність на стадії отримання сертифікату обов'язку подання експортерами специфікації-накладної форми №ЛГ-25, оскільки обов'язковість такої не передбачена даним Порядком.

Згідно п. 4 Інструкції щодо заповнення форми Сертифіката про проходження лісоматеріалів та виготовлених з них пиломатеріалів для здійснення експортної продукції, затвердженої Наказом Державного комітету лісового господарства України від 07.09.2007 №528, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 26 вересня 2007 року за №1111/14378, після видачі Сертифіката на представлених оригіналах супровідних документів здійснюється відмітка із зазначенням номера та дати виданого Сертифіката для унеможливлення видачі за цими самими документами Сертифіката повторно.

Тобто, з сертифіката про походження лісоматеріалів та виготовлених з них пиломатеріалів, який є невід'ємною частиною вантажно-митної декларації (рядок 44 декларації) достеменно можна встановити з якої саме сировини було виготовлено продукцію.

Докази про недійсність сертифікатів про проходження лісоматеріалів, наявних у позивача, в суду відсутні.

Також, суд зазначає, що в позивача відсутній обов'язок зберігання товарно-транспортних накладних у випадку здійснення йому поставки товару за рахунок постачальника такого товару, що мало місце по вказаних контрагентах.

Щодо висновків контролюючого органу про фіктивність господарських операцій позивача із контрагентом ФОП ОСОБА_7 на суму 308797 грн. суд зазначає наступне.

Як свідчать наявні в матеріалах справи копії товарно-транспортних накладних при перевезенні деревини автомобільним транспортом (ТТН-ліс), контрагент ФОП ОСОБА_7 поставив Товариству лісоматеріали власним транспортним засобом і за власний кошт.

До товарно-транспортних накладних було складено специфікацію-накладної на відпуск лісоматеріалів форми №ЛГ-25.

Як у випадку із попередніми контрагентами, сторонами сформовано накладні, а також акт звірки взаємних розрахунків, позивачем в свою чергу отримано сертифікати про проходження лісоматеріалів та виготовлених з них пиломатеріалів для здійснення експортних операцій (т.2, а.с.173-202).

Як вже зазначено судом факт розрахунку позивача з контрагентами за постачання ТМЦ відповідачем не заперечується. Фактів повернення отриманих внаслідок господарських операцій між позивачем і вказаними контрагентами коштів, в тому числі готівкою, відповідачем суду не наведено, доказів на їх підтвердження не представлено. Також в суді не знайшли свого підтвердження припущення відповідача про придбання лісоматеріалів позивачем у інших (третіх) осіб, так як під час перевірки відповідач не співставив об'єму придбаних лісоматеріалів з об'ємом виготовлених пиломатеріалів за мінусом відходів, що в свою чергу могло засвідчити отримання позивачем лісоматеріалу не від зазначених контрагентів.

Таким чином, висновки контролюючого органу про купівлю позивачем товару невідомого походження не знайшли свого підтвердження та спростовуються вищевказаними документами, які свідчать про зміни в майновому стані позивача та реальне отримання ним товару/послуг від даних контрагентів.

Щодо неврахування контролюючим органом витрат на суму 1891425,49 грн., на підставі актів списання дров і опилок в господарській діяльності позивача, як таких що не відображають змісту господарських операцій, та як наслідок завищення, на думку відповідача, показників реалізованої продукції в сумі 1277442,85 грн., що вплинуло на визначення податку на додану вартість слід зазначити таке.

На переконання суду, такі посилання контролюючого органу базуються на припущеннях та спростовуються наступними доказами.

На правах оренди, як виробничі цехи позивач використовує нежитлові приміщення площею 3393,6 м.кв., згідно договорів від 01.12.2012, 01.12.2015 (т.1, а.с.156-158, 160-163).

Як зазначив позивач, дані приміщення опалюються за допомогою котлів у кількості 5 штук, що передані Товариству відповідно до акту приймання-передавання від 01.12.2012 та 01.12.2015 (т.1, а.с.159,164).

Згідно наказів позивача, на підставі доповідної записки начальника цеху Товариства, дрова відходи та опилки використовувалися в основному для обігріву виробничих приміщень у зв'язку із зниженням температури, в меншій мірі відправлялися на будівництво будівель виробничого цеху-покрівля, облагородження території. Списання матеріалів в загальній кількості 4164,772 куб.м оформлялося актами списання та відомостями на списання (т.1. а.с.171-245).

Суд вважає, що аналіз відповідачем технічних характеристик приладів обігріву приміщень, орендованих позивачем, не може включатися відповідачем до висновку акту перевірки, як безумовний факт неможливості використання відходів і опилок в кількості зазначеній позивачем для обігріву приміщень. Крім того, відповідачем помилково не враховано використання позивачем відходів лісоматеріалів (піддонів), як пакувальний матеріал, що не входив у ціну реалізованої ним лісопродукції.

З урахуванням досліджених судом первинних документів, наявних в матеріалах справи, суд вважає, що всі документи в сукупності свідчать про фактичний рух активів із урахуванням ділової мети у межах господарської діяльності позивача, дані податкового обліку сформовані платником податків правомірно (обґрунтовано), а тому суд дійшов до висновку про те, що позивач підтвердив факти реального настання правових наслідків за господарськими операціями по списанню дров та опилок.

Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 44.1 ст.44 Кодексу передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

За змістом пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Кодексу об'єктом оподаткування є:прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.3 ст. ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV.

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, первинний документ згідно з цим визначенням має дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті належні документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, а не документи якості чи походження товару.

Правову позицію з цього приводу висловив Верховний суд у постанові від 12.06.2018 у справі №802/1155/17а (провадження №К/9901/4402/17).

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує до норм Податкового кодексу України.

За правилами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення витрат та податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Також суд зазначає, що відповідно до п.п.14.1.231 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, господарські операції є такими, що вчинені у межах господарської діяльності, лише за наявності розумних економічних причин (ділової мети). Операція, позбавлена таких економічних причин, не підлягає відображенню в податковому обліку. Господарською може бути визнана лише правомірна діяльність платника податку, вчинювана саме з метою одержання доходу, а не з метою заниження податкових зобов'язань.

Відповідачем не подано належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків або можливої фіктивності його постачальників, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем господарських операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо. На момент здійснення поставок/надання послуг позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи/фізичні особи-підприємці, ТОВ Форест Еко Інвест також платником податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавалися.

На підтвердження господарських операцій в період, що підлягав перевірці, позивачем, окрім зазначених вище документів, представлено оборотно-сальодові відомості за 2015-2017 роки, згідно яких обсяг закупівлі деревини за цей період становив 13976,997 куб.м на загальну суму 37370573,6 грн. вказане також підтверджується довідкою Товариства від 21.06.2018 №67 (т.1, а.с.152-155).

Окрім того, за вказаний період Товариство відвантажило готової продукції нерезиденту на суму 34773370,27 грн. та резиденту на суму 486276,11 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями митних деклараціях (т.2, а.с.203-248, т.3, а.с.1-253, т.4, а.с.1-138).

Суд звертає увагу на те, що в разі подання платником податків первинних документів контролюючому органу, спростування їх достовірності покладається саме на цього суб'єкта владних повноважень, який на підставі належним чином зафіксованих та документально підтверджених фактів повинен довести нездійснення таких операцій. Доказування суб'єктом владних повноважень таких обставин не може ґрунтуватися на припущеннях щодо певних обставин.

При цьому, суд не бере до уваги посилання відповідача на наявну в нього податкову інформацію щодо контрагентів позивача як на підставу для відмови в задоволенні позову, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження факту надання послуг, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальниками, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цих осіб.

Таким чином спірні податкові повідомлення-рішення в частині збільшення/зменшення сум грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість по контрагентах позивача ТОВ "Форест Еко Інвест", ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7 підлягають скасуванню.

Досліджуючи обставини здійснення господарських операцій позивача та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, зокрема щодо послуг нематеріального характеру (послуг перекладу) отриманих від ФОП ОСОБА_4 суд зазначає таке.

Відповідно до договору №1/01 від 02.01.2015 про надання послуг з перекладу, укладеного між СПД ОСОБА_4 (виконавець) та ТОВ "Деревообробна компанія "ВУД-ІФ", в особі директора ОСОБА_4 (замовник), виконавець надає замовнику оплатні послуги з виконання перекладацьких послуг, а також супутніх сервісних послуг (т.1, а.с.123-124).

За результатами виконання даного договору сформовано акти здачі-приймання виконаних робіт від 30.11.2017, 31.12.2017 на суму 6590 грн. кожний, від 30.09.2017 на 10524 грн., від 31.07.2017 на 9510 грн., від 30.06.2017 на 7880 грн., від 31.05.2017 на 5670 грн., від 31.03.2017 на 6680 грн., від 31.08.2015, від 29.01.2016, 29.02.2016, 31.03.2016, 29.04.2016, 31.05.2016, 30.06.2016 та 29.07.2016 на 12720 грн. кожний. В матеріалах справи також міститься акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.12.2017 (т.1, а.с.125-141).

Позивачем віднесено до складу витрат форми №2 ("Звіт про фінансові результати" за 2015-2016 роки послуги нематеріального характеру (послуги з перекладу) на суму 231521 грн., отриманих від ФОП ОСОБА_4

За висновками акту перевірки вбачається, що відповідно до умов договору ФОП ОСОБА_4 документально оформила, з врахуванням вказаних актів здачі-приймання виконаних робіт протягом 2015-2017 років, послуги нематеріального характеру для позивача на загальну суму 291095,30 грн.

Операції за даним контрагентом позивачем відображено в рядку 2050 "Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг "форми №2 "Звіт про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід)" за 2015 рік у сумі 142481 грн., за 2016 рік у сумі 89040 грн.

Операції з придбання послуг з перекладу за 2017 рік в сумі 59574 грн. позивачем не відображено в звіті про фінансові результати, а віднесено в бухгалтерському обліку до складу витрат майбутніх періодів рахунок 39 "витрати майбутніх періодів".

Контролюючим органом зроблено висновок про те, що позивачем не доведено факт отримання послуг з перекладу від даного контрагента, а також зв'язок із господарською діяльністю платника податків. Тобто під виглядом укладання договору про надання послуг Товариство штучно збільшило витрати на суму 231521 грн.

Відповідачем звернуто увагу на той факт, що ФОП ОСОБА_4 та директор "Деревообробна компанія "ВУД-ІФ" ОСОБА_4 є одна й таж фізична особа, яка володіє знаннями німецької мови, тому договір про надання послуг перекладу не містить економічного ефекту, укладений без ділової мети, виробничої потреби та відповідно призвели до збільшення Товариством задекларованих витрат, і цим самим зменшили об'єкт оподаткування. Зазначено, що норми ст.238 Цивільного кодексу України виключають можливість підписання правочину від двох осіб однією і тією ж особою.

З цього приводу позивачем зазначено, що відповідно до Статуту, учасником Товариства є ТОВ "Штьокль" (Республіка ОСОБА_8) та фізична особа Республіки ОСОБА_8 Бернхард. Державною мовою Австрійської Республіки є німецька мова.

Оскільки до посадових обов'язків фінансового директора Товариства ОСОБА_4 не входить здійснення усного чи письмового перекладу з української мови на німецьку чи навпаки, отримання послуг з перекладу було необхідним. Для надання таких послуг отримано згоду зборів засновників на укладення договорів з постачальниками дляз метою отримання економічних вигод.

З цього приводу суд вважає за необхідне вказати наступне.

Жодним нормативно - правовим актом не затверджено форми бланку акту виконаних робіт (послуг) чи звіту про виконані (надані) послуги, крім законодавчо встановленого мінімуму обов'язкових реквізитів, встановлених ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" для первинних та зведених облікових документів - назва документа (форми), дата і місце складання, назва підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналізуючи фактичні обставини справи та наведені вище норми, суд приходить до висновку, що акти здачі-приймання виконаних робіт за період 2015-2017 роки по наданих послуг з перекладу не містять деталізації змісту послуг, що позбавляє їх правової та доказової сили. На підтвердження того, що господарські правовідносини між позивачем та його контрагентом відбулися, позивачем не представлено інших документів, які б розкривали зміст та обсяг отриманих позивачем послуг з перекладу, зокрема, звіти про виконані роботи з надання послуг з перекладу (у яких викладено найменування документів, його обсягу тощо).

На думку суду, позивачем операція з придбання послуг з перекладу фактично не спричинила реальних правових наслідків, оскільки акти здачі приймання виконаних робіт має типовий зміст без конкретизації наданих послуг, та дає суду підстави вважати, що позивачем штучно сформовані витрати за вказаним правочином з метою мінімізації об'єкта оподаткування з податку на прибуток.

Наведені обставини у сукупності та взаємозв'язку з фактами неподання позивачем доказів фактичного вчинення дій у процесі виконання розглядуваної операції, розцінюються судом як доказ господарської операції без реального її виконання, що виключає правомірність її відображення у податковому обліку позивача та формування витрат.

Проте, оскільки контролюючим органом за результатами перевірки прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, в яких об'єднано збільшення/зменшення сум грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість по всіх контрагентах позивача за період, що підлягав перевірці, а суд не є органом, який визначає податкове зобов'язання, то як наслідок, спірні податкові повідомлення-рішення підлягають до скасування.

Поряд з цим, необхідно зазначити, що контролюючий орган не позбавлений права визначити податкове зобов'язання по господарських правовідносинах по наданню послуг нематеріального характеру (послуг з перекладу), прийнявши нове податкове повідомлення-рішення, за умови дотримання вимог податкового законодавства щодо строків для визначення такого.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні від 23 липня 2002 року в справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та "Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів ТОВ "Форест Еко Інвест", ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, ФОП ОСОБА_7, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень в цій частині.

Таким чином, суд приходить до переконання, що висновки контролюючого органу про формальність господарських операції позивача із даними контрагентами в період, що підлягав перевірці є необґрунтованими, а спірні податкові повідомлення рішення слід визнати протиправними та скасувати.

Підсумовуючи вищенаведене, позовні вимоги є такими, що підлягають до задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним і скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС України в Івано-Франківській області №№0004911401, НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3 від 12.06.2018

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 39394463, вул.Незалежності,20, м.Івано-Франківськ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Деревообробна компанія "ВУД-ІФ" (код ЄДРПОУ 34084832, вул.Б.Лепкого, буд.34 м.Івано-Франківськ) сплачений судовий збір у розмірі 33052(тридцять три тисячі п'ятдесят дві)грн. 67 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд або безпосередньо до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною 2 статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання

Суддя /підпис/ ОСОБА_9

Рішення складене в повному обсязі 25 жовтня 2018 р.