Рішення

від 16.10.2018 по справі 335/8384/18

ОРДЖОНІКІДЗЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

1Справа № 335/8384/18 2/335/2145/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2018 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Рибалко Н.І., за участі секретаря судового засідання Мереуци М.А., представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до комунального некомерційного підприємства Центр первинної медико-санітарної допомоги № 4 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до комунального закладу Центр первинної медико-санітарної допомоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 94528,8 грн., моральної шкоди у розмірі 20000 грн., зазначивши про те, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25.09.2017 року її позов було задоволено,наказ про її звільнення скасовано та поновлено її на посаді лікаря загальної практики-сімейної медицини амбулаторії № 4. Рішення набуло законної сили на підставі постанови Апеляційного суду Запорізької області від 21 червня 2018 року. На роботі її було поновлено лише 03.07.2018 року на підставі наказу № 107 к/тр головного лікаря відповідача. Посилаючись на ст.235 КЗпП України позивачка просить стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 94528,8 грн. (684 дні вимушеного прогулу *138,2 - середній денний заробіток за розрахунком позивача). Крім того позивачка просить відшкодувати їй моральну шкоду у розмірі 20000 грн., яку вона зазнала внаслідок позбавлення можливості підвищувати свій рівень медичних знань на практиці та надавати допомогу людям, незаконне її звільнення є фактором, що руйнував її життєві сили.

Ухвалою суду від 18.09.2018 року правонаступником відповідача залучено комунальне некомерційне підприємство Центр первинної медико-санітарної допомоги № 4 .

Згідно з відзивом відповідача від 22.08.2018 року відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що відповідачем на виконання рішення суду від 25.09.2017 року з 26.09.2017 року відповідач підготував проект наказу та чекав на прибуття позивача до комунального закладу, однак позивачка прибула до закладу лише 02.07.2018 року, після чого відповідач видав наказ про поновлення її на роботі.Тому відповідач вважає що період часу з 26.09.2017 року по 02.07.2018 року не є вимушеним прогулом. Відповідачем розрахована сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка складає 31203,94 грн. Щодо моральної шкоди відповідач вважає, що позивачка не обґрунтувала та не підтвердила розмір начебто спричиненої їй відповідачем моральної шкоди, жодних моральних страждань відповідачем позивачу не завдавалось.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, посилаючись на підстави, зазначені у ньому.

Представник відповідача проти позову заперечував, посилаючись на відзив на позовну заяву.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25.09.2017 року скасовано наказ головного лікаря комунального закладу Центр первинної медико-санітарної допомоги № 4 ОСОБА_4 від 19.08.2016 року про звільнення ОСОБА_3, поновлено ОСОБА_3 на посаді лікаря загальної практики-сімейної медицини амбулаторії № 4 комунального закладу Центр первинної медико-санітарної допомоги № 4 .

Постановою Апеляційного суду Запорізької області від 21.06.2018 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25.09.2017 рокузалишено без змін.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судом на підставі наданих учасниками справи доказів встановлені такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Згідно з наказом головного лікаря комунального закладу Центр первинної медико-санітарної допомоги № 4 ОСОБА_4 № 107к/нзс від 03.07.2018 року ОСОБА_3 поновлено на посаді лікаря загальної практики-сімейної медицини амбулаторії № 4 комунального закладу Центр первинної медико-санітарної допомоги № 4 .

За приписами ст. 43Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною сьомою статті 235 КЗпП України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується негайно. Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника, після чого державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (ч. 1 ст. 76 Закону України Про виконавче провадження № 606-XIV від 21 квітня 1999 року в редакції на час ухвалення рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 вересня 2017 року).

Аналогічні положення містить ст. 65 Закону України Про виконавче провадження № 1404-VIII від 02 червня 2016 року.

Таким чином, затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі є саме невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі після проголошення судового рішення.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15 та в постанові Верховного суду від 16 січня 2018 року у справі №524/415/16-ц провадження № 61-713св17.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 367 ЦПК України в редакції, чинній станом на 25 вересня 2017 року, суд допускає негайне виконання рішень у справах про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Таким чином, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 вересня 2017 року в частині поновлення на роботі підлягало негайному виконанню, проте фактично було виконано роботодавцем лише 03 липня 2018 року.

В порушення наведених норм трудового законодавства, а також в порушення принципу загальнообов'язковості судового рішення, відповідач не провів негайне виконання рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 25 вересня 2017 року про поновлення позивача на роботі.

Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

За змістом п. 8 Розділу IV Постанови Кабинету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати № 100 від 08 лютого 1995 року нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з довідкою про середню заробітну плату за останні 2 місяці перед звільненням КНП Центр первинної медико-санітарної допомоги № 4 середньогодинна заробітна плата за останні два місяці роботи (травень та червень 2016 року) становить 14,79187 грн.

За розрахунком відповідача (а/с 37) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20 серпня 2016 року по 25 вересня 2017 року складає 31203,94 грн., який суд приймає до уваги як належний доказ. Кількість днів затримки за період з 26 вересня 2017 року по 03 липня 2018 року становить 190 робочих дня.

Таким чином, сума компенсації втраченого заробітку за час вимушеного прогулу з 26 вересня 2017 року по 03 липня 2018 року, який підлягає стягненню з КНП Центр первинної медико-санітарної допомоги № 4 на користь ОСОБА_3 дорівнює 22210 грн. (4442:2:19 * 190 днів) + втрачений заробіток за період 20 серпня 2016 року по 25 вересня 2017 року - 31203,94 грн., що в загальному розмірі складає 53 413,94 грн.

КНП Центр первинної медико-санітарної допомоги № 4 розрахунку за період з 26 вересня 2017 року по 03 липня 2018 року не надав. Позивачка та її представник детального розрахунку компенсації втраченого заробітку також не надали. Зазначений позивачкою розмір компенсації 94 5288,8 грн. носить узагальнений характер, та визначений розмір середнього заробітку не підтверджується довідками про іншу, ніж зазначену відповідачем середню заробітну плату.

Вирішуючи питання відшкодування моральної шкоди в сумі 5000 гривень, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 23 Цивільного Кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Так позивачем в обгрунтування позову в цій частині зазначено, що звільнення її з посади спричинило їй моральну щкоду оскільки вона була позбавлена можливості підвищувати свій рівень медичних знань на практиці та надавати допомогу людям, незаконне її звільнення руйнувало її життєві сили.

залишилася без засобів на існування, а порушення її трудових прав призвели до сильних моральних страждань та хвилювань, а також втрати нормальних життєвих звязків і вимагали від неї додаткових зусиль для організації її життя.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом вказаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (із відповідними змінами) роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст. ст. 3 , 4 , 11 , 31 ЦПК України ).

Ураховуючи, те що Кодекс законів про працю України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 25.04.2015 року по справі № 6-23цс12.

Щодо розміру відшкодування шкоди, суд виходить з наступного.

Відповідно до роз'яснення п. 9 Постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995 року Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, а саме: 1) характер порушення прав позивача, яке виразилося у незаконному звільненні; 2) втрата позивачем душевного спокою внаслідок безпідставного порушення його трудових прав та звільнення, оскільки відсутність стабільного заробітку у кожної людини, а відповідно і у позивача викликають негативні емоції у вигляді розпачу, страху, безсилля, спустошеності; 3)зусилля, які позивач повинен був вжити для відновлення своїх трудових прав, що вимагає від нього витрачання часу для участі у судових засіданнях і як наслідок порушення життєвих зв'язків із родичами та близькими.

Окрім того суд вважає, що моральну шкоду не можна компенсувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, позивача. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватна дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

А тому суд виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості вважає за неохідне частково задовольнити цю позовну вимогу та стягнути з відповідача на її користь в рахунок моральної шкоди 5000 гривень 00 копійок враховуючи, що позивача було звільнено з роботи незаконно, що викликало в неї негативні емоції, зміну звичного способу життя, додаткові зусилля для відновлення порушеного права.

На підставі ч.ч.2,6 ст.141 ЦПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2 , 3 , 10-12 , 13 , 81 , 82 , 141 , 263-265 ЦПК України , суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до комунального некомерційного підприємства Центр первинної медико-санітарної допомоги № 4 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з комунального некомерційного підприємства Центр первинної медико-санітарної допомоги № 4 (69067 м.Запоріжжя, вул.Вроцлавська, 11а, код ЄДРПОУ 38968171) на користь ОСОБА_3 ( 69057,АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу - 53 413,94 (п ятдесят три тисячі чотириста тринадцять) грн.94 коп., без відрахування прибуткового податку з громадян й інших обов'язкових платежів, моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн., судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп.

Стягнути з комунального некомерційного підприємства Центр первинної медико-санітарної допомоги № 4 на користь держави судовий збір у розмірі 1762 гривні.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області шляхом подачі у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення, апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Апеляційного суду Запорізької області через Орджонікідзевський районний суд міста Запоріжжя.

Суддя Рибалко Н.І.