Рішення

від 26.10.2018 по справі 910/11098/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26.10.2018Справа №  910/11098/18 Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу За позовом Приватного акціонерного товариства “Нововолинський ливарний завод” (45400, Волинська обл., м. Нововолинськ, вул. Луцька, 29) до Товариства з обмеженою відповідальністю “АЙ СІ Компані” (02068, м. Київ, пр-т Петра Григоренка, 23, оф. 8) про стягнення 73   940,67 грн. Представники сторін: без повідомлення (виклику) ОБСТАВИНИ СПРАВИ Приватне акціонерне товариство “Нововолинський ливарний завод” (надалі також – позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “АЙ СІ Компані” (надалі також – відповідач) про стягнення помилково перерахованих коштів у розмірі 63   000,00 грн та відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 10   940,67 грн. Позовні вимоги обґрунтовані помилковим перерахуванням на рахунок грошових коштів у розмірі 72   000,00 грн., які частково повернуто відповідачем. Крім того, позивач також просить стягнути з відповідача в порядку ст. 536 Цивільного кодексу України відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 10   940,67 грн. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2018 відкрито провадження у справі № 910/11098/18, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу. Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Ухвала про відкриття провадження у справі від 28.08.2018 була надіслана на адреси сторін рекомендованим листом, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення позивачу та поверненням на адресу суду поштового конверту за закінченням встановленого терміну зберігання, надісланого на адресу відповідача. Суд зазначає, що ухвала Господарського суду міста Києва у справі № 910/11098/18 була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю “АЙ СІ Компані”, зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України, а саме: 02068, м. Київ, пр-т Петра Григоренка, 23, оф. 8. Відповідно до статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України “Про доступ до судових рішень” усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не   пізніше  наступного дня  після  їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України “Про доступ до судових рішень” для  доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний  державний  реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання,  захисту,  обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного  цілодобового  доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про доступ до судових рішень”). Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва ВСТАНОВИВ Приватним акціонерним товариством “Нововолинський ливарний завод” було перераховано Товариству з обмеженою відповідальністю “АЙ СІ Компані” грошові кошти в розмірі 72   000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №889 від 04.07.2017 на суму 72   000,00 грн із зазначенням призначення платежу: «оплата за каолін зг. Рах 111 від 03.07.17 у сумі 60000 грн, ПДВ – 20% 12000 грн». Приватне акціонерне товариство “Нововолинський ливарний завод” направило відповідачу вимогу № 17/114 від 11.07.2017 про повернення помилково перерахованих грошових коштів у розмірі 72   000,00 грн. Товариство з обмеженою відповідальністю “АЙ СІ Компані” повернуло позивачу грошові кошти у розмірі 9   000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 465 від 14.09.2017 на суму 4   000,00 грн та № 489 від 12.03.2018 на суму 5   000,00 грн. Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначає, що станом на даний час сума помилково сплачених позивачем та неповернутих відповідачем грошових коштів становить 63   000,00 грн., у зв'язку з чим просить Суд стягнути з відповідача ці кошти в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України. Крім того, позивач також просить стягнути з відповідача в порядку ст. 536 Цивільного кодексу України відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 10   940,67 грн. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд зазначає таке. Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.  Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання. Статтею 174 Господарського кодексу передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Статтею 175 Господарського кодексу України визначено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.  Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор. Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно зі ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Таким чином, головною ознакою укладення сторонами договору у спрощений спосіб є підтвердження прийняття до виконання замовлень. Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Як встановлено Судом, Приватним акціонерним товариством “Нововолинський ливарний завод” було перераховано Товариству з обмеженою відповідальністю “АЙ СІ Компані” грошові кошти в розмірі 72   000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №889 від 04.07.2017 на суму 72   000,00 грн із зазначенням призначення платежу: «оплата за каолін зг. Рах 111 від 03.07.17 у сумі 60000 грн, ПДВ – 20% 12000 грн». Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно  до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно  до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України) Так, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання. Статтею 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї статті застосовуються до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна у однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстав для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто, обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених нормами ст. 11 Цивільного кодексу України. До відсутності правової підстави стаття 1212  Цивільного кодексу України відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала. Наприклад, коли правочин, на підставі якого передавалася річ, згодом був визнаний недійсним тощо. Як вбачається з матеріалів справи, Приватне акціонерне товариство “Нововолинський ливарний завод” направило відповідачу вимогу № 17/114 від 11.07.2017 про повернення помилково перерахованих грошових коштів у розмірі 72   000,00 грн. Товариство з обмеженою відповідальністю “АЙ СІ Компані” повернуло позивачу грошові кошти у розмірі 9   000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 465 від 14.09.2017 на суму 4   000,00 грн та № 489 від 12.03.2018 на суму 5   000,00 грн. Відповідно до Гарантійного листа Товариства з обмеженою відповідальністю “АЙ СІ Компані” № 137 від 27.06.2018, останнє просило розстрочити заборгованість на три місяці. Таким чином, на підставі викладеного, Суд доходить висновку, що кошти в 72   000,00 грн. є безпідставно отриманими Товариством з обмеженою відповідальністю “АЙ СІ Компані” та частково повернутими позивачу в розмірі 9   000,00 грн. Проте, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження повернення відповідачем грошових коштів позивачу в розмірі 63   000,00 грн. Отже, Суд зазначає, що відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України, не здійснив повернення грошових коштів в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 63   000,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Поряд з викладеним, позивачем заявлено до стягнення відсотки за користування чужими грошовими коштами на підставі ст. 536 Цивільного кодексу України у розмірі, встановленому ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, що становить 10   940,67 грн за період з 11.07.2017 по 14.08.2018. Відповідно до ч. 2 ст. 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Якщо без достатньої правової підстави набуваються або зберігаються гроші (як готівкові так і безготівкові), на них нараховуються відсотки згідно з ст. 536 Цивільного кодексу України з того часу, коли набувач дізнався або повинен був дізнатися про безпідставність набуття або збереження грошових коштів. У разі стягнення безпідставно набутих чи одержаних грошей нараховуються відсотки відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України. Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Відповідно до частини 1 статті 8 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). Відтак, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин. Відповідно до положень ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції, що встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором лише за порушення грошових зобов'язань. Однак, стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, передбачених ст. 536 ЦК України, не є ні видом забезпечення виконання зобов'язань, ані штрафною санкцією (такі роз'яснення викладені в п. 2.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань"). Враховуючи викладене, Суд доходить висновку про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень, передбачених ч. 6 ст. 231 ГК України (розмір штрафних санкцій) як аналогія закону. Водночас, пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК. Отже, відповідно до предмета та підстав поданого позову про стягнення процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами, враховуючи встановлені судом обставини справи обсягу грошового зобов'язання відповідача, є підстави для задоволення позовних вимог про стягнення процентів, нарахованих згідно з положеннями частини другої статті 625 ЦК України. Відповідно до абзацу другого пункту 1.24) ст.1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" помилковим переказом вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі. Крім того, порядок повернення помилково перерахованих коштів, отриманих неналежним отримувачем без достатніх підстав, регулюється постановою Національного банку України №22 від 21.01.2004 "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" (надалі - Інструкція). Відповідно до пункту 1.4. Інструкції під терміном помилкове списання/зарахування коштів розуміється списання/зарахування коштів, внаслідок якого з вини банку або клієнта відбувається їх списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача. У вищевказаному пункті Інструкції під терміном неналежний платник розуміється особа, з рахунку якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, в свою чергу під терміном неналежний отримувач розуміється особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі. Відповідно до п. 2.35 Інструкції, кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, установлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк повернення їх здійснюється в судовому порядку. Згідно з п. 6 Указу Президента України «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України», підприємства незалежно від форм власності мають повертати у п'ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти. Як встановлено Судом, спірні кошти було зараховано 04.07.2017 на рахунок, який належить відповідачу, у зв'язку з чим вони мали бути повернуті в п'ятиденний строк позивачу, тобто, по 10.07.2017. Відтак, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України проценти підлягають до стягнення виходячи з суми простроченого грошового зобов'язання з урахуванням часткових оплат за період, заявлений позивачем, тобто з 11.07.2017 по 14.08.2018 в розмірі, який за підрахунком Суду скаладає 2   193,62 грн. Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. З огляду на викладене вище, позовні підлягають частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягає стягнення основний борг у розмірі 63   000,00 грн. та проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 2   193,62 грн. Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. На підставі викладеного, керуючись статтями   74, 76-80, 129, 236 – 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва       ВИРІШИВ 1.      Позовні вимоги задовольнити частково. 2.      Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “АЙ СІ Компані” (02068, м. Київ, пр-т Петра Григоренка, 23, оф. 8, ідентифікаційний код 39075728) на користь Приватного акціонерного товариства “Нововолинський ливарний завод” (45400, Волинська обл., м. Нововолинськ, вул. Луцька, 29, ідентифікаційний код 05799344) основний борг у розмірі 63 000 (шістдесят три тисячі) грн 00 коп., проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 2   193 (дві тисячі сто дев'яносто три) грн. 62 коп. та судовий збір у розмірі 1 553 (одна тисяча п'ятсот п'ятдесят три) грн. 56 коп. 3.          В іншій частині позову відмовити. 4.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили. 5.           Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. 6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Суддя                                                                                          Т.Ю.Трофименко