Рішення

від 22.10.2018 по справі 927/595/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

22 жовтня 2018 року м. Чернігів

Господарським судом Чернігівської області у складі судді Оленич Т. Г.

за участю секретаря судового засідання Хіловської І. Д.

розглянуто у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу №927/595/18

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Чернігівгаз Збут , вул. Любецька, 68, м. Чернігів, 14021; фактична адреса: проспект Миру, 53, ІІІ поверх, м. Чернігів, 14005

до відповідача: Союзу спеціалізованих підприємств, квартал Київський, б.107, м. Славутич, Київська область, 07101; поштова адреса: проспект Миру, 21, кв.52, м. Чернігів, 14000

про стягнення 1043грн.61коп.

у присутності представників сторін :

від позивача: не з'явився

від відповідача: Демиденка В.Ю. - виконавчого директора (виписка з ЄДРЮОФОПГФ),

Рішення приймається після перерви, оголошеної в судовому засіданні на підставі ч.2 ст.216 Господарського процесуального кодексу України з 09.10.2018 по 22.10.2018.

В судовому засіданні 22.10.2018 на підставі ч.1 ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Позивачем подано позов про стягнення з відповідача 2238грн.46коп. заборгованості по оплаті послуг з постачання природного газу.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_2. За повідомленням позивача, в період з 01.07.2015 по 31.05.2018 ним за вказаною адресою надано послуги з постачання природного газу загальною вартістю 2896грн.62коп. Однак, за твердженням позивача, надані послуги з газопостачання оплачено частково на суму 658грн.16коп., внаслідок чого виник заявлений до стягнення борг.

Відповідач у відзиві на позов проти позовних вимог заперечує та зазначає, що дійсно він є власником двокімнатної квартири АДРЕСА_2. Разом з тим відповідач вказує, що на підставі рішення виконавчого комітету Чернігівської міської Ради народних депутатів №80 від 19.04.1993, Типового договору найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду від 28.01.1999, укладеного між Державним комунальним підприємством житлово-комунального господарства Новозаводського району міста Чернігова та громадянкою ОСОБА_2, вказана квартира була передана громадянці ОСОБА_2 у безстрокове користування і саме між нею та газопостачальним підприємством був укладений договір про надання послуг з газопостачання, а також відкрито на її ім'я особовий рахунок НОМЕР_1. Відповідач стверджує, що громадянка ОСОБА_2 проживала в цій квартирі з 25.05.1993 по ІНФОРМАЦІЯ_1 і весь цей час була єдиним споживачем комунальних послуг. За повідомленням відповідача, 01.08.2016 зафіксований факт смерті вказаної особи, тому відповідач вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з нього заборгованості за надані послуги з постачання природного газу в період з 01.07.2015 по 01.08.2016, коли споживачем послуги була громадянка ОСОБА_2, є такими, що не підлягають задоволенню, адже в зазначений період відповідач не був стороною договору про надання послуги з постачання природного газу. Заборгованість після смерті громадянки ОСОБА_2, тобто з 01.08.2016 відповідач також не визнає, оскільки в період з серпня 2016 року по травень 2018 року оплату від імені споживача з особовим рахунком НОМЕР_1 на загальну суму 1853грн.01коп., що повністю відповідає розрахункам позивача за цей період, здійснено за свій власний рахунок громадянином ОСОБА_3., якому згідно із рішенням Ради Фонду Союзу СП від 12.12.2017 ця квартира була передана для використання без права проживання. Таким чином, відповідач борг у розмірі 385грн.45коп. за період з 01.07.2015 по 01.08.2016, тобто період, коли єдиним абонентом і споживачем природного газу в квартирі АДРЕСА_2 була ОСОБА_2, не визнає.

28 серпня 2018 року позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог (а.с.90), в якій позивач повідомляє, що 17.08.2018, після відкриття провадження у справі, надійшла часткова оплата заборгованості в сумі 1194грн.85коп. на особовий рахунок НОМЕР_1, в зв'язку з чим позивач просив зменшити розмір позовних вимог на 1194грн.85коп. та стягнути з відповідача 1043грн.61коп.

Вказана заява прийнята судом до розгляду, що відображено в протоколі судового засідання від 11.09.2018.

У зв'язку з прийняттям заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог має місце нова ціна позову - 1043грн.61коп., а позовні вимоги полягають у стягненні з відповідача 1043грн.61коп. заборгованості по оплаті послуг з постачання природного газу, яка виникла в період з 01.07.2015 по 31.05.2018.

Позивач у відповіді на відзив проти позиції відповідача, викладеної у відзиві, заперечує та зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства, якщо в результаті зміни власника газифікованого об'єкта та щодо нових побутових споживачів, що будуть приєднанні до газорозподільних систем оператора ГРМ, є необхідність внесення змін до персоніфікованих даних споживача або укладення договору постачання природного газу з новим власником, побутовий споживач (новий власник) повинен самостійно звернутися до постачальника з відповідною заявою про внесення змін до персоніфікованих даних або укладення договору постачання природного газу, а за відсутності укладеного договору припинити відбір (споживання) природного газу з газорозподільної системи. В свою чергу відповідач, за твердженням позивача, своєчасно не звернувся до постачальника/оператора ГРМ щодо внесення змін до персоніфікованих даних або укладення договорів. На думку позивача, обов'язок власника квартири щодо утримання належного йому майна виникає безпосередньо з актів цивільного законодавства. Крім того, позивач вказує, що відповідачем невірно визначена сума нарахувань в період з 01.07.2018 по 01.08.2016, оскільки вона згідно із розрахунком становить 1043грн.61коп., а не 385грн.45коп.

31 серпня 2018 року відповідачем до матеріалів справи подано клопотання про внесення змін до відзиву, в якому він, зокрема, просить читати абзац 8 стор.2 відзиву в редакції, відповідно до якої борг в розмірі 1043грн.61коп. за період 01.07.2015 по 01.08.2016, тобто в період, коли єдиним абонентом і споживачем природного газу в квартирі АДРЕСА_2 була ОСОБА_2, з якою у позивача діяв укладений договір, відповідач не визнає. Факт наявності договірних відносин, на думку відповідача, між позивачем та ОСОБА_2 підтверджує рахунок НОМЕР_1 від 13.06.2017, який позивач надіслав ОСОБА_2 на адресу: АДРЕСА_2.

Клопотання залучено судом до матеріалів справи.

06 вересня 2018 року позивачем до матеріалів справи подано заперечення на клопотання про внесення змін до відзиву на позовну заяву, в яких позивач зазначив, що дане клопотання не відповідає вимогам діючого процесуального законодавства та просив вирішувати справу за наявними у ній матеріалами без урахування клопотання про внесення змін до відзиву на позовну заяву.

Заперечення залучені судом до матеріалів справи.

21 вересня 2018 року відповідачем подано клопотання (а.с.120) про долучення доказів.

За змістом ч.3 ст.80 Господарського процесуального кодексу України відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву.

Ухвалою від 13.08.2018 про відкриття провадження у справі судом встановлено відповідачу строк для подання відзиву протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Копія ухвали про відкриття провадження у справі отримана відповідачем 14.08.2018, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за штрихкодовим ідентифікатором 1400040496442.

Таким чином відповідач повинен був подати докази до 29 серпня 2018 року включно.

Відповідачем в порушення вищенаведених вимог процесуального закону докази подано з пропуском встановленого строку, без обґрунтування поважності причин неможливості їх подання вчасно.

Згідно із ч.8 ст.80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

З огляду на вищевикладене клопотання відповідача про долучення доказів разом з доказами залучаються до матеріалів справи, але вказані докази до розгляду не приймаються.

Ухвалою суду від 09.10.2018 у даній справі в зв'язку зі здійсненням на підставі розпорядження керівника апарату суду від 10.10.2018 №02-01/75/18 повторного автоматизованого розподілу справи між суддями через перебування судді Цимбал-Нарожної М.П. на лікарняному справу прийнято до провадження суддею Оленич Т.Г. та призначене судове засідання на 09.10.2018.

Позивач був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання після оголошеної перерви до 22.10.2018, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою від 09.10.2018 його представника, складеною в попередньому судовому засіданні, що підтверджує його обізнаність про оголошення в судовому засіданні перерви до 22.10.2018 до 10год.00хв. Про причини неявки суд не повідомлено.

Відповідно до ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За правилами п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, суд розглядає справу за відсутності такого учасника, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що неявка позивача не перешкоджає розгляду справи, з метою уникнення затягування вирішення спору суд приходить до висновку про можливість здійснення розгляду справи по суті за відсутності позивача в судовому засіданні за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши в ході розгляду справи по суті пояснення та доводи відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши їх доказами, суд ВСТАНОВИВ:

Постановою НКРЕКП №1644 від 28.05.2015 Про видачу ліцензії на постачання природного газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом Товариству з обмеженою відповідальністю Чернігівгаз Збут (позивачу у справі) було видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом на території м. Чернігів та Чернігівської області терміном дії з 01 липня 2015 року.

Отже суд приходить до висновку, що з 01 липня 2015 року позивач здійснює господарську діяльність з постачання природного газу.

В позовній заяві позивач стверджує, що в період з 01.07.2015 по 31.05.2018 ним за адресою: АДРЕСА_2, надано послуги з постачання природного газу в житловому будинку через приєднану мережу по особовому рахунку НОМЕР_1 загальною вартістю 2896грн.62коп.

Разом з тим, в матеріалах справи міститься копія акту (а.с.68) на відключення подачі газу, з якого вбачається, що 10.05.2018 припинено газопостачання за адресою: АДРЕСА_2.

Отже фактично послуги з газопостачання вартістю 2896грн.62коп. надані позивачем в період з 01.07.2017 по 10.05.2018, що також не оспорювалось жодною із сторін в ході розгляду справи.

За повідомленням позивача вартість послуг з газопостачання, наданих ним за адресою: АДРЕСА_2, сплачена частково на суму 1853грн.01коп.

Як вбачається з наданих до матеріал справи банківських документів оплата здійснена наступним чином:

26.12.2017 сплачено 73грн.06коп. за послуги з газопостачання, надані в листопаді 2017 року;

25.01.2018 сплачено 292грн.24коп. за послуги з газопостачання, надані в грудні 2017 року;

25.04.2018 сплачено 219грн.80коп. за послуги з газопостачання, надані в березні 2018 року;

25.05.2018 сплачено 73грн.06коп. за послуги з газопостачання, надані в квітні 2018 року;

17.08.2018 сплачено 1194грн.85коп. за послуги з газопостачання, надані в період з 01.08.2016 по 31.05.2018.

Враховуючи, що згідно з нормами чинного законодавства призначення платежу визначається саме платником, та не може бути змінено отримувачем коштів за відсутності іншої домовленості між платником та отримувачем коштів, з огляду на недоведення позивачем наявності домовленості між сторонами про зарахування коштів, які надходитимуть в рахунок погашення заборгованості, яка виникла раніше, суд приходить до висновку, що послуги з постачання природного газу, надані за адресою: АДРЕСА_2 в період з 01.08.2016 по 31.05.2018, оплачені, а заявлений до стягнення борг фактично виник в період з 01.07.2015 по 01.08.2016.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 22.09.1992 та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №16553983 від 22.01.2014 (а.с.50-53) квартира АДРЕСА_2, належить на праві приватної власності Союзу спеціалізованих підприємств (відповідачу у справі).

Позивач стверджує, що оскільки відповідач є власником квартири, щодо якої ним надавалися послуги з газопостачання, останній відповідно до норм чинного законодавства, зобов'язаний сплатити позивачу вартість цих послуг.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, та стверджує, що з 25.05.1993 по ІНФОРМАЦІЯ_1 в квартирі АДРЕСА_2, проживала громадянка ОСОБА_2, якій ця квартира була передана у безстрокове користування та яка була єдиним споживачем комунальних послуг, і саме між нею та газопостачальним підприємством був укладений договір про надання послуг з газопостачання, а також відкрито на її ім'я особовий рахунок НОМЕР_1. З огляду на вказані обставини, відповідач вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з нього заборгованості за надані послуги з постачання природного газу в період з 01.07.2015 по 01.08.2016, коли споживачем послуги була громадянка ОСОБА_2, є такими, що не підлягають задоволенню.

Отже спір виник щодо оплати послуг з постачання природного газу, наданих позивачем в період з 01.07.2015 по 01.08.2016 за адресою: АДРЕСА_2.

Як вбачається з матеріалів справи на підставі рішення №80 від 19.04.1993 ОСОБА_2 був виданий обмінний ордер на 2-кімнатну квартиру АДРЕСА_2, яка є власністю Союзу спеціалізованих підприємств.

Згідно із листом №50.6-37/2925/15.23 від 13.12.2017 Чернігівського міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану (а.с.85) 01.08.2016 складений актовий запис №2142 про смерть на ОСОБА_2, 1947р.н., яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Отже суд приходить до висновку, що в період з 01.07.2015 по 28.07.2016 споживачем послуги з газопостачання за адресою: АДРЕСА_2, була ОСОБА_2, яка сама проживала в даній квартирі, що не спростовано сторонами в ході розгляду справи.

Дана обставина підтверджується також рахунком на оплату послуг з газопостачання (а.с.106), який виставлявся позивачем за адресою: АДРЕСА_2 на ім'я ОСОБА_2, повідомленням про припинення газопостачання та погашення простроченої заборгованості (а.с.62), в якому споживачем зазначено ОСОБА_2.

Здійснюючи правову кваліфікацію відносин, в яких виник спір, суд виходить з того, що їх об'єктом є надання послуг з газопостачання, які споживаються в процесі їх надання, а тому при вирішенні спору підлягають застосуванню загальні положення про послуги, які містяться в главі 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Аналіз вищенаведеної норми закону свідчить, що однією із сторін правовідносин із надання послуг є замовник, тобто особа, яка споживає замовлену нею послугу в процесі здійснення виконавцем певної діяльності, внаслідок чого у неї виникає обов'язок оплатити виконавцю надану ним послуги.

Спеціальним до спірних правовідносин є Закон України Про житлово-комунальні послуги , який регулює відносини, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, різновидом яких є і послуги з газопостачання.

Відповідно до ст.1 Закону України Про житлово-комунальні послуги споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно із ч.3 ст.20 Закону України Про житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Отже спеціальним Законом також саме на споживача - особу, яка отримує житлово-комунальні послуги, покладено обов'язок з їх оплати.

Факт споживання у період, за який виник заявлений до стягнення борг, послуг з газопостачання саме відповідачем позивач в ході розгляду справи не довів, не надавши жодних доказів, які б підтвердили дану обставину.

Оскільки в період з 01.07.2015 по 01.08.2016, період за який виник заявлений до стягнення борг, споживачем послуги з газопостачання за адресою: АДРЕСА_2, була ОСОБА_2, то саме вона була зобов'язана здійснити їх оплату.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

В силу ч.1 ст.19 Закону України Про житлово-комунальні послуги відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Отже відповідно до вищенаведеної норми спеціального Закону правовідносини у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами виникають виключно на підставі договору.

Позивачем не доведено факт існування між сторонами спору договірних відносин, об'єктом, яких є постачання природного газу за адресою: АДРЕСА_2.

За змістом ч.1, 2 ст.14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу ч.1, 3 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно із ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів .

Позивачем не доведено та за наявними у справі матеріалами судом не встановлено наявність у відповідача обов'язку щодо оплати послуг із газопостачання, наданих позивачем за адресою: АДРЕСА_2 у період з 01.07.2015 по 01.08.2016, оскільки у цей період відповідачем послуги з постачання природного газу не споживались та між сторонами був відсутній відповідний договір.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у відповідача відсутній обов'язок оплатити вартість послуг з газопостачання, наданих у період з 01.07.2015 по 01.08.2016.

Також судом враховується, що житлово-комунальні послуги, до яких відносяться і послуги з постачання природного газу, мають на меті, зокрема, забезпечення санітарно-гігієнічних вимог проживання людей та їх перебування в приміщеннях, а тому відповідач був позбавлений можливості не споживаючи послуги з газопостачання відмовитись від їх надання, оскільки в квартирі проживала фізична особа, і це б порушило її права на задоволення власних потреб, пов'язаних з проживанням у спірній квартирі.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно із ч.1 ст.608 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.

За змістом ч.1 ст.1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Отже в даному випадку нормами чинного законодавства передбачено перехід обов'язку з оплати послуг газопостачання до правонаступника (спадкоємця) померлої ОСОБА_2 (за його наявності), яким відповідач не є.

У разі ж відсутності правонаступника (спадкоємця) зобов'язання з оплати послуг з постачання природного газу, які були спожиті ОСОБА_2 у період з 01.07.2015 по 01.08.2016, припиняється у зв'язку зі смертю боржника у спірному правовідношенні.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є безпідставними, внаслідок чого у позові має бути відмовлено повністю.

Згідно із ч.1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на відмову в задоволенні позовних вимог, судовий збір покладається в повному обсязі на позивача, тобто не підлягає йому відшкодуванню за рахунок відповідача.

Керуючись ст.74, 76, 77, 80, 86, 129, 233, 237, 238, 240, 241, 252, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Чернігівгаз Збут (вул. Любецька, 68, м. Чернігів; фактична адреса: проспект Миру, 53, ІІІ поверх, м. Чернігів, ідентифікаційний код 39576385) до Союзу спеціалізованих підприємств (квартал Київський, б.107, м. Славутич, Київська область; поштова адреса: проспект Миру, 21, кв.52, м. Чернігів, ідентифікаційний код 13700101) про стягнення 1043грн.61коп. відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п.п.17.5 п.17 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 29 жовтня 2018 року.

Суддя Т. Г. Оленич