Постанова

від 12.06.2007 по справі 22/285д-8/64д/07

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

22/285д-8/64д/07

У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

12.06.07                                                                                       Справа №22/285д-8/64д/07

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

при секретарі Соколові А.А.

за участю представників сторін

від позивача: Щербаков В.І.-директор (протокол № 2 від 02.01.92р.)

від відповідача-1: Мітенко І.В. за дов. № 22/3 від 09.01.07р.-начальник юридичного відділу, Фалілєєва Ю.Д. за дов. №22/30 від 20.03.2007р. – заступник начальника юридичного відділу

від відповідача-2: Івахніна А.В. за дов. № б/н від 25.01.07р.

третьої особи на стороні позивача за первісним позовом: не з'явився;  

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 22/285д-8/64д/07 та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Бізнес Комп'ютер Сервіс» м. Запоріжжя

на рішення господарського суду Запорізької області від 01.03.2007р. у справі № 22/285д-8/64д/07

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Бізнес Комп'ютер Сервіс», м. Запоріжжя (далі за текстом ТОВ «НВФ «Бізнес Комп'ютер Сервіс»)

до відповідача-1 Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області, м. Запоріжжя (далі за текстом РВ ФДМУ по Запорізькій області)

до відповідача – 2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Восток», м. Запоріжжя (далі за текстом ТОВ «Компанія «Восток»)

за участю третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Закрите акціонерне товариство «Запоріжбуд», м. Запоріжжя (далі за текстом ЗАТ «Запоріжбуд»)

про  визнанням недійсним договору оренди № 1113 оренди державного нерухомого майна від 03.06.2004р.

за зустрічним позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області, м. Запоріжжя

до відповідача-1 Закритого акціонерного товариства «Запоріжбуд», м. Запоріжжя

до відповідача – 2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Бізнес Комп'ютер Сервіс», м. Запоріжжя

за участю третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Восток», м. Запоріжжя

про визнання недійсним  договору оренди № 103 від 20.10.1995р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 01.03.2007р. у справі № 22/285д-8/64д/07 (суддя Попова І.А.) в задоволенні первісних та зустрічних позовних вимог відмовлено. Договір оренди № 103, укладений 20.10.1995р. між товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Бізнес Комп'ютер Сервіс» та Закритим акціонерним товариством «Запоріжбуд» визнано недійсним внаслідок нікчемності.

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням позивачем за первісним позовом подано апеляційну скаргу до Запорізького апеляційного господарського суду, в якій останній просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позов ТОВ «Науково-виробнича фірма «Бізнес Комп'ютер Сервіс» і визнанні недійсним договору оренди  № 103 від 20.10.1995р. та прийняти нове рішення, яким визнати недійсним  договір оренди №1113 від 03.06.2004р. В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник вказує, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права, зокрема ст.ст. 35, 83 ГПК України, ст.ст.203 п.1, 215, 204, 391, 396, 398, 759, 774, 777ЦК України, ст.ст. 283,285,289 ГК України та норм Законів України «Про власність»(ст.48,49) і «Про оренду державного та комунального майна» (ст.ст.4, 5, 7, 9, 28) стосовно договору оренди № 1113 від 03.06.04р., який як зазначає ТОВ «НВФ «Бізнес Комп'ютер Сервіс» є фіктивним та повинен бути визнаний недійсним. Позивач за первісним позовом наголошує, що договір № 1113 оренди державного нерухомого майна, що перебувало на балансі ЗАТ «Запоріжбуд» є недійсним, оскільки передані за цим договором приміщення загальною площею 96 кв.м., розташовані у будинку гуртожитку по вул. Сталеварів 19 у                  м. Запоріжжі, на момент його укладення знаходилися в оренді за договором № 103 від 20.10.95р. у ТОВ «НВФ «Бізнес комп'ютер Сервіс» за договором № 103 від 20.10.95р., який на той час не був припинений, розірваний та не визнаний недійсним. Приміщення, що передавалися ТОВ «Компанії «Восток» не були вільними. ТОВ «НВФ «Бізнес Комп'ютер Сервіс» вказує на те, що суд першої інстанції не дослідив та не перевірив обставин, зазначених у позові та зробив помилковий висновок про недійсність договору оренди № 103 від 20.10.95р. внаслідок його нікчемності. Не врахував суд того, що згідно ст. 6 ЖК України встановлено заборону на використання жилих приміщень у «потребах промислового характеру», що відрізняється від поняття потреб офісу і від поняття «підприємницька діяльність». Крім того, розпорядженням голови Запорізької обласної державної адміністрації № 213 від 21.05.04р. без будь-якого переобладнання спірні приміщення були переведені з житлових приміщень в нежитлові. Висновок суду про протиправність договору оренди № 103 не відповідає дійсності, бо внаслідок укладення цього договору були створені робочі місця, сплачувалися податки, спірні приміщення раціонально використовувалися і орендодавець частину орендних платежів перераховував державі. Суд не зазначив норму закону, на підставі якої договір оренди № 103 можливо визнати нікчемним. Також судом проігноровані доводи позивача за первісним позовом стосовно аналогічної справи № 22/172д, де предметом спору був аналогічний договір між ПП Пругло і ЗАТ «Запоріжбуд». ТОВ «НВФ «Бізнес Комп'ютер Сервіс» також вважає, що за зустрічним позовом РВ ФДМУ втратив право на пред'явлення вимог про визнання недійсним договору № 103 від 20.10.95р. у зв'язку з пропуском строку позовної давності. Представник у судовому засіданні підтримав вимоги, викладені у апеляційній скарзі.

Відповідач -1 за первісним позовом (позивач за зустрічним) у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що суд обґрунтовано визнав недійсним внаслідок нікчемності договір оренди від 20.10.1995р № 103, як такий, що був укладений сторонами з метою завідомо суперечною  інтересам держави та суспільства. Цей правочин суперечить інтересам держави і суспільства і згідно ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним. Суперечність інтересам держави полягає в тому, що предметом цього договору стали житлові приміщення, призначені для проживання громадян, які були передані в оренду для використання в інших цілях. В момент укладення договору № 103 від 20.10.95р. орендодавець діяв без належних повноважень, тому цей договір є таким, що вчинений з дефектом його суб'єктного складу та в порушення вимог ст.203 ЦК України. Згідно ч.1 ст.215, ч.2 ст.228 ЦК України договір № 103 є нікчемним і у зв'язку з цим не породжує ніяких наслідків щодо передачі майна від однієї особи до іншої. Відносини щодо використання житлового фонду на момент укладання договору оренди № 103 від 20.10.95р. регулювалися ЖК УРСР. Спірні приміщення відповідно до вимог ст.8 ЖК УРСР були переведені у нежитлові тільки у 2004році, а в 1995 році на момент передачі їх в оренду  відносилися до житлового фонду. Відповідно до ст. 6 ЖК УРСР житлові будинки і приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку, як службових житлових приміщень і гуртожитків. Інші способи  використання житлового фонду законодавством не передбачені. Правочин, що порушує публічний порядок, тобто спрямований на незаконне заволодіння державним майном  відповідно до ч.2 ст.228 ЦК України є нікчемним. Представники відповідача-1 (позивача за зустрічним позовом) у судовому засіданні підтримали доводи, які викладені у відзиві на апеляційну скаргу та зазначили, що ТОВ «НВФ «Бізнес Комп'ютер Сервіс» незаконно користуючись державним майном майже два роки нікому не сплачувало плату за користування спірним приміщеннями: ні ВАТ «Запоріжбуд», ні РВ ФДМУ, ні новому власнику цих приміщень.   

ТОВ «Компанія «Восток» у відзиві на апеляційну скаргу вказує, що погоджується з рішенням господарського суду Запорізької області у даній справі і просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги. В обґрунтування своєї позиції, відповідач-2 за первісним позовом вказує на те, що приміщення, які є предметом  договору № 103 від 20.10.95р. мали статус житлових приміщень, які відповідно до ст.127 ЖК УРСР призначені для проживання  громадян в період роботи або навчання. Статтею 6 ЖК УРСР заборонено передачу в оренду таких приміщень для потреб промислового характеру. 20.09.2000р. в порушення ст.5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» строк дії договору № 103 незаконно продовжений ЖКК ЗАТ «Запоріжбуд», в той час як єдиним орендодавцем майна, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств в процесі приватизації (корпоратизації) був Фонд державного майна України та його регіональні відділення. У нежитлові спірні приміщення були переведені тільки у 2004р. Крім того, постановами Запорізького апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України у справі 1/100, де сторонами були позивач і відповідач-2, встановлено, що договір оренди № 103 від 20.10.1995р. підписаний ЗАТ «Запоріжбуд» та ТОВ «НВФ «Бізнес Комп'ютер Сервіс» не містить усіх істотних умов, передбачених ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та є неукладеним (таким що не відбувся) і таким, що не породжує ніяких правових наслідків для сторін. Відповідно до ч.5 ст.124 Конституції України судові рішення є обов'язковими для виконання. Представник відповідача-2 у судовому засіданні підтримали, доводи апеляційної скарги та пояснив, що у зв'язку з приватизацією об'єкта оренди припинився і договір оренди № 1113 від 03.04.04р., тобто предмет спору відсутній. Права позивача укладанням договору № 1113 ніяким чином не порушені.

ЗАТ «Запоріжбуд» у відзиві зазначило, що з рішення господарського суду Запорізької області від 01.03.07р. у справі № 22/285д-8/64д/07 згодне у повному обсязі, а апеляційну скаргу  просить залишити без задоволення, а рішення без змін.         

Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 03.05.2007р. у справі                 № 22/285д-8/64д/07 апеляційна скарга ТОВ «НВФ «Бізнес Комп'ютер Сервіс» була прийнята та призначена до розгляду на 25.05.2007р.

У судовому засіданні, яке відбулося 25.05.2007р. колегією суддів було оголошено перерву на 31.05.2007р.         

Склад колегії суддів змінювався. Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 1757 від 30.05.2007р. справу призначено до розгляду у складі колегії суддів головуючого судді Мойсеєнко Т.В. (доповідач), суддів Кричмаржевський В.А., Хуторной В.М., даною колегією прийнято постанову.

В судовому засіданні 31.05.2007р. представниками заявника апеляційної скарги заявлено клопотання про оголошення постанови в повному обсязі, у зв'язку з чим для підготовки постанови суду в повному обсязі, колегія суддів оголосила перерву на 12.06.2007р.

У судовому засіданні, яке відбулося 12.06.2007р. за згодою представників сторін колегією суддів оголошено вступну та резолютивну частину постанови.  

Запис судового процесу за усним клопотанням представника позивача здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно – апаратного комплексу «Діловодство суду».

Відповідно до статті 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при прийняті оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

03.06.04р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Запорізькій області та ТОВ “Компанія “Восток” укладено договір оренди державного нерухомого майна , що знаходиться на балансі ЗАТ “Запоріжбуд”, а саме: вбудовані у другий поверх нежилі приміщення загальною площею 669,8 кв.м. (літера-А-5, приміщення №№18-31, 33-40, 45-58) площею 589,3кв.м., частина приміщення № 1, площею 65 кв.м. та східна клітина ІІ, площею 15,5 кв.м.) відповідно до викопіровки та експлікації технічного паспорту другого поверху гуртожитку. Технічна характеристика об'єкту оренди на момент укладання та його місце розташування відображені у незалежній оцінці, виконаній експертом – оцінювачем ТОВ “Укрспецекспертиза”. Вартість орендованого за договором оренди № 1113 майна визначена експертною оцінкою і складає 268017грн.

Вказаний договір, відповідно до п.10.1 укладений на строк з 03.06.2004р. по 01.06.2005р.

На виконання умов вказаного договору між орендодавцем та орендарем складено акт приймання передачі орендованого майна від 03.06.2004р.

Правовідносини з оренди майна регулюються нормами глави 58 ЦК України, параграфу 5 ГК України та Законом України “Про оренду державного та комунального майна”.

Договір оренди від 03.06.2004р. № 1113 був укладеним відповідно до ч.1 ст.12 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” і містить усі істотні умови, які передбачені ч.1 ст.10 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”.

На момент звернення ТОВ “НВФ “Бізнес Комп'ютер Сервіс” з позовом до господарського суду, тобто на 22.11.05р., спірний договір вже не діяв, оскільки, як слідує з матеріалів справи, 11 квітня 2005 р. договір оренди № 1113 від 03.06.04р., в силу ч.2 ст.291 ГК України, п.2 ст.26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна” та п.10.5 цього договору, припинив дію у зв'язку з приватизацією ТОВ “Компанія “Восток” об'єкту оренди за договором № 964 купівлі-продажу державного майна шляхом викупу, укладеного з  регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області.

ТОВ “НВФ “Бізнес Комп'ютер Сервіс” в обґрунтування позовних вимог про визнання цього договору № 1113 недійсним посилається на наявність у нього згідно договору оренди             № 103 від 20.10.1995р. переважного права на користування на умовах оренди та наступну приватизацію приміщень № 30-33 за адресою: м.Запоріжжя, вул. Сталеварів/Патріотична, 19/38, які до припинення дії договору оренди № 103 стали об'єктом оренди за договором               № 1113 від 03.06.04р.

Відповідно до роз'яснень Вищого арбітражного суду України  № 02-5/111 від 12.03.99р., вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити  наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатності сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторін та інші обставини справи.

Оскільки позивач посилається на договір № 103 від 20.10.95р., колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повинен був надати цьому договору, як підставі визнання недійсним договору № 1113, правову оцінку незалежно від заявленого зустрічного позову.

Крім того, суд першої інстанції зобов'язаний був відповідно до ст.111-12 ГПК України при новому розгляді справи виконати вказівки, викладені у постанові Вищого господарського суду України від 04.10.2006р. у даній справі.  

З матеріалів справи слідує, що договір оренди № 103 підписаний між акціонерним товариством “Запоріжбуд” та ТОВ “НВФ “Бізнес Комп'ютер Сервіс” 20.10.1995р. Предметом цього договору є надання у строкове платне користування приміщень загальною площею            47,6 кв.м., розташованих за адресою: м. Запоріжжя вул. Сталеварів,19 (кім. 32, 33) строком до 01.11.2000р.

Додатковими угодами до договору від 02.04.1997р. та 20.09.2000р. підписаними ЖКК ЗАТ “Запоріжбуд” та ТОВ “НВФ “Бізнес Комп'ютер Сервіс” збільшено площу орендованих приміщень до 96кв.м. та продовжено термін дії договору до 01.11.05р.

Об'єктом оренди за договором № 103 від 20.10.95р. (на момент його укладання) були  житлові приміщень гуртожитку по вул. Сталеварів 19 у м. Запоріжжя, які перебували у державній власності.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін, в 1994році державне підприємство трест “Запоріжбуд” у процесі корпоратизації було перетворене у ЗАТ “Запоріжбуд”. Гуртожиток, розташований по вул.Сталеварів 19 у м.Запоріжжі, не був переданий до статутного фонду ЗАТ “Запоріжбуд” та залишився у державній власності, про що свідчать акт оцінки вартості майна, що підлягало приватизації від 20.09.93р., данні  для проведення  інвентаризації майна, яке не увійшло до статутного фонду ЗАТ “Запоріжбуд” з урахуванням індексації на 01.04.96р., перелік державного майна, яке не увійшло до статутного фонду  

господарського товариства від 09.06.2005р.(а.с.104-111, т.1). Тобто спірні приміщення не змінили форму власності , залишившись у державній власності.    

Оскільки об'єктом оренди за договором № 103 було саме майно, що належало до державної форми власності, то в даному випадку до правовідносин з оренди цього майна на момент підписання договору № 103 від 20.10.95р. застосовувалися положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна»(далі по тексту-Закон), як спеціальні норми.

У статті 5 даного Закону, орендодавцем нерухомого майна, що є державною власністю, виступали Фонд державного майна України, його регіональні відділення та державні підприємства з дозволу Фонду державного майна України.

Оскільки ЗАТ «Запоріжбуд» не мав на момент укладання договору оренди № 103 статусу державного підприємства, то єдиним орендодавцем державного майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств був Фонд державного майна України, його регіональні відділення.

Таким чином, ЗАТ «Запоріжбуд» взагалі не мав права укладати договір № 103 та передавати за цим договором державне майно ТОВ «НВФ «Бізнес-Компьтер-Сервіс» в оренду.

Також слід відмітити, що договір № 103 від 20.10.95р. не відповідає вимогам ч.1 ст. 10, ст.11 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Крім того, суд першої інстанції вірно визначив, що спірні приміщення на момент укладання договору № 103 від 20.10.95р. не могли бути предметом оренди, оскільки на той час приміщення, які були об'єктом оренди, мали статус житлових приміщень і не були переведені відповідно до статті 8 Житлового кодексу Української РСР із жилого у нежиле приміщення, про що свідчить розпорядження Голови Запорізької обласної державної адміністрації № 213 від 21.05.2004р., а тому передача відповідачу в оренду спірних приміщень суперечила вимогам статті 6 Житлового кодексу Української РСР.

Відповідно до ст.6 Житлового кодексу УРСР жилі будинки і жилі приміщення  призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку, як службові приміщення і гуртожитків.    

         Згідно зі статтею 127 Житлового кодексу УРСР (далі - ЖК) під гуртожитки надаються  спеціально споруджені або переобладнанні для цієї мети жилі будинки.

         Жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території України, утворюють житловий фонд (стаття 4 ЖК УРСР).

Відносини щодо використання житлового фонду повинні були регулюватися ЖК УРСР   та іншими актами житлового законодавства.

Законодавством визначені норми та порядок надання площі в гуртожитках для проживання та розмір плати за проживання в гуртожитках, а також порядок надання в користування (оренду) іншого нерухомого державного майна з метою використання у підприємницькій діяльності. Жоден з законодавчих актів не передбачав передачу в оренду для здійснення підприємницької діяльності житлових приміщень. До того ж, місцевим господарським судом встановлено, що розмір орендної плати, передбачений у договорі № 103  нічим не обґрунтований та до державного бюджету не надходив.   

Підставою недійсності правочину, відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України (що діє на час розгляду спору судом), є недодержання в момент вчинення правочину стороною  (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Разом з тим, статтею 5 ЦК України передбачено, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Також пунктом 4 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Оскільки відносини з укладання договору оренди № 103 від 20.10.1995р. виникли до набрання чинності ЦК України, то відповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладання договору. Аналогічні положення викладені у роз'ясненнях Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.99р.

Згідно ст. 48 ЦК УРСР (який діяв на момент укладання договору № 103) угода, яка суперечить вимогам закону є недійсною. Недійсний договір (правочин) відповідно до вимог ст.59 ЦК УРСР( що діяла на час укладання договору №103) та ст. 236 ЦК України є недійсним з моменту його вчинення та не створює юридичних наслідків (ст.216 ЦК України).

Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо недійсності договору           № 103 від 20.10.95р., але не з підстав його нікчемності, а з підстав суперечності його актам вище переліченого законодавства та вважає, що з урахуванням наведеного мотивувальна частина рішення у справі підлягає зміні, та з резолютивної частини слід виключити слова «внаслідок нікчемності». Судом при встановленні нікчемності договору не визначено, якою нормою ЦК України встановлена нікчемність такого правочину. Стаття 203 ЦК України визначає підстави недійсності правочинів, але прямо не визначає нікчемність правочинів з перелічених у цій статті підстав. Слід відмітити, що згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі  визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Враховуючи те, що договір № 103 від 20.10.95р. не створює ніяких правових наслідків суд першої інстанції цілком правомірно відмовив у задоволенні первісного позову та вказав на відсутність порушень законних прав та охоронюваних законом інтересів ТОВ «НВФ «Бізнес Комп'ютер Сервіс» внаслідок укладання ТОВ «Компанія «Восток» та регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області договору оренди                  № 1113 від 03.06.2004р.

Вказані вище обставини, наявні у справі матеріали та подальше виконання сторонами договору № 1113 від 03.06.04р., зокрема складання акту приймання-передачі, сплата орендних платежів, свідчать про відсутність підстав, вважати даний спірний договір укладеним без наміру створення правових наслідків.

Клопотання заявника апеляційної скарги за № 49 від 08.06.2007р., яке здано до канцелярії суду 11.06.2007р. щодо приєднання до матеріалів справи документів, не приймаються колегією суддів, так як під час судового засідання, яке відбулося 31.05.2007р. представниками заявника апеляційної скарги було заявлено клопотання про оголошення постанови суду в повному обсязі, у зв'язку з чим судове дослідження всіх доказів та матеріалів справи було завершено. 31.05.2007р. постанова була виготовлена в повному обсязі.   

Стосовно зустрічних позовних вимог, то дійсно вказаний позов заявлено РВ ФДМУ по Запорізькій області поза межами встановленого ст. 71 ЦК УРСР (що діяв на час до 01.01.04р) та ст. 256 ЦК України (що діє після 01.01.04р. і на момент пред'явлення зустрічного позову) трирічного терміну позовної давності. Відповідно до вимог ст. 80 ЦК УРСР та п.4 ст. 267 ЦК України сплив строку позовної давності є підставою для відмови у позові. Про порушення своїх прав укладанням договору № 103 від 20.10.95р. РВ ФДМУ по Запорізькій області, РВ ФДМУ було відомо до 09.08.02р., про що свідчить лист № 564/26-201 від 10.12.02р., в якому РВ ФДМУ зазначило, що направляло ЗАТ «Запоріжбуд» листа № 01-30/1665 від 09.08.02р. про виявлені порушення при перевірці гуртожитку за адресою вул. Сталеварів, 19 у м. Запоріжжі стосовно укладання договорів оренди на житлові та нежитлові приміщення без дозволу регіонального відділення ФДМУ. Тому з цих підстав у задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Разом з тим, відповідно п.1 ст.83 ГПК України господарський суд приймаючи рішення  вправі визнати недійсним, пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству. Таким чином, суд першої інстанції цілком правомірно, використавши надане законом право визнав договір № 103 недійсним.             

Доводи апеляційної скарги спростовуються вище наведеним та наступним.

Посилання заявника апеляційної скарги на переведення спірних приміщень розпорядженням голови Запорізької обласної адміністрації № 213 від 21.05.04р. з житлових у нежитлові, до уваги не приймається, оскільки відповідність чи невідповідність угоди вимогам  законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладання договору. Крім того, на те, що спірні приміщення не могли бути предметом оренди за договором № 103 прямо вказано постановою Вищого господарського суду України від 04.10.2006р. у даній справі.

Безпідставними є твердження про те, що суд першої інстанції неодноразово посилався на постанову Запорізького апеляційного господарського суду у справі 1/100 та ст.35 ГПК України, оскільки у тексті оскаржуваного рішення взагалі не має ніяких посилань ні на постанову у справі 1/100, ні на ст. 35 ГПК України.

Не можуть бути прийняті до уваги і доводи апеляційної скарги стосовно ігнорування судом рішень з аналогічних справ № 22/172, № 22/108-8/47д-06, оскільки вказані рішення не мають преюдиціальної сили для даної справи, підстави та сторони у цих справах були іншим.

Зміна мотивувальної частини рішення не вплинула на правильність рішення по суті, тому підстав для скасування рішення та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Судові витрати по апеляційній скарзі, відповідно до статті 49 ГПК України, слід віднести на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 49, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Комп'ютер Сервіс», м. Запоріжжя залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 01.03.2007р. у справі №22/285д-8/64д/07 без змін, виключивши з частини 3 резолютивної частини слова «внаслідок нікчемності».