Рішення

від 01.11.2018 по справі 2040/6589/18

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

01 листопада 2018 р. № 2040/6589/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Панченко О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1,62702, код ЄДРПОУ3208613767) до Колодязненської сільської ради Дворічанського району Харківської області (вул. Центральна, буд. 5а,с. Колодязне,Дворічанський район, Харківська область,62713, код ЄДРПОУ04398703) про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_1, звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Колодязненської сільської ради Дворічанського району Харківської області щодо порушення строків затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- визнати протиправним та скасувати рішення XVIII сесії VII скликання Колодязненської сільської ради Дворічанського району Харківської області від 22.06.2018р. №302-VII "Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1;

- зобов'язати відповідача повторно розглянути проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для особистого селянського господарства (01.03) гр. ОСОБА_1, яка знаходиться в межах АДРЕСА_2;

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з метою отримання земельної ділянки у власність звернулась до відповідача з заявою від 23.02.2018р. про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,000 га. в межах АДРЕСА_2. Оскільки у встановлені строки відповідач жодної відповіді на заяву позивача не надав, нею було замовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який було виготовлено спеціалізованим суб'єктом та в подальшому подано на затвердження з метою надання земельної ділянки у власність позивача. Відповідачем згідно оскаржуваного в даній справі рішення було відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у власність позивачу для ведення особистого селянського господарства.

Позивач вважає вказану відмову незаконною, необґрунтованою та такою, що порушує її права та законні інтереси. Крім того позивач вказує, що відповідачем було порушено строк розгляду зазначеного проекту землеустрою, який нею було направлено відповідачу поштою.

Позивач у судове засідання не з`явилася, надавши до суду клопотання про розгляд справи за своєї відсутності. Суд вважає, що неявка позивача не перешкоджає розгляду справи.

Представник відповідача у судове засідання прибув, не заперечував проти розгляду справи в порядку письмового провадження. Надав суду відзив на позов, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог.

Суд, вивчивши доводи позову та відзиву проти нього, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів:

Встановлені судом обставини в даній справі полягають в наступному.

Згідно заяви від 22.02.2018р. позивачка звернулася до голови Колодязненської сільської ради Дворічанського району Харківської області з приводу надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,000 га., яка розташована в межах АДРЕСА_2 Дворічанського району Харківської області для подальшого надання вказаної земельної ділянки у власність.

Як слідує з матеріалів справи вказану заяву позивачем було направлено на адресу відповідача поштою та останнім отримано, про що свідчить копія повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 24, 25), згідно якого лист було отримано 27.02.2018р.

Оскільки відповідачем у встановлений строк не було надано відповіді на вказаний вище лист, позивачем було укладено з ФОП ОСОБА_2 договір на розробку проекту землеустрою щодо відведення зазначеної вище земельної ділянки, яка знаходиться в межах АДРЕСА_2 , про що повідомлено відповідача згідно листа-повідомлення без дати (а.с. 26), який, як вбачається з копії повідомлення про вручення поштового відправлення, (а.с. 28) було направлено відповідачу 04.04.2018р. та отримано ним.

В подальшому на замовлення позивача спеціалізованим суб'єктом - ФОП ОСОБА_2 було виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого господарства ОСОБА_1, яка знаходиться в межах АДРЕСА_2 (а.с. 13-60), який було погоджено згідно висновку Відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства, розвитку інфраструктури та цивільного захисту Дворічанської районної державної адміністрації Харківської області від 23.04.2018р. № 01-27/183 (а.с.49), висновку державної експертизи від 16.04.2018р. № 2518/0/52-18 (а.с. 50).

Як слідує з матеріалів справи, зокрема, копії повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 61) вказаний проект землеустрою було надіслано на адресу відповідача та отримано ним 03.05.2018р.

Згідно оскаржуваного в даній справі рішення відповідача від 22.06.2018р. № 302-VII (а.с. 12) позивачу було відмовлено у затвердженні поданого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та передачі її у власність, з посиланням на те, що вказана земельна ділянка зарезервована особам, визначеним ст. 5 (учасники бойових дій) Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту .

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідача з урахуванням доказів, зібраних у справі, суд зазначає наступне.

У відповідності до абзацу 1 частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з частиною другою статті 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина третя статті 116 Земельного кодексу України).

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 117 Земельного кодексу України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 118 Земельного кодексу України, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч.8 ст.118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Частиною дев'ятою статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно зі статтею 25 Закону України "Про землеустрій" документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації, в тому числі у вигляді проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Статтею 30 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

У свою чергу, частиною 1 статті 186-1 Земельного кодексу України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

У відповідності до ч.4 ст.186-1 ЗК України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері (ч.5 ст.186-1 ЗК України).

Згідно з ч.6 ст.186-1 ЗК України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Частиною 8 статті 186-1 ЗК України передбачено, що у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.

Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження.

Таким чином, статтею 186-1 ЗК України передбачено два альтернативні варіанти рішень у формі висновку, які можуть бути прийняті територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за результатами розгляду проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: про затвердження цього проекту або про відмову в його затвердженні.

Статтею 186-1 ЗК України не передбачено можливості направлення проекту землеустрою на доопрацювання без складення висновку про відмову в затвердженні проекту землеустрою листом про розгляд заяви, як це було зроблено відповідачем по справі.

При цьому, суд зауважує, що у розумінні ч.6 ст.186-1 ЗК України підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою є невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Судом в даній справі встановлено, що враховуючи не надання відповіді на заяву позивача про надання дозволу на розроблення відповідного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, позивачем було укладено договір № 987 від 28.03.2018р. з ФОП ОСОБА_2 щодо складання землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України у разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Ураховуючи положення статей 253, 254 ЦК України щодо початку та закінчення перебігу строку, а також наведені вище приписи ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України, позивач правомірно уклала договір від 28.03.2018р. з питання виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, про що повідомила відповідача. Незважаючи на те, що повідомлення про укладення договору, копія якого міститься в матеріалах справи, не містить дати його складання, а також вказівки на те, що до нього додано копію договору з питання виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, враховуючи відсутність з боку відповідача заперечень з цього приводу, а також беручи до уваги, що згідно повідомлення про вручення поштового відправлення з надіслання вказаного договору лист було здано до відділення зв'язку для пересилання 04.04.2018р., суд вважає підтвердженим належне виконання з боку позивача приписів ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України.

Надалі судом встановлено, що виготовлений та належним чином погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки було надіслано відповідачу поштою та отримано ним 03.05.2018р., проте оскаржуване рішення про відмову у його затвердженні були ним ухвалено 22.06.2018р.

В зв'язку з наведеним слід погодитися з доводами позовної заяви про те, що відповідачем не було в даному випадку дотримано вимог ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу України, яка передбачає, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Щодо підстав, якими керувався відповідач, приймаючи спірне рішення судом встановлено, що підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу та передачі її у власність позивачем визначено ст. 5 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту .

Суд вважає такі доводи відповідача необґрунтованими та неправомірними та зауважує, що, як слідує зі змісту ст. 5 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту вона визначає які особи відносяться до учасників бойових дій та, зокрема, вказує, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

З наведеного слідує, що вказана норма жодним чином не впливає на питання надання земельної ділянки у власність як особам, які мають відповідний статус учасника бойових дій, так і будь-яким іншим особам, а відтак не може бути застосована при вирішення питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, надання її у власність.

Суд вказує, що ст. 118 Земельного кодексу України не містить переліку підстав, за яких особі може бути відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо земельної ділянки та наданні її у власність. Частина 9 вказаної статті лише вказує, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

З урахуванням приписів ст. 7 КАС України суд доходить висновку, що такими підставами можуть слугувати ті підстави, що визначені як такі, що перешкоджають розробленню проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки як вихідного документа, на підставі якого приймається рішення про надання земельної ділянки. Це, зокрема, невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Суд наголошує, що чинними нормативними актами передбачено формування переліку учасників антитерористичної операції, яких можна вважати такими особами, на яких розповсюджується дія Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту або його окремих положень, та переліку земельних ділянок, які планується передати учасникам АТО, проте в даній справі відсутніми є докази, що вказують на віднесення земельної ділянки, про надання якої просила позивач, до такого переліку та взагалі про його наявність на відповідній території. В оскаржуваному рішенні конкретизація даного аспекту відсутня.

Суд зауважує, що відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, а за змістом ч. 4 ст. 159 КАС України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відтак суд враховує, що в даній справі обов'язок доказування правомірності спірного рішення покладено на відповідача та він не навів суду переконливих, належних та допустимих доказів правомірності оскаржуваного рішення.

Таким чином суд бере до уваги, що будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч.2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням викладеного, перевіривши оскаржувані в даній справі дії (бездіяльність) та рішення відповідача, суд доходить висновку про їх невідповідність приписам чинного законодавства та прийняття оскаржуваного рішення без урахування всіх дійсних обставин справи, без дотримання розумного строку на його прийняття.

В зв'язку з наведеним суд доходить висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в даній справі та необхідність їх задовольнити.

Обраний позивачем спосіб захисту порушених прав у спірних правовідносинах шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки суд вважає належним і достатнім та вважає, що вказані дії мають бути вчинені відповідачем з урахуванням висновків суду, викладених в даній справі.

Керуючись ст. ст. 1,2, 6,7,19, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Колодязненської сільської ради Дворічанського району Харківської області про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Колодязненської сільської ради Дворічанського району Харківської області щодо порушення строків затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Визнати протиправним та скасувати рішення XVIII сесії VII скликання Колодязненської сільської ради Дворічанського району Харківської області від 22.06.2018р. №302-VII "Про відмову у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі її у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1.

Зобов'язати відповідача повторно розглянути проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для особистого селянського господарства (01.03) гр. ОСОБА_1, яка знаходиться в межах АДРЕСА_2;

Стягнути з Колодязненської сільської ради Дворічанського району Харківської області (код 04398703) на користь ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1) судовий збір, сплачений при зверненні до суду в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі безпосередньо до Харківського апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду у відповідності до ст. 295 цього Кодексу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя О.В. Панченко