Ухвала

від 18.10.2018 по справі 756/11763/18

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

18.10.2018 Справа № 756/11763/18

Справа № 1 кс/756/2432/18

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 жовтня 2018 року слідчий суддя Оболонського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , представників власника майна ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , розглянувши клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури №5 ОСОБА_3 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №32016041640000026 від 07 квітня 2016 року за ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 212 КК України, -

в с т а н о в и в:

Прокурор Київської місцевої прокуратури №5 ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва із клопотанням про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №32016041640000026 від 07 квітня 2016 року за ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 212 КК України.

Прокурором у клопотанні зокрема зазначено, що службові особи ТОВ "Гелайза" (код ЄДРПОУ 37153065) у період 2016-2018 років впровадили у діяльність протиправний фінансовий механізм, який має на меті ухилення від сплати податків, шляхом створення штучного документообігу з ТОВ "АЛІОН СІТІ" (код ЄДРПОУ 40040473), ТОВ "СКАЙРОК" (код ЄДРПОУ 41371843), ТОВ "САНТ БІЛДІНГ" (код ЄДРПОУ 41273330), ТОВ "ВІЛТОНІ" (код ЄДРПОУ 41370183), які мають ознаки фіктивності.

Клопотання прокурор обґрунтовує тим, що 11.09.2018, в ході обшуків у приміщеннях, які використовуються ТОВ «Гелайза», проведених на підставі ухвал Оболонського районного суду м. Києва, було тимчасово вилучене майно, зокрема металопластикові вироби у загальній кількості 1 056 одиниць та необліковані грошові кошти у сумі 137900 гривень, щодо яких не було надано прямий дозвіл в ухвалах слідчого судді про обшуки.

Прокурор підтримав подане клопотання та просив його задовольнити з тих підстав, що в ньому викладені.

Представники власника майна заперечили проти задоволення клопотання, вважаючи його не обґрунтованим та просили відмовити у його задоволенні, у зв`язку із відсутністю підстав для його задоволення.

Дослідивши клопотання та матеріали, якими прокурор обґрунтовує клопотання, слідчий суддя встановив наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.

Відповідно доч.2ст.167КПК Українитимчасово вилученимможе бутимайно увигляді речей,документів,грошей тощо,щодо якихє достатніпідстави вважати,що вони: підшукані,виготовлені,пристосовані чивикористані якзасоби чизнаряддя вчиненнякримінального правопорушеннята (або)зберегли насобі йогосліди; 2)призначалися (використовувалися)для схилянняособи довчинення кримінальногоправопорушення,фінансування та/абоматеріального забезпеченнякримінального правопорушенняабо винагородиза йоговчинення; єпредметом кримінальногоправопорушення,у томучислі пов`язаногоз їхнезаконним обігом; 4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна.

Відповідно доч.2ст.170КПК Україниарешт майнадопускається зметою забезпечення:збереження речовихдоказів;спеціальної конфіскації;конфіскації майнаяк видупокарання абозаходу кримінально-правовогохарактеру щодоюридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У клопотанні прокурор вказує на єдину підставу накладення арешту на вказане майно необхідність збереження речових доказів.

Разом з цим, з матеріалів, якими прокурор обґрунтовує необхідність накладення арешту на тимчасово вилучене майно не убачаються підстави вважати, що майно та грошові кошти, вилучені під час обшуків мають ознаки речових доказів саме у даному кримінальному провадженні, зокрема були предметом, знаряддям чи засобом вчинення кримінальних правопорушень, здобуті внаслідок вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 212 КК України.

Винесення постанови від 12.09.2018 про визнання вилученого майна та грошових коштів речовими доказами, не може слугувати достатньою підставою для накладення арешту, оскільки вказана постанова не мотивована та не звільняє прокурора від обов`язку доведення підстави та мети накладення арешту.

У судовому засіданні прокурору було запропоновано надати слідчому судді додаткові матеріали досудового розслідування, які б вказували на наявність підстав вважати, що майно та грошові кошти мають ознаки речових доказів у даному кримінальному провадженні. Попри це, прокурор повідомив, що доповнень до раніше поданих матеріалів, якими він обґрунтовує клопотання - відсутні.

В силу ст. 41 Конституції України, ст. 1 протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, ніж на користь суспільства і на умовах, передбачених Законом або загальними принципами міжнародного права.

Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність.

Крім того, відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі "АГОСІ" проти Сполученого Королівства" (AGOSI v. the United Kingdom від 24 жовтня 1986 року, серія А, № 108, п. 52). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

З урахуванням наведеного, слідчий суддя вважає, що підстави для накладення арешту не доведені, а тому клопотання не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 372, 376 КПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

У задоволенні клопотання прокурора Київської місцевої прокуратури №5 ОСОБА_3 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №32016041640000026 від 07 квітня 2016 року за ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 212 КК України відмовити.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Ухвала може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва через Оболонський районний суд м. Києва протягом 5 днів з моменту її оголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1