Рішення

від 31.10.2018 по справі 910/10417/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 31.10.2018Справа №  910/10417/18 Господарський суд міста Києва в складі:   головуючого судді                                                                                                                                                                Привалова А.І.        розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу №  910/10417/18                                                             за позовом  товариства з обмеженою відповідальністю  "Торговий дім "Флексол" до                                товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІКА-ПРО" про                   стягнення 51  697,79 грн. Без виклику учасників справи. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: До Господарського суду міста Києва звернулося товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Флексол" (надалі – позивач) з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІКА-ПРО" (надалі – відповідач) про стягнення 51  697,79 грн. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору поставки № СО-02/11/01К від 02.11.2016р. у визначений строк повністю не розрахувався за отриманий товар, внаслідок чого виникла заборгованість загалом у сумі 34 410,39 грн., за прострочення оплати якої нараховані 11 358,16 грн. - пені, 1152,78 грн. - 3% річних та 4776,46 грн. - інфляційних втрат. Згідно з пунктом 1 частини 5  статті 12 Господарського процесуального кодексу України  справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами. Частиною 1  статті 247 Господарського процесуального кодексу України  встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження. Відповідно до частини 1  статті 250 Господарського процесуального кодексу України  питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2018р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов'язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини в строк до 01.10.2018р. З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів  Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 1.08.2018р.    була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03143, м. Київ, вул. Заболотного, 33/162, яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача. Відповідач ухвалу суду від 13.08.2018р. про відкриття провадження у справі та призначення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін отримав 04.09.2018р., що підтверджується інформацією, яка міститься на Інтернет сайті ПАТ «Укрпошта», роздруківка якої залучена до матеріалів справи. Відповідно до ч. 4  ст. 13 Господарського процесуального кодексу України  кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ч. 5  ст. 252 Господарського процесуального кодексу України  суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. Від позивача не надійшли заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також не отримано від відповідача відзиву на позовну заяву. Згідно з ч. 2  ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1  статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2  статті 178 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з частиною 4  статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: 02.11.2016р. між позивачем (за договором - постачальник) та відповідачем (за договором - покупець) було укладено договір поставки №СО-02/11/01К (далі - договір), відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію (далі – товар) у кількості, асортименті та по цінам, вказаним у видаткових накладних постачальника або в актах прийому-передачі. Кількість, асортимент та ціна товару на кожну окрему партію зазначається у видаткових накладних або в актах прийому-передачі (п.1.2 договору). Відповідно до п.3.2 договору, сума договору складає суму всіх видаткових накладних та актів прийому-передачі з урахуванням коригування кількісних та вартісних показників. За умовами п.4.1 договору визначено, що товар поставляється на умовах товарного кредиту, оплачується покупцем з відстроченням платежу протягом 14 денного строку з дати відвантаження, якщо інше не передбачено додатковою угодою, специфікацією. На виконання умов договору позивач у період з 02.03.2017р. по 15.03.2018р. поставив відповідачу товар на загальну суму 398  142,88 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними, актами прийому-передачі та товарно-транспортними накладними, належним чином завірені копії яких містяться в матеріалах справи, а оригінали оглянуті в судовому засіданні. Натомість відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором оплату отриманого товару у строк, встановлений в договорі, в повному обсязі не здійснив, сплативши лише частково у загальному розмірі 363  732,49 грн. З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача цінним  листом з описом вкладення з вимогою за вих. № 3005 від 30.05.2018р. про оплату заборгованості в сумі 34  410,39, що виникла за поставлений товар. Проте, вищезазначена вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення. Позивач стверджує, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов'язань за договором щодо своєчасної та повної оплати товару, у зв'язку з чим просить стягнути з останнього заборгованість за отриманий товар у сумі 34  410,39 грн., за прострочення оплати якої нараховані 11 358,16 грн. - пені, 1152,78 грн. - 3% річних та 4776,46 грн. - інфляційних втрат. Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Згідно з частиною 1  статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до  статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього  Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України). Відповідно до  ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Частинами 1, 3, 5  ст. 626 Цивільного кодексу України  встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору. Згідно зі ст.ст.  6,  627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього  Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно    ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Частиною 1  статті 655 Цивільного кодексу України  встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч. 1  ст. 628 Цивільного кодексу України  встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно зі  ст. 527 Цивільного кодексу України  боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Статтею 629 Цивільного кодексу України  встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України  передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Частиною 1  статті 78 Господарського процесуального кодексу України  визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання своїх зобов'язань за договором  здійснив поставку товару, який прийнятий відповідачем, на суму 398  142,88 грн., що підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими печаткою відповідними видатковими накладними та актами прийому-передачі. Відповідно до  ст. 692 Цивільного кодексу України  покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Статтею 253 Цивільного кодексу України  визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Відповідно до  ст. 530 Цивільного кодексу України  якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Враховуючи викладене, виходячи з умов договору, строк виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленого товару є таким, що настав. Статтею 599 Цивільного кодексу України  встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням,    проведеним належним чином. Відповідно до  ст. 610 Цивільного кодексу України  порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Як свідчать матеріали справи, відповідач всупереч п.4.1 договору своє зобов'язання зі своєчасної оплати поставленого товару в повному обсязі не виконав, здійснивши часткову оплату з порушенням строку на загальну суму 363  732,49 грн., що не було спростовано відповідачем належними та допустимими доказами. У зв'язку із викладеним у відповідача виникла заборгованість у розмірі 34  410,39 грн. Пункт 1  статті 612 Цивільного кодексу України  визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Враховуючи те, що строк оплати вартості поставленого товару за договором настав, приймаючи до уваги, те що доказів оплати товару в повному обсязі станом на день розгляду справи відповідачем не надано, обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з останнього на користь позивача заборгованості за договором у розмірі 34  410,39 грн. Пунктом 1  ст. 216 Господарського кодексу України  встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Згідно п. 1  ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Відповідно до п. 1  ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з ч.ч. 1, 3  ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Частиною 2  статті 551 Цивільного кодексу України  визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Відповідно до п. 7.2. договору, у випадку порушення покупцем термінів оплати, відповідно до умов договору він сплачує постачальнику штрафну неустойку у вигляді пені, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від несвоєчасно сплаченої суми заборгованості за кожен день прострочення оплати, по спеціальному строку нарахування – три роки, та позовної давності в той же термін. Відповідно до  ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"  платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"  передбачено, що розмір пені, передбачений  статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відповідно до ч. 6  ст. 232 Господарського кодексу України  нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Суд, здійснивши перевірку заявленої до стягнення з відповідача суми пені, дійшов висновку, що розрахунок останньої є обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме у розмірі 11  358,16 грн. Частиною 1  статті 625 Цивільного кодексу України  визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Згідно зі частиною 2  статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.     Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, що підлягають до сплати кредиторові. Суд, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат, який наведено у позовній заяві, задовольняє дані вимоги в повному обсязі згідно з розрахунком позивача. Згідно статей  73,  74,  77,  79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Статтею    86    Господарського процесуального кодексу України  передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Таким чином, факт порушення відповідачем зобов'язань за договором щодо оплати товару належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю. Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень  ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача. Керуючись ст.ст.  129,  236-238,  247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд - В И Р І Ш И В: 1.     Позовні вимоги задовольнити повністю. 2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІКА-ПРО" (03143, м. Київ, вул. Заболотного, 33/162; ідентифікаційний код 37119019) на користь товариства з обмеженою відповідальністю  "Торговий дім "Флексол" (02000, м. Київ, вул. Довнар-Запольського, 7-А; поштова адреса: 03148, м. Київ, вул. Герої Космосу, 17; ідентифікаційний код 42134264)    основний борг у сумі 34 410 грн. 39 коп., 11 358 грн. 16 коп. – пені, 1152 грн. 78 коп. – 3% річних, 4776 грн. 46 коп. – інфляційні втрати та витрати по сплаті судового збору в сумі 1762 грн. 43 коп. 3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд. Повний текст рішення складено та підписано: 31.10.2018р. Суддя                                                                                           А.І. Привалов