Рішення

від 31.10.2018 по справі 811/1393/18

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2018 року м. Кропивницький Справа № 811/1393/18

Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі судді Хилько Л.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом:

ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії ЕА 309964 виданий Олександрійським МВ УМВС України в Кіровоградській області 27.06.1997 р.; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1; адреса: АДРЕСА_1, 28000)

до відповідача:

Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 20632802, адреса: вул. Соборна, 7-а, м. Кропивницький, 25009),

третя особа - Олександрійське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (адреса: площа Соборна,8, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28000),

про скасування рішень та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1В.) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ у Кіровоградській області), третя особа - Олександрійське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі- третя особа) в якому, просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії з питань підтвердження стажу при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 28 лютого 2018 року № 8 в частині відмови ОСОБА_1 у підтвердженні пільгового стажу у період його роботи респіраторником, командиром відділення, помічником командира взводу, командиром взводу у 51-му воєнізованому гірничорятувальному загоні та 11-му воєнізованому гірничорятувальному загоні з 10 лютого 1994 року по 31 серпня 1999 року (за виключенням періодів перебування на курсах підвищення кваліфікації в ЦПГ м. Донецька у період з 13 березня 1995 року по 09 квітня 1995 року та у період з 14 по 27 грудня 1997 року);

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 за списком № 1 період роботи респіраторником, командиром відділення, помічником командира взводу, командиром взводу у 51-му та 11-му воєнізованих гірничорятувальних загонах м. Олександрії з 10 лютого 1994 року по 31 серпня 1999 року (за виключенням періодів перебування на курсах підвищення кваліфікації в ЦПГ м. Донецька у період з 13 березня 1995 року по 09 квітня 1995 року та у період з 14 по 27 грудня 1997 року).

Позивач обґрунтував свої позовні вимоги тим, що, рішенням комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 28.02.2018 року №8, підтверджено його стаж роботи за Списком № 1 з 01.09.1999 по 16.02.2004р., проте в підтвердженні стажу в період роботи у 51-му та 11-му ВГРЗ з 10.02.1994 року по 31.08.1999 року відмовлено в зв'язку з відсутністю матеріалів атестації робочих місць за умовами праці. Вважає рішення комісії неправомірним та таким, що суперечить діючому законодавству, тому позивач звернувся із даним позовом до суду.

Представником відповідача подано до суду письмовий відзив на адміністративний позов, в якому відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог наголосивши на правомірності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 28 лютого 2018 року № 8, як такого що прийнято з урахуванням норм діючого законодавства (а.с.52-53).

30.10.2018 року відповідною ухвалою суду керуючись приписами статті 183 КАС України закрито подальший розгляд справи судом вирішено здійснити у порядку письмового провадження.

Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (пункт 10 частини першої статті 4 КАС України).

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши їх у відкритому судовому засіданні, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Предметом спору в даній справі є законність та обґрунтованість дій посадових осіб Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області при винесенні рішення комісії з питань підтвердження стажу при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 28 лютого 2018 року № 8 в частині відмови ОСОБА_1 у підтвердженні пільгового стажу у період його роботи респіраторником, командиром відділення, помічником командира взводу, командиром взводу у 51-му воєнізованому гірничорятувальному загоні та 11-му воєнізованому гірничорятувальному загоні з 10 лютого 1994 року по 31 серпня 1999 року.

При вирішенні даного спору суд враховує наступні фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 з 10 лютого 1994 року я був прийнятий на посаду респіраторника (підземного) у 51-й воєнізований гірничорятувальний загін відповідно до наказу № 30-к від 11.02.1994 р. (а.с.16).

Згідно відомостями трудової книжки на підставі наказу №73 від 18.05.1994 р. 51-й воєнізований гірничорятувальний загін було перейменовано у 11-й воєнізований гірничорятувальний загін (а.с.16).

Згідно з наказом №352-к від 28.09.1995р. ОСОБА_1 з 28 вересня 1995 року був призначений на посаду командира відділення ( підземний) 11-го воєнізованого гірничорятувального загону, згідно з наказом № 40-к від 24.02.1997р. - з 25 лютого 1997 року призначений помічником командира взводу ( підземний), згідно з наказом № 177-к від 03.06.1999р. - з 07 червня 1999 року призначений командиром взводу ( підземний) 11-го воєнізованого гірничорятувального загону.

З 01 вересня 1999 року 11-й воєнізований гірничорятувальний загін перейменований в Олександрійський гірничорятувальний загін Міністерства надзвичайних ситуацій України (наказ № 315-к від 06.09.99р.).

Згідно з наказом №148-к від 25.05.2000р. з 25 травня 2000 року позивач був переведений на посаду помічника командира взводу (підземний) та згідно з наказом №17-к від 12.02.2004р. з 16 лютого 2004 року ОСОБА_1 був звільнений з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з реорганізацією Олександрійського воєнізованого гірничорятувального загону.

З матеріалів справи встановлено, що позивач з 21 листопада 2008 року по 21 серпня 2013 року працював на посадах заступника командира взводу, командира взводу, помічника командира Олександрійського воєнізованого гірничорятувального (аварійно-рятувального) загону, що підтверджено записами у його трудовій книжці серія БТ-1 № 9841373 (а.с.15-18).

Загальний стаж роботи позивача на посадах респіраторника, командира відділення, помічника командира взводу, командира взводу, заступника командира взводу, помічника командира загону у 51-му, 11-му воєнізованих гірничорятувальних загонах, Олександрійському воєнізованому гірничорятувальному загоні, Олександрійському воєнізованому гірничорятувальному (аварійно - рятувальному) загоні МНС України становить 14 років 08 місяців.

Судом встановлено, що досягнувши пенсійного віку та маючи право на пенсію, 06 лютого 2018р., ОСОБА_1 звернувся до Олександрійського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області з приводу призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах на підставі ч. 1, п.1 ч. 2 ст. 114 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування .

Позивач зазначає, що після ознайомлення із поданими ним документами про трудовий стаж, заробітну плату разом з копіями документів про проведення атестації робочих місць, спеціаліст територіального органу Пенсійного фонду України повідомила йому, що у зв'язку із ліквідацію підприємства без визначення правонаступника, що унеможливлює подання уточнюючої довідки для підтвердження періодів роботи з 10.02.1994 р. по 16.02.2004 р., що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах, він повинен звернутися із відповідною заявою про підтвердження пільгового стажу до Комісії з питань підтвердження стажу при головному управлінні Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.

На виконання вказаного позивачем було подано 09.02.2018 року до Комісії при головному управлінні Пенсійного фонду України в Кіровоградській області заяву про призначення пенсії на пільгових умовах, до якої також додано заяву про підтвердження стажу, довідка з Єдиного державного реєстру про ліквідацію підприємства, установи, організації без визначення правонаступника, трудова книжка, довідка про заробітну плату, копія документа про проведення атестації робочих місць, копія особової картки за формою Т-2.

Так, 28.02.2018 року рішенням Комісії з питань підтвердження стажу при головному управлінні Пенсійного фонду України в Кіровоградській області №8 ОСОБА_1 підтверджено стаж роботи на пільгових умовах по Списку № 1 у період його роботи у 51-му та 11-му Олександрійському воєнізованому гірничорятувальному загоні МНС України з 01.09.1999р. по 16.02.2004р. В підтвердженні стажу у період роботи ОСОБА_1 у 51-му та 11-му ВГРЗ з 10.02.1994 році по 31.08.1999 році відмовлено в зв'язку з відсутністю матеріалів атестації робочих місць за умовами праці (а.с.11).

Вважаючи таке рішення відповідача в частині відмови у підтвердженні пільгового стажу у період його роботи респіраторником, командиром відділення, помічником командира взводу, командиром взводу у 51-му воєнізованому гірничорятувальному загоні та 11-му воєнізованому гірничорятувальному загоні з 10 лютого 1994 року по 31 серпня 1999 року (за виключенням періодів перебування на курсах підвищення кваліфікації в ЦПГ м. Донецька у період з 13 березня 1995 року по 09 квітня 1995 року та у період з 14 по 27 грудня 1997 року) протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

За змістом положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. Порушення вимог Закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч.1 ст. 5 КАС України).

Тобто, виходячи з аналізу вищезазначеної правової норми, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цією дією.

Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй (ст. 8). На ці обставини неодноразово вказував Конституційний Суд України у своїх рішеннях, зокрема, рішенні №7-рп/2003 від 10.04.2003 року, рішенні №9-рп/2004 від 07.04.2004 року, рішенні №1-рп/2007, рішенні №19-рп/2008 від 02.10.2008 року.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом статті 4 Європейської Хартії місцевого самоврядування від 15.10.1985 року (ратифікована Верховною Радою України 15.07.1997 року), визначено, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються Конституцією України або Законом, та в межах закону органи місцевого самоврядування мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручено жодному іншому органу.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 56 Закону України Про пенсійне забезпечення визначає види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію.

Спеціальний стаж - це період роботи в певних умовах праці чи на посадах, з якими законодавець пов'язує пільгове (або за особливими правилами) пенсійне забезпечення.

Відповідно до п. а статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Статтею 62 Закону України Про пенсійне забезпечення встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.

У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Відповідно до інформації Центрального штабу Державної воєнізованої гірничорятувальної служби у вугільній промисловості Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 21.03.2017 року №02-1/174 вбачається, що в грудні 2014 року Центральний штаб ДВГРС здійснив переміщення та перереєстрацію із зони проведення АТО з міста Донецька, вивезення архівних документів було неможливим, тому підтвердити або спростувати факт наявності наказів штабу воєнізованих гірничорятувальних частин про проведення атестації робочого місця респіраторників за 1994 р. та 1997 р. за №113 від 28.12.1994 року та № 89 від 11.11.1997 р. немає можливості, оскільки, якщо вони існують, то знаходяться на території міста Донецька (а.с.30).

За інформацією управління охорони праці, промисловості безпеки та цивільного захисту Міністерства енергетики та вугільної промисловості України за відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 23.12.2013 року проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи - Олександрійський воєнізований гірничорятувальний (аварійно-рятувальний) загін Державної служби України з надзвичайних ситуацій (код ЄДРПОУ 33861028), правонаступником є - Державний воєнізований гірничорятувальний (аварійно-рятувальний) загін Державної служби України з надзвичайних ситуацій (код ЄДРПОУ 338734405) (а.с.31-32).

Згідно з Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року, №1085-р Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення м. Донецьк входить до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Суд зауважує, що з огляду на записи в трудовій книжці позивача, суд приходить до висновку, що стаж роботи позивача на вищезазначених підприємствах у періоди, які відповідачем не зараховано до пільгового стажу, підтверджений оформленими належним чином записами про займану посаду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1998 року №1620 Про передачу до сфери управління Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи воєнізованих гірничорятувальних підрозділів Міністерства вугільної промисловості 11-й воєнізований гірничорятувальний загін (м. Олександрія Кіровоградської області) передано із сфери управління Міністерства вугільної промисловості до сфери управління Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Наказом Командира Олександрійського воєнізованого гірничорятувального загону Державної воєнізованої гірничорятувальної (аварійно-рятувальної) служби від 06.09.99 р. № 315-к з 01.09.99 р. 11-й воєнізований гірничорятувальний загін Державної воєнізованої гірничорятувальної служби у вугільній промисловості перейменовано в Олександрійський воєнізований гірничорятувальний загін Державної воєнізованої гірничорятувальної (аварійно-рятувальної) служби Міністерства України з питань надзвичайної ситуації та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи України (скорочене найменування Олександрійський ВГРЗ).

При цьому, суд зауважує, що атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 №442 (далі Постанова №442) та розробленими на виконання постанови № 442 Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі по тексту - Мінпраці) від 01 вересня 1992 року № 41.

Згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років.

Атестація має проводитися у передбачені пунктом 4 Порядку, а відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації.

Результати атестації використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств та організацій, обґрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до Списків № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а також для розробки заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працюючих.

Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Мінпраці від 18 листопада 2005 року №383 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 1 грудня 2005 року за № 1451/11731), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

У пункті 4.4 зазначеного Порядку якщо атестація була вперше проведена після 21.08.1997р., у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах, до пільгового стажу зараховується весь період роботи до 21.08.1992 р., 5-річний період роботи на даному підприємстві, що передує даті видання наказу про її результати, та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.

Відповідно до наказу Державної воєнізованої гірничорятувальної (аварійно-рятувальної) служби Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (Головний штаб) № 179 від 07.10.1999 року Про результати перевірки атестації робочих місць на основі постанови КМУ від 01.02.92 № 442 атестація була проведена 07.10.1999 року (а.с.23).

Отже, матеріалами справи, в тому числі історичними та архівними довідками, підтверджується правонаступництво підприємства, яке проводило атестацію та підприємством, на якому на той час працював позивач.

В свою чергу, судом оцінюються критично клопотання позивача про приєднання до матеріалів справи рішень судів у вирішенні подібних справ та копій документів громадян ОСОБА_2, ОСОБА_3, оскільки такі не стосуються предмету даного спору та з огляду на те, що пенсійні виплати мають індивідуальний характер відносно кожного окремо.

Поряд з тим, суд звертає увагу відповідача на законодавчі положення Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб , яким врегульовано статус внутрішньо переміщеної особи.

Преамбула вказаного Закону встановлює, що відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування .

Статтею 8 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 статті 4 вказаного Закону визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Щодо окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані намібійські винятки : документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 року Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів .

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справах Кіпр проти Туреччини (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та Мозер проти Республіки Молдови та Росії (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою] (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, § 142).

Враховуючи наведене суд вважає за можливе застосувати вказані загальні принципи ( намібійські винятки ), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті захисту прав позивача, у той час як вони мають істотне значення для реалізації відповідних прав людини.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Одним із головних принципів адміністративного судочинства, відповідно до ст. 6 КАС України є принцип верховенства права. Відповідно до ст. 3 Конституції України та ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Як передбачає ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Обов'язковою для застосування в Україні є практика Європейського суду з прав людини, яка статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визнана джерелом права.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) "Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".

Вирішуючи питання про застосування ст.13 Конвенції, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Аманн проти Швейцарії» (Заява N 27798/95 п.88) зазначено, що стаття 13 Конвенції вимагає, щоб кожен, хто вважає себе потерпілим внаслідок заходу, який, на його думку, суперечив Конвенції, мав право на засіб правового захисту у відповідному національному органі для вирішення свого спору, а в разі позитивного вирішення - для одержання відшкодування шкоди. Однак це положення не вимагає безумовного досягнення вирішення спору на користь заявника.

Разом з тим, сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («ОСОБА_4 проти Хорватії» і «Тошкуце та інші проти Румунії» ) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер'їлдіз проти Туреччини» ).

Як зазначено у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.

Крім того, суд враховує, що принцип презумпції невинуватості перш за все є гарантією процесуального характеру по кримінальних справах, але за висновками ЄСПЛ його сфера застосування є значно ширшою: він є обов'язковим не тільки для кримінального суду, який приймає рішення щодо обґрунтованості обвинувачення, але й для віх інших державних органів. Так, на думку ЄСПЛ замах на презумпцію невинуватості може виходити не тільки від суду чи судді, але й від інших публічних влад.

При цьому, принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на оцінці всіх фактів та обставин, що мають значення. В рішенні № 37801/97 від 1 липня 2003 р. по справі «Суомінен проти Фінляндії» Європейський суд вказав, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень при прийнятті спірного рішення, діяв без урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дій (прийняття рішення), без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та без дотримання принципу верховенства права.

Оцінка поданих особами, які беруть участь в адміністративній справі та самостійно зібраних судом в порядку доказів в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, здійснюється судом за правилами статті 90 КАС України в порядку, що встановлений законодавчими приписами цього кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, позивачем надано достатньо беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, а відповідач не довів, що діяв з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та вимог законодавства України.

За сукупністю наведених обставин, з огляду на вказане, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

За змістом частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем фактично був сплачений судовий збір у розмірі 1409,60 грн. (а.с.2), тому вказана сума судового збору, у відповідності з ч. 1 ст. 139 КАС України підлягає присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, як суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем по справі.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 90, 139, 242 - 246, 250, 251, 255, 257-263, 295 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії ЕА 309964 виданий Олександрійським МВ УМВС України в Кіровоградській області 27.06.1997 р.; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1; адреса: АДРЕСА_2, 28000) до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 20632802, адреса: вул. Соборна, 7-а, м. Кропивницький, 25009), третя особа - Олександрійське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (адреса: площа Соборна,8, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28000), про скасування рішень та зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення комісії з питань підтвердження стажу при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 28 лютого 2018 року № 8 в частині відмови ОСОБА_1 у підтвердженні пільгового стажу у період його роботи респіраторником, командиром відділення, помічником командира взводу, командиром взводу у 51-му воєнізованому гірничорятувальному загоні та 11-му воєнізованому гірничорятувальному загоні з 10 лютого 1994 року по 31 серпня 1999 року (за виключенням періодів перебування на курсах підвищення кваліфікації в ЦПГ м. Донецька у період з 13 березня 1995 року по 09 квітня 1995 року та у період з 14 по 27 грудня 1997 року).

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 за списком №1 період роботи респіраторником, командиром відділення, помічником командира взводу, командиром взводу у 51-му та 11-му воєнізованих гірничорятувальних загонах м. Олександрії з 10 лютого 1994 року по 31 серпня 1999 року (за виключенням періодів перебування на курсах підвищення кваліфікації в ЦПГ м. Донецька у період з 13 березня 1995 року по 09 квітня 1995 року та у період з 14 по 27 грудня 1997 року).

Присудити на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії ЕА 309964 виданий Олександрійським МВ УМВС України в Кіровоградській області 27.06.1997 р.; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1; адреса: АДРЕСА_2, 28000) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 20632802, адреса: вул. Соборна, 7-а, м. Кропивницький, 25009) судовий збір в сумі 1409,60 гривень (одна тисяча чотириста дев'ять гривень шістдесят копійок).

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду ОСОБА_4