Рішення

від 02.11.2018 по справі 910/11711/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.11.2018Справа № 910/11711/18

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді - Князькова В. В., розглянувши у письмовому провадженні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства Укрнафта , м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ДЛ ГРУПП , м. Київ

про стягнення 96 652,13 грн, -

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство Укрнафта звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю ДЛ ГРУПП про стягнення 96 652,13 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором №МТР(Т)3-80 купівлі-продажу від 12.02.2018, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю ДЛ ГРУПП та Публічним акціонерним товариством Укрнафта в особі відокремленого підрозділу Нафтогазовидобувне управління Надвірнанафтогаз Публічного акціонерного товариства Укрнафта , в частині здійснення поставки обумовленого договором товару належної якості та у визначений договором строк, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність правових підстав для повернення авансу в сумі 79 731,01 грн., а також стягнення штрафу та 3% річних.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2018 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103047374352 ухвалу про відкриття провадження у справі від 04.09.2018 було вручено відповідачу 12.09.2018.

Однак, у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступні фактичні обставини справи.

12.02.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю ДЛ ГРУПП (продавець) та Публічним акціонерним товариством Укрнафта в особі відокремленого підрозділу Нафтогазовидобувне управління Надвірнанафтогаз Публічного акціонерного товариства Укрнафта (покупець) укладено договір № МТР(Т)3-80 купівлі-продажу (далі - Договір), за умовами пункту 1 якого продавець зобов'язався передати продукцію (товар) у власність покупця, а покупець - прийняти товар та сплатити за нього відповідну грошову суму.

Асортимент, кількість, якість, вартість та інші характеристики товару сторони визначили в додатку № 1 до Договору, зокрема передбачили:

загальна вартість товару, що поставляється, складає 159 462,02 грн, в т. ч. ПДВ - 26 577,00 грн, ціна товару включає транспортні послуги;

термін виготовлення: 2017 рік, але не більше 12 місяців на дату поставки товару;

якість товару підтверджується паспортом якості виробника і повинна відповідати ГОСТу 1198-93;

умови поставки: ІНКОТЕРМС-2010, DDP (склад вантажоотримувача);

термін поставки: впродовж 14 робочих днів з моменту перерахування коштів на рахунок продавця;

умови оплати: покупець здійснює 50 % передоплати товару шляхом перерахування коштів на рахунок продавця, включаючи ПДВ; після отримання товару в повному обсязі покупець здійснює оплату наступних 50 % вартості товару протягом 15 робочих днів після отримання товару.

На виконання умов Договору позивачем було перераховано на банківський рахунок відповідача передоплату за товар в розмірі 79 731,01 грн (50 % вартості товару), що підтверджується платіжним дорученням № 1184 від 16.03.2018 на суму 79 731,01 грн.

Як вказує позивач, відповідачем не було поставлено товар у строк, визначений пунктом 3 додатку № 1 до Договору, а саме протягом 14 робочих днів з моменту перерахування коштів на рахунок продавця.

При цьому, з порушенням строків поставки позивачу було поставлено товар на суму 28 706,04 грн, що підтверджується видатковою накладною № РН-000006 від 14.05.2018.

Згідно з актом приймання-передачі продукції (товарів) за кількістю та якістю № 288/1кс від 15.05.2018 товар (автозапчастини) на суму 28 706,04 грн не був прийнятий покупцем у зв'язку з відсутністю паспортів та сертифікатів якості на товар, а також невідповідністю частини поставленого товару умовам договору (поставлено 2 компресори ЗІЛ кат. № 130-3509015, а не компресори МАЗ кат. № 500-3509015).

Листом вих. № 671 від 16.05.2018 позивач повідомив відповідача про порушення останнім строків поставки товару за Договором та про виявлені невідповідності у товарі, поставленому 14.05.2018.

Листом вих. № б/н від 07.06.2018 відповідачем повідомлено, що відвантаження запчастин згідно з договором № МТР(Т)3-80 від 12.02.2018 та заміну компресорів в кількості 2 штук можливо здійснити 12.06.2018.

У листі вих. № 05/07 від 03.07.2018 Товариством з обмеженою відповідальністю ДЛ ГРУПП вказано, що більшість товару, який має бути поставлений згідно з додатком № 1 до договору № МТР(Т)3-80 від 12.02.2018 виготовляється в Росії та відноситься до санкціонованого списку згідно з Указом Президента України № 133/2017 від 15.05.2017 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2017 року Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) . Посилаючись на обставини неможливості імпорту товару та надання сертифікатів якості на нього, постачальник просив надати йому можливість в термін до 18.07.2018 вирішити питання щодо вивозу товарів через третю країну.

Згідно з листом вих. № 01/01/09/03/06/1511 від 20.07.2018, направленим на адресу відповідача 21.07.2018, позивач повідомив про односторонню відмову покупця від договору, у зв'язку з чим просив постачальника відшкодувати збитки та повернути передоплату в сумі 79 731,01 грн.

Спір у справі виник у зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку поставити товар у встановлений договором строк та належної якості, що, як вказує позивач, є підставою для повернення попередньої оплати товару в сумі 79 731,01 грн, а також стягнення з відповідача нарахованих штрафних санкцій та 3 % річних.

Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтується позовна заява, господарський суд зазначає наступне.

За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає Договір та додаток № 1 до нього як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України ).

Матеріалами справи (платіжне доручення № 1184 від 16.03.2018) підтверджується факт здійснення позивачем попередньої оплати 50 % вартості товару на суму 79 731,01 грн, внаслідок чого у відповідача виникло зобов'язання поставити замовлений товар.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно частини 1 до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3 додатку № 1 до Договору встановлено, що поставка товару здійснюється протягом 14 робочих днів з моменту перерахування коштів на рахунок продавця.

Отже, з урахуванням положень статті 530 Цивільного кодексу України та змісту пункту 3 додатку № 1 до Договору, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару на загальну суму 159 462,02 грн настав. При цьому, зважаючи на здійснення позивачем передоплати товару 16.03.2018, останнім днем дотримання строку поставки товару є 05.04.2018.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відтак, непередання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк, надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

При цьому, виходячи з положень вказаної норми права, до предмета доказування у даній справі входить встановлення наявності чи відсутності певних юридичних фактів, а саме: підстав виникнення у сторін зобов'язань з купівлі-продажу, зокрема, у відповідача обов'язку поставити певний товар у встановлений строк; здійснення позивачем попередньої оплати; порушення відповідачем відповідного зобов'язання передати товар.

Судом було встановлено, що у строк, встановлений Договором, відповідач не здійснив поставку замовленого позивачем товару вартістю 159 462,02 грн.

При цьому, з порушенням строків поставки позивачу було поставлено товар на суму 28 706,04 грн, що підтверджується видатковою накладною № РН-000006 від 14.05.2018.

Актом приймання-передачі продукції (товарів) за кількістю та якістю № 288/1кс від 15.05.2018, складеним позивачем, та листами відповідача вих. № б/н від 07.06.2018 та вих. № 05/07 від 03.07.2018, підтверджується, що поставлений Товариством з обмеженою відповідальністю ДЛ ГРУПП товар на суму 28 706,04 грн був переданий покупцю без документів, що підтверджують його якість, а частину товару (2 компресори) поставлено іншого асортименту (поставлено 2 компресори ЗІЛ кат. № 130-3509015, а не компресори МАЗ кат. № 500-3509015).

Разом з цим, у пунктах 4.1, 5.2, 5.3, 5.7, 5.12 Договору сторони погодили порядок прийняття товару за кількістю, якістю та асортиментом, визначили перелік документів, які передаються разом з товаром, та наслідки порушення таких умов постачальником.

Статтею 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 666 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Також, якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами (ч. 1 ст. 671 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 672 Цивільного кодексу України якщо продавець передав товар в асортименті, що не відповідає умовам договору купівлі-продажу, покупець має право відмовитися від його прийняття та оплати, а якщо він вже оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Разом з цим, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем не було подано відзиву на позовну заяву та не спростовано наданих позивачем доказів, зокрема, не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів передання позивачу товару, передбаченого умовами Договору, або доказів повернення передоплати в сумі 79 731,01 грн.

Посилання відповідача у листі вих. № 05/07 від 03.07.2018 на неможливість постачання товару у зв'язку з прийняттям Указу Президента України № 133/2017 від 15.05.2017 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 28 квітня 2017 року Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) господарський суд оцінює критично.

У даному випадку судом враховано, що відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтями 5, 6 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Загальними принципами господарювання в Україні є, зокрема, свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом; рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання.

Окрім того, статтею 43 Господарського кодексу України передбачено свободу підприємницької діяльності, яка полягає в тому, що підприємці мають права без обмежень, самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Відповідно до частини 1 статті 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин.

Згідно зі статтею 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

За приписами частини 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів , відсутність у боржника необхідних коштів.

Враховуючи наведені приписи законодавства, господарський суд дійшов висновку, що при укладенні Договору як позивач, так і відповідач, здійснюючи господарську діяльність на власний ризик, керувались принципами свободи договору та свободи підприємницької діяльності, а відтак були вільні у визначенні умов такого договору, зокрема при погодженні предмету та строків поставки. Відповідно, доводи відповідача про неможливість імпорту товару не можуть бути прийняті судом як обґрунтовані на шкоду інтересів позивача.

За таких обставин, приймаючи до уваги належне виконання позивачем умов договору в частині здійснення попередньої оплати товару, враховуючи, що відповідачем не спростовано факту порушення взятих на себе зобов'язань поставити передбачений договором товар у встановлений строк, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про повернення попередньої оплати в сумі 79 731,01 грн підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено вимоги про стягнення штрафу, розглянувши які господарський суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 Господарського кодексу України). Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина перша статті 199 Господарського кодексу України),

Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини першої статті 546 Цивільного кодексу України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов'язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов'язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

За змістом положень частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з п. п. 6.6.1 п. 6.6 Договору продавець виплачує покупцю штраф у розмірі 10 % від вартості товару неналежної якості або некомплектного у випадку, якщо за наслідками постачання товару неналежної якості або некомплектного товару, покупець відмовився в односторонньому порядку від договору повністю або частково.

За змістом пункту 6.9 Договору за порушення строку постачання товару, у тому числі, викликане виявленням нестачі товару або постачанням товару, який не відповідає якості та комплектності, що обумовило необхідність заміни або додаткового постачання товару у порядку, визначеному п. 5.11, п. 5.12 Договору, продавець сплачує покупцю штраф у розмірі 10 % від договірної ціни.

Як вбачається з розрахунку штрафних санкцій, позивачем нараховано:

- штраф в розмірі 10 % вартості двох поставлених компресорів в сумі 712,80 грн (7 128,00 грн х 10 % = 712,80 грн);

- штраф в розмірі 10 % загальної вартості товару в сумі 15 946,20 грн (159 462,02 грн х 10 % = 15 946,20 грн).

Однак, господарський суд звертає увагу позивача, що чинне цивільне законодавство розрізняє поняття кількість (стаття 669 Цивільного кодексу України), асортимент (стаття 671 Цивільного кодексу України), якість (стаття 673 Цивільного кодексу України), комплектність (стаття 682 Цивільного кодексу України). Стаття 666 Цивільного кодексу України, в свою чергу, визначає правові наслідки невиконання продавцем обов'язку передати приналежності товару та документи, що стосуються товару.

У спірних правовідносинах не вбачається, що відповідачем було передано товар неналежної якості (в розумінні статей 673-681 Цивільного кодексу України) або некомплектного товару (в розумінні статей 682-684 Цивільного кодексу України). Відтак, за висновками суду, позивачем безпідставно нараховано штраф на підставі п. п. 6.6.1 п. 6.6 Договору.

Одночасно з цим, судом встановлено факт порушення відповідачем свого обов'язку з поставки товару у встановлений строк, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 Цивільного кодексу України), а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення штрафу, передбаченого пунктом 6.9 Договору.

При перевірці наданого позивачем розрахунку штрафу, нарахованого згідно з п. 6.9 Договору, судом встановлено, що такий розрахунок є вірним, а сума штрафу за прострочення поставки товару становить 15 946,20 грн (159 462,02 грн х 10 % = 15 946,20 грн).

Розглянувши вимоги про стягнення 3 % річних господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов'язання книги 5 Цивільного кодексу України. Відтак, приписи розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України).

Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.

Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Однак у цій справі право на повернення грошових коштів виникло у кредитора до звернення до суду внаслідок порушення боржником обов'язку передати кредиторові відповідний товар, це право не становить зміст основного зобов'язання. Грошовим є зобов'язання, що передбачає передачу грошей як предмета договору або їх сплату як ціни договору.

Застосування позивачем частини другої статті 625 Цивільного кодексу України щодо нарахування до стягнення з відповідача суми 3 % річних є помилковим, оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором поставки, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

Господарський суд зауважує, що частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено спосіб захисту покупця товару, який здійснив попередню оплату, від неналежного виконання зобов'язань з боку продавця, відповідно до якої на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За приписами статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Договором № МТР(Т)3-80 купівлі-продажу від 12.02.2018 розмір таких процентів встановлено не було.

Отже позивачем нараховано 3% річних на суму сплаченої ним передоплати, що не узгоджується з положеннями статті 625 Цивільного кодексу України, а відтак позовні вимоги про стягнення 3 % річних в сумі 262,12 грн. задоволенню не підлягають.

Такі висновки суду підтверджуються аналогічною позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 17.10.2018 у справі № 923/1151/17.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства Укрнафта та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ДЛ ГРУПП суми попередньої оплати товару в розмірі 79 731,01 грн та штрафу в розмірі 15 946,20 грн.

Інша частина позовних вимог (про стягнення штрафу в розмірі 712,80 грн та 3 % річних в сумі 262,12 грн) не підлягає задоволенню з викладених вище підстав.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 744,23 грн. Інша частина сплаченого судового збору в розмірі 17,77 грн залишається за позивачем.

Керуючись ст. ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1 . Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Укрнафта до Товариства з обмеженою відповідальністю ДЛ ГРУПП про стягнення 96 652,13 грн - задовольнити частково.

2 . Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ДЛ ГРУПП (02218, м. Київ, пр. Генерала Ватутіна, буд. 8 кв. 58; ідентифікаційний код 41564578) на користь Публічного акціонерного товариства Укрнафта (04053, м. Київ, пров. Несторівський, буд. 3-5; ідентифікаційний код 00135390) суму попередньої оплати товару в розмірі 79 731 (сімдесят дев'ять тисяч сімсот тридцять одна) грн 01 коп., штраф в розмірі 15 946 (п'ятнадцять тисяч дев'ятсот сорок шість) грн 20 коп. та судовий збір в розмірі 1 744 (одна тисяча сімсот сорок чотири) грн 23 коп.

3. Відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу в розмірі 712,80 грн та 3 % річних в сумі 262,12 грн.

4. Залишити за позивачем судовий збір, сплачений при подачі позовної заяви, в сумі 17,77 грн.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 02.11.2018.

Суддя В.В. Князьков