Рішення

від 05.11.2018 по справі 910/12893/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.11.2018Справа № 910/12893/18 Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному провадженні справу

за позовом Приватного акціонерного товариства Страхова компанія Провідна

до Приватного підприємства Аспект-транссервіс

про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 10 108,91 грн.

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство Страхова компанія Провідна звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Приватного підприємства Аспект-транссервіс про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 10 108,91 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані виплатою позивачем потерпілій особі страхового відшкодування в розмірі 10 108,91 грн. та не повідомленням відповідачем позивача про настання дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок чого до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2018 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/12893/18. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 28.09.2018 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та отримана відповідачем - 04.10.2018, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення № 0103047700969

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

09.09.2015 між Приватним підприємством Аспект-Транссервіс (далі - страхувальник, відповідач) та Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія Провідна (далі - страховик, позивач) було укладено Договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс) №АІ/7857355, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом Шевроле , д.н.з. НОМЕР_1.

За умовами полісу страхова сума (ліміт відповідальності) складає 50000,00 грн. за шкоду, завдану майну; розмір франшизи - 1 000 грн.

Строк дії полісу встановлено з 10.09.2015 по 09.09.2016 включно.

ОСОБА_1 23.01.2016 о 13 годині 30 хвилин, у м. Києві по вул. Заболотного, керуючи транспортним засобом марки Шевроле д.н.з. НОМЕР_1, був неуважним, не дотримався безпечної дистанції, що призвело до зіткнення з транспортним засобом марки Фольксваген д.н.з. НОМЕР_2 та механічних пошкоджень обох транспортних засобів.

Відповідно до постанови Голосіївського районного суду м. Києва № 752/2567/16-п від 04.04.2016, встановлено вину ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

За заявою власника пошкодженого транспортного засобу марки Фольксваген д.н.з. НОМЕР_2, позивачем складено страховий акт № НОМЕР_3 від 15.04.2016, на підставі якого здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 10 108,91 грн.

Оскільки, як зазначає позивач, ані відповідач, ані водій відповідача, в порушення п. 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не повідомив позивача про настання ДТП протягом 3-х днів, позивач звернувся до ПП Аспект-Транссервіс з позовом про стягнення страхового відшкодування в сумі 10 108,91 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Згідно зі статтею 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

ОСОБА_1 23.01.2016 о 13 годині 30 хвилин, у м. Києві по вул. Заболотного, керуючи транспортним засобом марки Шевроле д.н.з. НОМЕР_1, був неуважним, не дотримався безпечної дистанції, що призвело до зіткнення з транспортним засобом марки Фольксваген д.н.з. НОМЕР_2 та механічних пошкоджень обох транспортних засобів.

Відповідно до постанови Голосіївського районного суду м. Києва № 752/2567/16-п від 04.04.2016, встановлено вину ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до пп.33.1.4 п.33.1 ст.33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції що діяла на дату скоєння ДТП) у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу.

Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.

Відповідачем в свою чергу, під час розгляду справи не було надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про повідомлення позивача про факт ДТП, як того вимагає підпункт 33.1.4. пункту 33.1. статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Згідно з пп.п. ґ) п.п.38.1.1 п.38.1 ст.38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, зокрема, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

При цьому у зв'язку із внесенням Законом України від 17 лютого 2011 року N 3045-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування" змін у статтю 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" було розширено перелік обов'язків учасників дорожньо-транспортної пригоди, у зв'язку з чим обов'язок вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика про настання ДТП був викладений уже в підпункті 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону N 1961-IV України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Проте, відповідні зміни до абзацу "ґ" підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у якому міститься відсилання на відповідні номери пунктів та підпунктів статті 33 зазначеного Закону щодо строків та умов обов'язкового повідомлення страховика про настання ДТП, внесені не були.

Однак, виходячи з аналізу статей 33, 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", слід зазначити, що у зв'язку із внесеними до цього Закону змінами було збережено як обов'язок страхувальника щодо вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика про настання ДТП, так і відповідне право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив його про настання ДТП.

Неузгодженість нумерації підпунктів пункту 33.1 статті 33 та підпунктів пункту 38.1 статті 38 Закону, після внесених до них змін Законом України від 17 лютого 2011 року N 3045-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування", не може обмежувати встановлене статтею 38 Закону право страховика подати регресний позов до страхувальника у разі недотримання строків і умов повідомлення страховика про дорожньо-транспортну пригоду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 12 лютого 2014 року у справі № 6-1цс14.

За загальним правилом ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.

У разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки їх власникам (володільцям) питання про відшкодування шкоди вирішується за принципом вини (ч. 1 ст. 1188 ЦК України).

У випадках завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки іншим особам застосовується положення ч. 2 ст. 1188 ЦК України.

Згідно з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду". За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативно захистити свої права та інтереси.

Аналіз положень ст. ст. 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода, завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Правило генерального делікту закріплено у ст. 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди.

Умовами застосування цих норм є завдання майнової шкоди неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.

За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб'єктного складу відповідальних осіб (коли обов'язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

Так, ст. 1187 ЦК України встановлює особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків.

Зазначений висновок узгоджується і з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України та ч. 2 ст. 1187 ЦК України.

Положення ч. 1 ст. 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

В такому випадку обов'язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.

Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Таким чином, положення ст. ст. 1187, 1188 ЦК України є спеціальними по відношенню до ст. 1166 ЦК України, у зв'язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 06.11.2013 у справі №6-108цс13 та Вищий господарський суд України у постановах від 29.04.2014 у справі №910/23146/13, від 10.06.2014 у справі №914/3831/13, від 25.06.2014 у справі №920/63/14.

З матеріалів справи вбачається, що позивач виконуючи свої зобов'язання за Договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс) №АІ/7857355 склав страховий акт № НОМЕР_3 від 15.04.2016, на підставі якого здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 10 108,91 грн. власнику пошкодженого транспортного засобу, а відтак, до позивача перейшло право зворотної вимоги (регресу) до відповідача у розмірі 10 108,91 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення суму страхового відшкодування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства Аспект-Транссервіс (03087, м. Київ, вул. Іскрівська, буд. 3, офіс 77; ідентифікаційний код: 34453864) на користь Приватного акціонерного товариства Страхова компанія Провідна (03049, м. Київ, проспект Повітрофлотський, 25; ідентифікаційний код: 23510137) страхове відшкодування в розмірі 10 108 (десять тисяч сто вісім) грн. 91 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 256 та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повне рішення складено: 05.11.2018.

Суддя О.А. Грєхова