Рішення

від 02.11.2018 по справі 910/11666/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 02.11.2018Справа № 910/11666/18 Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді - Князькова В. В., розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Пиво-безалкогольний комбінат «Радомишль», Житомирська обл., м.  Радомишль до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМА-ТРЕЙД ЛТД», м.  Київ про стягнення 75  790,45 грн, - Без повідомлення (виклику) учасників справи ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Приватне акціонерне товариство «Пиво-безалкогольний комбінат «Радомишль» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМА-ТРЕЙД ЛТД» про стягнення 75  790,45 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором поставки №149-11 від 11.06.2018 в частині здійснення поставки товару у визначений договором строк, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність правових підстав для повернення передоплати в сумі 70  094,57  грн., а також стягнення договірної неустойки в сумі 1  962,65  грн. та пені в сумі 3  733,23  грн. Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами. Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження. Відповідно до ч.  1 ст.  250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2018 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу – для подання відповіді на відзив. Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу. Відповідно до частини  6 статті  242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Згідно з частиною 4 статті  89 Цивільного кодексу України  відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру. За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Так, з метою повідомлення відповідача  про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 04.09.2018 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03151, м.  Київ, вул.  Народного Ополчення, будинок  1, кімната 412. Однак, 10.10.2018 конверт з ухвалою суду від 04.09.2018 було повернуто до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання». Згідно з ч.  6 ст.  242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про невручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі. У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в   електронній   формі   не   пізніше  наступного  дня  після  їх виготовлення   і   підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для  доступу  до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує  ведення  Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний  державний  реєстр судових рішень - автоматизована  система  збирання,  зберігання,  захисту,  обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові  рішення,  внесені  до  Реєстру,  є  відкритими для безоплатного  цілодобового  доступу  на   офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 04.09.2018 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, оскільки до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання. У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступні фактичні обставини справи. 11.06.2018 між Приватним акціонерним товариством «Пиво-безалкогольний комбінат «Радомишль» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПТІМА-ТРЕЙД ЛТД» (постачальник) укладено договір поставки № 149/11 (далі – Договір), за умовами якого постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, поставляти, а покупець у випадку відсутності зауважень до якості – приймати та оплачувати запасні частини до виробничого обладнання (товар). Згідно з пунктом 2.1 Договору поставка товару здійснюється на умовах DPP, склад покупця (ІНКОТЕРМС 2010), за адресою: м.  Радомишль, вул.  Микгород, 71. Відповідно до пункту 3.2 Договору покупець сплачує за товар, що поставляється, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника відповідно до банківських реквізитів останнього на умовах, передбачених додатком до даного договору (специфікацією). Пунктом 4.1 Договору визначено, що передача товару здійснюється відповідно до умов поставки, що підтверджується підписаними представниками сторін відповідних видаткових налкданих. На виконання умов Договору  сторонами було підписано специфікацію б/н від 11.06.2018 (додаток № 1 до Договору) на суму 70  094,57  грн, пунктом  3 якої передбачено, що оплата здійснюється покупцем на поточний рахунок постачальника шляхом 100 % передоплати вартості товару. Згідно з платіжним дорученням № 7278 від 23.06.2018 Приватним акціонерним товариством «Пиво-безалкогольний комбінат «Радомишль» було сплачено Товариству з обмеженою відповідальністю «ОПТІМА-ТРЕЙД ЛТД» 70  094,57  грн з призначенням платежу «оплата за запчастини згідно з договором № 149/11 від 11.06.2018, додаток № 1». Як вказує позивач, у зв'язку з невиконанням постачальником свого обов'язку поставити оплачений товар на суму 70  094,57  грн, покупець звертався до відповідача з листом від 10.07.2018 вих. № 598 про повернення коштів, а також з претензією від 31.07.2018 вих. № 657 про погашення заборгованості. Спір у справі виник у зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку поставити товар, що, як вказує позивач, є підставою для повернення попередньої оплати товару в сумі 70  094,57  грн, а також стягнення з відповідача нарахованих штрафних санкцій. Розглянувши доводи позивача, на яких ґрунтується позовна заява, господарський суд зазначає наступне. За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору. Згідно зі статтею 626  Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше  сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм  статті 712 Цивільного кодексу України  та  статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми  Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України). З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає надані позивачем документи (рахунки на оплату, платіжні доручення, видаткові накладні) як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України»). Матеріалами справи (платіжне доручення № 7278 від 23.06.2018) підтверджується факт здійснення позивачем попередньої оплати замовленого товару на суму 70  094,57  грн., внаслідок чого у відповідача виникло зобов'язання поставити вказаний товар. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. За приписами статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Пунктом 4 специфікації б/н від 11.06.2018 (додаток № 1 до Договору) передбачено, що постачальник зобов'язаний передати товар покупцю протягом 3 календарних днів з моменту виконання покупцем зобов'язань згідно з пунктом 3.1 цієї специфікації. Отже, з урахуванням положень статті 530 Цивільного кодексу України та змісту пункту 4 специфікації б/н від 11.06.2018, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем зобов'язання з поставки товару на загальну суму 70  094,57  грн настав. Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Відтак, непередання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк, надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. При цьому, виходячи з положень вказаної норми права, до предмета доказування у даній справі входить встановлення наявності чи відсутності певних юридичних фактів, а саме: підстав виникнення у сторін зобов'язань з купівлі-продажу, зокрема, у відповідача обов'язку поставити певний товар у встановлений строк; здійснення позивачем попередньої оплати; порушення відповідачем відповідного зобов'язання передати товар. Зі змісту листа позивача від 10.07.2018 вих. № 598 про повернення коштів, а також з претензії від 31.07.2018 вих. № 657 про погашення заборгованості вбачається, що покупець вказав на порушення постачальником свого обов'язку поставити оплачений товар, у зв'язку з чим позивач заявив вимогу про повернення суми передоплати в розмірі 70  094,57 грн за непоставлений товар. Також в матеріалах справи міститься копія гарантійного листа Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМА-ТРЕЙД ЛТД», за змістом якого відповідач зобов'язався повернути кошти за непоставлену продукцію в сумі 70  094,57 грн згідно з договором № 149/11 від 11.06.2018 в строк до 30.07.2018. Разом з цим, станом на 02.11.2018 докази повернення відповідачем грошових коштів в сумі 70  094,57 грн на рахунок позивача в матеріалах справи відсутні. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. За приписами частин  1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Разом з цим, всупереч викладеним вище нормам закону, відповідачем не було подано відзиву на позовну заяву та не спростовано наданих позивачем доказів, зокрема, не надано до матеріалів справи будь-яких належних та допустимих доказів передання позивачу товару на загальну суму 70  094,57  грн або доказів повернення відповідної суми передоплати. За таких обставин, приймаючи до уваги належне виконання позивачем умов договору в частині здійснення попередньої оплати товару, враховуючи, що відповідачем не спростовано факту порушення взятих на себе зобов'язань поставити оплачений товар, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про повернення попередньої оплати в сумі 70  094,57  грн  підлягають задоволенню. Також позивачем заявлено вимоги про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язання з поставки товару в сумі 1  962,65 грн, а також пені – за прострочення виконання зобов'язання з повернення грошових коштів в сумі 3  733,23 грн. Відповідно до ч. 1  ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)  стаття 610 Цивільного кодексу України  кваліфікує як порушення зобов'язання. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 Господарського кодексу України). Штрафними санкціями відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина перша статті 199 Господарського кодексу України), Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини першої статті 546 Цивільного кодексу України є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов'язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов'язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону. За змістом положень частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Зокрема, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України). Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Пунктом 7.1 Договору передбачено, що у випадку прострочення поставки постачальник сплачує покупцю неустойку у розмірі 0,05 % від вартості непоставленого вчасно товару за кожний день прострочення, але не більше 5% від вартості непоставленого вчасно товару. Пунктом 5 специфікації б/н від 11.06.2018 (додаток № 1 до Договору) передбачено, що у разі прострочення поставки товару в указаний термін постачальник зобов'язаний негайно, починаючи з першого дня прострочення виконання зобов'язання щодо поставки, повернути отримані кошти на розрахунковий рахунок покупця, а в разі порушення зобов'язання щодо повернення грошових коштів – зобов'язаний також сплатити покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення. Як вбачається з наданого суду розрахунку штрафних санкцій, позивачем нараховано: -          неустойку за прострочення поставки товару (пункт 7.1 Договору) за період з 27.06.2018 по 21.08.2018 на суму 1  962,65  грн; -          пеню за прострочення повернення суми передоплати (пункт 5 специфікації) за період з 27.06.2018 по 21.08.2018 на суму 3  733,23  грн. Однак, як зазначалось судом, відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Тобто, покупець, якому не було поставлено оплачений ним товар, має право на нарахування штрафних санкцій за порушення продавцем відповідного зобов'язання: або поставки товару, або повернення попередньої оплати. Одночасне нарахування позивачем у той самий період штрафних санкцій і за прострочення поставки товару, і за порушення зобов'язання щодо повернення грошових коштів  не відповідає положенням частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України. Ураховуючи, що позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача суми попередньої оплати товару, з огляду на встановлення судом факту прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, господарський суд вважає, що правомірними є вимоги про стягнення пені, нарахованої відповідно до пункту 4 специфікації б/н від 11.06.2018 (додаток № 1 до Договору). В свою чергу, вимоги про стягнення неустойки, нарахованої згідно з пунктом 7.1 Договору за прострочення поставки товару (негрошового зобов'язання), в сумі 1  962,65 грн задоволенню не підлягають. При перевірці наданого позивачем розрахунку пені судом встановлено, що такий розрахунок є вірним, а сума пені за прострочення сплати 70  094,00  грн, нарахована у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 27.06.2018 по 21.08.2018, складає 3  733,23  грн. За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Пиво-безалкогольний комбінат «Радомишль» та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМА-ТРЕЙД ЛТД» суми попередньої оплати товару в розмірі 70  094,57  грн та пені в сумі 3  733,23  грн. Інша частина позовних вимог (про стягнення неустойки в сумі 1  962,65  грн) не підлягає задоволенню з викладених вище підстав. Згідно з п.  2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1  716,37  грн. Інша частина сплаченого судового збору в розмірі 45,63  грн залишається за позивачем. Керуючись ст.  ст.  129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд - ВИРІШИВ: 1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Пиво-безалкогольний комбінат «Радомишль» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМА-ТРЕЙД ЛТД»  про стягнення 75  790,45 грн -  задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОПТІМА-ТРЕЙД ЛТД» (03151, м.  Київ, вул.  Народного Ополчення, буд.  1, кімн. 412; ідентифікаційний код 33051827) на користь Приватного акціонерного товариства «Пиво-безалкогольний комбінат «Радомишль» (12201, Житомирська обл., Радомишльський район, м.  Радомишль, вул. Микгород, буд.  71; ідентифікаційний код 05418365) суму попередньої оплати товару в розмірі 70  094 (сімдесят тисяч дев'яносто чотири) грн 57  коп., пеню в сумі 3  733 (три тисячі сімсот тридцять три) грн 23  коп. та судовий збір в розмірі 1  716 (одна тисяча сімсот шістнадцять) грн 37  коп. 3. Відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки в сумі 1  962,65  грн. 4. Залишити за позивачем судовий збір, сплачений при подачі позовної заяви, в сумі 45,63  грн. 5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Згідно з пунктом  17.5 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Повне рішення складено 02.11.2018. Суддя                                                                                                       В.В. Князьков