Постанова

від 31.10.2018 по справі 826/24810/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 жовтня 2018 року

Київ

справа №826/24810/15

адміністративне провадження №К/9901/26674/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

за участю секретаря судового засідання Лопушенко О.В.,

представників позивача Колісника Б.О., Завірюхи М.І.,

представників відповідача Перепелюка О.В., Бикова В.А.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Коротких А.Ю., суддів Літвіної Н.М., Хрімлі О.Г. від 19 травня 2016 року у справі за позовом Дочірнього підприємства Край Проперті до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2015 року Дочірнє підприємство Край Проперті (далі - позивач/Підприємство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач/Інспекція) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23 жовтня 2015 року №669/26552209 та №670/26552209.

Обґрунтовуючи позовну заяву, посилалось на безпідставність висновків відповідача про порушення позивачем положень податкового законодавства та формування відповідних податкових вигод за результатами господарських операцій із контрагентами, які, як вважає податковий орган, фактично не відбулися, оскільки такі господарські операції є реальними та їх виконання підтверджується сукупністю належних доказів.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 квітня 2016 року відмовлено у задоволенні позову.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що реальність операцій між позивачем та ТОВ Вайт Роял не підтверджується належними та допустимими доказами, які згідно умов договору та звичайної ділової практики супроводжують фактичне виконання такого роду операцій, в ході розгляду справи не встановлено наявності у контрагента необхідних ресурсів і умов для ведення господарської діяльності, а тому, за висновком цього суду, враховуючи наявність вироку Печерського районного суду міста Києва, яким директора ТОВ Вайт Роял визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 205 Кримінального кодексу України (далі - КК України), у позивача відсутні підстави для формування податкових вигод за операціями із вказаним контрагентом. Стосовно ж взаємовідносин позивача із ТОВ Бахмачрегіонпостач суд дійшов висновку, що перерахування позивачем значних сум попередньої оплати за оренду приміщення не було зумовлено розумними економічними причинами (діловими цілями) й угода між Підприємством та ТОВ Бахмачрегіонпостач вчинена без мети реального настання обумовлених нею правових наслідків, у зв'язку з чим включення позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ сум попередньої оплати, сплачених на користь ТОВ Бахмачрегіонпостач , у тому числі на підставі пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), не є правомірним.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 квітня 2016 року та прийнято нову постанову, якою позов задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 23 жовтня 2015 року №669/26552209 та №670/26552209.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що надані позивачем первинні документи підтверджують реальність господарських операцій позивача з його контрагентами ТОВ Вайт Роял і ТОВ Бахмачрегіонпостач , тому на підставі отриманих податкових накладних та інших первинних документів підприємство обґрунтовано віднесло суми до валових витрат та податкового кредиту. При цьому вирок Печерського районного суду міста Києва від 28 січня 2016 року у справі №757/1457/16-к, на переконання цього суду, не є доказом безтоварності укладених із ТОВ Вайт Роял угод, оскільки обставини щодо діяння фізичної особи (засновника чи директора підприємства), встановлені вироком суду в кримінальній справі відносно цієї фізичної особи, не можна вважати обов'язковими при оцінці адміністративним судом правомірності поведінки юридичної особи-контрагента, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства цією юридичною особою.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилалась на те, що операції між позивачем та його контрагентами безпідставно розцінені судом апеляційної інстанції як фактично здійснені, оскільки Підприємством не надано доказів фактичного використання придбаних у ТОВ Вайт Роял послуг у власній господарській діяльності та вплив зазначених послуг на отриманий дохід та прибуток підприємства; в ході перевірки не встановлено наявності у ТОВ Вайт Роял необхідних ресурсів і умов для ведення господарської діяльності й, до того ж, вироком Печерського районного суду міста Києва від 28 січня 2016 року у справі №757/1457/16-к директора вказаного контрагента - ОСОБА_6 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 205 КК України. Стосовно ж операцій з ТОВ Бахмачрегіонпостач щодо надання нерухомого майна в оренду позивачу зазначає, що за результатами зустрічної звірки вказаного контрагента не встановлено реальності здійснення операцій, місцезнаходження нерухомого майна, обставин його передачі в оренду тощо; позивачем не наведено об'єктивних чинників (розумних економічних причин) здійснення попередньої оплати за послуги оренди приміщення у розмірі більше 11 млн.грн., в той час, як згідно умов договору орендна плата становить 345000,00 грн.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 липня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції, яке він просить залишити без змін, - обґрунтованим та законним.

В подальшому справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Ухвалою Верховного Суду від 24 вересня 2018 року справу призначено до касаційного розгляду в судовому засіданні на 31 жовтня 2018 року.

В судовому засіданні представники відповідача підтримали обґрунтування та вимоги касаційної скарги, просили їх задовольнити; представники позивача проти доводів та вимог касаційної скарги заперечили, вважаючи їх безпідставними, просили відмовити у її задоволенні.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року, про що складено акт перевірки від 16 жовтня 2015 року №441/26-55-22-09/24365189, яким зафіксовані порушення позивачем вимог: підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, в результаті чого у 2014 році занижено податок на прибуток на суму 198000грн.; пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 2153333 грн., у т.ч. за березень 2014 року у сумі 1869795 грн., за квітень 2014 року у сумі 56513 грн., за травень 2014 року у сумі 7025 грн. та за жовтень 2014 року у сумі 220000 грн.

У акті перевірки Інспекція дійшла висновку про неправомірне формування Підприємством податкового кредиту з ПДВ та віднесення сум до валових витрат за договором про маркетингові послуги по контрагенту ТОВ Вайт Роял , а також формування податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам із ТОВ Бахмачрегіонпостач за договором оренди нежитлового приміщення.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 23 жовтня 2015 року: №669/26552209, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на 198000 грн. за основним платежем та на 49500 грн. за штрафними санкціями; №670/26552209, відповідно до якого позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем податок на додану вартість на 2153333 грн. за основним платежем та на 1076667грн. за штрафними санкціями.

Верховний Суд не погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про невідповідність вимогам чинного законодавства оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, виходячи з наступного.

Так, згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно ж з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (валових витрат та податкового кредиту) виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити також підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.

В ході розгляду справи судами встановлено, що позивач у спірному періоді мав господарські відносини із ТОВ Вайт Роял за договором від 29 вересня 2014 року №2909, відповідно до умов якого ТОВ Вайт Роял (Виконавець) зобов'язувався надати послуги з питання комерційної діяльності та управління з нерухомістю по створенню сприятливого орендованого клімату з метою активізації господарської діяльності Замовника (ДП Край Проперті ) шляхом пошуку нових форм організації діяльності та співпраці, залучення третіх осіб для співпраці та відвідувачів для отримання Замовником максимального прибутку у ТРЦ Магелан . Згідно пункту 3.1.4 Договору Виконавець зобов'язувався вчасно складати та передавати Замовнику звіт про надання послуг та акт. Замовник сплачує виконавцю плату відповідно до обсягу наданих послуг згідно актів. Договір з боку Виконавця підписаний ОСОБА_6

На підставі вказаного договору між сторонами складено акт приймання-передачі наданих послуг від 31 жовтня 2014 року №1 на загальну суму з ПДВ 1320000 грн., у т.ч. ПДВ - 220000 грн., у якому зазначено номенклатуру послуги - послуги з питань комерційної діяльності та управління нерухомістю . ТОВ Вайт Роял у жовтні 2014 року виписало на адресу позивача податкові накладні, загальна сума за якими складає 1320000 грн., у т.ч. ПДВ - 220000 грн., номенклатура послуг, вказана у накладних, - послуги зі здачі в оренду нежитлових приміщень та пошуку потенційних орендарів .

Надання обумовлених договором послуг оформлено звітом контрагента по маркетинговим послугам.

Суд касаційної інстанції зазначає, що за певних інших обставин названі документи можуть свідчити про існування господарських операцій, які за формою (зовнішнім вираженням) можуть підпадати під визначення реальних і таких, що зумовлюють зміни в структурі активів, зобов'язань та власного капіталу суб'єкта господарювання. Водночас потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. В інакшому випадку, первинні документи не можуть вважатися юридично значимими документами для цілей формування даних бухгалтерського та, відповідно, податкового обліку.

За встановлених судом першої інстанції обставин наявності у звіті контрагента по маркетинговим послугам дослівних передруківок консультацій експертів та новостних матеріалів, розміщених у вільному доступі в мережі Інтернет, згаданий суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведення позивачем актуальності придбання у ТОВ Вайт Роял послуг по проведенню досліджень та збору вказаної інформації загальною вартістю понад один мільйон гривень й, як наслідок, зв'язку понесених витрат з господарською діяльністю Підприємства.

При цьому, як встановлено судом першої інстанції, підписані за вказаними операціями акт виконаних робіт та податкові накладні містять загальне посилання на номенклатуру поставки: послуги з питань комерційної діяльності та управління нерухомістю , послуги зі здачі в оренду нежитлових приміщень та пошуку потенційних орендарів , без конкретизації та деталізації послуг й, до того ж, містять відомості про різні за своєю суттю господарські операції, що загалом не узгоджується із вимогами Закону №996-XIV й позбавляє такі документи юридичної значимості.

Як під час перевірки, так і під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не встановлено наявності взаємовідносин позивача з клієнтами та доказів на підтвердження встановлення таких за участі контрагента позивача.

Доказів наявності у контрагента достатніх трудових ресурсів для здійснення спірних операцій, що обумовлюється не лише специфікою згаданих операцій, а й умовами договору, матеріали справи також не містять і судами таких обставин не встановлено.

Окрім того, касаційний суд приймає до уваги й наявність вироку Печерського районного суду міста Києва від 28 січня 2016 року у справі №757/1457/16-к, згідно якого ОСОБА_6 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 205 КК України. У зазначеному рішенні судом встановлено, що ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, на початку липня 2014 року, без мети ведення фінансово-господарської діяльності та виконання адміністративно-розпорядчих функцій у якості службової особи, не маючи наміру щодо здійснення діяльності, пов'язаної з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг, з метою прикриття незаконної діяльності іншими особами, вступивши у попередню змову із невстановленою особою, спрямовану на створення та подальшу реєстрацію в органах державної влади суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи, за грошову винагороду, вчинила дії, що виразилися у створенні фіктивного підприємства - ТОВ Вайт Роял (код ЄДРПОУ 39301269). Вчинивши свої умисні дії на виконання заздалегідь обумовленого плану, виступивши засновником та директором ТОВ Вайт Роял (код ЄДРПОУ 39301269), ОСОБА_6 забезпечила прикриття незаконної діяльності невстановленої досудовим розслідуванням особи щодо здійснення вигаданих прибуткових та видаткових операцій по рахункам підприємства, складанні від імені службових осіб ТОВ Вайт Роял фіктивних господарських угод та фіктивних первинних документів щодо реалізації товарів, робіт, послуг, складанні та видачі документів податкової звітності.

Враховуючи встановлені в ході розгляду даної справи обставини відсутності зв'язку спірних операцій із господарською діяльністю позивача, дефектності первинних документів, відсутності у контрагента необхідних трудових ресурсів, необхідних для виконання спірних операцій, у сукупності із виявленими фактами фіктивної діяльності ТОВ Вайт Роял , суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що за спірними операціями лише оформлювались окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання контрагентом обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірність формування спірних сум податкових вигод.

Стосовно ж взаємовідносин позивача із ТОВ Бахмачрегіонпостач (код ЄДРПОУ 36946051) в ході розгляду справи судами встановлено, що між позивачем (Орендар) та ТОВ Бахмачрегіонпостач (Орендодавець) укладено договір оренди від 25 березня 2014 року №1, за умовами якого Орендодавець передає Орендарю у строкове платне користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: Чернігівська обл., Бахмацький р-н., м. Бахмач, вул. Тиницька, 3. Загальна площа приміщення, яка передається в оренду, складає 3450 кв.м. Строк оренди у відповідності до умов цього Договору починається з дати передачі приміщення та підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення в оренду Орендарю і закінчується в момент підписання сторонами акту приймання-передачі (повернення) приміщення Орендодавцеві.

Встановлено, що орендна плата за договором становить 345000,00 грн., в т.ч. ПДВ 57500,00 грн., з розрахунку 100 грн. за 1 кв.м. орендованого приміщення. Згідно пункту 3.5 договору не пізніше 10 банківських днів з дня укладання даного договору Орендар зобов'язаний перерахувати на поточний рахунок Орендодавця, в якості забезпечення виконання Орендарем його зобов'язань за цим Договором, грошові кошти у розмірі 690000грн., в т.ч. ПДВ 115000 грн., які при належному виконанні Орендарем зобов'язань будуть зараховані в рахунок оплати орендованої плати за 2 останні місяці оренди Приміщення. Згідно пункту 3.7 договору, крім сплати орендної плати, Орендар зобов'язаний компенсувати Орендодавцеві витрати на комунальні та експлуатаційні послуги згідно рахунків-фактур, які надаються Орендодавцем на день виставлення рахунку по орендній платі. Пунктом 3.8 договору визначено, що компенсація комунальних та експлуатаційних послуг за цим договором здійснюється протягом 5 банківських днів з дня отримання рахунку Орендарем.

Підприємством здійснено попередню оплату за оренду нежитлового приміщення за адресою: Чернігівська обл., Бахмацький р-н., м. Бахмач, вул. Тиницька, 3 у загальному розмірі 11600000 грн., у т.ч. ПДВ 1933333,33 грн., та включено дані суми ПДВ до складу свого податкового кредиту у березні 2014 року.

Судом першої інстанції встановлено відсутність у позивача рахунків фактур на оплату комунальних та експлуатаційних послуг, обов'язкова наявність яких передбачалася умовами договору, а також інших доказів, які б окремо або в сукупності, прямо чи опосередковано могли б свідчити про обставини фактичного користування позивачем нежитловим приміщенням, яке є об'єктом оренди за укладеним із ТОВ Бахмачрегіонпостач договором, а саме охорони нежитлового приміщення, наявність працівників за місцем розташування приміщення, здійснення складського обліку товарів у такому приміщенні, прибуття автотранспорту до складського приміщення з метою завантаження чи розвантаження товарно-матеріальних цінностей тощо.

За наведеного Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, у даному випадку, позивачем не доведено наявності розумних економічних причин (ділової мети) здійснення попередньої оплати за послуги оренди приміщення у розмірі більше 11 млн. грн., а також будь-яких об'єктивних чинників, в силу яких Підприємство було змушено організувати діяльність саме на таких умовах, в той час, як положеннями договору таких не передбачалося.

Оскільки під час розгляду справи не доведено наявності розумних економічних причин (ділової мети) для попередньої оплати за послуги оренди приміщення у згаданому розмірі, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість правомірного формування відповідних сум податкового кредиту, правильним є висновок суду першої інстанції про відсутність у позивача підстав для їх формування за результатами оформлення вищезгаданих операцій із ТОВ Бахмачрегіонпостач .

Відтак Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для скасування податкових повідомлень-рішень, а тому прийняв рішення за правильного застосування норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Натомість суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, не спростував доводи суду першої інстанції про відсутність здійснення реальних господарських операцій позивачем із вказаними контрагентами та наявності розумних економічних причин (ділової мети) для їх здійснення, не навів будь-яких мотивів, з посиланням на підтверджені належними доказами обставини, які свідчать про реальне виконання контрагентами своїх зобов'язань та, як наслідок, надають покупцю право на формування відповідних податкових вигод.

Всупереч вимогам статей 11, 159 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення) суд апеляційної інстанції обмежився лише доводами позивача, наведеними в апеляційній скарзі, не врахувавши усю сукупність обставин, що мають значення для оцінки поведінки платника (позивача) у сфері оподаткування, а також мотивів, з яких виходив суд першої інстанції при ухваленні свого рішення.

Таким чином суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову, а тому безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, яке, за висновком Верховного Суду, є обґрунтованим та законним.

Надання ж правової оцінки додатково поданим позивачем до суду касаційної інстанції доказам згідно положень статті 341 КАС України виходить за межі повноважень касаційного суду.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 352, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2016 року скасувати, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 квітня 2016 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду