Постанова

від 31.10.2018 по справі 909/344/18

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" жовтня 2018 р. Справа №909/344/18

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді: Плотніцького Б.Д.

Суддів: Галушко Н.А .

ОСОБА_1

при секретарі Михайлишин С.В.

за участю представників:

від прокуратури ОСОБА_2

від позивача не з'явився

від відповідача не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу Заступника військового прокурора Івано-Франківського гарнізону, №02/02-1651вих.18 від 13.06.2018, (вх. ЛАГС №01-05/1799/18 від 15.06.2018),

на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 05.06.2018, суддя: Грица Ю.І., (повний текст ухвали підписано - 05.06.2018),

у справі №909/344/18

за позовом Заступника військового прокурора Івано-Франківського гарнізону в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Державний концерн Укроборонпром в особі Державного підприємства Івано-Франківський котельно-зварювальний завод , м. Івано-Франківськ,

до відповідача ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю Кловер Лаб , м.Івано-Франківськ,

про стягнення суми,

ВСТАНОВИВ :

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 05.06.2018 у даній справі залишено без розгляду позов заступника військового прокурора Івано-Франківського гарнізону в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є Державний концерн "Укроборонпром" в особі позивача: Державного підприємства "Івано-Франківський котельно-зварювальний завод" до ТОВ Кловер Лаб про стягення суми.

В оскаржуваній ухвалі місцевий господарський суд зазначив з посиланням на ст. 44 та п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру, що Законом чітко встановлено, що не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а в позовній заяві прокурором зазначено, що уповноваженим органом здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є Державний концерн "Укроборонпром" в особі позивача: Державного підприємства "Івано-Франківський котельно-зварювальний завод". Аналізуючи юридичну термінологію, суд вважає, що державний концерн та державне підприємство є тотожними поняттями з державною компанією . Позов у даній справі подано в інтересах самостійного державного підприємства, яке, у відповідності до покладених на нього повноважень, здійснює власну господарську діяльність, а тому в даному випадку заступник військового прокурора Івано-Франківського гарнізону не наділений повноваженнями на звернення до суду з позовом ані в інтересах Державного концерну "Укроборонпром", ані в інтересах Державного підприємства "Івано-Франківський котельно-зварювальний завод", в зв'язку з чим не має необхідної процесуальної дієздатності.

Заступник військового прокурора Івано-Франківського гарнізону вважає ухвалу суду прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт зазначає, що з урахуванням ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру, ч.ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України законодавець допускає представництво прокурором інтересів держави саме в інтересах органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах. Зазначає, що аналогічна правова позиція викладена у рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999р. у справі №3-рп/99, а оскільки інтереси держави є оціночним поняттям, то прокурор під час подання позову вказав, що Державний концерн "Укроборонпром" є саме органом, уповноваженим державою на здійснення функцій управління майном підприємств оборонно-промислового комплексу, які віднесені законодавцем та Кабінетом Міністрів України до сфери його управління. Вважає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що Державний концерн "Укроборонпром" в особі позивача: ДП "Івано-Франківський котельно-зварювальний завод" може здійснювати управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі, а ці повноваження є делегованими повноваженнями держави у сфері ефективного управління обєктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі. Стверджує, що наявність підстав для представництва прокуратурою інтересів держави в особі Державного концерну "Укроборонпром" у вказаних правовідносинах визначена правовою позицією Верховного Суду у справі №918/376/17. Зазначає, що законодавець ототожнює Кабінет Міністрів України та Державний концерн "Укроборонпром" як органи управління держави у сфері оборонно-промислового комплексу. Посилається на ч. 2 ст. 4 Закону України Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі , згідно якої до складу Концерну входять державні підприємства оборонно-промислового комплексу, в тому числі казенні підприємства. Зазначає, що законодавством не передбачено обовязок прокурора надавати накази щодо підтвердження його процесуальної дієздатності. Просить скасувати ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 05.06.2018 у справі № 909/344/18, та направити справу на розгляд місцевому господарському суду.

Інші учасники процесу не надали відзивів на апеляційну скаргу.

Прокурор в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задоволити.

Позивач та відповідач у судове засідання участі уповноважених представників не забезпечили, про час та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення рекомендованих повідомлень. (а.с. 141-146).

26.10.2018 року від ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю Кловер Лаб надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що представник товариства не може прибути у засідання, оскільки буде перебувати у відрядженні в м. Києві. При цьому, стороною не долучено жодних документів у підтвердження зазначених обставин.

Відповідно до п.п. 1,2 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд, розглянувши наявні в справі докази, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, дійшов висновку, що ухвалу господарського суду першої інстанції слід скасувати, а апеляційну скаргу задоволити з наступних підстав.

ДП "Івано-Франківський котельно-зварювальний завод", в інтересах якого подано позов прокуратурою, є самостійною юридичною особою (код ЄДРПОУ 07552205). Згідно п. 1 Статуту, затвердженого наказом генерального директора Державного концерну "Укроборонпром" №122 від 02.03.2012р., ДП "Івано-Франківський котельно-зварювальний завод" є державним комерційним підприємством, заснованим на державній власності, правонаступником державного підприємства Міністерства оборони України "63 котельно-зварювальний завод", (а.с. 17-21).

Постановою Кабінету Міністрів України № 374 від 06.04.2011 Державне підприємство Міністерства оборони України "63 котельно-зварювальний завод" включено до складу Державного концерну "Укроборонпром".

Відповідно до п. 2 Статуту регулювання, контроль та координація діяльності підприємства здійснюються Державним концерном "Укроборонпром" як уповноваженим суб'єктом регулювання з управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі.

Відповідно до ч.1 та п.3 ч. 1, ч.2 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Згідно ч. 1 ст. 23 Закону України Про прокуратуру від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (надалі Закон № 1697-VII) представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Згідно ч. 4 ст. 23 Закону № 1697-VII наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до ч. 6 ст. 23 Закону № 1697-VII під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження: 1) звертатися до суду з позовом (заявою, поданням); 2) вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи, на будь-якому етапі судового провадження; 3) ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи; 4) брати участь у розгляді справи; 5) подавати цивільний позов під час кримінального провадження у випадках та порядку, визначених кримінальним процесуальним законом; 6) брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або держави в суді; 7) з дозволу суду ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та матеріалами виконавчого провадження, робити виписки з них, отримувати безоплатно копії документів, що знаходяться у матеріалах справи чи виконавчого провадження.

Тобто, наведена вище норма закону передбачає різні форми представництва прокуратурою в суді, серед яких є, зокрема, така форма представництва як звернення до суду з позовом.

Згідно ч. 3 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У позовній заяві прокурором зазначено, що подання позову в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є Державний концерн "Укроборонпром" в особі позивача: ДП "Івано-Франківський котельно-зварювальний завод", обумовлене порушенням інтересів держави. Зазначає, що ДП "Івано-Франківський котельно-зварювальний завод" звернувся до військової прокуратури Івано-Франківського гарнізону з листом щодо заявлення прокуратурою такого позову.

З метою підвищення ефективності функціонування державних підприємств, які провадять господарську діяльність у сфері розроблення, виготовлення, реалізації, ремонту, модернізації та утилізації озброєння, військової і спеціальної техніки та боєприпасів і беруть участь у військово-технічному співробітництві з іноземними державами Кабінет Міністрів України постановою від 29 грудня 2010 р. за № 1221 "Про утворення Державного концерну "Укроборонпром" утворив Державний концерн "Укроборонпром" з включенням до його складу державних підприємств згідно з додатком до цієї постанови.

Постановою Кабінету Міністрів України № 374 від 06.04.2011 Державне підприємство Міністерства оборони України "63 котельно-зварювальний завод", правонаступником якого є ДП "Івано-Франківський котельно-зварювальний завод", включено до складу Державного концерну "Укроборонпром".

Законом України "Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі" від 16 червня 2011 року №3531-VI (надалі Закон №3531-VI) визначено особливості та правові основи управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі.

Відповідно до ст. 2 Закону №3531-VI до об'єктів управління державної власності в оборонно-промисловому комплексі належать, зокрема, майно державних підприємств оборонно-промислового комплексу, в тому числі казенних підприємств, які входять до складу Державного концерну "Укроборонпром".

Згідно ст. 3 Закону №3531-VI суб'єктами управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі є: Кабінет Міністрів України; Державний концерн "Укроборонпром".

Відповідно до ст. 4 Закону №3531-VI Державний концерн "Укроборонпром" (далі - Концерн) є уповноваженим суб'єктом господарювання з управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі. До складу Концерну входять державні підприємства оборонно-промислового комплексу, в тому числі казенні підприємства (далі - учасники Концерну), на основі фінансової залежності від одного або групи учасників Концерну, який виконує функції із забезпечення науково-технічного і виробничого розвитку, а також провадить інвестиційну, фінансову, зовнішньоекономічну та інші види діяльності. Учасники Концерну не перебувають в управлінні органів виконавчої влади. Концерн діє на підставі цього Закону та Статуту, який затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Наглядової ради Концерну.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.2011 за № 993 "Деякі питання Державного концерну "Укроборонпром" затверджено Статут Державного концерну "Укроборонпром". В додатку до статуту також затверджено Перелік державних підприємств - учасників Державного концерну "Укроборонпром".

Відповідно до пункту 1 Статуту Державного концерну "Укроборонпром", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.2011 №993 (зі змінами і доповненнями), встановлено, що Державний концерн "Укроборонпром" (далі - Концерн) є державним господарським об'єднанням, утвореним відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 р. N 1221 "Про утворення Державного концерну "Укроборонпром". Функції з управління Концерном та контроль за його діяльністю здійснює Кабінет Міністрів України (далі - уповноважений орган управління).

Права та обов'язки Концерну в процесі управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі, яке здійснює Концерн, передбачені в Законі №3531-VI.

Поряд із зазначеними повноваженнями, визначеними Законом №3531-VI, Державний концерн "Укроборонпром" наділений статутними повноваженнями.

Згідно п. 17 Статуту Концерну визначений перелік основних (однак не вичерпних) предметів діяльності Концерну відповідно до покладених на нього завдань.

Таким чином, Державний концерн "Укроборонпром" може як самостійно здійснювати господарську діяльність, так і залучати до статутної діяльності інших учасників Концерну для виготовлення продукції.

Одночасно Державний концерн "Укроборонпром" може здійснювати управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі.

Саме ці повноваження є делегованими повноваженнями держави у сфері ефективного управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі.

Здійснюючи повноваження з управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі, Державний концерн "Укроборонпром" є суб'єктом Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 20 травня 2016 року, введеного в дію Указом Президента України від 2 серпня 2016 року № 323/2016 "Про заходи з розвитку оборонно-промислового комплексу України".

За цих обставин, враховуючи наявність делегованих державою повноважень у сфері управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі, колегія суддів приходить до висновку, що інтереси Держави Україна полягають у розвитку оборонно-промислового комплексу України, одним із спеціальних суб'єктів якого є Державний концерн "Укроборонпром", до компетенції якого віднесені повноваження, визначені у Законі України "Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі".

Водночас, судом апеляційної інстанції встановлено, що пред'явлення зазначеного позову прокурором в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є Державний концерн "Укроборонпром" в особі ДП "Івано-Франківський котельно-зварювальний завод" викликано саме захистом інтересів держави у суді, оскільки Державним концерном "Укроборонпром", як уповноваженим органом з управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі, не вжито заходів щодо звернення до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання ТОВ "Кловер Лаб" грошових зобов'язань за договором підряду.

Таким чином, місцевим господарським судом не враховано, що Державний концерн "Укроборонпром" є одним із спеціальних суб'єктів з делегованими Законом України "Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі" владними повноваженнями, надавши пріоритет статутним видам діяльності в господарській діяльності. Також слід визначити, що у відповідності до п.3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України даний позов військового прокурора з врахуванням наведеного вище є якраз тим виключним випадком, при яких здійснено представництво інтересів держави в оборонно-промисловому комплексі.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.05.2018 у справі № 918/376/17.

Також висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (процесуальної можливості органів прокуратури подавати позов в інтересах держави в особі Державного концерну "Укроборонпром") викладений у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 10.04.2018 у справі № Б-50/120-09 про банкрутство Державного підприємства "Харківський державний приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка", прийнятій у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

При прийнятті оскаржуваної ухвали місцевим господарським судом не враховано наведені обставини, що зумовило помилковий висновок про залишення без розгляду позову заступника військового прокурора Івано-Франківського гарнізону в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є Державний концерн "Укроборонпром", в особі позивача: Державного підприємства "Івано-Франківський котельно-зварювальний завод" на підставі п. 1 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Враховуючи все вищенаведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 05.06.2018 у цій справі та передачу справи на розгляд до суду першої інстанції.

У справі Менчинська проти Росії (№42454/02, 15.01.2009) Європейський суд з прав людини відзначив, що сторонами цивільного провадження є позивач та відповідач, яким надаються рівні права, зокрема право на юридичну допомогу. Підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян або коли потрібно захистити інтереси держави (п.35).

У випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції (ч.3 ст.271 ГПК України).

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України , § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України , no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Згідно ч. 14 ст. 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що оскільки справа передається на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат буде здійснений після завершення розгляду справи місцевим господарським судом.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 269, 270, 271, 275, 280-283 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника військового прокурора Івано-Франківського гарнізону, №02/02-1651вих.18 від 13.06.2018, (вх. ЛАГС №01-05/1799/18 від 15.06.2018), задоволити.

2. Ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 05.06.2018 р., №909/344/18 скасувати.

3. Справу №909/344/18 передати на розгляд до господарського суду Івано-Франківської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки передбачені ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 05.11.2018 року

Головуючий -суддя Плотніцький Б.Д.

Суддя Галушко Н.А .

Суддя Хабіб М.І.