Рішення

від 29.10.2018 по справі 907/454/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а , тел.: (0312) 617451

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29.10.2018 м. Ужгород Справа № 907/454/18

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

за участю секретаря судового засідання Кут Л.В.

розглянувши позовну заяву Державного підприємства Львівського державного заводу ЛОРТА , м. Львів до державного підприємства Закарпатське вертолітне виробниче об'єднання , смт. Дубове Тячівського району про стягнення суми 959.693,83грн.

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1, представник за довіреністю № 562-2173 від 08.10.2018;від відповідача - не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача про стягнення суми 959.693,83грн., у тому числі 925000,00грн. заборгованості по поверненню наданої поворотної фінансової допомоги згідно Договору №102 від 18.05.2016, 2813,01грн. три відсотки річних та 31880,82грн. пені за несвоєчасний розрахунок, посилаючись на порушення відповідачем вимог ст.ст. 6, 11, 526, 530, 625, 1049, 1050 Цивільного кодексу України та ст.ст. 193, 230, 231 Господарського кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 17.07.2018 у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України судом було відкрито загальне позо-вне провадження та призначено дату підготовчого засідання на 06.08.2018.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 06.08.2018 підготовче провадження у справі було відкладено на 17.09.2018.

Ухвалою суду від 17.09.2018 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 16.10.2018.

Ухвалою суду від 06.10.2018 розгляд справи по суті відкладено на 29.10.2018 з підстав, наведених у ній.

Позовні вимоги обґрунтовуються неналежним виконанням відповідачем умов укладеного 18.05.2016 між сторонами у справі договору №102 поворотної фінансової допомоги, зокрема в частині своєчасного повернення коштів. У зв'язку з чим, позивачем заявлено позов про стягнення суми 925000,00грн. заборгованості в судовому порядку.

Зважаючи на прострочення здійснення погашення заборгованості, позивачем нараховано штрафні та фінансові санкції, у зв'язку з чим останній, крім основної заборгованості, просить стягнути на його користь суму 2813,01 грн. - 3% річних та 31880,82 грн. - пені.

Представник позивача у ході розгляду справи по суті заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду по суті в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, докази чого містяться в матеріалах справи. Разом з тим, письмового відзиву по суті позовних вимог суду не надав, явку уповноваженого представника у засідання суду не забезпечив, причин неявки суду не повідомив.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про дату та час проведення судового засідання, суд дійшов висновку, що наявних у матеріалах справи документів достатніх для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні 29.10.2018, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані позивачем матеріали, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

18.05.2016р. між Державним підприємством Львівський державний завод ЛОРТА (далі - Позивач) та Філією Механічний завод Державного підприємства Закарпатське вертолітне виробниче об'єднання (далі - Відповідач) було укладено Договір №102 поворотної фінансової допомоги (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору, Позикодавець (Позивач) надає Позичальнику (Відповідачу) грошові кошти в якості поворотної фінансової допомоги, а Позичальник зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених Договором.

Поворотна фінансова допомога була перерахована Відповідачу на рахунок в розмірі 1 000 000,00 грн. (без ПДВ), що підтверджується платіжним дорученням від 24.05.2016р. №9098.

Згідно з умовами п. 3.1. Договору, поворотна фінансова допомога підлягала поверненню до 25.05.2017р.

23.05.2017р. Відповідач звернувся до Позивача з листом вих. №70 з проханням пролонгувати дію Договору №102 від 18.05.2016р. терміном ще на один рік, тобто до 25.05.2018р., мотивуючи неможливість повернення відсутністю грошових коштів та важким фінансовим станом.

За взаємною згодою Сторін 25.05.2017р. до Договору №102 від 18.05.2016р. було укладено ОСОБА_2 угоду №1, якою п. 3.1. Договору викладено у новій редакції, за якою поворотна фінансова допомога підлягає поверненню до 25.05.2018р. включно.

ОСОБА_2 угода набрала чинності з моменту підписання і діє до повного виконання зобов'язань по Договору.

Відповідач здійснив часткове повернення поворотної фінансової допомоги згідно Договору №102 від 18.05.2016р. в сумі 75 000,00 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи платіжними дорученнями.

Таким чином, за доводами позивача, заборгованість відповідача перед позивачем складає суму 925 000,00 грн.

Зважаючи на наявність заборгованості та з метою досудового врегулювання спору 11.05.2018р. Відповідачу направлено лист вих. №562-956 з вимогою добровільно повернути на рахунок Позивача грошові кошти в сумі 925 000,00 грн. до 25.05.2018р.

Однак, відповідач на вказане належним чином не відреагував, борг не погасив, що змусило позивача звернутися за захистом свого порушеного права до суду з даним позовом.

Зважаючи на прострочення виконання зобов'язань, та посилаючись на передбачені законодавством та умовами договору норми, позивачем також здійснено нарахування 3% річних у сумі 2 813,01 грн., а також пені у сумі 31 880,82 грн., які разом з основною заборгованістю за договором складають предмет позову.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Частинами 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Проаналізувавши укладений сторонами договір №102 від 18.05.2017, суд дійшов висновку, що останній за своєю правовою природою є договором позики.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

У силу положень ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору №102 від 18.05.2016 позивачем перераховано відповідачу грошові кошти у загальному розмірі 1000000,00 грн., тобто виконано свої зобов'язання у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням від 24.05.2016 за №9098, проте відповідачем не були повернуті грошові кошти у повному обсязі у передбачені Договорами строки.

Судом також встановлено, що на виконання умов Договору №102 від 18.05.2016 року відповідач здійснив часткове погашення заборгованості перед позивачем у розмірі 75000,00грн.грн., що підтверджується платіжними дорученнями №702 від 05.10.2017, №718 від 09.11.2017, №725 від 28.11.2017, №7409 від 28.12.2017 та №759 від 28.03.2018.

Таким чином, враховуючи часткове погашення заборгованості за вказаним Договорами, Суд доходить висновку, що заборгованість відповідача перед позивачем за Договором становить 925000,00 грн.

Проте, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів позивачу в розмірі 925000,00 грн.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

За наведених вище обставин Судом встановлено, що відповідач порушив свої зобов'язання за Договором, не здійснив повернення суми фінансової допомоги за Договором, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 925000,00 грн, факт існування якої позивачем належним чином доведений та відповідачем у встановлений законом спосіб не спростовано.

Окрім суми основного боргу позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 2813,01грн., розраховані за час прострочення боржника за кожним Договором за загальний період з 25.05.2018 по 01.07.2018.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за визначений ним період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки за час прострочення боржника за кожним Договором за загальний період з 25.05.2018 по 01.07.2018 у розмірі 31880,82 грн.

За приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань №14 від 17.12.2013 року)

У п. 4.2 Договору сторони погодили, що у випадку невиконання або несвоєчасного виконання Позичальником зобов'язання, щодо повернення поворотної фінансової допомоги Позикодавець має право нарахувати пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру частини несвоєчасно сплаченої Поворотної фінансової допомоги, за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені за визначений ним період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання, Суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем пені у розмірі 31880,82 грн.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином позовні вимоги Державного підприємства Львівського державного заводу ЛОРТА , м. Львів про стягнення з державного підприємства Закарпатське вертолітне виробниче об'єднання , смт. Дубове Тячівського району суми 959.693,83грн. у тому числі 925000,00грн. заборгованості по поверненню наданої поворотної фінансової допомоги згідно Договору №102 від 18.05.2016, 2813,01грн. три відсотки річних та 31880,82грн. пені за несвоєчасний розрахунок, підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 191, 195, ч. 1 ст. 202, ст.ст.231, 232, 233, 237, 238, 239, 240, 252, 331 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з державного підприємства Закарпатське вертолітне виробниче об'єднання (90531, смт. Дубове Тячівського району, вул. Заводська, 8, ідент. код 38168072) на користь Державного підприємства Львівського державного заводу ЛОРТА (79601, м. Львів, вул. Патона, 1, ідент. код 30162618) суму 959.693,83грн. (Дев'ятсот п'ятдесят дев'ять тисяч шістсот дев'яносто три грн. 83 коп.) заборгованості за договором поворотної фінансової допомоги від 18.05.2016 №102, в тому числі 925000,00грн. заборгованості по поверненню наданої поворотної фінансової допомоги згідно Договору №102 від 18.05.2016, 2813,01грн. три відсотки річних та 31880,82грн. пені за несвоєчасний розрахунок, а також суму 14394,60грн. (Чотирнадцять тисяч триста дев'яносто чотири грн. 60 коп.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ на виконання рішення в порядку вимог п. 4 ст. 327 ГПК України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 06.11.2018.

Суддя О.Ф. Ремецькі