Рішення

від 30.10.2018 по справі 909/544/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.10.2018 м. Івано-ФранківськСправа № 909/544/18

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Матуляк П. Я. , секретар судового засідання Юрчак С. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Івано-Франківської міської ради, вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ,76004

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Амарант" вул.Польова, 8,м.Івано-Франківськ,76018

про стягнення збитків в сумі 115 863 грн 94 к.

за участю:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 10/01-20/14 в від 02.01.18

від відповідача: ОСОБА_2, ордер серії ІФ № 059687 від 09.07.18

ВСТАНОВИВ:

Івано-Франківська міська рада звернулася до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Амарант" про стягнення збитків в сумі 115863 грн 94 к.

Позовні вимоги мотивовано користуванням відповідачем спірною земельною ділянкою без правоустановчих документів та обґрунтовано приписами статей 80, 120, 122-126, 152, 156, 157 Земельного кодексу України, статтями 22, 1166 Цивільного кодексу України, ст.224 Господарського кодексу України та Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284.

Ухвалою суду від 22.06.18 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено справу до розгляду по суті на 10.07.18, за наслідками якого суд ухвалив розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, замінити засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням, продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів та відкласти підготовче засідання на 06.09.18.

Судове засідання 06.09.18 не відбулося у зв"язку з перебуванням судді Матуляка П.Я. на лікарняному, відтак ухвалою суду від 11.09.18 відкладено підготовче засідання на 21.09.18, за наслідками якого закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 18.10.18.

В судових засіданнях 18.10.18 та 30.10.18 представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Зокрема, вказав на те, що ТОВ "Магазин №100 (код ЄДРПОУ 19400765) на праві власності належить нерухоме майно - складські приміщення, що знаходяться на земельній ділянці по вул.Польова, 8 в м.Івано-Франківську. Водночас, на даний момент у ЄДРЮОФОПГФ із кодом ЄДРПОУ 19400765 зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю "Амарант". Зазначив, що у Департаменті комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради відсутня інформація про наявність у відповідача документів на право користування зазначеною земельною ділянкою. Звернення Департамента комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради щодо укладення договору оренди та участі у засіданні комісії для визначення збитків власникам землі та землекористувачам відповідач проігнорував та, відповідно, земельну ділянку використовував без правоустановчих документів. Вказане стало підставою нарахування відповідачу збитків у розмірі 115863,94грн. у вигляді неодержаних доходів за користування землею за період з 04.05.14 по 04.05.17. Заперечуючи проти доводів відповідача, вказав на те, що нормативно-правовий акт, за загальним правилом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням. Щодо позовної давності зазначив, що 08.09.17 матеріали щодо ТОВ"Амарант" були передані Івано-Франківській місцевій прокуратурі для вжиття відповідних заходів, відтак позивач за об"єктивних причин не мав можливості подати відповідну позовну заяву раніше.

Представник відповідача проти позову заперечив, вказав на те, що позивачем розраховано розмір збитків, зокрема, на підставі рішення Івано-Франківської міської ради від 25.06.11, яке скасовано в судовому порядку. Зауважив, що за таких обставин, даний нормативний акт не може бути використаний для обчислення суми збитків та заявив клопотання про застосування позовної давності щодо вимог про стягнення збитків за період з 04.05.14 по 21.06.15. Крім того, посилаючись на постанову ОСОБА_3 Верховного Суду від 23.05.18 у справі №629/4628/16-ц зазначив, що позивачем невірно обраний спосіб захист порушених прав та інтересів, відтак у позові слід відмовити.

Розглянувши матеріали справи із врахуванням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, заслухавши представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи, враховуючи вимоги чинного законодавства, судом встановлено наступні обставини справи.

02.09.16 позивачем направлено відповідачу повідомлення № 823/34.3-02/18-в про проведення обстеження земельної ділянки по вул.Польова, 8 в м.Івано-Франківську (докази направлення містяться в матеріалах справи).

28.09.16 інспектором з самоврядного контролю управління земельних відносин виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради в присутності директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Амарант" та свідків проведено обстеження спірної земельної ділянки на предмет дотримання вимог земельного законодавства, зокрема, наявності правовстановлюючих документів.

За результатами проведення обстеження складено акт №54 від 28.09.16, у якому зазначено, що на даній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно - складські приміщення, які належать ТОВ "Магазин №100" (код ЄДРПОУ 19400765) на праві приватної власності, що підтверджується також інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Відповідно до інвентаризаційної справи загальна площа нерухомого майна складає 1502,01 кв.м. Водночас, на даний момент у ЄДРЮОФОПГФ із кодом 19400765 зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю "Амарант".

У цьому ж акті зазначено, що на момент проведення обстеження у Департаменті комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради відсутня інформація про наявність документів на право користування Товариством з обмеженою відповідальністю "Амарант" земельною ділянкою по вул.Польова, 8 в м.Івано-Франківську, а згідно публічно-кадастрової карти України спірній земельній ділянці кадастровий номер не присвоєно.

Наведені у акті обставини підтверджуються також Інформаційною довідкою №67061685 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об"єктів нерухомого майна щодо суб"єкта. Зокрема, згідно зазначеної довідки у юридичної особи за кодом ЄДРПОУ 19400765 на праві колективної власності перебуває приміщення магазину №100 по вул Польова, будинок 8 в м.Івано-Франківську, підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу, 1-3439, 04.12.1996, дата прийняття рішення про державну реєстрацію та дата внесення запису - 18.02.2004.

У зв"язку із встановленням обставин щодо користування відповідачем земельною ділянкою без правоустановчих документів, листом-клопотанням №1104/34.3-02/18в від 30.09.2016 року Департамент комунальних ресурсів звернувся до відповідача із вимогою укласти договір оренди земельних ділянок та здійснити плату за користування земельною ділянкою за минулий період.

Звернення Департамента комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради щодо укладення договору оренди та участі у засіданні комісії для визначення збитків власникам землі та землекористувачам відповідач проігнорував та, відповідно, земельну ділянку використовував без правоустановчих документів.

04.05.17 Комісією з визначення збитків власнику землі складено Акт про визначення збитків власнику землі на суму 115863,94грн.

Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №398 від 19.06.17 затверджено вищезазначений Акт про визначення збитків власнику землі від 17.03.2017 року, згідно якого сума неодержаного територіальною громадою м.Івано-Франківська доходу визначається збитками в розмірі 115863,94грн., з яких:

з 04.05.2014 року по 31.12.2014 року - 22245,93грн.,

з 01.01.2015 року по 25.10.2015 року - 32805,14грн.,

з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року - 47805,74грн.,

з 01.01.2017 року по 04.05.17 року - 13007,13грн.

При цьому позивачем при здійсненні розрахунку визначення збитків враховано надану ДФС інформацію про те, що відповідачем задекларовано податкові зобов"язання по земельному податку за спірну земельну ділянку.

З метою врегулювання даного спору у досудовому порядку відповідачу надсилався лист-повідомлення №789/01-15/18-в від 22.06.17 про відшкодування позивачу завданих збитків, однак відповідач збитки не відшкодував, що зумовило позивача звернутись з даним позовом до суду.

При вирішенні даного спору суд керувався ст.5 Цивільного кодексу України щодо дії актів цивільного законодавства у часі та здійснив наступні висновки.

Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Наведена правова норма кореспондується з нормами статті 373 Цивільного кодексу України.

Правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України.

Виходячи зі змісту зазначеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебувала у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

Як вбачається із положень статті 120 ЗК у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не було підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

Водночас за змістом статті 125 ЗК право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов'язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

Проте, докази того, що відповідач, набувши право власності на об'єкт нерухомості, розташований на спірній земельній ділянці, належним чином оформив правовідносини щодо користування спірною земельною ділянкою, в матеріалах справи відсутні. Наведене дає підстави для висновку суду про те, що відповідач користується спірною земельною ділянкою без правоустановлюючих документів. При цьому, відповідачем задекларовано податкові зобов"язання по земельному податку за спірну земельну ділянку, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до статті 206 ЗК використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з приписами статті 80 Земельного кодексу (далі за текстом - ЗКУ) України суб'єктами права власності на землі комунальної власності, є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності (ст.83 Земельного кодексу України).

За змістом глави 15 ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується через право постійного користування або право оренди.

За змістом статей 122, 123, 124 ЗКУ, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки. Аналогічна норма закріплена у статті 16 Закону України "Про оренду землі".

З огляду на наведені норми чинного законодавства, суд констатує, що відповідач не є власником чи постійним землекористувачем земельної ділянки, а є власником нерухомого майна, що розташоване на спірній земельній ділянці, що є комунальною власністю, тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата.

За приписами статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно зі статтею 211 ЗКУ, громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав є відшкодування збитків та інші способи відшкодування шкоди.

Статтею 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Упущеною вигодою за змістом статті 22 Цивільного кодексу України (далі ЦКУ) та частини 2 статті 224, частини 1 статті 225 Господарського кодексу України (далі - ГКУ) вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а друга сторона додержувалася правил здійснення господарської діяльності. Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності. Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, ЗКУ.

Так, за змістом статті 152 ЗКУ, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Водночас, відповідно до статті 156 ЗКУ, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Оскільки одним із обов'язків землекористувачів є своєчасне внесення плати за користування земельною ділянкою, а одним із прав власника земельної ділянки - отримання цієї плати, то невиконання цього обов'язку відповідачем спричинило порушення права Івано-Франківської міської ради щодо отримання такої плати (упущена вигода).

Статтею 1166 ЦКУ передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Згідно зі статтею 157 ЗКУ, відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284, відшкодуванню підлягають збитки власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

Відповідно до п. 3.8. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають з земельних відносин" вирішуючи спори за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок, будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, збитків у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди повинні брати до уваги положення статті 22 ЦК України та частини другої статті 224 ГК України. Для застосування такого заходу відповідальності слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини).

Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи.

Під збитками розуміють зменшення або втрату певного особистого чи майнового блага.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що: 1) протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; 2) шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.

Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Щодо наявності у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини), суд констатує, що відповідачем не надано суду доказів, що ним з поважних причин не здійснено оформлення землекористування за період безпідставного користування землею, хоча, враховуючи наведені положення законодавства, саме на землекористувача, яким є відповідач, покладається обов'язок вчинення відповідних дій щодо посвідчення прав на земельну ділянку .

Протиправна поведінка відповідача виражається у користуванні земельною ділянкою без правоустановчих документів та внесення плати за таке використання, збитки - це неотриманий міською радою дохід за користування відповідачем земельною ділянкою. Причинний зв'язок виражається в тому, що невнесення плати за користування земельною ділянкою відповідачем має наслідком неотримання цієї плати міською радою. Зважаючи на обставини справи, протиправна поведінка (бездіяльність) відповідача полягає у тому, що відповідач в порушення норм Земельного кодексу України не вчинив необхідних та достатніх дій для оформлення права користування землею і внесення відповідної плати за землю. Неоформлення протягом тривалого часу документів на право користування земельною ділянкою є доведеним фактом, що має місце з вини Відповідача внаслідок його бездіяльності, що, у свою чергу, свідчить про протиправну поведінку землекористувача та причинний зв'язок між його протиправною поведінкою та збитками.

З урахуванням наведеного вище та обставин справи, суд приходить до висновку про наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини).

Щодо розміру збитків, то згідно пункту 2 вищезазначеного Порядку вони визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконкомами міських (міст обласного значення) рад.

Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії (п. 2 Порядку).

Збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам, у тому числі орендарям, підприємствами, установами, організаціями та громадянами, що їх заподіяли, за рахунок власних коштів не пізніше одного місяця після затвердження актів комісій, а при вилученні (викупі) земельних ділянок після прийняття відповідною радою рішення про вилучення (викуп) земельних ділянок у період до видачі документа, що посвідчує право на земельну ділянку підприємства, установи, організації або громадянина (п. 5 Порядку).

Крім того, згідно пунктів 3.7, 3.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011 року "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок, у випадках, встановлених главою 24 ЗК України, та за процедурою, передбаченою Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.93 № 284 (надалі - Порядок).

Підпунктом 271.1.1 п. 271.1 ст. 271 Податкового кодексу України встановлено, що базою оподаткування земельним податком є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Згідно вимог статті 18 Закону України від 11.12.2003 року № 1378-IV "Про оцінку земель", нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій в межах населених пунктів не рідше ніж один раз на 5-7 років. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою.

Відповідно до приписів п. 289.2 ст. 289 ПК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель. За змістом вказаної норми, кумулятивне (тобто накопичувальне) застосування щорічних коефіцієнтів індексації пов'язане саме з датою проведення нормативної грошової оцінки, але не з датою прийняття рішення про її затвердження чи датою введення нормативної грошової оцінки.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку сума збитків складає 115863,94грн.

Перевіривши зазначений розрахунок, суд врахував, що площа земельної ділянки відповідає площі самого набутого відповідачем майна (будівель), розташованого на цій земельній ділянці та встановив, що даний розрахунок проведено на підставі рішення Івано-Франківської міської ради від 25.06.2011 року №248-10/1 Про внесення змін до рішення сесії міської ради від 10.07.2008 року "Про затвердження матеріалів нормативної грошової оцінки земель м. Івано-Франківська" та рішення Івано-Франківської міської ради від 19.05.2015 року "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Івано-Франківська" та згідно інформації Держгеокадастру щодо нормативної грошової оцінки даної земельної ділянки. Зокрема, нарахування за 2014-2015 роки здійснено на підставі рішення Івано-Франківської міської ради від 25.06.2011 року №248-10/1 Про внесення змін до рішення сесії міської ради від 10.07.2008 року "Про затвердження матеріалів нормативної грошової оцінки земель м. Івано-Франківська", нарахування за 2016-2017 роки - на підставі рішення Івано-Франківської міської ради від 19.05.2015 року "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Івано-Франківська".

Рішенням Івано-Франківської міської ради від 25.06.2011 року №24810/1 Про внесення змін до рішення сесії міської ради від 10.07.2008 року "Про затвердження матеріалів нормативної грошової оцінки земель м. Івано-Франківська" внесено зміни, а саме визначено про втрату чинності з моменту затвердження нової грошової оцінки та затверджено нову нормативно грошову оцінку з 01.01.2011 року в розмірі 248 грн.79 коп. за 1 кв.м.

Як вбачається із матеріалів справи, Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.10.2015 року по справі №876/7281/15, яке ухвалою ВАСУ від 15.03.2016 року залишено без змін, рішення Івано-Франківської міської ради №248-10/1 від 25.06.2011 року визнано незаконним та скасовано.

Суд констатує, що акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ,який встановлює, змінює чи скасовує норми страва, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово.

У відповідності до Узагальнення Верховного Суду України від 2411.2008 р. Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійними , некоректним є застосування цього терміна (недійсність) до нормативно-правових актів у цьому випадку може йтись про їх нечинність або неправомірність (незаконність, протиправність)... Тобто, Верховний Суд України розмежовує поняття нечинність та неправомірність , незаконність .

Згідно ч. 10 ст. 59 ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні , акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень. Згідно ч. 8 ст. 171 КАС України, суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині.

Таким чином, як вбачається з вищезазначених нормативно правових актів, позицій судів, адміністративний позов може містити вимогу або про визнання нормативно-правого акту незаконним та скасування, або про визнання його нечинним. Водночас, правова природа цих понять є різною, зокрема, незаконність означає втрату юридичної сили нормативно-правовим актом з моменту його прийняття, тобто такий нормативно-правовий акт не породжує правових наслідків, окрім пов'язаних з його незаконністю, а нечинність - втрату юридичної сили нормативно-правовим актом після набрання законної сили судовим рішенням. В першому випадку, нормативно-правовий акт є таким, що не діяв взагалі, а в другому - нормативно-правовий акт перестає діяти тільки на майбутнє.

В іншому випадку вийде, що нормативно-правовий акт з моменту його прийняття і до моменту визнання його судом незаконним суперечив нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, але при цьому діяв і породжував певні правові наслідки, що не відповідає Конституції України.

Аналогічні міркування щодо співвідношення незаконності та нечинності вбачаються з Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України №7 від 20.05.2013 р. Про судове рішення в адміністративній справі .

Підсумовуючи вищевикладене, суд погоджується з твердженням відповідача про те, що рішення Івано-Франківської міської ради №248-10/1 від 25.06.2011 року втратило юридичну силу з моменту його прийняття. Відтак, твердження позивача про те, що спірне рішення міської ради втратило чинність після набрання законної сили судовим рішенням, судом відхиляються, оскільки спростовуються вищенаведеним.

Таким чином, позовні вимоги в частині нарахування збитків за 2014-2015 роки на підставі Рішення №248-10/1 від 25.06.2011 року у розмірі 55051,07грн., яке визнано незаконним та скасовано в судовому порядку, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, зокрема в частині стягнення 60182,87грн. за період 2016 -2017 років, в решті позову слід відмовити. При цьому суд не приймає до уваги посилання відповідача на постанову Верховного суду України від 23.05.18 у справі №629/4628/16-ц, оскільки предмет та підстави позову у даній справі та справі №629/4628/16-ц не є тотожними. Предметом спору у справі, що розглядається, є вимога про стягнення плати за використання земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності, без укладення договору оренди, внаслідок чого позивачем не отримано дохід у зазначеному розмірі у виді неодержаної орендної плати за землю, який за визначенням статті 22 ЦК є збитками у вигляді упущеної вигоди. За таких обставин до спірних правовідносин положення статей 1212- 1214 ЦК не застосовуються, а застосуванню підлягають положення закону щодо відшкодування збитків відповідно до статті 22 ЦК та статей 152, 156, 157 ЗК. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у Постановах Верховного Суду від 20.06.18 у справі №913/661/17, 04.07.18 у справі № 924/899/17 та від 22.08.18 у справі №909/910/17.

Щодо клопотання відповідача про застосування позовної давності, суд констатує наступне.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 вищезазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки судом відмовлено в позові в частині нарахування збитків за 2014-2015 роки, розрахованих на підставі Рішення №248-10/1 від 25.06.2011 року, у розмірі 55051,07грн., а щодо решти позовних вимог позовну давність не пропущено, клопотання відповідача щодо застосування позовної давності задоволенню не підлягає.

З врахування ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі слід покласти на обидві сторони пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст.14, 124, 129, 129-1 Конституції України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, ст.16, 22, 257, 261, 1166 Цивільного кодексу України, ст.80, 120, 152, 156, 211 Земельного кодексу України, ст.224, 225 Господарського кодексу України, ст.ст.73, 74, 77, 129, 232-233, 237-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України

ВИРІШИВ:

частково задовольнити позов Івано-Франківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Амарант" про стягнення збитків в сумі 115863 грн 94 к.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Амарант" (вул.Польова, 8,м.Івано-Франківськ,76018, код19400765) на користь Івано-Франківської міської ради (вул. Грушевського, 21, м.Івано-Франківськ, код 33644700) 60182,87(шістдесят тисяч сто вісімдесят дві гривні вісімдесят сім копійок) основного боргу та 924,81(дев"ятсот двадцять чотири гривні вісімдесят одну копійку) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 06.11.2018

Суддя Матуляк П. Я.