Рішення

від 06.11.2018 по справі 910/11303/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06.11.2018Справа №  910/11303/18 Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу За позовом Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “УКРРОСБУД” третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради про стягнення заборгованості у розмірі 60 394,34 грн. Представники сторін: без повідомлення (виклику) ОБСТАВИНИ СПРАВИ До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Дніпровської міської ради (надалі також – «позивач») до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «УКРРОСБУД» (надалі також – «відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 60  394,34 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором про пайову участь на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпра. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2018 судом залишено позовну заяву без руху. 07.09.2018 позивач через відділ діловодства суду подав заяву про усунення недоліків. 05.10.2018 позивач через відділ діловодства суду подав пояснення. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2018 відкрито провадження по справі № 910/11303/18, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – Департамент економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради. Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу. Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Ухвала про відкриття провадження у справі від 12.09.2018 була надіслана на адреси сторін та третьої особи рекомендованим листом та отримана уповноваженими представниками позивача та третьої особи, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення. Суд зазначає, що ухвала Господарського суду міста Києва у справі № 910/11303/18 була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “УКРРОСБУД”, зазначену на веб-сайті Міністерства юстиції України, а саме: 01021, м. Київ, вул. Інститутська, 25. Проте, станом на момент прийняття рішення у справі поштове повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу на адресу суду не повернулося. Водночас, як встановлено Судом з відомостей офіційного веб-сайту Укрпошти за наслідками відстеження поштового відправлення за номером 0103047673260, поштове відправлення з ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2018 про відкриття провадження по справі № 910/11303/18 не було вручено під час доставки, про що на сайті вказано: «Відправлення не вручене під час доставки: інші причини», дата – 19.09.2018. Відповідно до статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день спроби вручення поштового відправлення за адресами місцезнаходження відповідача, який зареєстрований у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду. Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України “Про доступ до судових рішень” усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не   пізніше  наступного дня  після  їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України “Про доступ до судових рішень” для  доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний  державний  реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання,  захисту,  обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного  цілодобового  доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про доступ до судових рішень”). Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). Відповідно до статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва ВСТАНОВИВ Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.12.2017 у справі №904/8830/17, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.03.2018, позов Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Укрросбуд" задоволено, визнано укладеним договір про пайову участь замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра (далі - Договір) у наведеній в рішенні редакції. Відповідно до п. 1.1 Договору, предметом даного договору є здійснення оплати Забудовником величини пайової участі на розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Дніпра (далі - величина пайової участі) шляхом перерахування грошових коштів до спеціального фонду міського бюджету по об'єкту: Будівництво автостоянки по Донецькому шосе, 37-Д. Згідно з п. 2.1 Договору, величина пайової участі згідно з розрахунком (додаток № 1 до даного договору) становить: 54 844,74 (П'ятдесят чотири тисячі вісімсот сорок чотири) грн. 74 коп. (без ПДВ). За приписами п. 4.1 Договору, забудовник сплачує величину пайової участі, вказану у п. 2.1. даного договору, у строки згідно із графіком (додаток № 2 до договору) до спеціального фонду міського бюджету за наступними реквізитами: Одержувач: ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області м. Дніпропетровськ, Банк одержувача: ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області м. Дніпропетровськ, МФО: 805012, Код ЄДРПОУ: 37988155, р/р: 31519921700002, Код бюджетної класифікації: 24170000 «Надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту». За несвоєчасну або неповну сплату коштів пайової участі Забудовник сплачує пеню    у розмірі    подвійної облікової ставки    Національного    банку    України    від    суми простроченого платежу за кожний день прострочки. (п. 5.3 Договору) Відповідно до Графіку сплати, величина пайової участі підлягає сплаті протягом п'яти робочих днів з моменту укладання договору, грн., 54 844,74. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач в порушення умов Договору не здійснив оплату грошової суми пайової участі у встановлений Договором строк, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 54  844,74 грн. Окрім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у сумі 4  700,00 грн., 3% річних у сумі 414,72 грн. та інфляційні витрати у сумі 438,76 грн. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд зазначає таке. Відповідно до абзацу 2 пункту 1  статті 193 Господарського кодексу України  до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення  Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом. Згідно зі  статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до  статті 6 цього Кодексу  сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього  Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1  статті 627 Цивільного кодексу України). Частиною 1  статті 628 Цивільного кодексу України  визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства Відповідно до  статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до норм ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України). Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України  встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7  статті 193 Господарського кодексу України). Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.12.2017 у справі №904/8830/17, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.03.2018, позов Дніпровської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Укрросбуд" задоволено, визнано укладеним договір про пайову участь замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра (далі - Договір) у наведеній в рішенні редакції. Як вказано в ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили. Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення. Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. Таким чином, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.12.2017 у справі №904/8830/17, яке набрало законної сили у встановленому порядку, не може бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити. Відтак, не підлягає доказуванню при розгляді цієї справи встановлений у вказаному судовому рішенні факт укладення між сторонами договору про пайову участь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Укрросбуд" на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра з дати набрання даним рішенням законної сили. За умовами Договору про пайову участь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Укрросбуд" на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Дніпра відповідач мав перерахувати грошові кошти у розмірі 54 844,74 грн. до спеціального фонду міського бюджету протягом п'яти робочих днів з моменту укладання договору. Оскільки момент укладення Договору пов'язується з набрання рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 12.12.2017 у справі №904/8830/17 законної сили, Суд доходить висновку, що Договір укладений 12.03.2018, а тому договірні зобов'язання відповідача мали бути виконані ним у строк до 20.03.2018. Проте, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, які б спростовували доводи позивача або ж підтверджували сплату грошових коштів Дніпровській міській раді у сумі 54 844,74 грн. Відтак, Суд доходить висновку, що відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не поставив товар та не здійснив повернення грошових коштів в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 54 844,74 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, 18.06.2018 позивачем надіслано на адресу відповідача претензію з вимогою сплатити кошти за Договором, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком від 18.06.2018, проте залишена без відповіді і виконання. При зверненні до суду позивач просив стягнути з відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 20.03.2018 по 19.06.2018 у розмірі 414,72 грн та інфляційні у розмірі 438,76 грн за період з квітня 2018 року по травень 2018 року. Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. (п.п. 4.1, 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013). Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від  17.12.2013) Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за визначений ним період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання, Суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних підлягають задоволенню у повному обсязі. Крім того, позивач також просив стягнути з відповідача на його користь пеню за загальний період прострочки з 20.03.2018 по 19.06.2018 у розмірі 4  700,12 грн. Згідно з приписами ст. ст. 216 – 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.   Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.96 р. № 543-96-ВР (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року) Пунктом 5.3 Договору передбачено, що за несвоєчасну або неповну сплату коштів пайової участі Забудовник сплачує пеню    у розмірі    подвійної облікової ставки    Національного    банку    України    від    суми простроченого платежу за кожний день прострочки. Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені за період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання, Суд вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі на суму 4  700,12 грн. Відповідно до  статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача. На підставі викладеного, керуючись статтями  74, 76-80, 129, 236 – 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва     ВИРІШИВ 1.     Позовні вимоги задовольнити повністю. 2.      Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче підприємство “УКРРОСБУД” (01021, м. Київ, вул. Інститутська, 25, ідентифікаційний код 31037554) на користь Дніпровської міської ради (49000, м.Дніпро, вул. Дмитра Яворницького, 75, ідентифікаційний код 26510514) борг у розмірі 54  844 (пятдесят чотири тисячі вісімсот сорок чотири) грн. 74 коп., пеню у розмірі 4 700 (чотири тисячі сімсот) грн. 12 коп., 3% річних у розмірі 414 (чотириста чотирнадцять) грн. 72 коп., інфляційні втрати у розмірі 438 (чотириста тридцять вісім) грн. 76 коп. та судовий збір в розмірі 1  762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн 00 коп. 3.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили. 4.           Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. 5.          Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Дата складання та підписання повного тексту рішення: 06.11.2018 Суддя                                                                                                                                                                                            Т.Ю.Трофименко