Рішення

від 25.10.2018 по справі 910/11844/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 25.10.2018Справа №  910/11844/18 За позовом Концерну “Міські теплові мережі” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Веста-2000” про стягнення заборгованості Суддя Котков О.В. Секретар судового засідання Кукота О.Ю. Представники сторін: не з'явились. СУТЬ СПОРУ: 06 вересня 2018 року до Господарського суду міста Києва від Концерну “Міські теплові мережі” (позивач) надійшла позовна заява № 214/юр від 04.06.2018 року до Товариства з обмеженою відповідальністю “Веста-2000” (відповідач) про стягнення заборгованості за договором про постачання теплової енергії в гарячій воді № 951 від 01.01.2003 року в сумі 45 512,10 грн. з них: основного боргу – 38 040,52 грн. (тридцять вісім тисяч сорок гривень 52 копійки), пені – 1648,75 грн. (одна тисяча шістсот сорок вісім гривень 75 копійок), 3% річних – 1137,90 грн. (одна тисяча сто тридцять сім гривень 90 копійок) та інфляційні втрати – 4684,93 грн. (чотири тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 93 копійки). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором постачання теплової енергії в гарячій воді № 951 від 01.01.2003 року, зокрема, в передбачений договором строк не здійснив оплату за надані йому позивачем послуги щодо постачання теплової енергії у гарячій воді, внаслідок чого, за прострочку термінів оплати наданих позивачем послуг, у відповідача утворилась заборгованість. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2018 року у справі                                 № 910/11844/18 позовну заяву №214/юр від 04.06.2018 року Концерну “Міські теплові мережі” залишено без руху, надано Концерну “Міські теплові мережі” строк до 28.09.2018 року для виправлення встановлених судом недоліків. 25 вересня 2018 року через відділ діловодства суду від Концерну “Міські теплові мережі” надійшли письмові пояснення №320/юр від 21.09.2018 року. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/11844/18, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін, судове засідання призначено на 25.10.2018 року. Представники сторін в судове засідання 25.10.2018р. не з'явилися, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином. 22.10.2018 року через канцелярію суду від позивача надійшла заява № 360/юр від 19.10.2018 року «Про розгляд справи за відсутності позивача», в якій позивач зазначає, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Водночас, суд звертає увагу, що поштове відправлення з ухвалою суду у даній справі не було вручене відповідачу та було повернуте до суду 09.10.2018 року з відміткою у довідці відділення поштового зв'язку на відповідному конверті "за закінченням встановленого строку зберігання". Так, поштове відправлення з ухвалою суду у даній справі було направлене Товариству з обмеженою відповідальністю “Веста-2000” за адресою: 03148, м. Київ, вул. Картвелішвілі, 7/2, офіс 2, яка вказана в позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження товариства у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає. В пункті 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Отже, керуючись приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України суд дійшов висновку, що днем вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі від 01.10.2018 року у справі №910/11844/18 є 08.10.2018 року. Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи, проте своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк, а також правом взяти участь у розгляді справи, не скористався. Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 3 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового розгляду 25.10.2018 року за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Дослідивши наявні докази у матеріалах даної справи, Господарський суд міста Києва, ВСТАНОВИВ: Концерн "Міські теплові мережі" діє на підставі статуту, відповідно до якого основною метою діяльності Концерну є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу Концерну. Предметом діяльності підприємства є виробництво теплової енергії, постачання теплової енергії для обігріву житла і побутових потреб, комунально-побутових потреб підприємства, бюджетних установ та організацій, інших категорій споживачів, її збут та інше. 01.01.2003 року між Концерном “Міські теплові мережі” (надалі – позивач, енергопостачальна організація) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Веста-2000” (надалі – відповідач, споживач) укладено договір про постачання теплової енергії в гарячій воді № 951 (надалі - договір), відповідно до п. 1.2. договору енергопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, згідно п.1.3., а споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію разом з втратами теплової енергії на теплотрасі, що перебуває на балансі споживача за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором. Об'єкт теплопостачання має спільну з житловим будинком № 39 по вул. Троїцькій у              м. Запоріжжі систему опалення, то факт отримання теплоносія підтверджується рішеннями про початок та закінчення опалювального сезону 2016-2017 та 2017-2018 років, відповідно до якого Концерном «Міські теплові мережі» було розпочато і закінчено опалювальний сезон в м. Запоріжжі. В п. 1.3. договору визначено, що теплове навантаження на вказане приміщення, відповідно до договору, складає 0,030968 Гкал/год. Відповідно до умов договору облік споживання теплової енергії на потреби опалення та гарячого водопостачання проводиться за приладами комерційного обліку або розрахунковим способом згідно договірних навантажень. Розрахунковим періодом є календарний місяць(п. 6.2. договору). Згідно п 6.3. договору енергопостачальна організація після 7-го числа місяця, наступного за розрахунковим, надає споживачу рахунок за фактично спожиту теплову енергію, акт надання послуг і податкову накладну. Споживач зобов'язаний оформити акт надання послуг і до 25 числа місяця, наступного за розрахунковим, повернути його енергопостачальній організації. Відповідно до п. 6.4. договору розрахунок кількості теплової енергії, яка відпущена споживачу, проводиться на підставі показань розрахункових приладів обліку з урахуванням втрат, або розрахунковим способом - при відсутності приладів обліку. За умовами п. 6.5. договору споживач зобов'язаний до 20 числа поточного місяця перерахувати на розрахунковий рахунок енергопостачальної організації суму заборгованості за фактично спожиту теплову енергію. Об'єкт теплопостачання розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Троїцька 39, загальна опалювальна площа якого складає 85.21 кв.м. Відповідач є власником вказаного об'єкту теплопостачання на підставі договору купівлі-продажу майна № 1 від 26.03.2002 року. На виконання умов договору в період з січня 2016 року по квітень 2018 року позивач відпустив, а відповідач прийняв теплову енергію на загальну суму 44  091,92 грн., на оплату вартості якої відповідачу були направлені відповідні рахунки та акти приймання-передачі теплової енергії за спірний період - для підпису. Рахунки на оплату та акти приймання-передачі теплової енергії були направлені відповідачу поштовою кореспонденцією, оскільки останній для отримання зазначених документів в порядку, визначеному договором, до позивача не з'явився (докази направлення рахунків та актів приймання-передачі теплової енергії містяться в матеріалах справи). Всупереч умовам договору, а саме п. 6.3. договору, відповідач підписані акти приймання-передачі теплової енергії за період з січня 2016 року по квітень 2018 року, на адресу позивача не направив, заперечень щодо причин їх не підписання не надав. Таким чином, згідно із п. 6.3. договору, зазначені вище акти приймання-передачі теплової енергії є погодженими та є підставою для проведення остаточних розрахунків за отриману протягом вказаного в них періоду теплову енергію. За даними позивача, відповідач за спірний період частково погасив заборгованість на суму 6051,40 грн. У зв'язку з несплатою відповідачем вартості теплової енергії в повному обсязі позивачем неодноразово на адресу відповідача направлялися претензії та вимоги щодо погашення заборгованості (копії містяться в матеріалах справи). Вказані вимоги та претензії залишені без відповіді та задоволення. Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення заборгованості за договором про постачання теплової енергії в гарячій воді                 № 951 від 01.01.2003 року. Окрім того, позивач просить суд стягнути з відповідача санкції за порушення виконання грошового зобов'язання щодо оплати товару. Спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законом України "Про теплопостачання", "Правилами користування тепловою енергією", затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 за № 1198. Статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» визначено поняття теплової енергії - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу. Відповідно до п. 2 ст. 275 Господарського кодексу України, ст. 1, п. 4 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання", споживання теплової енергії допускається тільки на підставі договору, укладеного теплопостачальною організацією та споживачем. Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти. Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. У відповідності до  ст. 276 ГК України  оплата енергії, що відпускається здійснюється відповідно до умов договору. Згідно ч. 1 ст. 277 Господарського кодексу України абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Положеннями ч. 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно сплачувати теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. Матеріалами справи підтверджується, що комісією у складі представника філії Концерну 23.05.2017 року складно акт обстеження системи теплоспоживання об'єкту теплопостачання, яким зафіксовано, що об'єкт теплопостачання за адресою: м. Запоріжжя, вул. Троїцька 39 розташований на цокольному поверсі п'ятиповерхового житлового будинку. Приміщення вбудоване, теплоносій подається одночасно жилому будинку, технічна можливість не подавати теплоносій на даний об'єкт відсутня. Відповідно до п. 23 Правил користування тепловою енергією розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді. На підтвердження заявленої до стягнення суми заборгованості позивач зазначає, що у зв'язку з тим, що об'єкт теплопостачання має спільну з житловим будинком № 39 по вул. Троїцькій у м. Запоріжжі систему опалення, отримання теплоносія підтверджується рішеннями про початок та закінчення опалювальних сезонів 2016-2017 року та 2017-2018 року, відповідно до яких позивачем розпочинались та закінчувались відповідні опалювальні сезони в м. Запоріжжі. На житловому будинку встановлений комерційний прилад обліку на опалення і нарахування за спожиту теплову енергію по договору № 951 від 01.01.2003 року здійснюються на підставі показань загальнобудинкового приладу обліку у відсотковому співвідношенні від теплового навантаження за виключенням споживачів з власними тепловими лічильниками. Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України). Наявність, обсяг заборгованості відповідача у розмірі 38  040,52 грн. та настання строку виконання обов'язку щодо сплати підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та не були спростовані відповідачем. За умовами ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду. Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку суми заявленої до стягнення, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про постачання теплової енергії в гарячій воді № 951 від 01.01.2003 року в розмірі 38  040,52 грн. При зверненні до суду, позивач також просить стягнути з відповідача на його користь пеню – 1648,75 грн., 3% річних – 1137,90 грн. та інфляційні втрати – 4684,93 грн. Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. В п. 7.2.3. договору визначено, що за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію нараховується пеня в розмірі 1,0% від належної до сплати суми за кожен день прострочення, але не більше 100% загальної суми боргу. Як вбачається з матеріалів справи, за порушення відповідачем умов договору щодо несвоєчасного виконання розрахунків за теплову енергію, позивачем нараховано відповідачу пеню у розмірі подвійної обліковою ставки НБУ за період з жовтня 2017 року по квітень 2017 року на загальну суму 1648,75 грн. При перевірці наданого позивачем розрахунку пені окремо по кожному акту приймання-передачі теплової енергії, в межах заявленого позивачем періоду, суд встановив, що загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь відповідача становить 1631,47 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 17,28 грн. позивачу належить відмовити. Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати відпущеної теплової енергії, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України. Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків інфляційних втрат окремо по кожному акту приймання-передачі теплової енергії, в межах заявленого позивачем періоду, суд встановив, що загальна сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить суму більшу, ніж заявлена позивачем до стягнення, яка становить 4788,16 грн. Відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Втім, зважаючи на те, що суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 4684,93 грн., за розрахунком позивача Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних окремо по кожному акту приймання-передачі теплової енергії, в межах заявленого позивачем періоду, суд встановив, що загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 1134,14 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних в сумі 3,76 грн. позивачу належить відмовити. Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 46 Господарського процесуального кодексу України правами, жодного доказу на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення кошти, суду не надав. Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню про стягнення 45  491,06 грн. з них: основного боргу – 38 040,52 грн. (тридцять вісім тисяч сорок гривень 52 копійки), пені – 1631,47 грн. (одна тисяча шістсот тридцять одна гривня 47 копійок), 3% річних – 1134,14 грн. (одна тисяча сто тридцять чотири гривні 14 копійок) та інфляційні втрати – 4684,93 грн. (чотири тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 93 копійки). Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 1761,18 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача. Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, – ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Веста-2000” (код ЄДРПОУ 31291966, адреса: 03148, м. Київ, вул. Картвелішвілі, 7/2, офіс 2), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Концерну “Міські теплові мережі” (код ЄДРПОУ 32121458, адреса: 69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, 137), на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти: основного боргу – 38 040,52 грн. (тридцять вісім тисяч сорок гривень 52 копійки), пені – 1631,47 грн. (одна тисяча шістсот тридцять одна гривня 47 копійок), 3% річних – 1134,14 грн. (одна тисяча сто тридцять чотири гривні 14 копійок), інфляційні втрати – 4684,93 грн. (чотири тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 93 копійки) та судовий збір – 1761,18 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят одна гривня 18 копійок). 3. В іншій частині позову відмовити. 4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне рішення складено 06.11.2018р. Суддя                                                                                                                                                    О.В. Котков