Рішення

від 06.11.2018 по справі 1240/2135/18

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

06 листопада 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 1240/2135/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Ірметова О.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом адвоката ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

19 липня 2018 року на адресу Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, в якому позивач просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії позивачу з 01 жовтня 2016 року та зобов'язати відповідача поновити нарахування та виплатити пенсію позивачу з 01 березня 2016 року.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивач перебуває в управлінні Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області. З березня 2016 року відповідачем припинено виплату пенсії позивачу. З посиланням на норму частини першої статті 49 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» , якою передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом, вважає, що припинення виплати пенсії відповідачем з березня 2016 року є протиправним.

Ухвалою суду від 20 липня 2018 відкрито провадження в справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 07 серпня 2018 року (а.с. 1-2).

03 серпня 2018 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 25-27), в обґрунтування якого зазначено, що з 01.08.2014 ОСОБА_2 було взято на облік. Пенсія позивачу виплачувалась по 29.02.2016. З 01 березня 2016 року виплату позивачу пенсії було припинено.

Відповідно до підпунктів 4, 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365, соціальні виплати припиняються у разі скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" та у разі отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. З метою виконання постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 соціальні виплати особі щодо якої отримана інформація мають бути тимчасово призупинені, до надходження відповідних відомостей від органів Державної міграційної служби, або підтвердження особою факту проживання за місцем проведення виплат.

З метою посилення контролю в системі обліку внутрішньо переміщених осіб на підставі інформації, яка надійшла від СБУ про можливо безпідставну виплату пенсій внутрішньо переміщеним особам, щодо яких потребується перевірка обґрунтованості продовження виплати пенсії на підконтрольній Україні території, виплата пенсії була припинена з 01 березня 2016 року, у тому числі і позивачу.

Щодо позовної вимоги поновити нарахування та виплату пенсії без зазначення кінцевої дати, відповідач зазначив, що позовні вимоги повинні містити чітко визначений період, у який позивач вважає, що були порушені його права.

Щодо стягнення звернення рішення до негайного виконання слід зазначити, що відповідно до приписів п.1 ч. 1 ст. 371 КАСУ вказаний пункт стосується випадків прийняття судом рішення про стягнення певних конкретно визначених в грошовому розмірі платежів, в той час як позовними вимогами у цій справі є вимоги про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Крім того, відповідач вважає, що позивачем пропущено шестимісячний строк для звернення до суду.

Щодо стягнення судових витрат з відповідача, у відзиві зазначено, що відповідно до частини першої статті 73 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» кошти Пенсійного фонду формуються переважно за рахунок страхових внесків (частини єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) та використовується на: 1) виплату пенсій, передбачених цим Законом; 2) надання соціальних послуг, передбачених цим Законом; 3) фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду; 4) оплату послуг з виплати та доставки пенсій; 5) формування резерву коштів Пенсійного фонду. Згідно з частиною другою статті 73 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим законом. УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області не має коштів на сплату судового збору. А тому вимога стягнути судовий збір з відповідача є необґрунтованою.

На підставі вищевикладеного відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 07 серпня 2018 року зупинено провадження у справі до набранням законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 805/402/18 (а.с. 37).

Ухвалою суду від 17 жовтня 2018 року поновлено провадження у справі. Призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 06 листопада 2018 року (а.с. 50).

Сторони та представник позивача у судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у її відсутність.

Відповідно до частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення статті 205 КАС України, суд вважає за можливе розглянути дану справу в порядку письмового провадження за наявними матеріалами у справі.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2, є громадянином України, паспорт серії ЕК 259191, виданий 13.08.1996 Слов'яносербським РВ УМВС України в Луганській області, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 8-9).

Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням серії ААА № 446865 (а.с. 9).

Згідно заяви від 14.08.2015 позивач перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області та отримує пенсію за віком, що також підтверджується розпорядженням відповідача № 77524 від 26.08.2015 (а.с. 28, 28 зворотній бік).

Відповідно до довідки управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 30 липня 2018 року № 2090 останній раз позивачу було виплачено пенсію у лютому 2016 року, з березня 2016 року виплату пенсії припинено (а.с. 32).

Відповідно до розпорядження УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 02.08.2016 на виконання постанови КМУ від 08.06.2016 № 365 Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 2 від 20.07.2016 припинено виплату пенсії позивачу з 01.09.2016. Також зазначено, що пенсія позивачу останній раз була виплачена по 29.02.2016 (а.с. 31).

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII).

Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:

Стаття 1 Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]

Стаття 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте, реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Так виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Таким чином, як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.

Суд зазначає, що Законом № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як відсутність особи за фактичним місцем проживання/перебування, або перевірка обґрунтованості продовження виплати пенсії.

Крім того, скасування довідки внутрішньо переміщеної особи, зміна місця проживання тощо не визначені законами як підстави для припинення виплати пенсії.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, держава зобов'язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 06.10.2015 у справі № 608/1189/14-а прийшов до аналогічних висновків та зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 53026124).

Постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» , від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та від 08.06.2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» , не є законами, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Так за змістом конституційних норм (ст.ст.113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття «Закон України» , на відміну від поняття «законодавство України» , не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Водночас суд зазначає, що зазначені вище причини не є передбаченими Законом підставами для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, в рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 рішення).

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України» , питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п. 33 рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Стосовно посилань відповідача щодо того, що позовні вимоги щодо нарахування та виплати пенсії без зазначення кінцевої дати є необґрунтованими, суд зазначає наступне.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження

Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для фізичної чи юридичної особи прав (чи інтересів).

Суд зазначає, що позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача відновити виплату пенсії за віком з 01 березня 2016 року, не містять в собі посилань на зобов'язання відповідача на вчинення певних дій в подальшому, а лише є способом захисту вже порушеного права в минулому.

Щодо посилань відповідача про пропущення позивачем шестимісячного строку для звернення до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до норм частин першої та другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З аналізу наведеної норми вбачається, що Кодекс адміністративного судочинства України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Натомість спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення та строки перерахунку пенсій є Закон № 1058-IV.

Відповідно до статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.

Таким чином, право позивача щодо виплати раніше призначеної, нарахованої та невиплаченої пенсії є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким іншим строком.

Правовий висновок щодо неможливості застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою пенсії, яка за своєю правовою природою не є одноразовою виплатою, викладений в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 646/6250/17 (адміністративне провадження № К/9901/2128/18).

Відтак суд вважає, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, судом враховуються правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18), стосовно того, що непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

В силу приписів ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені висновки мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

З урахуванням вище викладеного, суд враховує висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18, як такі, що відповідають фактичним обставинам по даній адміністративній справі, та застосовує їх в якості підстав для задоволення заявлених позовних вимог.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 5 КАС України визначені конкретні способи судового захисту.

Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких вона просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Судом встановлено, що фактично виплату пенсії позивачу припинено з 01 березня 2018 року, що підтверджується довідкою УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 30 липня 2018 року № 2090 та розпорядженням відповідача від 02.08.2016 з підставі не передбачених чинним законодавством.

Також, як зазначено в вище наведеному розпорядженні, позивачу припинено виплату пенсії з 01.09.2016 на виконання постанови КМУ від 08.06.2016 № 365 Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 2 від 20.07.2016.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне обрати такий спосіб захисту порушеного права позивача як прийняття рішення про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу раніше призначеної пенсії за віком, визнання протиправним та скасування розпорядження суб'єкта владних повноважень та зобов'язання його вчинити певні дії.

Щодо посилань відповідача стосовно того, що відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України вказаний пункт стосується випадків прийняття судом рішення про стягнення певних конкретно визначених в грошовому розмірі платежів, а тому не має правових підстав для звернення до негайного виконання, суд зазначає наступне.

Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Суд зазначає, що наведена норма Закону містить вичерпний перелік критеріїв, за якими рішення суду виконується негайно, зазначеною нормою встановлено обмеження лише щодо періоду стягнення сум, а саме за один місяць. Вимоги стосовно конкретно визначеного в грошовому розмірі платежу зазначена норма не містить, а тому зазначені посилання є необґрунтованими.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог з обранням належного способу захисту порушеного права позивача, а саме прийняти рішення про визнання протиправною бездіяльності Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо невиплати раніше призначеної пенсії за віком позивачу, визнання протиправним та скасування розпорядження відповідача від 02.08.2016 про припинення виплати пенсії позивачу та зобов'язання відповідача поновити з 01 березня 2016 року виплату раніше призначеної пенсії за віком позивачу.

Що стосується клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зауважує на таке.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Щодо стягнення судових витрат з відповідача, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Частиною другою статті 8 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

На думку суду, наведені норми, що дають право зменшити, відстрочити або звільнити від сплати судового збору, враховуючи майновий стан особи, насамперед стосується сторін соціально вразливої верстви населення з метою вільного їх доступу до правосуддя.

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів щодо: звернення до відповідних органів з запитом на фінансування витрат на сплату судового збору, виділення асигнувань для оплати судового збору; отримання відмови у виділенні грошових коштів на відповідні цілі; можливості сплати судового збору у майбутньому за рішенням суду тощо.

Обмежене фінансування бюджетної установи, що діє як суб'єкт владних повноважень, не є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від сплати.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до вимог частини третьої статті 9 Закону України «Про судовий збір» кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади. Судовий збір є джерелом фінансового забезпечення судової системи із цільовим його спрямовуванням виключно на потреби судочинства.

Статтею 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Суд наголошує на важливості судового збору, як елементу забезпечення незалежності судової влади, що складає основу справедливого і неупередженого правосуддя.

Таким чином, посилання відповідача на відсутність коштів на сплату судового збору є необґрунтованими.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 20 липня 2018 року відстрочено сплату позивачу судового збору до ухвалення судового рішення у справі (а.с. 1-2).

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені, судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 704,80 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов адвоката ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо невиплати ОСОБА_2 раніше призначеної пенсії за віком.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 02 серпня 2016 року про припинення виплату пенсії ОСОБА_2.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (ідентифікаційний код: 21792459, місцезнаходження: 93400, Луганська обл., місто Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, будинок 9) поновити ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстрована адреса проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) з 01 березня 2016 року виплату раніше призначеної пенсії за віком.

В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (ідентифікаційний код: 21792459, місцезнаходження: 93400, Луганська обл., місто Сєвєродонецьк, вул. Шевченка, будинок 9) на користь Державного бюджету України за банківськими реквізитами: отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача 899998, рахунок отримувача 31211256026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір в сумі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя ОСОБА_3