Рішення

від 30.10.2018 по справі 620/3391/18

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2018 року м. Чернігів Справа № 620/3391/18

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,

за участі секретаря - Гайдука С.В.,

представника відповідача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2В.) 11.10.2018 (відповідно до відбитку штампу на конверті) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, відповідач) та просить:

- визнати протиправною відмову відповідача, викладену у листі від 08.10.2018 № Г-10928/4293/0/94-18 ''Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою'';

- зобов'язати відповідача видати йому, в порядку статті 118 Земельного кодексу України, дозвіл на розробку проекту землеустрою земельної ділянки площею 1,2357 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Плисківської сільської ради Борзнянського району у відповідності до графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що будучи власником нежитлового приміщення, з метою повноцінної реалізації прав на це майно, він звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою подальшої передачі безоплатно у власність. ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області відмовило йому у задоволенні вказаного клопотання у зв'язку з тим, що бажана земельна ділянка, відповідно до чинного на даний час Державного акту на право колективної власності на землю, належить на правах колективної власності колишньому КСП Колос . Однак, вказану відмову ОСОБА_2 вважає необґрунтованою, оскільки до Єдиного державного реєстру внесено запис про припинення юридичної особи СТОВ "Колос", правонаступник КСП "Колос", а тому, згідно положень Цивільного кодексу України, припиняється і право колективної власності на земельну ділянку згідно вказаного вище Державного акту на право колективної власності.

Ухвалою судді від 18.10.2018 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Позивач в судове засідання не прибув, надіслав клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні, надав відзив на позов та зазначив, що діяв виключно в межах чинного законодавства і не здійснював жодних порушень інтересів позивача. Пояснив, здійснюючи перевірку відповідності місця розташування земельної ділянки вимогам законів, ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області встановило, що земельна ділянка, з приводу відведення якої звернувся позивач, включена до земель колективної власності колишнього КСП Колос згідно Державного акту на право колективної власності на землю. При цьому, право колективної власності на даний час не припинено. Оскільки, відповідач є розпорядником земель сільськогосподарського призначення державної власності, надання земельних ділянок із земель колективної власності не входить до його повноважень, а тому ОСОБА_2 було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Крім того, вважає, що зобов'язання Головного управління надати дозвіл на розробку проекту землеустрою буде свідчити про перебирання судом повноважень суб'єкта владних повноважень (відповідача), до компетенції якого віднесено розгляд вищевказаного клопотання.

Додатково пояснив, що в процесі реформування земельного законодавства склалась ситуація, коли правовий статус права власності на землі колективних сільськогосподарських підприємств законодавчо не було урегульовано. З метою вирішення цього питання Верховною Радою України 10.07.2018 прийнято Закон України 2498-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні , яким на законодавчому рівні встановлено порядок обернення права колективної власності на землю на право приватної та комунальної власності. Зокрема, визнано комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст землі колективної власності тих колективних сільськогосподарських підприємств, які ліквідовані; надано можливість загальним зборам членів колективних сільськогосподарських підприємств, паювання земель у яких завершилось, до 2020 року перерозподілити між собою (допаювати) залишок сільськогосподарських угідь та передати землі несільськогосподарського призначення до комунальної власності.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов слід задовольнити, враховуючи таке.

Судом встановлено, що відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 29.01.2014, зареєстрованого в реєстрі за № 83, укладеного між ТОВ Плиски-Агро (продавець) та ОСОБА_2 (покупець), позивач прийняв у власність за плату нежитлову будівлю, майстерню, що знаходяться за адресою: вул. Чапаєва, 94 в с. Плиски Борзнянського району Чернігівської області. Будівля розташована на земельній ділянці Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області площею 1,2357 га (а.с. 17, 19-26).

Інформація про право приватної власності ОСОБА_2 на вищевказане нерухоме майно внесена до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що підтверджується Витягом від 29.01.2014 індексний номер 16992419 (а.с. 18).

24.09.2018 ОСОБА_2 звернувся до ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області із клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, орієнтовною площею 1,2357 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту с. Плиски Борзнянського району Чернігівської області. До клопотання позивачем було додано графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (а.с. 14-15).

Листом від 08.10.2018 за № Г-10928/0-4593/0/94-18 відповідач повідомив, що земельна ділянка, яку має намір отримати у власність ОСОБА_2, включена до державного акту на право колективної власності колишнього КСП Колос серії ІІ-ЧН № 000047 від 29.11.1995. Оскільки на сьогодні законодавством не врегульовано питання щодо повноважень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування в частині розпорядження землями колективної власності, надання земельних ділянок із земель колективної власності не входить до компетенції ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області (а.с. 16).

Вважаючи вказану відмову протиправною, ОСОБА_2 звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 14 Конституції України кожному громадянину України гарантується право на землю.

Статтею 33 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Пунктом "в" частини третьої статті 116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно із частиною другою статті 22 Земельного кодексу України до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

При цьому, пункт "а" частини третьої статті 22 Земельного кодексу України визначає те, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Таким чином, аналіз положень статті 22 та статті 33 Земельного кодексу України визначає право громадян набувати у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення.

Статтею 1 Закону України від 15.05.2003 № 742-IV Про особисте селянське господарство визначено, що особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись вимог цього Закону, законів України, інших нормативно-правових актів.

Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.

Окрім того, частиною першою статті 6 Закону України "Про особисте селянське господарство" передбачено, що до майна, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, належать жилі будинки, господарські будівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджолосім'ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства в установленому законодавством порядку.

Отже, законодавством України передбачена можливість набувати громадянами України у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм, визначених статтею 121 Земельного кодексу України за рахунок земель сільськогосподарського призначення до яких, в тому числі, відносяться і несільськогосподарські угіддя.

У відповідності до частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015 (далі - Положення) визначено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру.

Згідно із підпунктами 31, 50 пункту 4 Положення Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи; погоджує в межах повноважень, передбачених законом, документацію із землеустрою.

Пунктом 7 Положення передбачено, що Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі сільськогосподарського призначення (стаття 19 Земельного кодексу України).

У відповідності до частини другої статті 19 Земельного кодексу України земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Отже, земельні ділянки, які перебувають у запасі, мають бути віднесені до певної категорії земель за їх цільовим призначенням, у тому числі земель сільськогосподарського призначення.

Відповідно до офіційної інформації на Публічній кадастровій карті України, земельна ділянка з кадастровим номером 7420886000:02:000:2031, площею 1,2357 га віднесена до категорії земель сільськогосподарського призначення (цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва) (http://map.land.gov.ua/kadastrova-kartа).

Оскільки спірна земельна ділянка віднесена до категорії земель сільськогосподарського призначення та відсутня інформація про надання її у власність, зокрема, учасникам колишнього КСП Колос , питання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки відноситься до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області.

У відповідності до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, як вбачається із вище викладеного, чинне законодавство встановлює вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідач у листі від 08.10.2018 № Г-10928/0-4293/0/94-18 як на підставу відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки посилається на те, що земельна ділянка віднесена до земель колективної власності колишнього КСП Колос на підставі Державного акту на право колективної власності на землю, який не скасований, а право колективної власності не припинено. Однак, вказаної підстави для відмови у наданні такого дозволу частина сьома статті 118 Земельного кодексу України не містить.

Також суд звертає увагу на те, що КСП Колос , згідно рішення загальних зборів членів від 08.04.2000 (протокол №7), було реорганізовано у СТОВ Колос , що підтверджується архівною довідкою Борзнянської районної державної адміністрації від 11.10.2018 № 07-06/127 (а.с. 27).

В свою чергу, 03.12.1999 Президентом України видано Указ № 1529/99 Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки , відповідно до пунктів а - в статті 1 якого, Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним та Севастопольській міськім державним адміністраціям встановлено здійснити організаційні заходи щодо:

а) реформування протягом грудня 1999 - квітня 2000 року колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно шляхом: забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності (далі - приватні формування). Це право, гарантоване ч.2 ст.14 Конституції України, не може бути обмежено рішеннями загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств або будь-якими іншими рішеннями; запровадження обов'язкового укладання підприємствами, установами, організаціями, які використовують землю для сільськогосподарських потреб, договорів оренди земельної частки (паю), майнового паю з власниками цих часток, паїв з виплатою орендної плати у натуральній або грошовій формах; збереження, по можливості, цілісності господарського використання приватними формуваннями землі та майна колишніх колективних сільськогосподарських підприємств на основі оренди земельних часток (паїв) і майнових паїв у групи власників цих часток, паїв; запровадження спрощеного порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю) та майнового паю органами місцевого самоврядування; виділення єдиним масивом земельних ділянок групі власників земельних часток (паїв), яка звернулася із заявами про відведення земельних ділянок в натурі, з метою спільного використання або надання в оренду цих ділянок; забезпечення суворого додержання встановленого порядку відведення в натурі земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у разі їх виходу з колективних сільськогосподарських підприємств; зменшення вартості виготовлення документів, необхідних для одержання державного акта на право приватної власності на землю, для осіб, що виявили бажання одержати такий акт за плату, до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; передачі окремих будівель, споруд, техніки, робочої і продуктивної худоби, птиці, знарядь праці тощо членам колективних сільськогосподарських підприємств - власникам земельних часток (паїв), які подали в установленому порядку заяву про відведення земельної ділянки в натурі, у рахунок погашення належних їм майнових паїв;

б) підтримки розвитку особистих підсобних господарств громадян та селянських (фермерських) господарств шляхом: надання громадянам, яким у встановленому порядку із земель колективного сільськогосподарського підприємства відведено земельні ділянки в натурі на основі земельної частки (паю), можливості розширювати особисті підсобні господарства без створення юридичної особи за рахунок цих ділянок, а також одержаних при виході з зазначених підприємств майнових паїв; реалізації громадянами та селянськими (фермерськими) господарствами права вільного викупу земельних ділянок, що надані їм у користування (понад норму, яка приватизується безкоштовно), за ціною не нижче визначеної в установленому порядку грошової оцінки землі; створення поблизу населених пунктів із земель запасу та резервного фонду громадських пасовищ для випасання худоби; створення селянами та суб'єктами господарювання обслуговуючих кооперативів як неприбуткових організацій;

в) забезпечення протягом 2000 - 2002 років видачі в установленому порядку державних актів на право приватної власності на землю усім бажаючим власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай);

Отже, з вищевикладеного вбачається, що процес розпаювання земель колишніх колгоспів відбувався ще у 2000-2002 роках, а тому Державний акт на право колективної власності серії ІІ -ЧН № 000047 від 29.11.1995 (а.с. 44-47) не може вважатись належним доказом права колективної власності на спірну земельну ділянку.

Також, частиною четвертою статті 91 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до пункту 11 частини 1 статті 346 Цивільного кодексу України право власності припиняється у разі припинення юридичної особи чи смерті власника.

Положення частини четвертої статті 91 Цивільного кодексу України у взаємозв'язку із положенням пункту 11 частини першої статті 346 Цивільного кодексу України необхідно розуміти таким чином, що з моменту внесення до Єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи припиняється і право власності.

Згідно інформації, відображеної у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 17.05.2008 до Державного реєстру внесено запис про припинення юридичної особи Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Колос , код ЄДРПОУ 03796092, номер запису 10421170004000215 на підставі рішення суду. Дані про юридичні особи-правонаступники СТОВ Колос - відсутні (а.с. 28-30).

Таким чином, оскільки до Єдиного державного реєстру внесено запис про припинення юридичної особи СТОВ "Колос" (правонаступник КСП "Колос") припиняється і право колективної власності на земельну ділянку згідно Державного акту на право колективної власності серії ІІ -ЧН № 000047, виданого КСП "Колос" від 29.11.1995.

Враховуючи вищенаведені вимоги чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, та встановлені в ходу розгляду справи обставини, суд вважає, що ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області протиправно листом від 08.10.2018 №Г-10928/0-4293/0/94-18 відмовило ОСОБА_2 у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, за відсутності чітко визначених Земельним кодексом України підстав.

Вирішуючи позовну вимогу ОСОБА_2 про зобов'язання відповідача видати йому, в порядку статті 118 Земельного кодексу України, дозвіл на розробку проекту землеустрою земельної ділянки площею 1,2357 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Плисківської сільської ради Борзнянського району у відповідності до графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, суд враховує таке.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (частина четверта статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

В свою чергу, у своєму рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку не виконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, з метою захисту порушеного права ОСОБА_2 необхідно зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області видати позивачу, в порядку статті 118 Земельного кодексу України, дозвіл на розробку проекту землеустрою земельної ділянки площею 1,2357 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Плисківської сільської ради Борзнянського району у відповідності до графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. На переконання суду, в даному випадку, задоволення вказаної позовної вимоги є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

При цьому, доводи відповідача про втручання суду у дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області суд відхиляє, враховуючи таке.

На законодавчому рівні поняття дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У справі, що розглядається, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 23.05.2018 у справі №825/602/17, які в силу положень частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають враховуватись судом при виборі і застосування норм права.

Згідно із частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень вищезазначених правових норм, приходить до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області слід задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, враховуючи, що за звернення до суду ОСОБА_2 мав сплатити судовий збір у розмірі 704,80 грн. (з урахуванням поєднаності позовних вимог), суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області на його користь судові витрати у вищевказаному розмірі.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, вул. Бударіна, 9/49, м. Київ) до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (код ЄДРПОУ 39764881, просп. Миру, 14, м. Чернігів, 14000) про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, викладену у листі від 08.10.2018 № Г-10928/0-4293/0/94-18 ''Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою''.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області надати ОСОБА_2, у порядку статті 118 Земельного кодексу України, дозвіл на розробку проекту землеустрою земельної ділянки площею 1,2357 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Плисківської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області у відповідності до графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII ''Перехідні положення'' Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 06 листопада 2018 року.

Суддя С.В. Бородавкіна