Постанова

від 05.11.2018 по справі 810/3989/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 810/3989/16 Суддя (судді) першої інстанції: Василенко Г.Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2018 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: судді-доповідача Мєзєнцева Є.І., суддів - Чаку Є.В., Шелест С.Б., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пікаділлі" до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (представник Загородній С.С., довіреність №117/9/10-13-10-15 від 14.12.2017 року) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Пікаділлі" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.11.2017 №0043691402 та №0043701402.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року адміністративний позов задоволено повністю.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник позивача до судового засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Пікаділлі" зареєстроване юридичною особою 19.04.2011 Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області.

Посадовими особами відповідача було проведено документальну планову виїзну перевірку позивача, з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП Белль (код ЄДРПОУ 32642063), ТОВ Фрут Галаксі (код ЄДРПОУ 38372014) за січень 2015 року, ТОВ Тоніс ЛТД (код ЄДРПОУ 39198904), ТОВ Поділляагробуд (код ЄДРПОУ 39078163), ТОВ Тукан ЛТД (код ЄДРПОУ 39352560), ТЗОВ Фішкомпані (код ЄДРПОУ 39290561), ТОВ Фрут Галаксі (код ЄДРПОУ 38372014) за лютий 2015 року, ТОВ Поділляагробуд (код ЄДРПОУ 39078163), ТОВ Тукан ЛТД (код ЄДРПОУ 39352560), ПП Белль (код ЄДРПОУ 32642063) за березень 2015 року, TOB МА Трейдінг (код ЄДРПОУ 38490826) за квітень 2015 року, прийнятий ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області, за результатами якої складено акт № 396/10-13-22-05/37606014 від 08.12.2015 року.

На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.02.2016 № 0000172201, відповідно до якого позивачу зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість на 430 181 грн. та № 0000162201, згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 435 126 грн., в т.ч. за основним платежем 290 084 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 145 042 грн.

Позивач не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями оскаржив їх в адміністративному порядку, втім рішенням ГУ ДФС у Київській області від 22.04.2016 №886/10/10-36-10-01-04 та рішенням ДФС України від 04.07.2016 №14456/6/99-99-11-01-01-25 податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарга без задоволення.

Вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними, та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України, який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 1 пункту 180.1 статті 180 розділу V Податкового кодексу України, для цілей оподаткування податком на додану вартість платником податку є будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу.

Пунктом 200.1 статті 200 розділу V цього Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, згідно з приписами підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 200.2 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункт 200.3 статті 202 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 44.2 статті 44 ПК України передбачено, що для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Підпунктом а пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом наведених правових норм податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином оформленими податковими накладними та складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Пункт 201.6 ст.201 Податкового кодексу України встановлює, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ Пікаділлі є суб'єктом господарювання, який здійснює оптову торгівлю фруктами та овочами та реалізовує зазначену продукцію контрагентам. З огляду на необхідність належного пакування та маркування товарів, що реалізує ТОВ Пікаділлі , позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ "Тоніс ЛТД" та ТОВ "Тукан ЛТД", предметом яких була поставка тари, упаковки, а також послуги з навантаження і розвантаження.

Так, судом встановлено, що 05.01.2015 між позивачем (замовник) та ТОВ "Тоніс ЛТД" (виконавець) укладено договір про виконання робіт та надання послуг №5-115, предметом якого є завантажуваньно-розвантажувальні роботи продукції об'ємом 1600 т.; роботи з маркування вантажів; роботи щодо приймання-передачі товарів; упакування вантажів, у тому числі м'яке пакування; організація схоронності вантажів під час їх перевезення. Зазначені вище послуги та роботи надавалися/ виконувалися на складі замовника за адресою: Київська обл., Броварський р-н, с. Требухів, Кільцева дорога, 26.

На виконання умов даного договору сторонами оформлено додаток №2 до договору Погодження вартості послуг , звіт про надання робіт та послуг у лютому 2015 року, акт здачі-приймання робіт (надання послуг), податкову накладну № 11, платіжні доручення №№ 339,371, наказ директора № ПК/01/01 "Про призначення відповідальних для здійснення контролю за ходом виконання робіт та надання послуг", звіт про здійснення контролю.

Оплата по даним операціям здійснювалось у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки контрагента.

Судом встановлено, що надані позивачем документи оформлені належним чином та відповідно до чинного законодавства.

Також 26.01.2015 між позивачем (покупець) та ТОВ "Тукан ЛТД" (продавець) укладено договір купівлі-продажу №260115, предметом якого є придбання покупцем товарно-матеріальних цінностей (тара, упаковка, канцелярські товари та приладдя, етикетка на товар та інше).

У зв'язку із виконанням цього договору, було оформлено: видаткові накладні, платіжні доручення, податкові накладні, акти списання.

Оплата по даним операціям здійснювалось у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки контрагента.

Судом встановлено, що надані позивачем документи оформлені належним чином та відповідно до чинного законодавства.

Усі виписані податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується витягом з ЄРПН.

Суму податку на додану вартість позивачем включено до складу податкового кредиту відповідного періоду та включено до податкових декларацій з податку на додану вартість за відповідні періоди.

Суд звертає увагу, що податковий орган ані в Акті перевірки, ані в ході судового розгляду не ставив під сумнів достовірність даних, які містять первинні бухгалтерські документи позивача, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, однак, і не взяв їх до уваги, при прийнятті оскаржуваного рішення.

Товариство з обмеженою відповідальністю Тоніс ЛТД зареєстроване юридичною особою 28.04.2014, як платник податків перебуває на обліку податкового органу з 30.04.2014. Також товариство є платником податку на додану вартість.

Товариство з обмеженою відповідальністю Тукан ЛТД зареєстроване юридичною особою 15.08.2014, як платник податків перебуває на обліку податкового органу з 18.08.2014. Також товариство є платником податку на додану вартість.

Таким чином, на час укладання та виконання зазначеного правочину ТОВ "Тоніс ЛТД" і ТОВ "Тукан ЛТД" були зареєстровані як юридичні особи та були платником податку на додану вартість.

Доказів того, що свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ "Тоніс ЛТД" і ТОВ "Тукан ЛТД" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів відповідачем надано не було.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо придбання товарів та послуг у ТОВ "Тоніс ЛТД" та ТОВ "Тукан ЛТД".

Як вже зазначалося судом, за наслідками розгляду матеріалів перевірки відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ "Тоніс ЛТД" і ТОВ "Тукан ЛТД" не були спрямовані на якісне та своєчасне виконання зобов'язань, а лише для збільшення витрат та податкового кредиту, в зв'язку із тим, що за податковою інформацією операції між ТОВ "Тоніс ЛТД" і ТОВ "Тукан ЛТД" не могли відбутись.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас, відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідачем не було надано доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та вищезазначеними контрагентами, недійсними у судовому порядку, як і не обґрунтовано своєї позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірних правочинів.

Як вбачається з матеріалів справи на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ "Тоніс ЛТД" і ТОВ "Тукан ЛТД", пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

Наявність певної податкової інформації, одержаної від інших підрозділів податкового органу чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності ніякі товари (роботи, послуги) не отримувались платником податків від його контрагента.

Суд зазначає, що податкове повідомлення-рішення, на підставі яких визначаються податкові зобов'язання платника податків, приймаються податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб інших податкових органів, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ). Так, в п. 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов висновку, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Окрім того, практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02.2006 року є джерелом права, свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського Суду від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України"). Вказане узгоджується з конституційним принципом індивідуальності юридичної відповідальності.

Судом встановлено, що посадові особи податкового органу факт надання позивачем від ТОВ "Тоніс ЛТД" і ТОВ "Тукан ЛТД" у дійсності не перевіряли, факти поставки не перевіряли, факт використання позивачем товару, що поставлено контрагентом у власному виробництві та документи, що підтверджують подальший рух придбаного позивачем товару та його використання в господарській діяльності також не перевіряли, безпосереднього аналізу фінансово-господарських документів не робили, а відобразили в акті перевірки лише суб'єктивні думки посадових осіб інших податкових органів щодо контрагента позивача.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо безпідставності посилань податкового органу на фіктивність та нереальність господарських операцій, що здійснювались між позивачем та ТОВ "Тоніс ЛТД" і ТОВ "Тукан ЛТД", а відтак, податкові повідомлення-рішення від 30.11.2017 №0043691402 та №0043701402 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 310, 312, 316, 321, 322, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.

Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев

суддя Є.В.Чаку

суддя С.Б.Шелест