Постанова

від 24.10.2018 по справі 704/99/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 704/99/16-ц

провадження № 61-11380св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю Урочище Журавське ,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю Ранок , приватне сільськогосподарське підприємство Сяйво ,

представник товариство з обмеженою відповідальністю Ранок - Бондарчук Володимир Іванович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Черкаської області

від 03 серпня 2016 року у складі колегії суддів: Качана О. В., Бондаренка С. І., Новікова О. М.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю Урочище Журавське (далі - ТОВ Урочище Журавське ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю Ранок (далі - ТОВ Ранок ), приватне сільськогосподарське підприємство Сяйво , про визнання договору оренди землі недійсним та визнання права на оренду земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що 20 лютого 2013 року між ТОВ Урочище Журавське і ОСОБА_5 було укладено договір оренди землі № 118, предметом якого є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, площею 2,7473 га, розташована в адміністративних межах Лоташівської сільської ради Тальнівського району Черкаської області, яка належала орендодавцю на праві приватної власності. Договір укладений терміном

на 49 років.

Після укладення договору оренди землі ТОВ Урочище Журавське замовило виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж зазначеної земельної ділянки. Проте, у ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 помер, у зв'язку із чим стало неможливим затвердження технічної документації із землеустрою та проведення державної реєстрації права оренди земельної ділянки. Після смерті ОСОБА_5 спадщину прийняла ОСОБА_3, яка

11 липня 2014 року надала вказану земельну ділянку в оренду ТОВ Ранок терміном на 10 років.

Відповідно до частини четвертої статті 32 Закону України Про оренду землі та пункту 37 договору оренди землі від 20 лютого 2013 року № 118, укладеного між ТОВ Урочище Журавське і ОСОБА_5, перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, не є підставою для зміни умов або розірвання договору.

З урахуванням зазначеного, ТОВ Урочище Журавське просило суд визнати договір оренди землі від 11 липня 2014 року, укладений між ОСОБА_3 та

ТОВ Ранок , недійсним та визнати за ним право на оренду вказаної земельної ділянки.

Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 06 червня

2016 року у складі судді Міщенко К. М. позов ТОВ Урочище Журавське залишено без задоволення.

Рішення районного суду мотивовано тим, що у договорі оренди землі

від 20 лютого 2013 року, укладеному між ТОВ Урочище Журавське і

ОСОБА_5,відсутній запис про державну реєстрацію договору у Державному реєстрі земель, тому вказаний договір не був зареєстрований у встановленому законом порядку. Таким чином, такий договір є неукладеним, а, отже, не може бути підставою виникнення будь-яких прав та обов'язків у

ТОВ Урочище Журавське . Тому укладення договору 11 липня 2014 рокуміж ОСОБА_3 та ТОВ Ранок про надання вказаної земельної ділянки в орендуне порушує прав позивача.

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 03 серпня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ Урочище Журавське задоволено частково. Рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ТОВ Урочище Журавське задоволено частково. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 11 липня 2014 року між ОСОБА_3 та ТОВ Ранок на земельну ділянку, площею 2,7473 га, розташовану в адміністративних межах Лоташівської сільської ради Тальнівського району Черкаської області. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що у пункті 40 договору оренди землі від 20 лютого 2013 року вказано, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації, тому договір оренди між ОСОБА_5 та ТОВ Урочище Журавське , підписаний 20 лютого 2013 року, є укладеним з указаної дати. На виконання умов договору ТОВ Урочище Журавське замовило технічну документацію, яка є обов'язковим додатком для державної реєстрації укладеного договору у державного реєстратора, однак завірити у власника земельної ділянки виготовлену документацію та зареєструвати укладений договір не мало можливості з незалежних від нього причин - у ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 помер. Після смерті ОСОБА_5 спірну земельну ділянку отримала у спадщину ОСОБА_3, тобто вона прийняла у спадщину всі права та обов'язки орендодавця, передбачені договором

від 20 лютого 2013 року. Однак 11 липня 2014 року ОСОБА_3 повторно та безпідставно розпорядилася своїм майном, а саме - уклала договір оренди на спірну земельну ділянку з іншою особою - ТОВ Ранок , чим істотно порушила майнові права ТОВ Урочище Журавське . Оскільки станом на 11 липня 2014 року ОСОБА_3 не мала передбачених законом підстав для повторного, без припинення діючого договору оренди, надання спірної земельної ділянки в оренду, тому договір оренди землі від 11 липня 2014 року визнано недійсним.

У касаційнійскарзі, поданій у вересні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3,посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції є незаконним й таким, що ухвалено з порушенням норм чинного законодавства. Зазначала, що у матеріалах справи знаходиться два договори оренди земельної ділянки, але з різними датами їх укладення, тобто від 20 лютого 2016 року (після смерті ОСОБА_5.) та від 20 лютого 2013 року. Жодний з вказаних договорів належним чином не зареєстрований у визначеному законом порядку. Крім того, судом апеляційної інстанції невірно застосовано статтю 638 ЦК України, відповідно до якої моментом укладення договору слід вважати дату підписання договору. При цьому вказує на те, що необхідно застосовувати спеціальну статтю 640 ЦК України, яка визначає момент укладення договорів, які підлягають державній реєстрації, в тому числі і оренди земельної ділянки, саме - з моменту державної реєстрації.

У грудні 2016 року до суду надійшло заперечення на касаційну скаргу

від ТОВ Урочище Журавське , в якому товариство посилалося на те, що рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального та процесуального права. Вказувало на те, що сторони договору оренди землі від 20 лютого 2013 року, дійшовши згоди щодо істотних умов договору оренди землі, скріплюють його своїми підписами, що і є моментом укладення договору. Згідно зі частиною п'ятою статті 6 Закону України Про оренду землі в редакції від 11 лютого 2010 року (набрала чинності з 01 січня 2013 року) держаній реєстрації підлягає право оренди земельної ділянки. Тобто з 01 січня 2013 року договір оренди землі вважається укладеним не з моменту його державної реєстрації, оскільки реєстрації підлягає лише право оренди, а з моменту досягнення сторонами згоди стосовно всіх істотних умов договору, про що свідчать їх підписи у договорі.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Судом установлено, що відповідно до договору оренди землі від 20 лютого 2013 року № 118, укладеного між ТОВ Урочище Журавське та

ОСОБА_5, останній передав в оренду товариству земельну ділянку, площею 2,7473 га, що розташована в адміністративних межах Лоташівської сільської ради Тальнівського району Черкаської області, яка належала орендодавцю на праві приватної власності. Договір укладений терміном

на 49 років.

У пункті 40 вказаного договору оренди землі зазначено, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

На виконання умов договору ТОВ Урочище Журавське замовило технічну документацію, яка є обов'язковим додатком для державної реєстрації укладеного договору у державного реєстратора, однак завірити у власника земельної ділянки виготовлену документацію та зареєструвати укладений договір не має можливості з незалежних від нього причин, оскільки у ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 помер.

Відповідно до пункту 37 договору перехід права власності на земельну ділянку до другої особи не є підставою для зміни або розірвання договору.

11 липня 2014 року ОСОБА_3 уклала договір оренди на спірну земельну ділянку з іншою особою - ТОВ Ранок .

Згідно зі статтею 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, Законом України Про оренду землі , законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (стаття 2 Закону України Про оренду землі ).

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статей 125, 126 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Статтями 210, 640 ЦК України передбачено, що у випадках, коли законом встановлено державну реєстрацію правочинів, такі правочини вважаються вчиненими з моменту державної реєстрації. Якщо правочини здійснені у формі письмового договору, який підлягає державній реєстрації, то такий договір є укладеним з моменту його державної реєстрації. Перелік органів та порядок реєстрації встановлюється законом.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними

від 06 листопада 2009 року № 9 роз'яснено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК України тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення. Згідно зі статтями 210 та 640 ЦК України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (частина перша статті 210 ЦК України).

Строк дії договору оренди землі, умовами якого передбачено, що відлік строку оренди настає з моменту державної реєстрації цього договору, починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення.

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли виникають права та обов'язки за договором, тобто коли на підставі договору (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) виникають правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України

від 18 січня 2017 року у справі № 6-2777цс16 та від 07 червня 2017 року у справі № 6-872цс17.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позов ТОВ Урочище Журавське , виходив із того , що договір оренди землі між ОСОБА_5 та ТОВ Урочище Журавське , підписаний 20 лютого 2013 року, є укладеним з указаної дати. На виконання умов договору

ТОВ Урочище Журавське замовило технічну документацію, однак завірити у власника земельної ділянки виготовлену документацію та зареєструвати укладений договір не мало можливості з незалежних від нього причин, оскільки орендодавець ОСОБА_5 у ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер. ОСОБА_3, отримавши у спадщину після смерті ОСОБА_5 спірну земельну ділянку, прийняла всі права та обов'язки орендодавця, передбачені договором від 20 лютого 2013 року. Тому, укладаючи 11 липня 2014 року договір оренди спірної земельної ділянки з іншою особою - ТОВ Ранок , істотно порушила майнові права ТОВ Урочище Журавське , унаслідок чого договір оренди землі від 11 липня 2014 року визнано недійсним.

При цьому судом не враховано пункт 40 договору оренди землі

від 20 лютого 2013 року, в якому зазначено, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації, однак вказаний договір оренди землі не було зареєстровано у відділі Держкомзему у Тальнівському районі Черкаської області. У своєму рішенні апеляційний суд невірно застосував статтю 638 ЦК України, зазначаючи про те, що моментом укладення договору оренди землі є дата його підписання сторонами, при цьому не застосував статтю 640 ЦК України, яка визначає момент укладення договорів, які підлягають державній реєстрації, у тому числі і оренди земельної ділянки, а саме - з моменту державної реєстрації договору.

Таким чином, апеляційний суд, вирішуючи спір, неповно з'ясував усі обставини у справі, які мають істотне значення для правильного її вирішення, не звернув уваги на те, що договір оренди землі від 20 лютого 2013 року, укладений між ОСОБА_5 та ТОВ Урочище Журавське , не був зареєстрований у визначеному законом порядку, тобто не пройшов державної реєстрації, з моменту якої договір вважається укладеним.

Отже, висновки апеляційного суду про те, що ОСОБА_3 не мала передбачених законом підстав для повторного, без припинення діючого договору оренди землі, надання спірної земельної ділянки в оренду є передчасними, з огляду на встановлені обставини про те, що попередній договір усупереч вимогам закону та умовам укладеного договору не був зареєстрований.

Також передчасними є висновки апеляційного суду про визнання такого договору, який не пройшов державної реєстрації, оспорюваним правочином, оскільки він не набув усіх ознак правочину, зважаючи на те, що моментом укладення такого договору є його підписання та державна реєстрація.

Відповідно до частини 6 статті 130 ЦПК України 2004 року якщо спір не врегульовано у порядку, визначеному частиною третьою цієї статті, суд, зокрема вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі.

Згідно з частиною першою статті 33 ЦПК України 2004 року суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

За змістом частини четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ Урочище Журавське просило визнати недійсними договір оренди земельної ділянки від 11 липня 2014 року, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ Ранок .

При цьому позивачем позов поданий лише до однієї сторони оскаржуваного договору - ОСОБА_3 Інша сторона правочину - ТОВ Ранок , був вказаний як третя особа.

Суд першої інстанції у порушення вимог статті 33 ЦПК України 2004 року не визначив процесуальне становище третьої особи ТОВ Ранок , який входив до кола учасників оспорюваного ТОВ Урочище Журавське правочину та не залучив його в якості співвідповідача у справі.

Перевіряючи в апеляційному порядку законність і обґрунтованість рішення районного суду, апеляційний суд також не звернув уваги на вищевикладене, допущені судом першої інстанції помилки не виправив.

Наведене свідчить, що суд першої інстанції, як і суд апеляційної інстанції не встановили фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення у справі, неправильно застосували норми матеріального права, порушивши норми процесуального права. Тому судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту першого частини третьої та четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалені з порушення норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та частини четвертої

статті 411 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 06 червня

2016 року та рішення Апеляційного суду Черкаської області від 03 серпня

2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Є. В.Синельников

С.Ф. Хопта

Ю.В. Черняк