Рішення

від 01.11.2018 по справі 906/648/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2018 р. м. Житомир Справа № 906/648/18

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Давидюка В.К.,

секретаря судового засідання Василенко М.М.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю №000759 від 22.10.2015;

від відповідача: ОСОБА_2 - довіреність № 05/02-18 від 05.02.2018;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Приватного підприємства "Поліссякомсервіс" (м. Житомир)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лістехпром" (м. Бердичів)

про стягнення 9979,00 грн

Позивач звернувся з позовними вимогами про стягнення з відповідача 7600,00 грн інфляційних втрат та 3% річних у сумі 2379,00 грн, нарахованих за прострочення строків повернення фінансової допомоги на підставі договору про поворотну фінансову допомогу №7 від 19.01.2015.

Від ПП "Поліссякомсервіс" 31.10.2018 через службу діловодства надійшла заява про стягнення судових витрат, в якій зазначено, що з метою захисту прав підприємства укладено договір про надання правової допомоги з адвокатом. За надані послуги позивач сплатив 5850,00 грн. До заяви додано: додаток №1 до договору про надання правової допомоги від 01.06.2018, акт приймання-передачі наданих послуг та копію квитанції про сплату коштів.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила суд задовольнити позов.

Представник відповідача в засіданні суду позов визнав частково. Заперечував щодо стягнення 3% річних в розмірі 74,00 грн та 900,00 грн інфляційних нарахувань за період з 05.03.2017 по 23.03.2017, оскільки рішенням Господарського суду Житомирської області у справі №906/21/17 вимоги позивача зі стягнення 3% річних та інфляційного збільшення боргу задоволені по 23.03.2017. Разом з тим, витрати на правничу допомогу не підлягають задоволенню, з огляду на те, що в попередньому розрахунку суми судових витрат, зазначеного в позовній заяві, позивач поніс витрати в розмірі судового збору, інших судових витрат заявлятися не буде. При цьому позовна заява датована 02.08.2018 та підписана особисто позивачем, а договір про надання правничої допомоги укладено 01.06.2018.

В судовому засіданні оглянуто матеріали справи №906/21/17 за позовом Приватного підприємства "Поліссякомсервіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лістехпром".

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд-

ВСТАНОВИВ:

19.01.2015 між Приватним підприємством "Поліссякомсервіс" (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лістехпром" (відповідач) укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги №7, відповідно до якого ПП "Поліссякомсервіс" передає у власність ТОВ "Лістехпром" кошти у розмірі, визначеному у п. 2.1 цього договору, а ТОВ "Лістехпром" зобов'язується повернути поворотну фінансову допомогу у визначений цим договором строк (п.п. 1.1. договору).

Розмір поворотної фінансової допомоги становить 80000,00 грн (п.п. 2.1. договору).

Згідно з п.2 договору, за цим договором проценти не нараховуються та не сплачуються.

Сторони погодили у пункті 5.1. договору, що строк повернення поворотної фінансової допомоги розпочинається з часу набрання чинності цим договором і її граничний термін становить 04.05.2015.

Відповідно до п. 5.2. договору, поворотна фінансова допомога повертається у безготівковому порядку шляхом переказу коштів на розрахунковий рахунок ПП "Поліссякомсервіс" та вважається поверненою з часу зарахування коштів на поточний рахунок ПП "Поліссякомсервіс" у банківській установі, що його обслуговує.

На виконання умов договору позивач перерахував кошти у сумі 50000,00 грн, які відповідач не повернув у строк та в порядку, передбаченим договором, що встановлено рішенням Господарського суду Житомирської області від 23.03.2017 у справі №906/21/17 (а.с. 16-18).

Вказаним рішенням внаслідок невиконання своїх зобов'язань на користь Приватного підприємства "Поліссякомсервіс" з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лістехпром" стягнуто 50000,00 грн - основного боргу, 9150,00 грн - пені, 9359,80 грн - інфляційних та 2745,00 грн - 3% річних.

В силу положень ч.4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

31.07.2017 постановою державного виконавця відкрито виконавче провадження №54408073 на підставі судового наказу №906/21/17 від 12.04.2017.

Станом на момент звернення до суду з позовом, рішення Господарського суду Житомирської області від 23.03.2017 не виконано, що стало підставою для нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму основного боргу.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Загальні умови припинення господарських зобов'язань визначено також ст. 202 Господарського кодексу України, за змістом якої господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, сум.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. (п.7.1. постанови пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 598, ст.ст. 599, 600, 604-609 ЦК України, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Отже, навіть за умови прийняття судом рішення про стягнення боргу, що виник з договору про поворотну фінансову допомогу, до моменту повного виконання боржником грошового зобов'язання з його погашення перед кредитором, між сторонами продовжують існувати договірні правовідносини, а в боржника продовжує існувати грошове зобов'язання. Тобто прийняття рішення суду про стягнення боргу на підставі договору не припиняє правовідносин сторін за договором і не тягне виникнення нового грошового зобов'язання в більшому розмірі з урахуванням інфляційних втрат. В такому разі захист прав кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів з моменту винесення судом рішення до моменту фактичної сплати боргу може бути реалізований шляхом стягнення інфляційних нарахувань за вказаний період, нарахованих на суму основного боргу.

У пункті 3.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Сплата трьох процентів річних також не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань") .

Згідно з розрахунками позивача, інфляційні витрати нараховані з березня 2017 по серпень 2018 року, а 3% річних - з 05.03.2017 по 05.10.2018.

На думку представника відповідача, в задоволенні інфляційних та 3% річних за період з 05.03.2017 по 23.03.2017 необхідно відмовити, тому що рішенням Господарського суду Житомирської області у справі №906/21/17 вже стягнуто вказані нарахування по 23.03.2017.

При дослідженні матеріалів справи №906/21/17 суд встановив, що 3% річних нараховані на суму 50000,00 грн з 04.05.2015 по 02.03.2017, а інфляційні втрати - з травня 2015 по лютий 2017 року.

За таких обставин, суд приходить до висновку про правильність розрахункового періоду, обраного позивачем.

Перевіривши нарахування інфляційних витрат, суд задовольняє вимогу щодо стягнення 7600,00 грн інфляційних. Сума 3% річних за період з 05.03.2017 по 05.10.2018 становить 2383,56 грн (50000,00 х 3% х 580 (кількість днів прострочення) / 365 х100). Враховуючи те, що суд не може вийти за межі позовних вимог, правомірним до стягнення є 3% річних в розмірі 2379,00 грн, що заявлені позивачем.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 7600,00 грн інфляційних втрат та 3% річних в сумі 2379,00 грн є обґрунтованими, заявленими відповідно до вимог чинного законодавства та підлягають задоволенню.

Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача, у разі задоволення позову (п.1 ч.4 ст. 129 ГПК України).

Також позивачем заявлено вимоги щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 5850,00 грн.

Частинами 1,2 ст. 126 ГПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини 3,4 ст. 126 ГПК України).

Як передбачено частинами 5,6 цієї статті у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Представник відповідача зазначав, що в матеріалах справи відсутні докази наданих адвокатом послуг, а тому в задоволенні стягнення вказаних вимог необхідно відмовити.

В матеріалах справи наявні: копія договору про надання правової допомоги від 01.06.2018 (а.с.34), з додатком №1 до договору (а.с. 62), а також копія квитанції про оплату послуг адвоката (а.с.98).

Відповідно до ч.6 ст. 129 ГПК України, якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Так, позовна заява підписана директором ПП "Поліссякомсервіс". Разом з тим, в позовній заяві вказано, що інших витрат, окрім судового збору, заявлятися не буде.

Враховуючи положення ч. 4 ст. 126 ГПК України, виходячи із засад розумності і справедливості, суд вважає, що отримання позивачем послуг, пов'язаних з представлення інтересів, є неспівмірним з ціною позову, складністю справи, часом витраченим адвокатом на виконання робіт та їх обсягом, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне обмежити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача за надані послуги в розмірі 4000,00 грн.

Керуючись статтями 123, 126, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лістехпром" (13300, Житомирська область, м. Бердичів, вул. Ватутіна, 8, ідентифікаційний код 31962676)

на користь Приватного підприємства "Поліссякомсервіс" (10031, м. Житомир, вул. Танкістів, 33, ідентифікаційний код 36188516)

- 7600,00 грн - інфляційних;

- 2379,00 грн - 3% річних;

- 1762,00 грн - судового збору;

- 4000,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу.

3. Відмовити у стягненні 1850,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 07.11.18

Суддя Давидюк В.К.

Віддрукувати:

1 - в справу;

2- позивачу;

3,4- відповідачу за 2-ма адресами: (13300, Житомирська обл., м. Бердичів, вул. Ватутіна, 16)

(02140, АДРЕСА_1)

Відправити рекомендованою кореспонденцією