Рішення

від 23.10.2018 по справі 910/5649/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рішення

23.10.2018 р. м. Ужгород Справа № 910/5649/18

За позовом Приватного підприємства «Торговий дім Поляков» , м. Черкаси

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ЗФ» , с. Кваси Рахівського району

про стягнення 9 385 грн. 15 коп., в тому числі 1 390 грн. 75 коп. інфляційних нарахувань, 2 450 грн. 32 коп. 20% річних та 5 544 грн. 08 коп. штрафу (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог),

Суддя господарського суду - Пригара Л.І.

Секретар судового засідання - Тягнибок К.О.

представники :

Позивача - не з'явився

Відповідача - не з'явився

СУТЬ СПОРУ: Приватним підприємством «Торговий дім Поляков» , м. Черкаси заявлено позов до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ЗФ» , с. Кваси Рахівського району про стягнення 32 217 грн. 75 коп., в тому числі 18 480 грн. 24 коп. заборгованості за поставлений товар, 3 049 грн. 33 коп. інфляційних нарахувань, 5 144 грн. 10 коп. 20% річних та 5 544 грн. 08 коп. штрафу. Заявою № 71 від 17.08.2018 року (вх. № 02.3.1-09/10065/18 від 20.08.2018 року) про зменшення розміру позовних вимог, представник позивача просить суд стягнути з відповідача суму 9 385 грн. 15 коп., в тому числі 1 390 грн. 75 коп. інфляційних нарахувань, 2 450 грн. 32 коп. 20% річних та 5 544 грн. 08 коп. штрафу, враховуючи оплату основного боргу відповідачем після пред'явлення позову до суду.

Позовні вимоги позивача обґрунтовані неналежним виконання відповідачем своїх зобов'язань згідно умов договору поставки № 4171 від 24.11.2016 року в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем, яка на момент звернення до суду із позовом склала суму 18 480 грн. 24 коп., на яку позивачем нараховано 3 049 грн. 33 коп. інфляційних нарахувань, 5 144 грн. 10 коп. 20% річних (ст. 625 Цивільного кодексу України) та 5 544 грн. 08 коп. штрафу (п. 5.3. Договору).

Враховуючи здійснення відповідачем погашення суми заборгованості за отриманий згідно договору поставки товар після відкриття провадження у даній справі, позивач зменшив розмір заявлених позовних вимог та просить стягнути з відповідача суму 9 385 грн. 15 коп., в тому числі 1 390 грн. 75 коп. інфляційних нарахувань, 2 450 грн. 32 коп. 20% річних (ст. 625 Цивільного кодексу України) та 5 544 грн. 08 коп. штрафу (п. 5.3. Договору).

Відповідач належним чином повідомлений про розгляд даної справи (ухвали господарського суду про прийняття справи до провадження від 06.08.2018 року, про відкладення підготовчого засідання від 22.08.2018 року та ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті від 26.09.2018 року були надіслані йому на адресу, зазначену у позовній заяві та підтверджену відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, повідомлення про вручення ухвал долучені до матеріалів справи), явку уповноваженого представника у підготовчі засідання 22.08.2018 року, 26.09.2018 року та судове засідання 23.10.2018 року не забезпечив, відзиву на позовну заяву у порядку ст. 165 ГПК України не подав.

Натомість, 22.10.2018 року до канцелярії господарського суду Закарпатської області надійшла заява відповідача б/н від 18.10.2018 року про застосування строків позовної давності, якою відповідач, покликаючись на погашення сум основного боргу, практику Верховного Суду України та положення ст. ст. 258, 266, 267 Цивільного кодексу України, просить суд застосувати строк позовної давності до вимог про стягнення боргу та відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.

Згідно приписів ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи,

суд встановив:

24.11.2016 року між Приватним підприємством «Торговий Дім Поляков» (Постачальником, позивачем у справі) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ЗФ» (Покупцем, відповідачем у справі) укладено договір поставки № 4171бц (надалі - Договір), згідно умов якого постачальник зобов'язався передати у власність покупцеві продукти харчування та інші товари (надалі - товар), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар на умовах даного договору відповідно до виписаних накладних.

Відповідно до 1.2. Договору, сума товару, що передається покупцю, ціна одиниці, асортимент, кількість товару, дата відвантаження визначені у накладній, яка є невід'ємною частиною даного договору. Доставка товару здійснюється за рахунок постачальника у зазначені у заявці терміни.

Пунктами 3.1., 3.3. та 3.5. договору встановлено, що замовлення на придбання товару здійснюється покупцем шляхом подачі заявки через торгівельного представника постачальника. Прийом товару за кількістю та якістю здійснюється відповідно до накладної постачальника за участю експедитора постачальника. Датою одержання товару вважається дата зазначена у накладній. При отриманні товару покупець засвідчує факт прийняття товару, його якість та кількість. Після прийняття товару - товар поверненню та обміну не підлягає. При прийомі товару оформлюється видаткова накладна, що підписується представниками сторін. Видаткова накладна засвідчує: факт поставки товару, його кількість та якість. Сторони у цьому договорі погодили, що особа, яка підписала видаткову накладну являється уповноваженою особою на підписання накладних з відповідними повноваженнями, які передбачені діючим законодавством з урахуванням асортименту, кількості, якості та ціни продукції що поставляється.

Сторони домовились проводити звірку взаємних розрахунків і підписувати акт звірок один раз на місяць. В окремих випадках, та за потреби акт звірки взаєморозрахунків направляється постачальником поштовим відправленням на юридичну адресу покупця. В разі неотримання постачальником відповіді по акту звірки взаєморозрахунків направленому на адресу покупця протягом десяти робочих днів з моменту відправлення, акт звірки вважається підписаним та погодженим сторонами договору (п. 3.7. договору).

Відповідно до п.п. 4.1., 4.2. та 4.4. договору, ціна на товар є вільною та встановлюється постачальником. Ціна товару визначається у національній валюті України - гривні. Покупець здійснює розрахунки за отриману кожну поставку товару окремо, шляхом перерахування 100% вартості отриманого товару на поточних рахунок постачальника протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару, або шляхом внесення 100% вартості отриманого товару готівкою в касу постачальника протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару. Товар вважається оплаченим покупцем при надходженні коштів на поточний рахунок або до каси постачальника.

Даний договір вважається укладеним і набирає чинність з моменту його підписання сторонами і діє до 23.11.2017 року, а в частині зобов'язань - до повного їх виконання. В разі, якщо жодна із сторін не пізніше, ніж за 15 календарних днів до закінчення його дії не повідомила письмово іншу сторону про розірвання договору, він вважається щорічно пролонгованим на той самий строк та на тих самих умовах (п. 6.1. договору).

Судом встановлено, що на виконання п. 1.2. договору поставки № 4171бц від 24.11.2016 року позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 18 480 грн. 24 коп., що підтверджується видатковою накладною № АБЦ-094944 від 25.11.2016 року на суму 18 480 грн. 24 коп., підписаною представниками обох сторін договору та скріпленими печаткою позивача.

Відповідач за отриманий від позивача товар в порушення п. 4.2. договору не розрахувався, що стало підставою звернення позивача до суду із позовом про стягнення з відповідача суми 18 480 грн. 24 коп. заборгованості за товар в примусовому порядку, а також нарахованих на неї 3 049 грн. 33 коп. інфляційних нарахувань, 5 144 грн. 10 коп. 20% річних (ст. 625 Цивільного кодексу України) та 5 544 грн. 08 коп. штрафу (п. 5.3. Договору).

Враховуючи здійснення відповідачем погашення суми заборгованості після відкриття провадження у даній справі, позивач зменшив розмір заявлених позовних вимог та просить стягнути з відповідача суму 9 385 грн. 15 коп., в тому числі 1 390 грн. 75 коп. інфляційних нарахувань, 2 450 грн. 32 коп. 20% річних (ст. 625 Цивільного кодексу України) та 5 544 грн. 08 коп. штрафу (п. 5.3. Договору).

Таким чином, предметом позову у даній справі є вимоги позивача про стягнення на його користь із відповідача суми 9 385 грн. 15 коп., в тому числі 1 390 грн. 75 коп. інфляційних нарахувань, 2 450 грн. 32 коп. 20% річних (ст. 625 ЦК України) та 5 544 грн. 08 коп. штрафу (п. 5.3. Договору).

Суд встановив, що між сторонами спору виникли правовідносини з поставки товару.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Крім того, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю - продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено вільне укладення договору сторонами, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 204 Цивільного кодексу України зазначено, що договори укладені між сторонами по справі, як цивільно - правові правочини є правомірними на час розгляду справи, оскільки їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов'язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином.

Матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки № 4171бц від 24.11.2016 року, оскільки вартість отриманого товару відповідачем погашена вже тільки після звернення позивача до суду, що в свою чергу надає позивачеві право на нарахування відповідачеві інфляційних втрат, відсотків річних та штрафних санкцій, передбачених умовами договору.

Так, за прострочку відповідачем оплати вартості поставленого за договором товару позивач, посилаючись на приписи ст. 625 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача суму 1 390 грн. 75 коп. інфляційних нарахувань за період з січня 2017 року по квітень 2018 року та суму 2 450 грн. 32 коп. 20% річних за період з 10.12.2016 року по 04.06.2018 року.

За приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В даному випадку, сторонами у договорі № 4171бц від 24.11.2016 року погоджено інший розмір відсотків річних, а саме, 20 % річних.

Проаналізувавши здійснені позивачем розрахунки заявлених до стягнення з відповідача сум 1 390 грн. 75 коп. інфляційних нарахувань за період з січня 2017 року по квітень 2018 року та 2 450 грн. 32 коп. 20% річних за період з 10.12.2016 року по 04.06.2018 року, то такі здійснені правомірно та з дотриманням порядку їх нарахування, а тому сума 1 390 грн. 75 коп. інфляційних нарахувань та 2 450 грн. 32 коп. 20% річних підлягають стягненню з відповідача.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 4171бц від 24.11.2016 року, позивачем нараховано 5 544 грн. 08 коп. штрафу у розмірі 30% від простроченої суми 18 480 грн. 24 коп.

Частинами першою і третьою ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

У сфері господарювання згідно ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За умовами п. 5.3. Договору, при порушенні покупцем умов п. 4.2. договору на строк 10 днів, на покупця покладається відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 30% від простроченої суми заборгованості.

Виходячи із факту виникнення у відповідача заборгованості за поставлений згідно договору поставки товар, яка погашена відповідачем після звернення позивача до суду з даним позовом, має місце строк заборгованості, що перевищає 10 днів, а тому сума 5 544 грн. 08 коп. штрафу, нарахована позивачем у розмірі 30% від простроченої суми, підлягає стягненню з відповідача.

З огляду на вищенаведене, суд вважає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми 9 385 грн. 15 коп., в тому числі 1 390 грн. 75 коп. інфляційних нарахувань, 2 450 грн. 32 коп. 20% річних та 5 544 грн. 08 коп. штрафу документально доведеними та обґрунтованими, відповідачем не спростованими.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Поданою суду заявою б/н від 18.10.2018 року про застосування строків позовної давності, якою відповідач, покликаючись на погашення сум основного боргу, практику Верховного Суду України та положення ст. ст. 258, 266, 267 Цивільного кодексу України, просить суд застосувати строк позовної давності до вимог про стягнення боргу та відмовити позивачу у задоволенні позову повністю. Наголошує, що за висновком Верховного суду України положення глави 19 Цивільного кодексу України про строки позовної давності підлягають застосуванню з урахуванням особливостей, передбачених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а тому, якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. З огляду на те, що нарахування господарських штрафних санкцій припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, то строк позовної давності спливає через 1 рік від дня, за який нараховано санкцію. Положення ст. 266, ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду в межах строку позовної давності за основною вимогою, до господарських санкцій не застосовується. З покликанням на ст. 118-28 Господарського процесуального кодексу України зазначає, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, є обов'язковим, судам слід взяти до уваги це рішення суду та надалі дотримуватися його у своїй роботі.

Приписами статей 256, 257 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 18 480 грн. 24 коп. заборгованості за поставлений товар останнім задоволені (сплачені) під час провадження у даній справі, що мало наслідком зменшення позивачем позовних вимог у цій сумі, такі позовні вимоги не тільки не підлягають задоволенню, але і не були предметом розгляду у справі після заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог. До таких вимог не може бути застосовано строку позовної давності.

Щодо застосування строку позовної давності до вимог позивача про стягнення з відповідача 1 390 грн. 75 коп. інфляційних нарахувань, 2 450 грн. 32 коп. 20% річних та 5 544 грн. 08 коп. штрафу суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається із матеріалів справи, з 10.12.2016 року розпочалось порушення відповідачем зобов'язання за Договором № 4171бц від 24.11.2016 року в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, а отже 10.12.2016 розпочався і перебіг строку позовної давності для стягнення як інфляційних нарахувань і відсотків річних, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України, так і для стягнення штрафних санкцій, визначених договором.

Особливості регулювання грошових зобов'язань встановлено ст. 625 Цивільного кодексу України, згідно з якою боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 Цивільного кодексу України щодо безпосереднього зв'язку між нарахуванням процентів і застосуванням індексу інфляції орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і відсотків річних входять до складу грошового зобов'язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.

Виходячи із дати звернення позивача до суду із даним позовом, періоду нарахування інфляційних втрат та 20% річних, а також приймаючи до уваги той факт, що інфляційні втрати і % річних не є штрафною санкцією і до них не може бути застосована позовна давність в один рік, а підлягає застосування загальна позовна давність тривалістю 3 роки, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для застосування позовної давності до вимог позивача щодо стягнення з відповідача 1 390 грн. 75 коп. інфляційних нарахувань та 2 450 грн. 32 коп. 20% річних.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

За положеннями ч. 6 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як уже було зазначено вище, 10.12.2016 року розпочалось порушення відповідачем зобов'язання за Договором № 4171бц від 24.11.2016 року в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого товару, а отже 10.12.2016 розпочався і перебіг строку позовної давності для штрафних санкцій, визначених договором.

Позивач, скориставшись правом, наданим йому п. 5.3. Договору поставки, нарахував відповідачеві за порушення грошових зобов'язань штраф у сумі 5 544 грн. 08 коп., що складає 30% від простроченої суми 18 480 грн. 24 коп.

Беручи до уваги строк позовної давності, що застосовуються до вимог про стягнення штрафу (1 рік), дату початку перебігу строку позовної давності для стягнення штрафу (10.12.2016 року), враховуючи, що штраф має разовий, а не триваючий характер, суд доходить висновку, що позивач нарахувавши відповідачеві 30% штрафу за порушення договірних зобов'язань, мав право звернутися до суду за його стягненням з відповідача протягом одного року, тобто до 10.12.2017 року.

В свою чергу, позивач з такою вимогою звернувся до суду 03.05.2018 року, тобто з порушенням визначеного законом строку позовної давності, що в свою чергу має наслідком застосування до позовної вимоги про стягнення 5 544 грн. 08 коп. штрафу позовної давності. В задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача суми 5 544 грн. 08 коп. штрафу належить відмовити.

З врахуванням наведеного, позов належить задоволити частково на суму 3 841 грн. 07 коп., з яких 1 390 грн. 75 коп. інфляційних нарахувань та 2 450 грн. 32 коп. 20% річних.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин щодо стягнення суми 1 390 грн. 75 коп. інфляційних нарахувань та 2 450 грн. 32 коп. 20% річних за порушення грошових зобов'язань суду не надав. Позивач в свою чергу, не навів та документально не підтвердив обставин поважності причин пропуску строку звернення до суду із вимогою про стягнення з відповідача суми 5 544 грн. 08 коп. штрафу.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у розмірі 190 грн. 38 коп.

Керуючись ст. ст. 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ЗФ» , Закарпатська область, Рахівський район, с. Кваси, будинок 242 (код ЄДРПОУ 40366832) на користь Приватного підприємства «Торговий Дім Поляков» , м. Черкаси, вул. Чехова, 41 (код ЄДРПОУ 32268131) суму 3 841 (Три тисячі вісімсот сорок одну гривню) грн. 07 коп., з яких 1 390 (Одна тисяча триста дев'яносто гривень) грн. 75 коп. інфляційних нарахувань та 2 450 (Дві тисячі чотириста п'ятдесят гривень) грн. 32 коп. 20% річних, а також суму 190 (Сто дев'яносто гривень) грн. 38 коп. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Рішення набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у строк, визначений ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

5. Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повне судове рішення складено 05.11.2018 року

Суддя Пригара Л.І.