Рішення

від 05.11.2018 по справі 914/1726/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.11.2018 Справа №914/1726/18

За позовом: Волочиського комунального підприємства житлово-експлуатаційної контори, м. Волочиськ, Хмельницька область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничого підприємства «Міжнародного благодійного фонду «Лицарського ордену архистратига Михаїла» - «Добробут» , смт. Брюховичі, Львівська область

про стягнення 45 000, 00 грн

Суддя Манюк П.Т.

За участю секретаря Чорної І.Б.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник;

від відповідача: не з'явився.

Розглядається справа за позовом Волочиського комунального підприємства житлово-експлуатаційної контори до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничого підприємства «Міжнародного благодійного фонду «Лицарського ордену архистратига Михаїла» - «Добробут» про стягнення 45 000, 00 грн.

Ухвалою від 21.09.2018 було відкрито провадження у справі № 914/1726/18 за правилами спрощеного позовного провадження та розгляд справи призначено на 10.10.2018.

Представник позивача у судове засідання 10.10.2018 з'явився. Представник відповідача у судове засідання 10.10.2018 не з'явився, письмового відзиву на позовну заяву не надав. Ухвалою суду від 10.10.2018 розгляд справи відкладено на 05.11.2018, з метою надання можливості відповідачу подати відзив на позовну заяву.

Представник позивача в судове засідання 05.11.2018 з'явився, позовні вимоги підтримав. Представник відповідача в судове засідання 05.11.2018 не з'явився, відзиву на позов не подав. Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 21.09.2018, яка направлялася рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу відповідача: вул. Макаренка, 5, оф. 1, смт. Брюховичі, м. Львів, повернута на адресу суду з відміткою за закінченням встановленого строку зберігання .

Згідно приписів п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

При цьому, згідно з ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення, в судовому засіданні 05.11.2018 проголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

Позиція позивача.

Волочиське комунальне підприємство житлово-експлуатаційна контора (надалі - позивач) звернулося в Господарський суд Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничого підприємства «Міжнародного благодійного фонду «Лицарського ордену архистратига Михаїла» - «Добробут» (надалі - відповідач) про стягнення 45 000, 00 грн збитків.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що на підставі рішень Виконавчого комітету Волочиської міської ради від 30.06.2015 № 199 Про демонтаж тимчасових споруд на території м. Волочиськ та від 24.09.2015 № 299 Про демонтаж тимчасових споруд дільницею по благоустрою міста позивача демонтовано, зокрема, самочинно встановлені на вул. Незалежності, 30 та на вул. Незалежності, 27 тимчасові споруди (автопричепи), власником яких на той час було Споживче товариство "Домашній хліб".

Вилучені тимчасові споруди було передано на зберігання Товариству з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Польське підприємство "МІФ ЛТД" на підставі договору зберігання від 21.06.2016 №1.

З метою відшкодування витрат понесених позивачем за демонтаж та зберігання вилучених тимчасових споруд, позивач звертався до суду з позовом до Споживчого товариства Домашній хліб про стягнення збитків.

За результатами розгляду судами вказаного спору, Вищий господарський суд України постановою від 05.04.2017 у справі № 924/1013/16, рішення Господарського суду Хмельницької області від 29.11.2016 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 у справі № 924/1013/16 скасував та постановив нове рішення, яким стягнув з Споживчого товариства Домашній хліб 18 999, 82 грн збитків та 4 447, 40 грн судових витрат.

Як стверджує позивач, в подальшому Споживче товариство Домашній хліб відчужило Товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничому підприємству «Міжнародного благодійного фонду «Лицарського ордену архистратига Михаїла» - «Добробут» автомобільні причепи, які є об'єктом договору зберігання від 21.06.2016 №1.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 10.10.2017 у справі № 924/537/17 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Міжнародного благодійного фонду "Лицарського ордену Архистратига Михаїла" - "Добробут" на користь позивача 18 000, 00 грн завданих збитків у вигляді витрат за зберігання тимчасових споруд за період з січня по червень 2017 року. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 924/537/17 вказане рішення залишено в силі.

Позивач зазначає, що за період з липня 2017 року по серпень 2018 року ним було сплачено 45 000, 00 грн Товариству з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Польське підприємство "МІФ ЛТД" (зберігачу) за надані послуги зберігання тимчасових споруд на підставі договору зберігання від 21.06.2016 №1. Зазначене підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) з липня 2017 по серпень 2018 року та платіжними дорученнями: від 20.07.2017 № 439, від 21.08.2017 № 513, від 22.09.2017 № 609, від 20.10.2017 № 724, від 23.11.2017 № 855, від 12.01.2018 № 9, від 22.01.2018 № 20, від 20.02.2018 № 60, від 22.03.2018 № 129, від 24.04.2018 № 220, від 29.05.2018 № 309, від 18.06.2018 № 387, від 18.07.2018 № 480, від 16.08.2018 № 553.

На підставі наведеного, посилаючись на норми ст. 22 ЦК України та ст. 225 ГК України, позивач звернувся з даним позовом до суду та просить стягнути з відповідача 45 000 ,00 грн завданих йому збитків.

Позиція відповідача.

Відповідач відзиву чи заперечень на позов до суду не подав, доказів сплати заборгованості не представив .

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити повністю виходячи із таких мотивів.

Відповідно до умов ч. 4 ст. 11 ЦК України, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

На підставі рішень виконавчого комітету Волочиської міської ради від 30.06.2015 № 199 Про демонтаж тимчасових споруд на території м. Волочиськ та від 24.09.2015 № 299 Про демонтаж тимчасових споруд дільницею по благоустрою міста Житлово-експлуатаційної контори було демонтовано самочинно встановлені на вул. Незалежності, 30 та на вул. Незалежності, 27 тимчасові споруди (автопричепи), власником яких на той час було Споживче товариство "Домашній хліб". Вилучені тимчасові споруди - автомобільні причепи марки Автобан, модель VT2130, 2015 року випуску, з номерними знаками ВХ2047ХР та ВХ2048ХР, було передано на зберігання згідно договору від 21.06.2016 №1, укладеного між Волочиським комунальним підприємством житлово-експлуатаційна контора (поклажодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Польське підприємство "МІФ ЛТД" (зберігачем). Зазначені обставини встановлені постановою Вищого господарського суду України від 05.04.2017 у справі № 924/1013/16, а також рішенням Господарського суду Хмельницької області від 10.10.2017 у справі № 924/537/17, яке залишене в силі постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2018.

Відповідно до ч. 4. ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 1 ст. 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання (ч. 1 ст. 946 ЦК України).

Відповідно до умов п. 1.1. договору зберігання від 21.06.2016 № 1 (надалі - договір), поклажодавець передає, а зберігач приймає на зберігання речі, а саме: дві тимчасові споруди - автопричепи (далі - майно).

За умовами п. 3.2. договору, поклажодавець зобов'язаний своєчасно оплатити вартість зберігання.

Оплата за зберігання майна становить 3 000 грн за один місяць зберігання. У разі, якщо термін зберігання становить менше одного календарного місяця, оплата здійснюється як за повний календарний місяць (п. 2.2. договору).

Згідно п. 2.3. договору, оплата здійснюється авансом щомісячно до 22 числа місяця, що передує місяцеві, в якому здійснюється зберігання.

Відповідно до п. 7.1. договору, він вважається укладеним з моменту його підписання сторонами. За умовами п. 7.2. договору, з урахуванням змін внесених згідно додаткових договорів від 22.12.2016 № 1 та від 30.12.2017 № 2, вказаний договір діє до 31.12.2018.

Внаслідок виконання умов договору зберігання, щодо оплати наданих послуг зберігання, позивачем було понесено витрати. З метою відшкодування витрат за демонтаж та зберігання вилучених тимчасових споруд, позивач звертався до суду з позовом до Споживчого товариства Домашній хліб про стягнення збитків. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 29.11.2016 у справі № 924/1013/16, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 26.01.2017, у позові було відмовлено, однак, постановою Вищого господарського суду України від 05.04.2017 у справі № 924/1013/16 рішення Господарського суду Хмельницької області від 29.11.2016 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 26.01.2017 було скасовано та постановлено нове рішення, яким стягнуто з Споживчого товариства Домашній хліб 18 999, 82 грн збитків та 4 447, 40 грн судових витрат.

Як стверджує позивач та встановлено рішенням Господарського суду Хмельницької області від 10.10.2017 у справі № 924/537/17, залишеним в силі постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2018, Споживче товариство Домашній хліб відчужило Товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничому підприємству «Міжнародного благодійного фонду «Лицарського ордену архистратига Михаїла» - «Добробут» транспортні засоби (автомобільні причепи) марки Автобан, модель VT2130, 2015 року випуску, з номерними знаками ВХ2047ХР та ВХ2048ХР, які є об'єктом договору зберігання від 21.06.2016 №1. Крім того, на підтвердження права власності відповідача на зазначені автомобільні причепи, позивачем долучено до матеріалів справи копії свідоцтв про реєстрацію вказаних транспортних засобів (номерні знаки ВС7668ХР та ВС8595ХХ).

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 10.10.2017 у справі № 924/537/17 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Міжнародного благодійного фонду "Лицарського ордену Архистратига Михаїла" - "Добробут" на користь ВКП ЖЕК 18 000, 00 грн завданих збитків у вигляді витрат за зберігання тимчасових споруд за період з січня по червень 2017 року. Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2018 вказане рішення залишено в силі.

Відповідач 27.09.2017 звертався з листом до голови Волочиської міської ради Хмельницької області з вимогою повернути йому автомобільні причепи Автобан з номерними знаками ВХ2047ХР та ВХ2048ХР. У відповідь на вказане звернення Першим заступником Волочиського міського голови було направлено відповідачу листа від 05.10.2017 № 1394, яким повідомлено про порядок повернення йому автопричепів. Проте, як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, останній не вчинив реальних дій щодо повернення автопричепів, що знаходяться на зберіганні згідно договору від 21.06.2016 №1, укладеного між позивачем (поклажодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Польське підприємство "МІФ ЛТД" (зберігачем).

Як вбачається з матеріалів справи, за період з липня 2017 року по серпень 2018 року позивачем було сплачено 45 000, 00 грн Товариству з обмеженою відповідальністю "Спільне Українсько-Польське підприємство "МІФ ЛТД" за надані послуги зберігання тимчасових споруд на підставі договору зберігання від 21.06.2016 №1. Зазначене підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) з липня 2017 по серпень 2018 року та платіжними дорученнями: від 20.07.2017 № 439, від 21.08.2017 № 513, від 22.09.2017 № 609, від 20.10.2017 № 724, від 23.11.2017 № 855, від 12.01.2018 № 9, від 22.01.2018 № 20, від 20.02.2018 № 60, від 22.03.2018 № 129, від 24.04.2018 № 220, від 29.05.2018 № 309, від 18.06.2018 № 387, від 18.07.2018 № 480, від 16.08.2018 № 553 (копії вказаних документів містяться в матеріалах справи).

З метою захисту своїх прав та інтересів, позивач звернувся з даним позовом до суду та просить стягнути з відповідача 45 000 ,00 грн завданих йому збитків.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування збитків.

Згідно ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У відповідності до ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Як передбачено ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Збитками, про які заявляє позивач, є витрати останнього понесені ним внаслідок сплати коштів в сумі 45 000, 00 грн за надані послуги зберігання автопричепів, згідно договору від 21.06.2016 № 1, які перебувають у власності відповідача. Такі витрати позивача підтверджені матеріалами справи, а саме, договором зберігання від 21.06.2016 № 1, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) та платіжними дорученнями про сплату коштів за зберігання майна за заявлений період.

Відповідно до ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків необхідною є наявність чотирьох елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявності шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника. За відсутності хоча б однієї із названих умов цивільно-правова відповідальність у вигляді відшкодування майнової шкоди не настає.

За змістом ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно умов ст. 322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Протиправною є поведінка власника майна, яка не відповідає вимогам закону, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи.

Як передбачено ч. 1 ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Вина відповідача полягає у невжитті ним заходів щодо повернення власних транспортних засобів, які перебувають на зберіганні у ТзОВ "Спільне Українсько-Польське підприємство "МІФ ЛТД", на підставі договору зберігання від 21.06.2016 №1. Така бездіяльність відповідача свідчить про його протиправну поведінку, яка полягає у невжитті заходів з метою попередження можливості виникнення збитків у позивача в майбутньому у вигляді витрат за зберігання майна, а також невідшкодування вже понесених позивачем витрат в добровільному порядку.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та шкодою завданою позивачу полягає у не вчиненні відповідачем дій для запобігання виникнення витрат у позивача та невідшкодування вже понесених витрат позивачем за зберігання майна відповідача.

За наявності всіх вищенаведених елементів цивільного правопорушення, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відшкодування відповідачем суми збитків понесених позивачем в розмірі 45 000, 00 грн, внаслідок оплати ним за зберігання майна відповідача.

Пунктами 1, 3 частини 1 статті 129 Конституції України одними з основних засад судочинства визначені рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно із ст. 2 ГПК України, принципами господарського судочинства, є зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, розумність строків розгляду справи. За умовами ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом.

З огляду на вищевикладене, господарським судом були створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції, однак відповідач явку повноважного представника в судові засідання не забезпечив, відзиву на позов не подав, позовні вимоги не заперечив, доказів відшкодування позивачу збитків не представив.

За таких обставин, оскільки позивачем доведено понесення ним збитків внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, а відповідачем не представлено суду доказів відшкодування таких збитків, суд вважає обґрунтованою позовну вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача суми збитків у розмірі 45 000, 00 грн.

Відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача повністю.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236-241, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничого підприємства «Міжнародного благодійного фонду «Лицарського ордену архистратига Михаїла» - «Добробут» (79491, Львівська область, м. Львів, смт. Брюховичі, вул. Макаренка, 5, офіс 1; код ЄДРПОУ 41026780) на користь Волочиського комунального підприємства житлово-експлуатаційна контора (31200, Хмельницька область, м. Волочиськ, вул. Музейна, буд. 33 А, код ЄДРПОУ 03356393) суму збитків в розмірі 45 000, 00 грн та 1 762, 00 грн судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/ .

Повний текст рішення складено 08.11.2018.

Суддя Манюк П.Т.