Рішення

від 19.10.2018 по справі 675/2181/17

ІЗЯСЛАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 675/2181/17

Провадження № 2/675/54/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" жовтня 2018 р. Ізяславський районний суд Хмельницької області в складі головуючої - судді Янішевської О. С., секретаря судового засідання Беліці М. О.,

з участю позивачки ОСОБА_1, представника позивачки адвоката ОСОБА_2,

представника відповідача адвоката ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ізяславі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Благодійної організації Ліщанський буднок милосердя про стягнення заборгованості по оплаті праці, середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

02 листопада 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Благодійної організації Ліщанський буднок милосердя (далі БО) про стягнення заборгованості по оплаті праці, середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди, мотивуючи це тим, що з 08 серпня 2012 року по 20 липня 2017 року вона працювала на посаді молодшої сестри БО. ОСОБА_1 вказує, що за весь період роботи у БО директор вказаної організації не проводив з нею розрахунків по оплаті праці у вихідні, світкові дні, за роботу у нічний час. Враховуючи те, що на свої звернення про проведення повного розрахунку по оплаті праці, видачу довідок та інформації ОСОБА_1 відповіді від керівництва БО не отримала, 30 вересня 2018 року позивачка звернулась до Урядового контактного центру з приводу не проведення з нею розрахунку при звільненні з БО. На підставі цього звернення Управлінням Держпраці у Хмельницькій області було здійснене інспекційне відвідування БО, по наслідкам якого ОСОБА_1 отримала повідомлення від 23 жовтня 2017 року № 5574/17 К-577 про те, що керівник організації допустив порушення вимог ст. 116 КЗпП України, у організації існує заборгованість перед позивачкою із виплати заробітної плати за відпрацьований робочий час за період роботи на загальну суму 8959,67 грн. Позивачка вказує, що в порушення вимог ст. 116 КЗпП України в день звільнення їй не були виплачені всі належні від БО кошти, за період невиплати заборгованості по оплаті праці було порушено її законні права, що призвело до моральних страждань. Позивачка просила суд стягнути з БО заборгованість по оплаті праці в сумі 8959,67 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та 10000 грн. моральної шкоди, допустити негайне виконання рішення суду. Крім того позивачка просила поновити строки для звернення до суду із позовною вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки позивачкою вживались заходи реагування на порушення її прав, а керівник організації її зобов'язувався виплатити заборгованість у добровільному порядку.

Позивачка ОСОБА_1, представник позивачки адвокат ОСОБА_2 у судовому засіданні заявлені вимоги підтримали.

Представник відповідача БО адвокат ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав.

Допитавши сторони, свідків, перевіривши матеріали справи, матеріали адміністративних справ № 675/621/17, № 675/814/17, суд знаходить, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно вимог ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За положеннями ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що до розглядуваних правовідносин доцільно застосувати законодавство про працю.

Відповідно вимог ст. 2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

08 серпня 2012 року ОСОБА_1 була прийнята у БО на посаду молодшої медичної сестри (санітарки палатної) згідно наказу № 6, копія якого додана до матеріалів справи. 20 липня 2017 року ОСОБА_1 була звільнена з БО з посади молодшої сестри згідно наказу № 20, копія якого додана до матеріалів справи. Вказані обставини також підтверджуються записами у належній ОСОБА_1 трудовій книжці БТ-І № 5109401, оригінал якої був оглянутий в ході судового розгляду, а копія додана до матеріалів справи.

Представник відповідача у судовому засіданні послався на те, що на момент звільнення 20 липня 2017 року ОСОБА_1 була проведена виплата всіх сум, що належать їй від організації, в день звільнення. При цьому представник БО наполягає, що жодних перевірок у БО за зверненнями ОСОБА_1 з приводу порушення її прав на оплату праці до жовтня 2017 року не проводилось.

Проте вказані доводи не знайшли підтвердження в ході судового розгляду. Натомість після відповідного повідомлення позивачки за її клопотанням судом оглянуті матеріали адміністративних справ № 675/621/17, № 675/814/17 про притягнення директора БО ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Згідно постанови Ізяславського районного суду Хмельницької області № 675/621/17 від 16 травня 2017 року, яка набрала законної сили 30 травня 2017 року, ОСОБА_4 було визнано винним та на нього було накладено адміністративне стягнення за порушення вимог законодавства про працю, зокрема, за те, що не ведеться облік відпрацьованого робочого часу працівниці ОСОБА_1, не обліковується її робота у вихідні та світкові дні, у нічний та надурочний час. Вказане порушення було виявлене згідно акту перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 22-20/577 від 24 березня 2017 року.

Згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Сама ОСОБА_1 суду пояснила, що про належні їй при звільненні суми повідомлена не була, з приводу чого неодноразово зверталась до директора БО ОСОБА_4 з письмовими заявами, відповіді на які не отримала.

Факт звернення ОСОБА_1 з письмовими заявами до директора БО ОСОБА_4 підтверджується копією заяви позивачки, адресованої директору БО ОСОБА_4, від 31 серпня 2017 року з фіскальним чеком про оплату послуг ПАТ Укрпошта від 01 вересня 2017 року доставки рекомендованого листа, довідкою начальника ВПЗ Ліщани про отримання рекомендованого листа ОСОБА_4 05 вересня 2017 року.

Допитаний в ході судового розгляду в якості свідка ОСОБА_4 підтвердив факт отримання ним письмового звернення від ОСОБА_1, хоча зазначив, що змісту цього звернення не пам'ятає.

Допитана в ході судового розгляду в якості свідка бухгалтер ОСОБА_5 підтвердила, що не повідомляла письмово ОСОБА_1 про нараховані суми, належні працівниці при звільненні.

Представник відповідача в ході судового розгляду наполягає, що ОСОБА_1 25 вересня 2017 року була нарахована сума коштів 8959,67 грн., вказана сума була привезена додому позивачці та їй було запропоновано отримати нараховану суму, однак від отримання нарахованої суми заборгованості ОСОБА_1 відмовилась, про що був складений відповідний акт. При цьому представник відповідача категорично заперечує належність нарахованої позивачці суми до заробітної плати.

Свої доводи про нарахування 8959,67 грн. та пропозицію ОСОБА_1 отримати вказану суму 25 вересня 2017 року представник відповідача підтвердив видатковим касовим ордером № 49 від 25 вересня 2017 року на суму 8959,67 грн. та прибутковим касовим ордером № 35 від 25 вересня 2017 року про повернення вказаної суми, копії яких додані до матеріалів справи, а оригінали досліджені в ході судового розгляду; актом від 25 вересня 2017 року, складеним ОСОБА_4 та ОСОБА_5, копія якого додана до матеріалів справи; показами свідків директора БО ОСОБА_4 та бухгалтером БО ОСОБА_5

Сама ОСОБА_1 наполягає, що гроші їй ніхто не привозив та отримати не пропонував, а їй лише було повідомлено про нарахування суми та про можливість подальшому її отримати.

Представник позивачки просить суд звернути увагу, що акт від 25 вересня 2017 року не міг складатися за місцем проживання позивачки, оскільки виконаний за допомогою комп'ютерної техніки, при цьому не було залучено саму позивачку і нікого зі сторонніх сторонам осіб.

Доводи позивачки та її представника в ході судового розгляду спростовані не були.

ОСОБА_1 вказує, що саме через неможливість іншим шляхом встановити чи наявна перед нею у БО заборгованість по оплаті праці і розмір такої заборгованості, вона змушена була звертись за захистом своїх прав.

30 вересня 2017 року ОСОБА_1 зверталась до Урядового контактного центру з приводу не проведення з нею розрахунку по належним коштам під час звільнення з БО, що підтверджується як поясненнями самої позивачки, так і відповіддю на вказане звернення, копія якого додана до матеріалів справи.

Вказана обставина не була спростована в ході судового розгляду.

З метою перевірки порушених позивачкою питань Управлінням Держпраці у Хмельницької області здійснене інспекційне відвідування БО, за наслідками якого 20 жовтня 2017 року складено акт перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове соціальне страхування, копія якого та копії документів, отриманих в ході перевірки, додані до матеріалів справи. У згаданому акті зазначено, що на час проведення інспекційного відвідування в установі існує заборгованість із виплати заробітної плати ОСОБА_1 за відпрацьований робочий час на загальну суму 8959,67 грн.

У матеріалах, доданих до акту перевірки, наданих суду Управлінням Держпраці у Хмельницької області, наявна копія відомості нарахування заробітної плати ОСОБА_1 за нічні години і переробку , яку підписав директор БО ОСОБА_4, дата складання відомості не зазначена, однак у ній наведено період, за якій нарахована заробітна плата: з 2012 по 2016 роки включно.

Допитані в ході судового розгляду в якості свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не змогли пояснити коли і на підставі яких даних складено вказану відомість, однак підтвердили наявність самої відомості і нарахування ОСОБА_1 заробітної плати у розмірі, вказаному у ній. Свідки також вказали, що зазначена сума на момент звільнення ОСОБА_1 позивачці не була ні нарахована, ні виплачена.

Про наслідки перевірки свого звернення ОСОБА_1 була повідомлена листом Управлінням Держпраці у Хмельницької області № 5574/17 К-577 від 23 жовтня 2017 року, що підтверджується поясненнями позивачки, листом, копія якого додана до матеріалів справи.

Заборгованість із виплати заробітної плати ОСОБА_1 за відпрацьований робочий час на загальну суму 8959,67 грн. була БО виплачена позивачці 12 грудня 2017 року відповідно до касового ордеру від 12 грудня 2017 року, копія якого додана до матеріалів справи. Сама ОСОБА_1 підтвердила факт отримання від БО на загальну суму 8959,67 грн.

Таким чином доводи представника відповідача про те, що нарахована ОСОБА_1 сума 8959,67 грн. не являється заробітною платою повністю спростовані.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Директор БО ОСОБА_4 звернувся до суду з письмовою заявою про застосування до позовних вимог ОСОБА_1 строку позовної давності, мотивуючи це тим, що ОСОБА_1 звільнена 20 липня 2017 року, а з позовом до суду звернулась лише 02 листопада 2017 року.

Суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не були пропущені строки звернення до районного суду за вирішенням трудових спорів, враховуючи наступне.

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про стягнення заборгованості по оплаті праці, скориставшись своїм правом, яке відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України не обмежене будь-яким строком.Крім того ОСОБА_1 просила стягнути з БО середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та моральну шкоду.

ОСОБА_1 не була письмово повідомлена БО про нараховані суми, належні їй при звільненні, на власні письмові звернення до БО відповіді не отримала, що підтверджується викладеними вище доказами. З моменту звільнення перебувала у складній життєвій ситуації, пов'язаній з хворобою доньки та необхідністю дбати про онуків, що підтверджується поясненнями самої позивачки, показами свідка ОСОБА_6, свідоцтвами про народження доньки та онуків, випискою з медичної карти стаціонарного хворого, копії яких додані до матеріалів справи, листом Хмельницького обласного онкологічного диспансеру № 492 від 08 червня 2018 року.

Про наявність заборгованості БО перед нею ОСОБА_1 фактично довідалась 25 вересня 2017 року, що підтверджується доводами, викладеними вище.

Відтак, з моменту, коли ОСОБА_1 дізналась про порушення свого права, до звернення до суду пройшло менше трьох місяців.

За змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З урахуванням вищенаведеного та вказаних норм законодавства, суд вважає, що з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з дня звільнення 20 липня 2017 року по день проведення фактичного розрахунку 12 грудня 2017 року.

Відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Нарахування провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів за цей період.

БО надало довідку про доходи ОСОБА_1 за останні два календарні місяці роботи, що передували звільненню, які повністю були відпрацьовані позивачкою: березень та квітень 2017 року. Виходячи з суми місячного заробітку 3200 грн. та кількість відпрацьованих робочих днів 41 вираховується середньоденна заробітна плата, яка складає 6400 грн. : 41 відпрацьований робочий день = 156 грн. 10 коп.

Таким чином, враховуючи, що час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку за період з 20 липня 2017 року по 12 грудня 2017 року складає 100 робочих днів, на користь позивачки слід стягнути 15610 грн. (156,10 грн. х 100 днів = 15610 грн. ). З вказаної суми необхідно провести утримання податків та обов'язкових платежів.

Згідно з ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Положеннями п. 9 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

Врахувавши характер і тривалість порушення законних прав ОСОБА_1 , глибину її моральних страждань, суттєвість втрати нормальних життєвих зв'язків та вагомість додаткових зусиль для організації свого життя, вимоги розумності та справедливості, суд приходить до висновку, що відповідачем заподіяно моральну шкоду позивачці. При визначенні розміру завданої позивачці моральної шкоди суд приймає до уваги розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2017 році, що становить 1600 грн., та період часу, який минув після звільнення до часу, коли позивачка довідалась про порушення її права, тобто 3 місяці. Таким чином розмір моральної шкоди становить 1600 х 3 = 4800 грн.

Згідно вимог ч. ч. 1, 2 ст. 133 Цивільного процесуального Кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Розмір ставок судового збору та пільги щодо сплати судового збору визначені Законом України Про судовий збір .

Згідно вимог ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального Кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачкою заявлено три позовні вимоги: дві майнового характеру, одну немайнового характеру.

Вимоги позивачки про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволена, про стягнення моральної шкоди задоволена частково, а тому з відповідача на користь держави слід стягнути судовій збір по 704,8 грн. за кожною з цих вимог.

Таким чином, з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір на загальну суму 1409 грн. 60 коп. ( 704,8 +704,8 ).

Керуючись ст. ст. 19, 43, 55, 64 Конституції України, ст. ст. 1, 2, 115, 116, 117 , 233, 237-1 КЗпП України, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів , п. 9 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди ,Законом України Про судовий збір , ст.ст. 2, 12, 13, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 92, 95, 133, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України,

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, жительки с. Білогородка Ізяславського району Хмельницької області, вул. Рибалка, 29, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, НОМЕР_2, виданий Ізяславським РВУ МВС України в Хмельницькій області 05 листопада 1999 року) до Благодійної організації Ліщанський буднок милосердя (30363, Хмельницька обл. Ізяславський р. с. Ліщани, вул. Шевченка, 9, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 36334972) про стягнення заборгованості по оплаті праці, середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Благодійної організації Ліщанський буднок милосердя на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з 21 липня 2017 року по 11 грудня 2017 року включно в сумі 15610 грн., з яких слід відрахувати податки та обов'язкові платежі, моральну шкоду в сумі 4800 грн.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Благодійної організації Ліщанський буднок милосердя 1409 грн. 60 коп. судового збору (отримувач - УК у Ізясл. р-ні/Ізясл. р-н/22030101, код отримувача (ЄДРПОУ) - 37327772, банк отримувача (ГУДКСУ) - Казначейство України (ЕАП), код банку (МФО ГУДКСУ)- 899998, номер рахунку- 31211206022204, найменування коду класифікації доходів бюджету - судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050).

Апеляційна скарга на рішення суду подається Хмельницького апеляційному суду протягом тридцяти днів з дня його оголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 29 жовтня 2018 року.

Суддя: О. С. Янішевська