Рішення

від 31.10.2018 по справі 914/1284/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.10.2018 Справа №914/1284/18

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. за участю секретаря судового засідання Айзенбарт А.І., розглянув матеріали позовної заяви

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАКТ , м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ТІМБЕРЕКС , м. Львів

про стягнення 213 670 грн. 52 коп.

за участю представників:

від позивача: Рудницький Ю.А. - представник (довіреність б/н від 06.09.2018р.);

від відповідача: не з'явився

Обставини розгляду справи. 17.07.2018 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАКТ , м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю ТІМБЕРЕКС , м. Львів про стягнення 213 670 грн. 52 коп.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для Ухвалою від 20.07.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 21.08.2018.

Ухвалою від 21.08.2018 суд відклав підготовче засідання на 10.09.2018.

Ухвалою від 10.09.2018 суд продовжив підготовче провадження на 30 днів, відклав підготовче засідання на 01.10.2018.

01.10.2018 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАКТ надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи (вх. №36273/18 від 01.10.2018).

З огляду на те, що за результатами підготовчого провадження було вирішено усі необхідні завдання, стороною зазначено, що нею подані усі докази, які доводять обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог, суд ухвалою від 01.10.2018 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 18.10.2018.

18.10.2018 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАКТ надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи (вх. №39206/18 від 18.10.2018).

Ухвалою від 18.10.2018 суд відклав судове засідання на 31.10.2018.

Стороні роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 42, 46 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

Суть спору та правова позиція сторін. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки, на виконання умов якого позивач здійснив передоплату за поставку товару на загальну суму 152 322 грн. 50 коп. Однак, відповідач поставку товару не здійснив, вказану суму коштів не повернув. Відтак, позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача 152 322 грн. 50 коп. коштів за непоставлену продукцію, 3 046 грн. 45 коп. штрафу, 1 904 грн. 00 коп. 3% річних, 6 397 грн. 54 коп. інфляційних, 50 000 грн. 00 коп. упущеної вигоди та судові витрати.

Відповідач в судове засідання явку представника не забезпечив, відзиву на позовну заяву не надав, доказів погашення заборгованості не представив, вимог ухвали суду не виконав, виклик у судове засідання надсилався за адресою відповідача, вказаною у позовній заяві та зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Вказана ухвала також була розміщені на веб-сторінці офіційного веб-порталу судової влади України. Таким чином, в розумінні ст. 120, 122, 242 ГПК України відповідач повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

Відповідно до вимог ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне. 31 жовтня 2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю ТІМБЕРЕКС (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю ТРАКТ (покупець) було укладено договір №06/311017.

За цим договором постачальник (відповідач) зобов'язувався поставити дошку дубову, сорт А, В природної вологості (товар), а покупець (позивач) прийняти і оплатити цей товар по цінах, в кількості, асортименті та в терміни, узгоджені сторонами і вказані у додатках, які є невід'ємною частиною цього договору.

Додатком №1 до вказаного договору сторонами було підписано специфікацію №1, відповідно до якої узгоджено асортимент, кількість та вартість товару. Загальна вартість товару була погоджена сторонами у розмірі 304 645 грн. 00 коп.

Згідно п. 2.1. договору документом, що підтверджує згоду постачальника на поставку товару, зазначеного в замовленні, є рахунок постачальника.

31.10.2017 відповідач надав позивачу рахунок-фактуру №6 від 31.10.2017 на оплату 304 645 грн. 00 коп.

Відповідно до п. 3.3. договору передплата за партію товару становить 50% від фактичної ціни товару. Решта коштів сплачується покупцем після прийому-передачі товару на місці завантаження, згідно актів прийому-передачі та підписання видаткових накладних .

На виконання умов договору та рахунку-фактури №6 від 31.10.2017 позивач 17.11.2017 здійснив передоплату в розмірі 152 322 грн. 50 коп., що підтверджується платіжним дорученням №99 від 17.11.2017 та випискою з банківського рахунку.

Пунктом 2 специфікації №1 до договору встановлено, що доставка товару здійснюється протягом 2-3 тижнів після внесення передоплати на рахунок продавця. Зміна дати завантаження товару підлягає узгодженню сторін.

У зв'язку з простроченням поставки, позивач надіслав відповідачу письмову вимогу вих. №7 від 25.01.2018 про припинення дії договору №06/311017 від 31.10.2017, повернення суми передоплати у розмірі 152 322 грн. 50 коп., сплати штрафу. Вказана вимога залишена відповідачем без розгляду та задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, пояснень представника сторони, відповідач свої зобов'язання перед позивачем щодо поставки оплаченого товару у розмірі 152 322 грн. 50 коп. не виконав, на дату розгляду справи в суді докази поставки товару відповідачем позивачу відсутні, сплачена суму грошових коштів в сумі 152 322 грн. 50 коп. позивачу не повернута.

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ч. 3 ст. 612 ЦК України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

У відповідності до ст. 615 ЦК України, у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов'язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми сплачених коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно п. 6.2. договору, у разі затягування термінів виконання замовлення покупця після зробленої передоплати більше ніж на 2 тижні, постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 2% від суми передоплати.

З врахуванням цих положень, позивачем правомірно нараховано та заявлено до стягнення штраф в сумі 3 046 грн. 45 коп.

Позивачем також згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховано та заявлено до стягнення 1 904 грн. 00 коп. 3% річних та 6 397 грн. 54 коп. інфляційних.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказаною статтею передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання.

Згідно п. 1.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за невиконані роботи.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.

Як зазначено у п. 5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Таким чином, нарахування 3% річних та інфляційних згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України є неправомірним, а тому вимога про стягнення 1 904 грн. 00 коп. 3% річних та 6 397 грн. 54 коп. інфляційних до задоволення не підлягає.

Згідно з приписами статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитки в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Відповідно до статті 224 ГК України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків є мірою відповідальності, що застосовується за наявності збитків, протиправності дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки. Обов'язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитків. При цьому, відповідно до вимог ч. 2 ст. 623 ЦК України, розмір збитків завданих порушенням зобов'язання, повинен бути реальним та доведеним позивачем.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини.

Відсутність хоча б одного із вищеперелічених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована, як правопорушення.

Відповідно до статті ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Позивач в обґрунтування доводів щодо заподіяння йому збитків у вигляді упущеної вигоди покликається на укладення 01.11.2017 договору поставки №01/11-17 із ТзОВ Егіда-плюс , невиконання якого у зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором №06/311017 від 31.10.2017 призвело до неотримання ним прибутку у розмірі 50 000 грн. 00 коп.

Однак, позивачем не доведено, що виконання ним зобов'язань за договором, укладеним з ТзОВ Егіда-плюс та відповідно, отримання прибутку, залежало виключно від виконання відповідачем зобов'язань за договором №06/311017 від 31.10.2017. Тобто, з матеріалів справи не вбачається, що відповідач був єдиним постачальником саме того товару, який позивач мав намір реалізувати за договором, укладеним з ТзОВ Егіда-плюс і саме той товар, який не поставлений відповідачем, мав бути поставлений позивачем ТзОВ Егіда-плюс . Погодження між позивачем та ТзОВ Егіда-плюс у специфікації до договору поставки №01/11-17 від 01.11.2017 асортименту та кількості товару, який відповідає асортименту та кількості товару, погодженого між позивачем та відповідачем у специфікації №1 до договору №06/311017 від 31.10.2017 не свідчить однозначно про тотожність товару, оскільки аналогічний товар міг бути отриманий позивачем від третіх осіб, а товар, який мав поставити відповідач, підлягав використанню позивачем в процесі його господарської діяльності, тощо.

Згідно ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками позивачу у вигляді упущеної вигоди, а тому в задоволенні вимоги позивача про стягнення 50 000 грн. 00 коп. упущеної вигоди слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 152 322 грн. 50 коп. попередньої оплати, 3 046 грн. 45 коп. штрафу обґрунтовані поданими доказами та підлягають до задоволення. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на відповідача пропорційно до задоволених вимог.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 16, 509, 526, 530, 599, 611, 612, 615, 625, 626, 693 ЦК України, ст.ст. 193 ГК України та ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ТІМБЕРЕКС , м. Львів, вул. Костя Левицького, 11а (ідентифікаційний код 41162510) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТРАКТ , м. Київ, бульвар Івана Лепсе, 16 (ідентифікаційний код 32523913) кошти в розмірі 152 322 грн. 50 коп. за непоставлену продукцію, 3 046 грн. 45 коп. штрафу, 2 330 грн. 41 коп. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

В судовому засіданні 31.10.2018 оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 09.11.2018.

Суддя Мазовіта А.Б.