Рішення

від 06.11.2018 по справі 918/546/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2018 р. м. Рівне Справа № 918/546/18

Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В. при секретарі судового засідання Ярощук О.П., розглянувши в спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Колор С.І.М." (35312, Рівненська область, смт. Клевань, вул. Центральна, 38, код ЄДРПОУ 31299514)

до відповідача Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (33028, м.Рівне, вул. Остафова, буд.7, код ЄДРПОУ 31994540)

про стягнення заборгованості в сумі 337 446, 05 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: представник не з'явився;

від відповідача: представник не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Колор С.І.М." звернулося в Господарський суд Рівненської області з позовом до Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" в якому просить стягнути 3 % річних в розмір 26 058,74 грн, інфляційних втрат в розмірі 93 152, 14 грн та 218 235, 17 грн. пені, всього разом 337 446, 05 грн.

В обгрунтування позовних вимог, зазначає про те, що відповідно до Договору субпідряду № 19 від 04.08.2017. Відповідач допустив прострочення в частині проведення своєчасних розрахунків за надані Позивачем послуги з нанесення осьової горизонтальної розмітки фарбою на автомобільній дорозі загального користування М06 Київ-Чоп.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 16.08.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Представники Позивача та Відповідача в судове засідання 05.09.2018 не з'явилися.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 05.09.2018 розгляд справи відкладено на 16.10.2018.

Ухвалою суду від 16.10.2018 розгляд справи відкладено на 06.11.2018.

Представником Позивача до суду 31.10.2018 подана заява про стягнення з Відповідача 15 000, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того, Позивачем до суду 31.10.2018 була подана заява про уточнення позовних вимог, в якій останній уточнює суму позовних вимог, яка складається з 75 725, 13 грн інфляційних втрат, 26 965, 32 грн 3% річних та 226 412, 63 грн пені, всього разом 329 103, 08 грн.

Заяви судом прийняті до розгляду на підставі статті 169 ГПК України, якою встановлено, що при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, або на вимогу суду заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

Відповідно до ч.2 ст.46 ГПК України Позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Відтак дані заяви приймаються судом до розгляду.

Представники сторін в судове засідання 16.10.2018 року не з'явилися.

Разом з тим до суду 06.11.2018 від представника Позивача надійшло клопотання, в якому останній підтримав позовні вимоги з урахуванням поданих заяв повністю та просить суд їх задоволити, також просить суд розглядати справу без участі останнього за наявними в ній матеріалами.

Водночас в матеріалах справи наявні докази належного повідомлення Відповідача, про що свідчить поштове повідомлення про вручення ухвали суду.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Розглянувши документи і матеріали, які подані позивачем, з'ясувавши обставини на які останній посилався як на підставу своїх вимог, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

При цьому господарський суд керувався наступним.

04 серпня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Колор С.І.М." (Субпідрядник) та Дочірнім підприємством "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія автомобільні дороги України" (Підрядник) було укладено договір на надання послуг з нанесення осьової горизонтальної розмітки № 19.

Предметом договору є надання послуг з нанесення осьової горизонтальної розмітки фарбою на автомобільній дорозі загального користування державного значення М06 Київ-Чоп (п.1.1. Договору).

Відповідно до п. 1.2 Договору у порядку та на умовах визначених цим Договором, Субпідрядник бере на себе зобов'язання своїми та залученими силами і засобами надати послуги, зазначені в пункті 1.1 цього договору, а Підрядник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги.

Послуги вважаються наданими після підписання сторонами акту приймання виконаних робіт (форма КБ-2в) та довідки про вартість виконаних робіт (ф.КБ-3) (п.2.2 Договору).

Свої зобов'язання за договором субпідряду ТОВ "Колор СІМ." виконало належним чином, без зауважень та претензій з боку Відповідача, що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2017 року на загальну суму 1 641 418, 80 грн (форма КБ-2в) та довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2017 року на загальну суму 1 641 418, 80 грн (форма КБ-3).

Пунктом 4.1. Договору, сторони погодили, що розрахунки за надані послуги здійснюються в межах договірної ціни. Підрядник здійснює оплату за надані послуги за фактом надання таких послуг на рахунок субпідрядника з відстрочкою платежу до 30 календарних днів з моменту підписання актів виконаних робіт форма КБ-3, КБ-2в.

Однак розрахунки за виконані роботи за договором підряду Відповідачем не були проведені, відтак Позивач звернувся із позовом до Господарського суду Рівненської області про стягнення заборгованості за укладеним Договором підряду № 19.

Дані обставини були дослідженні Господарським судом Рівненської області при розгляді справи № 918/12/18 за позовом ТОВ "Колор С.І.М." до ДП "Рівненський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення заборгованості за договором субпідряду в сумі 1 641 418, 80 грн.

Рішенням суду від 27 лютого 2018 року, яке набрало законної сили 22 березня 2018 року, позовні вимоги задоволено повністю.

Відповідно до преамбули та ст. 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 Совтрансавто-Холдінг проти України , а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 Брумареску проти Румунії встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є джерелом права для національного суду.

Частиною 2 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі № 910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Отже, виходячи з вищевикладеного, судове рішення по справі № 918/12/18, яке набрало законної сили, має преюдиціальне значення, а встановлені ним обставини повторного доведення не потребують.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, дослідивши наявні у матеріалах докази та обставини, що стосуються виконаних робіт Позивачем за договором підряду, а саме - нанесення осьової горизонтальної розмітки фарбою на автомобільній дорозі загального користування державного значення М06 Київ-Чоп, суд дійшов висновку про наявність у Відповідача зобов'язань щодо їх своєчасної оплати відповідно до умов Договору субпідряду №19 від 04.08.2017.

Як вбачається судом з платіжних доручень та банківських виписок, долучених до матеріалів справи, Відповідачем на рахунок Позивача було перераховано 1 149 998, 23 грн заборгованості за отримані послуги з нанесення осьової горизонтальної розмітки фарбою на автомобільній дорозі, таким чином залишок заборгованості Відповідача перед Позивачем складає 258 904, 25 грн.

Предметом позову у справі є стягнення штрафних санкцій нарахованих Позивачем у зв'язку з неналежним виконанням покладеного на Відповідача обов'язку щодо своєчасного розрахунку за отримані послуги та з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог. Позивач просить суд стягнути з Відповідача 75 725, 13 грн інфляційних втрат за період з 01.12.2017 по 30.04.2018, 26 965, 32 грн 3% річних за період з 17.11.2017 по 13.08.2018 та 226 412, 63 грн пені за період з 17.11.2017 по 17.05.2018, всього разом 329 103, 08 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 ст. 625 ЦК України встановлює виняток із загального правила ст. 614 ЦК України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника. Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Перевіривши поданий Позивачем розрахунок 3% річних, судом встановлено, що розрахунок здійснено арифметично вірно, відповідно до чинного законодавства, відтак враховуючи прострочення Відповідачем термінів сплати боргу, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 26 965, 32 грн за період з 17.11.2017 по 13.08.2018.

Суд, перевіривши поданий Позивачем розрахунок інфляційних втрат в розмірі 75 725, 13 грн за період з 01.12.2017 по 30.04.2018 встановив, що розрахунок здійснено арифметично вірно, відповідно до вимог чинного законодавства, відтак інфляційні втрати підлягають стягненню у вказаному розмірі.

За приписами ч.1 ст.230 ГК України, п.3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

За змістом положень ч. 4 ст. 231 ГК України, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконане.

Згідно з ч. 1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Суд, здійснивши перерахунок пені нарахованої Позивачем за період з 17.11.2017 по 17.05.2018 в розмірі 226 412, 63 грн дійшов до висновку, що наданий Позивачем розрахунок є арифметично вірним, відтак, пеня підлягає до стягнення у зазначеному розмірі.

Щодо вимог Позивача про стягнення з Відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що в якості доказів здійснення витрат на послуги адвоката Дяденчука В.І. у розмірі 15 000, 00 грн Позивачем долучено до матеріалів справи: договір про надання правової допомоги від 09.08.2018, Додаток №1 до договору про надання правової допомоги, акт передачі-приймання наданої правової допомоги № 1 від 16.10.2018 на суму 15 000, 00 грн, платіжне доручення № 4640 від 16.10.2018 на суму 15 000, 00 грн, Ордер серії РН-415 № 595 від 10.08.2018.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з приписами ст. 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом. Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. (ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

У відповідності до вказаних норм можливе покладення на сторони у справі, як судових витрат, тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Аналогічна правова позиція висвітлена у п. 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 р. № 7.

Таким чином, відшкодовуються витрати, які були здійснені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п.1 ст.1 та ч.1 ст.6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013р. № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Установчим З'їздом адвокатів України 17.11.2012 р., гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.

Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе: 1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення; 2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі; 3) необхідність виїзду у відрядження; 4) важливість доручення для клієнта; 5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; 6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; 7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; 8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом; 9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

Жодний з названих факторів не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню у взаємозв'язку з обставинами кожного конкретного випадку.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено в п. 95 Рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015 р., п.п. 34-36 Рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009 р., п. 88 Рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Як встановлено судом та вбачається з поданих доказів, 09.08.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Колор С.І.М." та адвокатським об'єднанням "Скорпіон" укладено договір про надання правової допомоги згідно умов якого, останнє зобов'язується надати Клієнтові правову допомогу під час стягнення з ДП "Рівненський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" заборгованості за договором на надання послуг нанесення осьової горизонтальної розмітки фарбою на автомобільній дорозі, а саме інфляційних втрат, 3% річних та пені.

Сторони договору погодили, що гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами та зазначені в Додатку 1 до цього договору.

Відповідно до Додатку №1 до договору про надання правової допомоги сторони погодили види правової роботи, детально зазначивши вартість кожного виду правової допомоги що надавалася адвокатським об'єднанням ТОВ "Колор С.І.М.".

У відповідності до платіжного доручення № 4640 від 16.10.2018 ТОВ "Колор С.І.М." було перераховано адвокатському об'єднанню "Скорпіон" кошти в сумі 15 000, 00 грн., як оплата за надання правової допомоги згідно Договору про надання правової допомоги від 09.08.2018.

Відповідно до Ордеру серії РН-415 № 595 від 10.08.2018 (а.с.53) правову допомогу Позивачу надавав адвокат Дяденчук А.І., що здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю № 1126 від 11.09.2011.

За актом передачі-приймання наданої правової допомоги № 1 від 16.10.2018 на суму 15 000, 00 грн. адвокатським об'єднанням "Скорпіон" була надана Позивачу правова допомога, яка прийнята останнім без зауважень та претензій.

Отже, станом на день прийняття рішення, Позивачем фактично сплачено адвокатському об'єднанню "Скорпіон" за надання правової допомоги у даній справі 15 000, 00 грн.

У відповідності до ч. 4 ст. 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.,

Відповідно до ч. 5 цієї ж статті під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Представником Позивача належними та допустимими доказами доведено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для віднесення витрат Позивача на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 15 000, 00 грн. до судових витрат та покладення їх на Відповідача - Дочірнє підприємство "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія автомобільні дороги України".

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, враховуючи те, що Позивач довів невиконання зі сторони Відповідача зобов'язань щодо своєчасного проведення розрахунків за надані послуги за Договором субпідряду № 19 від 04.08.2017, а останній вказаних обставин належними та достатніми доказами не спростував, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на Відповідача.

Керуючись статтями 126, 129, 231-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (33028, м.Рівне, вул. Остафова, буд.7, код ЄДРПОУ 31994540) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Колор С.І.М." (35312, Рівненська область, смт. Клевань, вул. Центральна, 38, код ЄДРПОУ 31299514) 75 725, 13 грн інфляційних втрат, 26 965, 32 грн 3% річних, 226 412, 63 грн пені, 15 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 5 061, 69 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 09 листопада 2018 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Рівненського апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя Марач В.В.