Рішення

від 06.11.2018 по справі 926/4192/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

58000, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2018 р. Справа № 926/4192/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Буковина Агротехніка" м. Чернівці

до IFT Group, LTD, м. Варна, Республіка Болгарія

про стягнення 9200,00 доларів США, що на момент звернення з позовом до суду становить 252172,06 грн.

Cуддя М.І.Ніколаєв

Секретар судового засідання Андрійчук А.Б.

представники:

від позивача - Рєшетов В.В., довіреність від 02.05.2017 року.

від відповідача - не з'явився

І. Cтислий виклад позиції позивача.

Товариство з обмеженою відповідальністю Буковина Агротехніка звернулось з позовом до IFT Group, LTD про стягнення заборгованості згідно контракту №10 від 08.06.2017 року в сумі 9200,00 доларів США, що на момент звернення з позовом до суду становить 252172,06 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що на підставі укладеного контракту №10 відповідачу поставлено олію соняшникову, рафіновану загальною вартістю 47040,00 доларів США, проте останній розрахувався за поставлену продукцію частково, на суму 37840, 00 доларів США, що призвело до виникнення боргу в сумі 9200,00 доларів США та зумовило звернення з позовом до суду.

ІІ. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 21.12.2017 року відкрито загальне провадження у справі, направлено Міністерству юстиції Республіки Болгарії прохання про вручення відповідачу судових документів, у зв'язку з чим провадження у справі зупинено.

Відповідно до ст. 365 Господарського процесуального кодексу Україниіноземні суб'єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов'язки, що і суб'єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Положення ст. 120 Господарського процесуального кодексу Українипередбачають обов'язок суду повідомити учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою.

Відповідно до ст.367 Господарського процесуального кодексу України , у разі якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

Стаття 19 Закону України "Про міжнародні договори України" визначає, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

У справах за участю нерезидентів для передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном господарськими судами застосовується Конвенція про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15.11.65р., яка була імплементована в національне законодавство Законом України від 19.10.2000р. №2052-III і набрала чинності для України з 26.11.2000р.

Відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах" №2052-III від 19 жовтня 2000 року Верховна Рада України постановила приєднатися від імені України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, укладеної 15 листопада 1965 року в м. Гаага.

У свою чергу Республіка Болгарія 23.11.1999 року приєдналась до вищевказаної конвенції яка 01.08.2000 року набрала чинності на її території.

Відповідно до ст.2 Конвенції кожна Договірна Держава призначає Центральний Орган, обов'язком якого є отримання прохань про вручення документів, що виходять від інших Договірних Держав, і здійснення процесуальних дій відповідно до положень статей 3 - 6.

Крім того, 21.05.2004 року між Україною та Республікою Болгарією підписано Договір Про правову допомогу в цивільних справах , який ратифікований 22.09.2005 року та набрав чинності 29.12.2005 року.

Статтею 3 вищевказаного Договору передбачено, що органи юстиції Договірних Сторін взаємно надають правову допомогу в цивільних справах відповідно до умов цього Договору.

У свою чергу, ст. 12 Договору передбачено, що Орган юстиції запитуваної Договірної Сторони вручає документи відповідно до свого внутрішнього законодавства та положень цього Договору. Орган юстиції запитуваної Договірної Сторони вручає також документи, які складені без дотримання вимог статті 4 цього Договору, за умови якщо адресат погоджується їх прийняти.

05.06.2018 року на адресу від Міністерства юстиції Республіки Болгарії надійшло повідомлення про неможливість вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю за вказаною адресою фірми.

У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Ніколаєва М.І. керівником апарату суду повідомлено учасників судового процесу про те, що судове засідання 19.06.2018 року не відбудеться.

Ухвалою суду від 09.07.2018 року розгляд справи призначено на 19.07.2018 року.

Ухвалою суду від 19.07.2018 року закрито підготовче провадження у справі, розгляд справи по суті призначено в судовому засіданні 06.11.2018 року та зупинено провадження у справі у зв'язку із зверненням до Міністерства юстиції Республіки Болгарії з проханням про вручення відповідачу судових та позасудових документів.

17.10.2018 року від Міністерства юстиції Республіки Болгарії надійшло повідомлення про неможливість вручення відповідачу ухвали суду про закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті за відсутністю за вказаною адресою фірми.

Присутній в судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив звернути увагу суду на те, що в позовній заяві від 15.12.2017 року позивач просив стягнути заборгованість з відповідача саме в іноземній валюті в розмірі 9200,00 доларів США, про що подав відповідний позов.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

08.06.2017 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Буковина Агротехніка" м. Чернівці (надалі позивач) та IFT Group, LTD, м. Варна, Республіка Болгарія (надалі відповідач) укладено контракт №10, згідно якого позивач зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити товар в кількості і вартості згідно специфікацій до договору (пункт 1 контракту).

Пунктом 1.2 контракту передбачено, що обов'язки продавця і покупця по даному контракту визначаються на умовах FCA м. Чернівці (Україна), згідно ІНКОТЕРМС-2010.

Як вбачається з ІНКОТЕРМС-2010 FCA (... назва місця призначення) |FAS |Франко вздовж борту судна (... назва порту відвантаження) термін "франко-перевізник" означає, що продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці.

Відповідно пункту 3.1 вищевказаного контракту передбачено, що порядок розрахунку між сторонами визначається в специфікації до даного контракту.

Розрахунки здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця (пункт 3.2 контракту).

Як вбачається з пункту 5.4 контракту продавець зобов'язується поставити з кожною партією товару наступні документи:

а) Сертифікат якості і відповідності, якщо такі вимагаються по нормам закону і правилам.

б) пакувальний лист (оригінал).

в) митну декларацію (оригінал).

г) акт прийому-передачі товару.

Пунктом 11.1 контракту передбачено, що він вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2017 року.

09.06.2017 року сторони уклали специфікацію №2 до контракту, згідно якої позивач зобов'язався поставити відповідачу олію соняшникову, рафіновану, упаковану в пластикові пляшки по 3 літри (2760г+-30г), торгової марки Ariej , 6 пляшок в коробці в кількості 2 (двох) сорокафутових контейнерів загальною вартістю 47040,00 доларів США.

Товар повинен бути поставлений покупцю до 13.06.2017 року включно (пункт 9 специфікації).

Згідно пункту 10 специфікації відповідач зобов'язаний оплатити 83 % вартості товару після пред'явлення позивачем документів, передбачених пунктом 5.4 контракту (скан-копії допускаються). Друга частина оплати у розмірі 17 % вартості товару сплачується відповідачем до 30.06.2017 року включно, але в будь-якому разі після отримання коносамента (скан-копія допускається).

Як вбачається з наявних в матеріалах справи копій електронної митної декларації № UA/0039272170 та коносаменту №553700006322 завантаження відповідачу товару- олії соняшникової, рафінованої на загальну суму 47040,00 доларів США відбулося в м. Одеса, місце доставки товару ASYDOD, ISRAIL.

В свою чергу відповідач за поставлений товар розрахувався частково перерахувавши 15.06.2017 року платіжним дорученням №F60615453953000 19840,00 доларів США та 27.06.2017 року платіжним дорученням №F60615434905000 перерахував ще 18000,00 доларів США.

18.07.2017 року позивач звернувся до відповідача з рекламаційним листом з проханням в найшвидший термін перерахувати заборгованість у сумі 9200,00 доларів США.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем заборгованість в розмірі 9200,00 доларів США позивачу не сплачена, що призвело до звернення останнього з позовом до суду.

IV. Норми права, які застосовує суд.

З метою правильного та всебічного вирішення спору суд застосовує наступні норми права.

За приписами ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов'язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно ст. 3 Закону України Про міжнародне приватне право , якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору.

Згідно зі ст. 366 Господарського процесуального кодексу України підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

При цьому, за змістом ст. 76 Закону України Про міжнародне приватне право суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема, у випадках, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.

Згідно з пунктом другим статті 4 Угоди Про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності (дата підписання Україною: 20.03.1992; дата ратифікації: 19.12.1992; дата набуття чинності для України: 19.12.1992) компетентні суди держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав розглядають справи і в інших випадках, якщо про це є письмова угода Сторін про передачу спору до суду. При наявності такої угоди суд іншої держави - учасниці Співдружності припиняє виробництво у справі за заявою відповідача, якщо така заява зроблена до прийняття рішення у справі.

Відповідно до пункту 10.1 Контракту всі спори, розбіжності чи вимоги, що виникають з цього контракту чи в зв'язку з ним, в тому числі що стосуються його виконання, порушення, припинення чи недійсність, підлягають вирішенню взаємовідношення сторін по даному контракту регулюються законодавством України. Всі спори і розбіжності, які не змогли бути врегульовані переговорів сторін вирішуються в судовому порядку Господарським судом України, конкретний господарський суд визначається згідно з підсудністю.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що спір за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Буковина Агротехніка" м. Чернівці до IFT Group, LTD, м. Варна, Республіка Болгарія про стягнення 9200,00 доларів США підсудний Господарському суду Чернівецької області.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно із частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Частиною 2 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

V. Оцінка та висновки суду

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ст.2 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України , належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч.1ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України , основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 1 ст. 236 ГПК України , судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на підставі контракту №10 від 08.06.2017 року та специфікації №2 від 09.06.2017 року поставив відповідачу олію соняшникову, рафіновану на загальну суму 47040,00 доларів США, проте останній в порушення умов контракту та специфікації за неї розрахувався частково, що призвело до виникнення заборгованості в сумі 9200,00 доларів США.

Всупереч вимог статті 13 та статті 74 Господарського процесуального кодексу України відповідач доказів на спростування викладених обставин не надав.

Враховуючи вищезазначене позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Буковина Агротехніка" м. Чернівці в частині стягнення заборгованості в сумі 9200,00 доларів США є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню в іноземній валюті зважаючи на те, що сторонами у специфікації погоджено розрахунок за оплату товару у доларах США, а відповідачем у справі є іноземний суб'єкт господарювання.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240, Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з IFT Group, LTD (9000, 23, Preslav str., Varna, Bulgaria Uniform identification code of the legal entity 204165738) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Буковина Агротехніка" (58018, м. Чернівці, вул. Комарова, 1, код ЄДРПОУ 39272170) 9200,00 доларів США та 3782,58 грн. судового збору.

Повне рішення складено та підписано 09.11.2018 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (частина перша статті 241 Господарського процесуального кодексу України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина перша статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя М.І. Ніколаєв