Постанова

від 07.11.2018 по справі 804/3008/18

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а їн и

07 листопада 2018 року м. Дніпросправа № 804/3008/18

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),

суддів: Суховарова А.В., Шлай А.В.,

за участю секретаря судового засідання Горшкова В.В.

за участю:

представника позивача: Прибільського В.Г.,

представника відповідача: Чабан О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Пром-Ресурс КР

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суд від 24 травня 2018 року, (суддя суду першої інстанції Кононенко О.В.), прийняте у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро, у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Пром-Ресурс КР до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,-

в с т а н о в и в :

24 квітня 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю Пром-Ресурс КР звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 27.02.2018 року №0004881421, від 14.03.2018 року №0006581421, від 14.03.2018 року №0006601421.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначає, що між ТОВ Пром-Ресурс КР та контрагентами ТОВ ЛІЛІ-РОУЗ , ТОВ СОРТЕКС ГРУП було укладено договори поставки. Поставка товару від ТОВ ЛІЛІ-РОУЗ та ТОВ СОРТЕКС ГРУП підтверджується документами первинного бухгалтерського обліку, а саме: видатковими накладними, актами прийому - передачі товару, рахунком фактурою. Придбані у вказаних контрагентів товарно-матеріальні цінності оплачені позивачем в повному обсязі та використані у власній господарській діяльності, шляхом проведення монтажних робіт колісних пар та коліс суцільнокатаних, придбаних у ТОВ Інтерпайп Україна . Таким чином, позивач зазначає, що взаємовідносини із контрагентами ТОВ ЛІЛІ-РОУЗ , ТОВ СОРТЕКС ГРУП мають реальний характер здійснення господарських операцій та мають економічну мету, тому податкові повідомлення - рішення про донарахування позивачу сум податкового зобов'язання є протиправними. Позивач також зазначив, що податковим органом було безпідставно накладено на ТОВ Пром-Ресурс КР штраф у розмірі 510 грн. за ненадання до перевірки документів, оскільки позивачем були надані до перевірки всі документи первинного бухгалтерського обліку. Також позивач зазначив про не вручення йому посадовими особами відповідача акта про ненадання до перевірки запитуємих документів.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 травня 2018 року в задоволенні адміністративного позову - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою у даній справі, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм матеріального та процесуального права просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована доводами адміністративного позову. Також. Позивач зазначає, що враховуючи обґрунтованість та доведеність первинними документами реальність господарських операцій проведених між ТОВ Про-Ресурс КР із ТОВ ЛІЛІ-РОУЗ та ТОВ Сортекс Груп доданих безпосередньо до позову, останній вважав непотрібним у наданні суду першої інстанції та контролюючому органу під час проведення перевірки апелянт документів на підтвердження транспортування товару, оскільки сам факт придбання товару підтверджено. Просить суд врахувати в якості доказів поставки товару копії додатково наданих доказів таких як : заявки на поставку товару, товарно-транспортні накладні, акти приймання - передачі товару на зберігання, рахунки-фактур. Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції розглянув справу в одне судове засідання у зв'язку з чим, позивач не міг знати, що є необхідність у поданні інших наявних у нього документів. Окрім того, обґрунтовуючи причини неподання як контролюючому органу так і суду першої інстанції письмових доказів на підтвердження транспортування товару зазначив що вони не є документами первинного бухгалтерського обліку чи фінансової звітності, тому не підлягають обов'язковому врахуванню під час вирішення питання щодо правомірності формування підприємством податкової звітності та повноти сплати податків.

10 серпня 2018 року від відповідача на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що господарські відносини між позивачем та його контрагентами ТОВ ЛІЛІ-РОУЗ та ТОВ Сортекс Груп не є такими, що підтверджуються документами первинного бухгалтерського обліку. Оскільки з наданих до перевірки та до суду документів неможливо встановити факти транспортування товару, процедуру навантаження та розвантаження товару, місце навантаження та розвантаження товару, походження та якість комплектуючих матеріалів частин до залізничних вагонів. Товарно-транспортна накладна від 02.03.2017 року не надавалася ні до перевірки, ні до суду першої інстанції, відповідно до Єдиного державного реєстру податкових накладних ТОВ Сортекс Груп не замовляло у ПП Східний експрес у березні послуг, жодної відмітки ПП Східний Експрес у ТТН відсутні. Надані до суду апеляційної інстанції копії актів приймання - зберігання та копії рахунків фактур за зберігання складені з порушення вимог ЗУ Про бухгалтерський облік та податкову звітність в Україні , оскільки вказаний розрахунковий рахунок ТОВ Рутеніум відкрито 24.03.2017 року, отже надані акти не були та не могли бути складені ні під час здійснення господарської операції, ні одразу після неї. Заявки на поставку товарів надані до апеляційного суду також складені ні під час господарської операцій, ні одразу після неї, оскільки р/р №26006053518138 в КР Філія ПАТ Приват Банк було відкрито 03.03.2017 року. Також. Відповідач зазначає, що за наслідками податкової звітності та інформації баз даних ДФС, щодо контрагентів позивача встановлено відсутність технічного персоналу, власних та орендованих основних засобів. Як зазначає відповідач, проведений їм аналіз господарської діяльності позивача в контексті аналізованих господарських операцій та використання ТМЦ в подальшій діяльності, вказують на збитковість господарської діяльності та відсутність економічної мети при її здійсненні. З урахуванням зазначеного, відповідач вважає, що надані до апеляційної скарги копії документів не можуть прийматися судом в якості належних та допустимих доказів.

Окрім того, від відповідача також надійшли письмові пояснення, відповідно до яких ГУ ДФС у Дніпропетровській області повідомляє, що станом на 02 жовтня 2018 року інформація щодо винесення судових рішень за результатами досудових розслідувань щодо контрагентів позивача не надходила, інформація в Єдиному реєстрі досудових розслідувань щодо прийняття судових рішень також відсутня. Також, відповідач зазначив, що враховуючи умови укладених договорів та специфіку придбаних товарів, позивач повинен мати відповідні належно складені товарно-транспортні накладні, які хоча і не є основними та визначальними при формуванні податкового кредиту з ПДВ, проте в сукупності з іншими документами мають беззаперечно свідчити про факт вчинення господарської операції.

Ознайомившись з матеріалами справи судом з'ясовано, що позивачем разом з апеляційною скаргою були подані нові докази, а саме: копії товарно-транспортних накладних, акти приймання - передачі товару на зберігання, заявок на поставку товару, рахунків-факту на оплату послуг зі зберігання товару. В обґрунтування неподання вказаних доказів до суду першої інстанції позивачем зазначено, факт здійснення господарських операцій підтверджувався наданими первинними документи, та на його думку потреби у поданні цих доказів до суду першої інстанції не було. Розгляд судом першої інстанції справи в одне судове засідання позбавило позивача можливості подати додаткові докази, крім тих, що подавались разом з позовною заявою.

Суд апеляційної інстанції заслухавши пояснення представника позивача щодо причин неподання зазначених доказів до суду першої інстанції, в строки, встановлені КАС України, дійшов висновку про неврахування додатково поданих позивачем до суду апеляційної доказів з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 79 КАС України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.

Відповідно до ч. 4 ст. 161 КАС України, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Згідно із приписами ч. 4, 5 ст. 79 КАС України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Відповідно до ч. 8 ст. 79 КАС України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Колегія суддів зазначає, що звертаючись до суду з позовною заявою про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, прийнятих з підстав не підтвердження в ході перевірки реального характеру здійснення господарських операцій позивачем з його контрагентами ТОВ Лілі-Роуз та ТОВ Сортекс Груп , позивач повинен був додати до позовної заяви всі наявні в нього докази на підтвердження доводів про дійсне здійснення господарських операцій з поставки товару.

Однак, зі змісту пояснень позивача останній не наводить суду обставин, що зробили неможливим подання до суду першої інстанції, в строк встановлений КАС України, відповідних доказів. Вказує лише на те, що вважав подані разом з позовом докази достатніми для підтвердження своєї правової позиції.

Між тим, суд зазначає, що надання позивачем самостійної оцінки доказам на предмет їх достатності для підтвердження обставин у справі не може свідчити про поважність причин неподання доказів у строки встановлені Законом. Розгляд справи судом першої інстанції в одне судове засідання також не може свідчити про перешкоду позивачу в подання доказів до суду першої інстанції, оскільки після початку розгляду справи по суті, учасники справи позбавлені можливості подавати нові докази без обґрунтування поважності причин пропуску строку на їх неподання.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що серед поданих позивачем нових доказів є такі документи, що не надавались до перевірки на вимогу податкового органу, відтак вказані документи не можуть бути враховані під час розгляду справи і в силу приписів п. 44.6 ПК України, як такі, що були відсутні у платника станом на час перевірки.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не приймає додатково надані позивачем докази при розгляді даної справи, та здійснює розгляд справи на підставі доказів, що подавались до суду першої інстанції, в строки визначені чинним КАС України.

В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позову.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального права, надану правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на підставі наказу ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 16.01.2018 року № 189-п працівниками Головного управління ДФС у Дніпропетровській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром-Ресурс КР" з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Лілі Роуз" за період з 01.01.2016 по 31.12.2016, з ТОВ "Сортекс Груп" за період з 01.03.2017 року по 31.03.2017 року та подальшої реалізації товарів, придбаних у ТОВ "Лілі Роуз" за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року, з ТОВ "Сортекс Груп" за період з 01.03.2017 року по 31.03.2017 року.

За результатами перевірки 16.02.2017 року був складений акт № 9074/04-36-14-21/40493276, у висновку якого зазначено, що встановлені порушення:

- пункту 44.1 статті 44, пункту 188.1 статті 188, підпункту "а" пункту 198.1 статті 198, абзаців 1 та 2 пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 124307 грн., в тому числі за грудень 2016 року на суму 49123 грн., та березень 2016 року на суму 75184 грн.;

- завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду у загальній сумі 23526 грн., в тому числі за грудень 2016 року на суму 13277 грн. та березень 2016 року на суму 10249 грн.

14.03.2018 року на підставі акта перевірки були прийняті податкові повідомлення-рішення:

№ 0006581421, яким зменшено ТОВ Пром-Ресурс КР розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму всього 23 526 грн.;

№ 0006601421, яким збільшено ТОВ Пром-Ресурс КР суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) всього на суму 155383.75 грн..

Також, в ході проведення перевірки позивачу 08.02.2018 року було направлено вручено запит № 1 щодо надання пояснень і наявних документів, а саме:

- заявки на поставку ТМЦ із зазначенням адреси поставки, акти приймання - передачі товару, документи, підтверджуючі походження та якість товару (паспорти якості, сертифікати та ін..), належним чином оформлені товарно-транспортні накладні на перевезення ТМЦ;

- документів, підтверджуючі використання зазначених ТМЦ в господарській діяльності підприємства ТОВ "Пром-Ресурс КР" (дефектні відомості, акти виконаних робіт із зазначенням складових вартості послуг по монтажу колісних пар від надавача послуг - ТОВ "Харківський вагонобудівний завод", акти приймання - передачі колісних пар, документи, які підтверджують якість колісних пар, договори на реалізацію колісних пар, товарно-транспортні накладні на перевезення колісних пар до покупців, акти приймання-передачі колісних пар покупцям, інформацію щодо стану розрахунків з покупцями.

На запит позивачем надано заявки на поставку ТМЦ, акти приймання - передачі товару, документи, підтверджуючі походження та якість товару (паспорти якості, сертифікати та ін..), однак не надані ТТН, про що складено акт про ненадання документів від 16.02.2017 року №61/04-36-14-21/40493276.

У зв'язку із ненаданням документів на підставі статті 121 Податкового кодексу України прийняте податкове повідомлення-рішення від 27.02.2018 року № 0004881421 про накладення штрафних (фінансвоих) санкцій на суму 510 грн..

Правомірність та обґрунтованість податкових повідомлень - рішень № 0006581421, № 0006601421 та № 0004881421 є предметом спору, переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що наданими позивачем доказами не підтверджено реальності поставки товарів придбаних у ТОВ Лілі-Роуз та ТОВ Сортекс Груп , враховуючи те, що позивачем не надані документів, що підтверджують транспортування товарів та зберігання придбаного товару. Також, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем було правомірно застосовано до позивача штрафні санкції у розмірі 510 грн., оскільки позивачем безпідставно не надано на запит податкового органу запитувані первинні документи у відповідному обсязі.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно із п. 198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності ж з п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, наведеними нормами матеріального права, визначено підстави для формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з ч.1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У відповідності до ч.2 ст.9 означеного Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення).

В свою чергу, документи бухгалтерського обліку мають силу первинних лише у разі, якщо фіксують господарську операцію, яку було реально здійснено, у тому числі в обсязі та суб'єктному складі осіб, обумовлених укладеним договором.

Встановлені обставини справи свідчать, що між ТОВ "Пром-Ресурс КР" (Покупець) та ТОВ "Лілі Роуз" (Постачальник) був укладений договір поставки комплектуючих та запасних частин до залізничних вагонів від 28.12.2016 року № 24.

Відповідно до п. 3.2. Договору, постачання товару здійснюється згідно із заявкою Покупця, наданої Постачальнику засобами електронного чи факсового зв'язку або іншим способом, погодженим Сторонами, протягом десяти календарних діб з дати отримання Постачальником заявки Покупця.

Відповідно до п. 3.6 Договору, разом із товаром Постачальник зобов'язаний надати Покупцю оригінали наступних документів: рахунок - фактуру, видаткову накладну, документи, що підтверджують походження Товару, товарно-транспортну накладну на Товар; акт приймання - передачі.

На підтвердження поставки товарів за цим договором позивачем надано специфікацію, рахунок-фактуру, видаткову накладну та акт приймання-передачі.

На підтвердження зберігання товарів придбаних у ТОВ "Лілі Роуз" позивачем надано договір відповідального зберігання від 01.07.2016 року № 0032ВЗ та додаткову угоду № 1 від 29.12.2016 року. Відповідно до зазначених документів товар зберігався у ТОВ "Рутеніум" (смт. Радушие).

Між тим, позивачем ні до перевірки, ні до суду першої інстанції не було надано товарно-транспортні накладні щодо транспортування товару до місця зберігання, які є обов'язковими документами для надання Постачальником Покупцю разом із товаром відповідно до умов укладеного Договору.

Також, позивачем не надано документів, що підтверджували б факти оплати Зберігачу за зберігання товару, приймання - передачі майна на зберігання.

Податковим органом надано докази того, що з моменту укладення договору на відповідальне зберігання від 01.07.2016 року №003283 по 31.03.2017 року серед номенклатури отриманих підприємством ТОВ "Пром-Ресурс КР" послуги за відповідальне зберігання відсутні.

Також, між ТОВ Пром-Ресур КР (Покупець) та ТОВ "Сортекс Груп" (Постачальник) було укладено договір поставки комплектуючих та запасних частин до залізничних вагонів від 02.03.2017 року № 02032017.

Відповідно до п. 5.1 Договору поставка товару здійснюється за попередньою заявкою Покупця, яка повинна містити такі відомості: найменування (асортимент) та кількість товару; дату (строк) поставки (відвантаження) товару; умови поставки згідно Інкотермс ( в редакції 2010 року) та адресу відвантаження Товару.

У відповідності до п. 5.4 Постачальник здійснює поставку товару у відповідності до підписаної сторонами Специфікації до цього договору.

Згідно п. 5.5. Договору, Покупцю повинні бути надані такі документи: видаткова накладна, специфікація, оригінал рахунку - фактури; акт прийому передачі.

На підтвердження поставки товарів за цим договором позивачем надано специфікацію, рахунок-фактуру, видаткову накладну та акт приймання-передачі.

Відповідно до специфікації №1 складеної до договору поставки від 02.03.2017 року № 02032017, товар за цією специфікацією поставляється на умовах СРТ (згідно ІНКОТЕРМС 2010) м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область.

Відповідно до ІНКОТЕРМС 2010, CPT (Carriage Paid To (... named place of destination) Фрахт/перевезення оплачені до (... назва місця призначення) Термін "фрахт/перевезення оплачено до" означає, що продавець доставить товар названому їм перевізнику . Крім цього, продавець зобов'язаний оплатити витрати, пов'язані з перевезенням товару до названого пункту призначення. Це означає, що покупець бере на себе всі ризики втрати чи пошкодження товару, як і інші витрати після передачі товару перевізнику.

Отже, згідно наданої позивачем Специфікації Продавець товару здійснив поставку товару перевізнику Покупця, при цьому доставка товару відбулась з м. Києва (місце знаходження Продавця) до м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області (адреса доставки за специфікацією).

Між тим, в наданій позивачем Специфікації не відображено повної адреси розташування перевізника, якому Продавець повинен був доставити товар, не вказано й найменування такого перевізника.

Також, позивачем не надано ні до перевірки, ні до суду першої інстанції товарно-транспортної накладної щодо транспортування товару як перевізнику, так і перевізником до місця зберігання товару.

В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що перевезення товару згідно договору поставки № 02032017 відбувалось перевізником ФОП ОСОБА_5, місцем навантаження товару є м. Київ, а місцем розвантаження м. Кривий Ріг, смт. Радушие, вул. Нікопольське шосе 5А.

Однак, суд апеляційної інстанції зазначає, що вказані твердження позивача не відповідають первинним документам, поданим ним до перевірки, оскільки в Специфікації №1, складеної до договору поставки визначено, що умовами поставки товару є передача товару вказаному Продавцем перевізнику в м. Кривому Розі, Дніпропетровської області, а не в місті Києві.

Основним доводом апеляційної скарги позивача є те, що товарно-транспортна накладна не є документом первинного бухгалтерського обліку, відтак суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку, що за умови ненадання ТТН, позивачем не підтверджено задекларованих витрат, що враховуються для визначення об'єкту оподаткування.

Суд апеляційної інстанції вважає такі аргументи позивача необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 , зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 (далі - Правила № 363), товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу.

Основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля (пункт 11.1 Правил № 363).

Як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності як у покупця так і у продавця, посередньо до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару. При цьому, такі товарно-транспортні накладні повинні містити всю інформацію, яка б давала можливість здійснити облік транспорту, який здійснював перевезення, водія, який керував транспортом, товару, який перевозився, його якісних та кількісних характеристик (маса, кількість, найменування тощо).

Сам факт наявності у позивача податкових чи-то видаткових накладних, виписаних від імені постачальника, або інших документів, складених з посиланням на поставку товарів (послуг) не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах.

За наслідками дослідження специфіки та умови догорів поставки, з урахуванням обсягу та характеристики товару, виявлених розбіжностей в поданих позивачем документах, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що надані до перевірки документи не підтверджують факт дійсності поставки товару від контрагентів позивача ТОВ Лілі- Роуз , ТОВ Сортекс-Груп , оскільки ними не розкрито та в повному обсязі не підтверджено фактичний рух товарів, а також їх зберігання.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що документи надані позивачем на підтвердження використання придбаного у ТОВ Лілі-Роуз та ТОВ Сортекс-Груп товару у власній господарській діяльності не можуть підтвердити реальний характер здійснення поставки товару, оскільки договір про придбання колісних пар та коліс суцільнокатаних , докази їх транспортування, договір підряду, специфікації до нього та перелік ТМЦ, що мають бути надані для проведення монтажу не можуть підтвердити походження комплектуючих деталей та запчастин та їх дійсне використання для проведення монтажу.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції, що надані позивачем докази не можуть підтвердити реальність поставки товарів придбаних у ТОВ "Лілі Роуз" та ТОВ "Сортекс Груп", враховуючи те, що позивачем не надані документи, що підтверджують транспортування та зберігання придбаного товару.

Отже і висновок суду першої інстанції про неправомірність включення позивачем до складу витрат та податкового кредиту сум ПДВ, сплаченого по спірним операціям є правильним.

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню - рішенню від 27.02.2018 року № 0004881421, суд виходить із наступного.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

У відповідно до п. 44.3 ст. 44 ПК України, платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначенихпунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Відповідно до пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України, платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Пунктом 85.6 статті 85 Податкового кодексу України передбачено, що у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

Як видно з матеріалів справи, на запит від 08.02.2018 року № 1 позивачем не були надані ТТН та акти приймання-передачі товару, що підтверджується актом про ненадання документів від 16.02.2017 року №61/04-36-14-21/40493276.

Згідно пункту 121.1 статті 121 Податкового кодексу України, незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що на позивача правомірно накладено штраф за незабезпечення зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, оскільки директором підприємства не надано на запит податкового органу відповідних первинних документів, що відповідно до приписів ПК України свідчить про відсутність таких документів у платника податку станом на час проведення перевірки.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим із дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому підстави для зміни або скасування рішення - відсутні.

Керуючись ст. 308,ст. 310, ст. 315, ст. 316, 321 КАС України суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Пром-Ресурс КР - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суд від 24 травня 2018 року в адміністративній справі №804/3008/18 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 08 листопада 2018 року.

Головуючий - суддя О.О. Круговий

суддя А.В. Суховаров

суддя А.В. Шлай