Рішення

від 24.10.2018 по справі 910/10182/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.10.2018Справа № 910/10182/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Блажівської О.Є. при секретарі судового засідання Хмельовському В.О., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи №910/10182/18

за позовом Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту"

(02092, м.Київ, вул.Алма-Атинська, 37, код ЄДРПОУ 04737111)

до Приватного вищого навчального закладу "Міжнародний інститут менеджменту"

(04116, м.Київ, вул.Шулявська, 10/12, код ЄДРПОУ 05394423)

про стягнення 251 163,14 грн, -

представники учасників сторін:

від позивача: Носенко А.М., довіреність № 36 від 19.01.18;

від відповідача: Смаль Т.П., довіреність № 35 від 03.09.18 , Тихомирова І.О. (президент) паспорт серія № НОМЕР_1.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Приватне акціонерне товариство "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту", 1 серпня 2018 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача - Приватного вищого навчального закладу "Міжнародний інститут менеджменту", про стягнення 251 163,14 грн.

В обґрунтування позивних вимог Приватне акціонерне товариство "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (замовник) посилається на неналежне виконання Приватним вищим навчальним закладом "Міжнародний інститут менеджменту" (виконавець) умов Договору про навчання №РМВ14-01/22(SE1) від 27.01.2017 (далі - Договір) щодо здійснення навчання (підвищення кваліфікації) - освітньої послуги, а саме підвищення кваліфікації працівників замовника у терміни з 30.01.2014 - 22.12.2014, у зв'язку з чим Приватне акціонерне товариство "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" просить стягнути з Приватного вищого навчального закладу "Міжнародний інститут менеджменту" заборгованість в розмірі 251 163,14 грн, з яких 124 450,00 грн - основний борг, 113 293,00 грн - інфляційні втрати та 13 420,14 грн - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2018 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків у десять днів з дня вручення цієї ухвали.

10.08.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" надійшли докази усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2018 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.09.2018.

29.08.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Приватного вищого навчального закладу "Міжнародний інститут менеджменту" надійшло клопотання про застосування позовної давності.

29.08.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Приватного вищого навчального закладу "Міжнародний інститут менеджменту" надійшов відзив на позовну заяву.

У підготовчому засіданні 05.09.2018 оголошено перерву до 26.09.2018.

У підготовче засідання 26.09.2018 з'явилися представники сторін, якими надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Відповідно до ч.2 ст.177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Згідно з п.3 ч.2 ст.185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.10.2018.

У судове засідання 24.10.2018 представник позивача з'явився, надав свої пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник та президент відповідача у судове засідання 24.10.2018 з'явився, проти задоволення позову заперечував.

У судовому засіданні 24.10.2018 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.01.2014 між Приватним вищим навчальним закладом Міжнародний інститут менеджменту (МІМ-Київ) (далі - виконавець, відповідач) та Приватним акціонерним товариством Київ-Дніпровське МППЗТ (далі - позивач, замовник) було укладено Договір про навчання №PMD14-01/22 (SE1) (далі - Договір), відповідно до умов якого виконавець бере на себе зобов'язання за рахунок коштів замовника здійснити навчання (підвищення кваліфікації) далі - освітня послуга, а саме: підвищення кваліфікації працівників галузі знань 0306 Менеджмент і адміністрування (за програмою, яка зазначається в додатку № 1 до цього Договору) представника замовника, надалі - слухача, у м. Києві у терміни з 30.01.14 до 22.12.14 за умов зарахування слухача на навчання до інститут. Термін зарахування встановлюється не пізніше 2 лютого 2014 року.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2, 2.3 Договору виконавець зобов'язався надати замовнику/слухачу освітню послугу на рівні державних стандартів освіти; забезпечити дотримання прав учасників навчального процесу відповідно до законодавства; видати слухачу документ про освіту державного зразка.

За умовами Договору, а саме, пунктів 4.2, 4.3 Договору, вартість освітньої послуги становить 124 450,00 грн, без податку на додану вартість згідно з Податковим кодексом України від 02.12.10 №2755-VI (частина г пп. 197 1.2 п. 197.1 ст. 197). Замовник вносить 100% вартості освітньої послуги до 30.01.14.

Слухачем, за умовами Договору, визначений ОСОБА_4.

Позивач зазначає суду про те, що у нього відсутні докази виконання Договору відповідачем, а саме, підписаний акт здачі-прийняття послуг, а тому, позивач вважає, що за відповідачем обліковується заборгованість у сумі вартості договору - 124 450,00 грн.

Відповідач у своєму письмовому відзиві заперечує проти задоволення позову, позовні вимоги не визнає, вважає їх безпідставними та необґрунтованими через належне виконання ним Договору.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Проаналізувавши умови Договору, судом встановлено, що даний правочин, за своєю юридичною природою, є договором надання послуг.

У відповідності до ст. 1 Закону України Про захист прав споживачів послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Частиною 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 906 Цивільного кодексу України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що позивачем був повністю оплачений рахунок №1032 від 27.01.2014, виставлений відповідачем на підставі Договору, за освітнє підвищення кваліфікації на суму 124 450,00 грн, що підтверджується копією банківської виписки по особовому рахунку позивача, яка є первинним документом, а відповідно і належними та допустимим доказом, оскільки відображає реальне проведення господарської операції.

В свою чергу, відповідачем долучено до відзиву наказ президента Міжнародного інституту менеджменту №8/у від 30.01.2014, яким підтверджується зарахування слухача - ОСОБА_4 до Міжнародного інституту менеджменту на навчання на період з 30.01.2014 до 22.12.2014 за програмою підвищення кваліфікації працівників галузі знань 0306 Менеджмент та адміністрування .

Крім того, в матеріалах справи наявний наказ президента Міжнародного інституту менеджменту №53/1/у від 22.12.2014, яким, у зв'язку із закінченням навчання в Міжнародному інституті менеджменту, ОСОБА_4 видано свідоцтво про підвищення кваліфікації фахівців державного зразка в галузі знань 0306 Менеджмент і адміністрування (програма Розвиток вищого управлінського персоналу ) та відраховано останнього з інституту.

22.12.2014 відповідачем та ОСОБА_4 було підписано Акт наданих послуг за Договором, який підтверджує реальний факт надання відповідачем та прийняття слухачем послуг з навчання (підвищення кваліфікації працівників в галузі знань 0306 Менеджмент і адміністрування за програмою, що значиться в додатку №1 до договору) працівника замовника вартістю 124 450,00 грн.

Крім того, відповідачем, на підтвердження факту належного виконання умов Договору, були надані суду копії наступних документів:

- свідоцтва про підвищення кваліфікації 12СПВ 094062, виданого відповідачем ОСОБА_4 із зазначенням періодів навчання та перелік опрацьованих тем;

- витягу з журналу реєстрації виданих свідоцтв про підвищення кваліфікації із особистим підписом ОСОБА_4, який свідчить про отримання ним такого свідоцтва;

- залікових та екзаменаційних відомостей із зазначенням кількості балів, отриманих слухачами Інституту, зокрема, ОСОБА_4

Частина 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст. ст. 76-79 ГПК України)

Приписами ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд звертає увагу на те, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 21 січня 2018 року у справі №5-249кс15.

Відповідачем було належним чином спростовано доводи позивача, шляхом надання доказів, які беззаперечно доводять факт реального надання відповідачем послуг з підвищення кваліфікації працівника позивача, ОСОБА_4, передбачених умовами Договору, а відтак і заборгованість у відповідача перед позивачем відсутня в повному обсязі.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за Договором в сумі 124 450,00 грн є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Крім основної заборгованості позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь інфляційних втрат в сумі 113 293,00 грн та 3% річних в розмірі 13 420,14 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17 грудня 2013 року N 14 (далі - Постанова) грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Згідно з п. 1.2 Постанови правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 ЦК України.

Згідно з п. 1.3 Постанови з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до п. 1.10 Постанови за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Як вбачається з пунктів 3.1, 3.2 Постанови, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з п. 4.1 Постанови сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, враховуючи відсутність факту порушення відповідачем грошового зобов'язання та положення Цивільного кодексу України, вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є безпідставними.

Крім того, відповідачем було подано на розгляд суду клопотання про застосування строків позовної давності.

Розглянувши вказане клопотання, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Згідно з ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п. 1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29 травня 2013 року N 10 (далі - Постанова № 10) позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).

Відповідно до п. 2.2 Постанови № 10 за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Згідно з п. 2.3 Постанови № 10 якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Проте, враховуючи той факт, що суд дійшов до висновку про відсутність порушень прав та охоронюваних законом інтересів позивача діями відповідача, позовна давність у даних правовідносинах не підлягає застосуванню.

Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку що позивачем не доведено обставини, покладені в основу позову, а тому позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи висновки суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Судовий збір покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено 09.11.2018

(у зв'язку із перебуванням судді Блажівської О.Є. на лікарняному з 29.10.2018 по 08.11.2018)

Суддя О.Є. Блажівська