Постанова

від 06.11.2018 по справі 910/11463/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2018 р. Справа№ 910/11463/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чорногуза М.Г.

суддів: Суліма В.В

Агрикової О.В.

секретар судового засідання: Михайленко С.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Гамей В.В., адвокат, представник згідно ордеру серії ВН №064927 від 06.11.18

від відповідача: не з'явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Будрем-Сервіс Лімітед"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05 вересня 2018 року

у справі № 910/11463/18 (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будрем-Сервіс Лімітед"

до Державного виконавця (як державний реєстратор) Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві

про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, -

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будрем-Сервіс Лімітед" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання незаконним рішення державного реєстратора Шеремета Олександра Вікторовича (Шевченківський районний ВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05 вересня 2018 року у справі №910/11463/18 відмовлено ТОВ "Будрем-Сервіс Лімітед" у відкритті провадження у справі. Позовну заяву з доданими до неї документами повернути заявнику (а.с.6-7).

21 вересня 2018 року ТОВ "Будрем-Сервіс Лімітед" звернулось з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05 вересня 2018 року у справі № 910/11463/18, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 жовтня 2018 року, апеляційна скарга ТОВ "Будрем-Сервіс Лімітед" у справі №910/11463/18 передана на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Чорногуз М.Г., судді - Агрикова О.В., Сулім В.В.

16 жовтня 2018 року ухвалою Північного апеляційного господарського суду у справі №910/11463/18 (головуючий суддя - Чорногуз М.Г., судді - Агрикова О.В., Сулім В.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Будрем-Сервіс Лімітед" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05 вересня 2018 року у справі №910/11463/18, розгляд якої призначено на 06 листопада 2018 року.

У судовому засіданні 06 листопада 2018 року представник ТОВ "Будрем-Сервіс Лімітед" надав для огляду колегії суддів оригінали договору купівлі-продажу, яким він обґрунтовує наявність у себе права власності та реєстраційного свідоцтва БТІ, а також надав пояснення, в яких підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати, справу направити для розгляду до суду першої інстанції.

Представник Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві у судове засідання 06 листопада 2018 року не з'явились, про причини неявки колегію суддів не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним, у розумінні ст.ст. 120, 242 ГПК України та ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень", чином, що підтверджується інформацією з офіційного веб-сайта ПАТ "Укрпошта" щодо відстеження поштового відправлення за ідентифікаторами 0411622994542 зі статусом "19.10.2018" "відправлення вручено: особисто", копією "Реєстру на відправлення кореспонденції з повідомленням" та повідомленням про вручення поштового відправлення за ідентифікатором 0411622994542.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Ухвалою про відкриття апеляційного провадження та призначення апеляційної скарги до розгляду явка сторін обов'язковою не визнавалась і учасників процесу попереджено, що у разі неявки у судове засідання їх представників, справа буде розглянута за наявними матеріалами і така неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за наявними матеріалами та за відсутності представника відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 270 ГПК у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ч. 1 ст. 271 ГПК України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального і матеріального права встановила наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Будрем-Сервіс Лімітед звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом у якому просило визнати незаконним рішення державного реєстратора Шеремета Олександра Вікторовича (Шевченківський районний ВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 33169330 від 26.12.2016 року, в частині обтяження майна , що належить на праві власності ТОВ "Будрем-Сервіс Лімітед", а саме нежитлових будівель, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 61 та скасувати рішення державного реєстратора Шеремета Олександра Вікторовича (Шевченківський районний ВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 33169330 від 26.12.2016 року, в частині обтяження майна, що належить на праві власності ТОВ "Будрем-Сервіс Лімітед", а саме нежитлових будівель, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 61.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачу стало відомо, що державним виконавцем, як державним реєстратором, внесено запис про обтяження належного позивачу (на підставі договору купівлі-продажу від 02.06.2006, зареєстрованого у реєстрі за №7233) нерухомого майна до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Незаконність таких дій позивач обґрунтовує тим, що підставою виникнення обтяження зазначено постанову про арешт майна боржника від 26.12.2016 ВП №52278293 (яка за його доводами не містить посилань на належне позивачу майно), особою майно якої обтяжується зазначено ТОВ "Моноліт Груп" (ЄДРПОУ 34957024), винесеної в процесі виконання наказу від 12.05.2015 р. №903/172/15-1. Позивач зазначає, що не оскаржує постанову про накладення арешту, оскільки її винесено не щодо нього. За доводами позивача державний реєстратор не мав права приймати рішення про обтяження майна, яке не належить особі, вказаній у постанові про арешт майна боржника. Визначаючи підсудність вказаного спору саме господарським судам, позивач з посиланням на п. 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України та позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.05.2018 у справі №826/1001/15 зазначає, що даний позов спрямований на захист прав, пов'язаних з реалізацією майнових прав позивача, які були порушені незаконним рішенням державного реєстратора. Також позивач вказує, що ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.08.2018 закрито провадження у справі №826/6183/18 з посиланням на непідсудність цього спору адміністративним судам.

Відмовляючи позивачу у відкритті провадження у справі та повертаючи позовну заяву з доданими до неї документами заявнику на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України суд першої інстанції, посилався на те, що , заява не підлягає розгляду в господарських судах України.

Позивач у апеляційній скарзі, не погоджуючись оскаржуваною ухвалою, разом з доводами аналогічними до викладених у позовній заяві зазначає , що судом першої інстанції порушено ст. 20 ГПК України. За доводами позивача, він вбачає порушення своїх прав у наслідках, які спричинені рішенням державного реєстратора, що полягають а обмеженні права розпорядження майном.

З'ясувавши обставини справи та здійснивши перевірку їх доказами з урахуванням доводів сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Нормами частини 2 статті 16 ЦК України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом .

У відповідності до ч.ч. 2 та 3 ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

За змістом положень вказаних норм суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси, які порушені або оспорюються.

Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 визначено, що ч. 2 ст. 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, установлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом спосіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб'єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду за захистом своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів правовідносин, у тому числі в судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст.ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.10.2017 р. у справі № 3-568гс17.

У постанові Верховного Суду від 31.07.2018 р. у справі №807/4142/14 викладено позицію відповідно до якої: "поняття "юридичний спір" має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття "спір про право" (пункт 1 статті 6 Конвенції). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу зазначеної Конвенції поняття "спір про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.".

У відповідності до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 року (заява № 38722/02)).

Тобто, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Звертаючись до господарського суду, позивач повинен вказати у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто самостійно визначити, яке його право, на його суб'єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист

Слід також зазначити, що судовий акт має бути не лише законним, але й таким, що може бути реально виконаним, у результаті чого досягається позитивний ефект та дійсне відновлення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду , а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 ГПК України ).

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду , з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч. 1 ст. 2 ГПК України).

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.08.2018 закрито провадження у справі №826/6183/18 встановлено, що: "Згідно даних доданої до позовної заяви Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (сформованої 14.12.2017 за №107637288) та відповідно до матеріалів виконавчого провадження №52278293 (копії яких були надані третьою особою на виконання вимог ухвали суду від 21.05.2018) суд встановив, що оскаржуване реєстраційне рішення було прийнято на підставі постанови старшого державного виконавця Шеремета Олександра Вікторовича про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 26.12.2016 в рамках виконавчого провадження №52278293. У свою чергу зазначене виконавче провадження було відкрито згідно постанови про відкриття виконавчого провадження від 20.09.2016 з примусового виконання наказу №903/172/15-1, виданого Господарським судом м. Києва 12.05.2015 щодо стягнення з ТОВ "Моноліт-Групп" на користь ТОВ "Волиньторгхліб" боргу у розмірі 142 799,98 грн.".

При цьому, закриваючи провадження у справі №826/6183/18 адміністративний суд зазначив, що: "Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту ."

Звертаючись із позовом у даній господарській справі, позивач посилається на викладені у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №826/1001/15 висновки, відповідно до яких сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Разом з тим, п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч. 3 ст. 19 КАС України адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватноправовому спорі і заявлені разом з ними , якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.

Відповідно до п. 6, п. 13 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору , визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами (п.13 ст.20 ГПК України).

Отже, з умов ч.1 ст. 20 ГПК України вбачається, що вимоги про скасування реєстраційних дій підвідомчі господарському суду лише у тих випадках, якщо предметом спору є саме майно або право на нього (п. 6); якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, і передані на його розгляд разом з такими вимогами (п. 13).

В даному випадку, всупереч п.6, 13 ч.1 статті 20 ГПК України, вимоги позивача про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень заявлено позивачем як самостійні, за відсутності спору щодо права власності на відповідне майно (стосовно обтяження якого державним виконавцем вчинено відповідні дії, як державним реєстратором), і в тому числі вимоги позивача в даному позові не є похідними від спору щодо такого майна.

При цьому, позивач у судовому засіданні 06.07.2018 р. зазначив, що він не є стороною виконавчого провадження, опис належного йому майна (на яке накладено арешт) не проводився, постанова щодо накладення арешту саме на це майно - не приймалась, відомості щодо належності цього майна боржнику у виконавчому провадженні (ТОВ "Моноліт Груп"), або іншій крім позивача особі - відсутні.

Приймаючи до уваги, що вказаний спір виник між позивачем та державним виконавцем (як державним реєстратором) , предметом даного позову є вимога про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно , суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що даний спір не підвідомчий господарському суду, оскільки предмет спору у даній справі не охоплюється статтею 20 ГПК України.

Враховуючи суб'єктний склад учасників цього спору, предмет та підстави позову у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про те, що цей спір є підвідомчий адміністративним судам.

Крім того, захисту в порядку адміністративного судочинства підлягають порушені права особи в публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізовує владні управлінські функції . Оскільки спір у цій справі стосується виключно проведення державної реєстрації та не є спором про право, він підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства з огляду на те, що виник внаслідок виконання відповідачем владних управлінських функцій та має публічно - правовий характер.

У постанові Верховного Суду від 28.02.2018 р. у справі №910/8424/17 викладено правову позицію відповідно до якої: спір у цій справі стосується виключно проведення державної реєстрації права власності, а не підстав набуття такого права, та не є спором про право, а підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства з огляду на те, що виник внаслідок виконання відповідачем владних управлінських функцій та має публічно - правовий характер.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Враховуючи викладене, Господарський суд міста Києва дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги, заявлені ТОВ "Будрем-Сервіс Лімітед", підлягають вирішенню в адміністративному суді, а тому у відкритті провадження у справі слід відмовити.

Апеляційна скарга ТОВ "Будрем-Сервіс Лімітед" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.09.2018 р. у справі №910/11463/18 задоволенню не підлягає.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 05 вересня 2018 року у справі №910/11463/18 підлягає залишенню без змін.

Судові витрати у вигляді судового збору за розгляд апеляційної скарги ст. 129 ГПК України необхідно покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 255, 269, 270, 271, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 282, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будрем-Сервіс Лімітед" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05 вересня 2018 року у справі №910/11463/18 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 05 вересня 2018 року у справі №910/11463/18 залишити без змін.

3. Справу №910/11463/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288, 289 ГПК України.

Головуючий суддя М.Г. Чорногуз

Судді В.В. Сулім

О.В. Агрикова

Дата складення повного тексту - 08.11.2018 р.