Рішення

від 08.11.2018 по справі 910/3065/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.11.2018Справа № 910/3065/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АБ-Трейд (м. Київ)

До Товариства з обмеженою відповідальністю Тріумф-Ка (м. Київ)

Про стягнення 6250,00 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники сторін:

від позивача: Шнягін О.Г.

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю АБ-Трейд (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Тріумф-Ка (далі - відповідач) про стягнення 6250,00 грн. заборгованості.

Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1762,00 грн. судового збору та вартості відправлення засобами поштового зв'язку відповідачу примірника позовної заяви з додатками в розмірі 23,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач не в повному обсязі оплатив надані позивачем послуги з перевезення вантажу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.03.18. відкрито провадження у справі № 910/3065/18, постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання); визначено учасникам господарського процесу строки для надання відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.18. постановлено розгляд справи № 910/3065/18 здійснювати за правилами загального позовного провадження а призначено підготовче засідання у справі на 14.06.18. Повідомлено сторін, що додаткові письмові докази, клопотання, заяви, пояснення, необхідно подати у строк до 13.06.18. з дотриманням вимог до форми та змісту заяв з процесуальних питань, встановлених статтею 170 Господарського процесуального кодексу України.

12.06.18. відповідачем подано письмові пояснення по справі.

14.06.18. відповідачем подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві та подано письмові пояснення по справі.

14.06.18. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 10.07.18.

21.06.18. позивачем подано відповідь на відзив відповідача.

В зв'язку з перебуванням судді Ващенко Т.М. у відрядженні ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.18. призначено підготовче засідання на 26.07.18.

Клопотання відповідача про зобов'язання позивача внести на депозитний рахунок суду грошову суму для забезпечення можливого відшкодування майбутніх витрат Товариства з обмеженою відповідальністю Тріумф-Ка на професійну правничу допомогу в розмірі 9235,20 грн., залишено судом без задоволення, оскільки судом не встановлено умов, визначених ч. 4 ст. 125 ГПК України, необхідних для забезпечення судових витрат.

В судовому засіданні 26.07.18. судом встановлено, що під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 ГПК України, судом в порядку ч. 5 ст. ст. 185 ГПК України з'ясовано думку сторін щодо дати призначення судового засідання для розгляду справи по суті.

При цьому, присутні в судовому засідання 26.07.18. представники позивача та відповідача повідомили, що в підготовчому засіданні вирішено всі питання, а сторони подали всі наявні в них докази, заяви, клопотання, та зазначили про можливість закриття підготовчого провадження.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Врахувавши викладене вище, з огляду на те, що під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 ГПК України, судом, 26.07.18. встановлено порядок дослідження доказів по справі № 910/3065/18 та без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 30.08.18.

22.08.18. від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.18. залишено без розгляду та повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Тріумф-Ка" заперечення № б/н від б/д, подані до суду 22.08.18.

В судовому засіданні 30.08.18. судом, з метою усунення порушень порядку в судовому засіданні та з метою забезпечення принципу змагальності сторін, зроблено зауваження представнику відповідача Бірюковій О.М. про неприпустимість його поведінки та необхідність дотримання вимог ГПК України .

30.08.18. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 06.09.18.

30.08.18. відповідачем повторно подано означені заперечення на відповідь на відзив позивача з клопотанням, в якому відповідач наголошує, що ч. 2 ст. 207 ГПК України не дає підстав суду відмовити в прийнятті "заперечень на відзив".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.18. залишено без розгляду та повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Тріумф-Ка" заперечення № б/н від б/д, подані до суду 30.08.18.

06.09.18. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про оголошення перерви до 27.09.18.

27.09.18. відповідачем подано вступне слово в письмовому вигляді.

27.09.18. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про оголошення перерви до 09.10.18.

09.10.18. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про оголошення перерви до 25.10.18.

25.10.18. відповідачем подано судові дебати в письмовому вигляді.

25.10.18. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про оголошення перерви до 06.11.18.

В судовому засіданні 06.11.18. позивачем підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні 06.11.18. проти позову заперечував.

В судовому засіданні 06.11.18. суд видалився до нарадчої кімнати до 08.11.18. о 09:20 год.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 08.11.18., за відсутності представника відповідача, належним чином повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши надані документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

За матеріалами справи та наданими сторонами поясненнями судом встановлено наступне.

Між позивачем, як Виконавцем, та відповідачем, як Замовником, було підписано наступні Акти надання послуг:

- № АП-0000194 від 07.04.17., за яким позивачем було надано відповідачу транспортно-експедиторські послуги на суму 4100,00 грн.;

- № АП-0000371 від 07.04.17., за яким позивачем було надано відповідачу транспортно-експедиторські послуги на суму 3000,00 грн.;

- № 6102 від 17.04.17., за яким позивачем було надано відповідачу транспортно-експедиторські послуги на суму 5200,00 грн.,

на загальну суму 12300,00 грн.

Відповідач підписання ним вказаних актів не заперечує, однак, наголошує, що такі акти не підтверджують здійснення господарської операції.

При цьому, судом під час розгляду справи було оглянуто оригінал вказаних актів.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Тобто, з наведеного вбачається, що акти наданих послуг, підписані представниками обох сторін без зауважень чи заперечень, є належним підтвердженням вчинення господарської операції.

Отже, суд при розгляді справи приймає до уваги відсутність у відповідача будь-яких заперечень та претензій щодо належного виконання позивачем зобов'язань з надання послуг.

Крім того, по факту прийняття відповідачем наданих позивачем послуг за означеними актами, Товариством з обмеженою відповідальністю АБ-Трейд склало та зареєструвало наступні податкові накладні: № 506 від 13.07.17. на суму 4100,00 грн., № 304 від 07.07.17. на суму 3000,00 грн. та № 647 від 17.07.17. на суму 5200,00 грн.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України , податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до п. 201.10 . ст. 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судом враховано та прийнято твердження як позивача так і відповідача, що посилання на Договір № 3962-ВП від 01.04.16. в таких актах є помилковим.

Позивачем на оплату відповідачу вказаних актів було виставлено наступні рахунки-фактури:

- № АП-0000198 від 31.03.17. на суму 3550,00 грн.;

- № АП-0000419 від 07.07.17. на суму 2500,00 грн.

- № 9727 від 07.07.17. на суму 5200,00 грн.

Надалі, по результатам завершення надання послуг, позивачем на оплату відповідачу вказаних актів було виставлено наступні рахунки-фактури:

- № АП-0000198 від 31.03.17. на суму 4100,00 грн.;

- № АП-0000419 від 07.07.17. на суму 3000,00 грн.;

- № 9727 від 07.07.17. на суму 5200,00 грн., виходячи з фактичної кількості годин роботи техніки.

Суми у вказаних рахунках відповідають сумам, на які сторонами підписано зазначені акти виконаних робіт.

Суд не погоджується з доводами відповідача про те, що підтвердженням господарської операції є виставлення рахунку на оплату послуг, оскільки за своєю правовою природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати та ніяким чином не засвідчує обсяг виконаних робіт (наданих послуг).

Вказані акти та рахунки по ним відповідачем було оплачено:

- платіжним дорученням № 3442 від 05.04.17. на суму 3550,00 грн. з призначенням платежу за транспортні послуги згідно рах № АП-0000198 від 31.03.2017 в т.ч. ПДВ ;

- платіжним дорученням № 3707 від 07.07.17. на суму 2500,00 грн. з призначенням платежу за транспортні послуги згідно рах № АП-0000419 від 07.07.2017 в т.ч. ПДВ ,

всього на загальну суму 6050,00 грн.

Несплаченими залишились грошові кошти на суму 6250,00 грн.

Позивач наголошує, що між нам та відповідачем у спрощений спосіб укладено саме правочин перевезення вантажу.

Відповідач наголошує, що між нам та позивачем у спрощений спосіб укладено саме правочин транспортного експедирування.

З пояснень сторін встановлено, що фактично позивач надавав відповідачу послуги з перенесення вантажів будівельним краном та екскаваторами.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Вказане кореспондується з приписами ст. 205 Цивільного кодексу України.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами був укладений договір про надання послуг у спрощений спосіб шляхом виставлення позивачем відповідачу рахунків на оплату, шляхом оплати відповідачем рахунків в частині та шляхом підписання сторонами актів надання послуг, та враховуючи, що вказані документи містять найменування наданих послуг, їх ціну. Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

При цьому судом враховано існування між сторонами тривалих правовідносин з надання вказаних послуг, що не заперечується сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Оскільки сторонами не було обумовлено строків оплати наданих послуг за відсутності договору, до спірних правовідносин в цій частині мають застосовуватись положення ч. 2 ст. 530 ЦК України, відповідно до якої якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Претензією № 13.09.2017\1 від 13.09.17. позивач звернувся до відповідача з вимогою сплатити наявну заборгованість в сумі 6250,00 грн. Вказану претензію було направлено відповідачу на адресу: 04073, м. Київ, проспект С.Бандери, 24-в, претензію отримано відповідачем 26.12.17. згідно рекомендованого повідомлення про вручення № 04017320241246, однак її отримання відповідачем заперечено.

Разом з тим, судом враховано, що заперечуючи проти позову в даній справі, відповідач не заперечує факту надання послуг, однак, заперечує їх вартість.

Проте, як встановлено судом вище, між сторонами акти наданих послуг підписано без зауважень чи заперечень саме на суму 12300,00 грн. та вказані акти є належним підтвердженням вчинення господарської операції.

За висновками суду, фактичне невиконання замовником своїх обов'язків з оплати наданих позивачем послуг протягом року, фактично призводить до порушення прав та інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю АБ-Трейд .

При цьому, суд зазначає, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У ст. 11 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом № 2148-08 від 19.10.1973 р. Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Одночасно, у рішенні № 7-рп/2013 від 11.07.2013 р. Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що зобов'язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Найбільш важливих загальних принципів права віднесено принцип справедливості, добросовісності і розумності, який, згідно з ст. 3 ЦК України, визнається загальною засадою цивільного законодавства.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину. Загалом зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Відповідно до ч. 1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" № 475/97- ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо оплати наданих послуг, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть сплачені грошові кошти за такі послуги. Несплата відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном.

Отже, виходячи з наведеного вище, приймаючи до уваги позицію Конституційного суду України, Європейського суду з прав людини, та виникнення у позивача дебіторської заборгованості в заявленому до стягнення розмірі, враховуючи відсутність у відповідача ґрунтовних заперечень з приводу розміру фінансових зобов'язань перед заявником, з огляду на всі фактичні обставини справи, господарський суд дійшов висновку, що строк оплати в повному обсязі боргу, який виник у відповідача, є таким, що настав.

Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивачем доведено належним чином, а відповідачем не спростовано факту існування у останнього заборгованості за надані послуги в розмірі 6250,00 грн.

За вказаних підстав в сукупності суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Додатково суд відзначає, що на противагу твердженням відповідача в позовній заяві відсутнє посилання на наявність правовідносин відповідача з ТОВ Паілс-Буд .

З огляду на наведене всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду стосовно відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому, суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.

При цьому, суд не вбачає правових підстав для покладення на відповідача сплаченої позивачем 23,00 грн. вартості відправлення засобами поштового зв'язку відповідачу примірника позовної заяви з додатками, оскільки приписами ч. ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

В контексті цієї норми, відшкодування витрат вартості відправлення засобами поштового зв'язку відповідачу примірника позовної заяви з додатками не передбачено, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача цих витрат задоволенню не підлягають.

Витрати відповідача на оплату послуг адвоката залишаються за Товариством з обмеженою відповідальністю Тріумф-Ка з підстав задоволення позову в повному обсязі та неподання ним доказів фактичного понесення таких витрат.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 219, 220, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тріумф-Ка" (02068, м. Київ, вул. Г. Ахматової, б. 18, кімната 2; ідентифікаційний код 32913059) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АБ-Трейд" (03049, м. Київ, вул. Курська, б. 13-А, кв. 1; ідентифікаційний код 37392417) 6250 (шість тисяч двісті п'ятдесят) грн. 00 коп. заборгованості, 1762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 08.11.18.

Суддя Т.М. Ващенко