Ухвала

від 30.07.2018 по справі 761/28699/18

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/28699/18

Провадження № 1-кс/761/19500/2018

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2018 року слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю слідчого ОСОБА_3 , представника власника майна ОСОБА_4 , володільців майна ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду клопотання старшого слідчого 1-го ВРКП СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_3 , погоджене з прокурором Київської місцевої прокуратури № 10 ОСОБА_7 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 32016100100000027, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29 лютого 2016 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 212, ч. 2 ст. 205, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 212 КК України,

в с т а н о в и в:

27 липня 2018 року старший слідчий 1-го ВРКП СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_3 звернулася до суду з клопотанням, погодженим з прокурором Київської місцевої прокуратури № 10 ОСОБА_7 , про арешт майна (відповідно до переліку, зазначеному в клопотанні), тимчасово вилученого в період з 11 години 15 хвилин до 19 години 05 хвилин 24 липня 2018 року під час проведення обшуку складського приміщення ТОВ «ТД «Еталон» (код ЄДРПОУ 31815755) за адресою: м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 15/15, здійснюваного на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 12 липня 2018 року, у кримінальному провадженні № 32016100100000027, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29 лютого 2016 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 212, ч. 2 ст. 205, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 212 КК України.

Повноваження слідчого та представника власника майна, які були присутні в судовому засіданні, слідчим суддею перевірені.

Своє клопотанняслідчий обґрунтовуєтим,що СУФР ДПІу Шевченківськомурайоні ГУДФС ум.Києві здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 32016100100000027, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29 лютого 2016 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 212, ч. 2 ст. 205, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 212 КК України.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 12 липня 2018 року у справі № 761/26222/18 (провадження № 1-кс/761/17799/2018) у даному кримінальному провадженні надано дозвіл на проведення обшуку офісного та складського приміщень ТОВ «ТД «Еталон» (код ЄДРПОУ 31815755), розташованих за адресою: м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 15/15.

24 липня 2018 року в період з 11 години 15 хвилин до 19 години 05 хвилин були виявлені та вилучені товарно-матеріальні цінності ТОВ «ТД «Еталон» (відповідно до переліку, зазначеному в клопотанні), про що свідчить відповідний протокол обшуку.

Того ж дня вилучені товарно-матеріальні цінності визнані слідчим речовим доказом у кримінальному провадженні № 32016100100000027 від 29 лютого 2016 року.

За таких обставин, на даний час в органу досудового розслідування виникла необхідність у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт вищевказаного майна, оскільки воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України.

У судовому засіданні слідчий підтримав клопотання та просив його задовольнити з підстав у ньому наведених.

Представник власникатимчасово вилученогомайна ОСОБА_4 , а також володільці майна ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у судовому засіданні заперечували проти задоволення клопотання слідчого про арешт майна, тимчасово вилученого 24 липня 2018 року під час проведення обшуку складського приміщення ТОВ «ТД «Еталон» (код ЄДРПОУ 31815755) за адресою: м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 15/15, посилаючись на те, що таке майно не може бути використано як доказ у кримінальному провадженні № 32016100100000027 від 29 лютого 2016 року. Крім того, звертали увагу суду на те, що слідчим був пропущений строк звернення до суду з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна, встановлений ч. 5 ст. 171 КПК України.

Дослідивши клопотання та додані до нього матеріали кримінального провадження, заслухавши пояснення слідчого ОСОБА_3 ,представника власникамайна ОСОБА_4 ,володільців майна ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , слідчий суддя дійшов наступного висновку.

Так, при розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.

Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а тому суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

За змістом ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Відповідно до ч. 2 ст.173КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст.132КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

У свою чергу, при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти відповідно до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

При вирішенні питання про арешт майна з метою забезпечення збереження речових доказів для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно зі ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення та достатність доказів, що вказують на вчинення кримінального правопорушення; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Разом із цим, у своєму клопотанні слідчий хоча й зазначає, що майно, на яке планується накласти арешт, відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України, однак не конкретизує, яким саме критеріям, та не посилається на докази, здобуті під час досудового розслідування кримінального провадження № 32016100100000027 від 29 лютого 2016 року та долучені ним до матеріалів клопотання, якими це підтверджується.

Крім того, слідчий суддя звертає увагу на суто формальний характер постанови слідчого від 24 липня 2018 року, копія якої долучена до матеріалів клопотання, яка також не містить посилання на конкретні критерії, визначені статтею 98 КПК України, яким нібито відповідає вилучене під час обшуку майно.

При цьому, клопотання слідчого про арешт майна не містить жодного посилання на наявність ризиків, передбачених абзацом 2 частини 1 статті 170 КПК України, запобігання яких є завданням такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна. Не містить клопотання слідчого і жодних доказів того, що такий обсяг втручання у господарську діяльність ТОВ «ТД «Еталон» (код ЄДРПОУ 31815755) виправдовує завдання кримінального провадження.

З урахуванням встановлених у судовому засіданні обставин, слідчий суддя вважає, що досягнення мети досудового слідства в рамках даного кримінального провадження не може бути компенсоване таким підходом органу досудового розслідування щодо невмотивованого ініціювання питання про накладення арешту на майно.

Більш того, на переконання слідчого судді, ініціювання органом досудового розслідування питання про накладення арешту на зазначене в клопотанні майно, не відповідає положенням Конституції України, вимогам кримінального процесуального закону України та практиці Європейського суду з прав людини.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди» чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд із національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 рік) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 рік), учасником яких є й Україна.

Статтею 1 Протоколу № 1 (1952 рік) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи постановлення судом незаконного рішення, тоді як ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської конвенціїз правлюдини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що ст. 1 Протоколу № 1, яка спрямована на захист особи (фізичної та юридичної) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи для захисту права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22 червня 2004 року).

При цьому, у своїх висновках ЄСПЛ неодноразово наголошував, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Протоколу № 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним.

У свою чергу, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Враховуючи викладене, з огляду на те, що слідчим у своєму клопотанні не було належним чином доведено необхідності застосування в рамках кримінального провадження № 32016100100000027 від 29 лютого 2016 року такого обмежувального заходу як арешт вищевказаного майна, а також наявності ризиків, передбачених абзацом 2 частини 1 статті 170 КПК України, зокрема можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення та відчуження зазначеного майна, слідчий суддя не знаходить достатніх підстав для задоволення клопотання слідчого.

Окрему увагу слідчий суддя вважає за необхідне звернути на пропуск слідчим строку звернення до суду з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна.

Так, положенням ч. 5 ст. 171 КПК України встановлено, що у разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.

З огляду на те, що майно, на яке слідчим планувалося накласти арешт, було тимчасово вилучено в період з 11 години 15 хвилин до 19 години 05 хвилин 24 липня 2018 року під час проведення обшуку складського приміщення ТОВ «ТД «Еталон» (код ЄДРПОУ 31815755) за адресою: м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 15/15, здійснюваного на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 12 липня 2018 року, а клопотання про арешт такого майна подано до суду лише 27 липня 2018 року (вх. № 73249), тобто після спливу 48 годин після його вилучення, має місце порушення вимог кримінального процесуального законодавства України.

При цьому, слідчий суддя не приймає до уваги посилання слідчого на те, що встановлений законом процесуальний строк звернення до суду з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна був пропущений через поважні причини, зокрема у зв`язку з тривалим оглядом фінансово-господарської документації, відповідної бази АІС ГУ ДФС у м. Києві, а також здійсненням інших слідчих (розшукових) та процесуальних дій, оскільки, як вбачається зі змісту клопотання, слідчим планувалося накласти арешт на вилучені товарно-матеріальні цінності, які вже 24 липня 2018 року (тобто в день проведення обшуку) були оглянуті та визнані речовим доказом у даному кримінальному провадженні. За таких обставин, є незрозумілим, яке відношення для ініціювання питання про арешт тимчасово вилучених товарно-матеріальних цінностей має тривалий огляд фінансово-господарської документації та відповідної бази АІС ГУ ДФС у м. Києві.

Інших обставин, які б об`єктивно перешкоджали органу досудового розслідування (в тому числі органу прокуратури) звернутися до суду з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна у визначений КПК України строк, слідчим не наведено.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 7, 9, 98, 131-132, 169-173, 309-310, 392-393, 395, 532 КПК України, слідчий суддя

п о с т а н о в и в:

У задоволенні клопотання старшого слідчого 1-го ВРКП СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_3 , погодженого з прокурором Київської місцевої прокуратури № 10 ОСОБА_7 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 32016100100000027, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29 лютого 2016 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 212, ч. 2 ст. 205, ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 212 КК України відмовити.

На ухвалу слідчого судді може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Апеляційного суду м. Києва протягом п`яти днів з дня її оголошення. Якщо ухвалу суду постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Слідчий суддя ОСОБА_1