Рішення

від 06.11.2018 по справі 910/12024/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 06.11.2018Справа №910/12024/18 Господарський суд міста Києва у складі: судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Коваленко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/12024/18 За позовом Приватної організації «Українська ліга авторських і суміжних прав» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Жара» про стягнення 14932,41 грн. Представники учасників справи: від позивача: не з'явився; від відповідача: не з'явився. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Приватна організація «Українська ліга авторських і суміжних прав» (далі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Жара» (далі - відповідач) про стягнення 14932,41 грн. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язання з оплати винагороди (роялті) за використання в комерційній діяльності музичних творів на підставі договору № КБР-23/02/15 від 01.02.2015, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 7500,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 300,24 грн., 3% річних у розмірі 132,17 грн., штраф у розмірі 5500,00 грн. та суму дострокової сплати винагороди (роялті) у розмірі 1500,00 грн. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2018 відкрито провадження у справі №910/12024/18 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначено судове засіданні на 16.10.2018. 25.09.2018 позивач через відділ діловодства  суду подав заяву в порядку ст. 169 Господарського процесуального кодексу України про окремі питання, на яких ґрунтуються позовні вимоги. В судовому засіданні 16.10.2018 суд, у відповідності до ч.ч. 4, 5 ст. 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення підготовчого засідання на 06.11.2018, про що свідчить  протокол судового засідання від 16.10.2018. Представник позивача, що належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, про що свідчить протокол судового засідання від 16.10.2018, в судове засідання 06.11.2018 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Відповідач у судові засідання не з'являвся, відзиву на позов не надав, про причини неявки суд не повідомив. Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала Господарського суду міста Києва від 17.09.2018 про відкриття провадження у справі та ухвалу про повідомлення про дату, час і місце судового засідання булі направлені судом рекомендованими листами з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02154, м. Київ, вул. Русанівська Набережна, 4. Станом на дату розгляду справи по суті конверти з ухвалами суду були повернуті до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Згідно Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених          постановою КМУ від 5 березня 2009 р. N 270     повернення поштою рекомендованого листа з зазначенням причини "за закінченням терміну зберігання" можливо тільки у разі, якщо під час доставки поштою його не можна було вручити адресату або його уповноваженому представнику (відправлення не вручене під час доставки), та якщо на вкладене до абонентської скриньки адресата повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення адресат не відреагував - не звернувся на пошту для отримання судової повістки, проте відправлення чекало адресата (зберігалося) на пошті встановлений законом строк, і лише після його сплину було повернуто за зворотною адресою. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання ухвал суду відповідачем та повернення їх до суду з поміткою "повернуто за закінченням терміну зберігання" є наслідком свідомого діяння (бездіяльності) відповідача щодо його належного отримання, тобто є власною волею відповідача. При цьому, судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень"). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою від 17.09.2018 та ухвалою-повідомленням про дату, час та місце розгляду справи у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). Відповідно до п.1 ч.3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки. За таких обставин, враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про судове засідання для розгляду справи по суті і не повідомили суду про причини неявки, суд на місці постановив розгляд справи по суті проводити за їх відсутності. Приписами ч.2     ст. 178 Господарського процесуального кодексу України     встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2     статті 178 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч.3  ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового розгляду 06.11.2018 за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України      у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. В нарадчій кімнаті 06.11.2018 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення. Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: Приватна організація «Українська ліга авторських і суміжних прав» є організацією колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до свідоцтва Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України про облік організації колективного управління від 24.01.2011 № 19/2011. 01.02.2015 між позивачем - Приватною організацією «Українська ліга авторських і суміжних прав» (далі - УЛАСП) та відповідачем – Товариством з обмеженою відповідальністю «Жара» (далі - користувач) був укладений Договір № КБР-23/02/15 (далі - договір), відповідно до п. 3.1 якого користувач здійснює використання в комерційній діяльності музичних творів шляхом їх публічного виконання, а УЛАСП надає користувачу на умовах, визначених цим договором, право (невиключну ліцензію) на публічне виконання Творів. Користувач, в свою чергу,  зобов'язується виплатити винагороду (роялті) на поточний рахунок УЛАСП відповідно до умов цього договору та Закону. Пунктом 3.3 договору визначено, що користувач зобов'язується перерахувати на поточний рахунок УЛАСП винагороду (роялті), узгоджену сторонами у відповідних додатках до цього договору не пізніше ніж за 5 (п'ять) днів до початку місяця за який здійснюється платіж. Не зважаючи на дату укладання договору, користувач здійснює перший платіж за весь місяць (календарний період), в якому було укладено договір. Перший платіж здійснюється не пізніше трьох календарних днів після підписання цього договору. Розмір винагороди (роялті) не залежить від кількості творів, що використовуватимуться користувачем під час дії договору та частоти їх використання. Пунктом 3.4 договору на користувача покладено обов'язок не пізніше 20-ого числа місяця наступного за звітнім кварталом, надавати УЛАСП звіт про використані твори за формою, наведеною у додатку № 3 до даного договору. Сплату та збір винагороди (роялті) сторони підтверджують шляхом підписання щоквартального акту про сплату роялті (п. 3.5 договору). У разі прострочення  користувачем щомісячного платежу на строк більш ніж 4 місяці, користувач повинен сплатити УЛАСП штраф, що складає 100% від розміру простроченого платежу. Крім цього, в разі зазначеної прострочки УЛАСП набуває право на дострокове отримання винагороди (роялті) за строк в повному обсязі (п. 3.6 договору). Окрім цього, користувач зобов'язується протягом п'яти днів повідомити УЛАСП про відкриття нових закладів, в яких буде здійснюватись використання творів, а також погодити використання Творів шляхом укладання відповідної додаткової угоди до цього договору (п. 4.2 договору). При цьому, пунктом 3.7 договору встановлена відповідальність користувача за невиконання або неналежного виконання ним п. 3.4 та 4.2 договору, а саме: сплата на користь УЛАСП штрафу у розмірі 100% від загального розміру щомісячного платежу, що визначений сторонами у відповідних додатках до договору. Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до « 31» грудня 2015 року, а в частині невиконаних фінансових зобов'язань, фінансових санкцій та будь-яких інших зобов'язань до їх повного виконання (п. 6.1 договору). Відповідно до п. 6.2 договору, у випадку якщо жодна із сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії договору протягом місяця до настання зазначеної в п. 6.1 дати, дія договору вважається подовженою на той самий строк і на тих же умовах, і так кожного разу коли протягом місяця до завершення строку дії договору не буде належного повідомлення про припинення. Доказів того, що будь-яка сторона договору повідомляла іншу сторону про припинення дії договору в порядку п. 6.2 цього договору суду не надано, а тому суд приходить до висновку, що станом на дату звернення до суду з позовною заявою строк дії договору визначається періодом з 01.02.2015 по 31.12.2018 року. Додатком № 1 до договору є «Перелік закладів, в яких користувач здійснює використання Творів», зокрема, таким закладом визначено ресторан «Жара» за адресою: 02154, м. Київ, вул. Русанівська Набережна, 4. Додатком № 2 до договору сторонами погоджено, що  розмір щомісячного платежу має складати 500,00 грн. за кожен заклад користувача, зазначений у відповідних додатках до договору. Зазначена сума щомісячно перераховується користувачем на розрахунковий рахунок УЛАСП відповідно до умов договору. При цьому,  в пунктах 1.3 та 1.4 додатку № 2 до договору сторонами погоджено, що перший платіж складатиме 3000 грн. і буде здійснений не пізніше 28 лютого 2015 року, а другий платіж складатиме 3000 грн. і буде здійснений не пізніше 31 липня 2015 року. 01 березня 2017 року між УЛАСП та ТОВ «Жара» було укладено додаткову угоду № 1 до договору, відповідно до п. 1 якої сторони погодили, що у період з 01.10.2016 по 28.02.2017 користувач не здійснював використання Творів за договором, у зв'язку з чим тимчасово звільняється від сплати щомісячної винагороди.   Звертаючись до суду з даним позовом на підставі договору про стягнення з відповідача заборгованості за період з липня 2017 року по вересень 2018 року включно, позивач вказав, що за весь час з моменту підписання договору і до дати підписання позовної заяви відповідач мав право легально здійснювати комерційне використання музичних творів, однак відповідач не дотримувався належним чином зустрічного обов'язку - обов'язку сплачувати винагороду позивачу. Оцінюючи подані докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав. Частиною 1 статті 418 Цивільного кодексу України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений        Цивільним кодексом України та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим Законом (ч. 2 ст. 418 ЦК України). Перелік об'єктів права інтелектуальної власності визначений приписами ч. 1 ст. 420 ЦК України. Зокрема, об'єктами права інтелектуальної власності є літературні та художні твори, до складу яких входять музичні твори (з текстом або без тексту) (п. 1 ч. 1 ст. 433 ЦК України), а також виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення, які в свою чергу є об'єктами суміжних прав (ч. 1 ст. 449 ЦК України). Відповідно до статті 422 ЦК України право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором. До майнових прав інтелектуальної власності на твір відповідно до ч. 1 ст. 440 ЦК України відносяться: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. До майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт суміжних прав відповідно до ч. 1 ст. 452 ЦК України відносяться: право на використання об'єкта суміжних прав; виключне право дозволяти використання об'єкта суміжних прав; право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта суміжних прав, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Як передбачено ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (далі - Закон), виключним правом є майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом. Згідно частини другої статті 426 ЦК України, особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об'єкт на власний розсуд з додержанням при цьому прав інших осіб. Використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених Цивільним кодексом України та іншим законом (ч.3 ст. 426 ЦК України). Відповідно до частин четвертої і п'ятої статті 32 Закону за авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам. Право на передачу будь-яким особам невиключних прав на використання творів мають організації колективного управління, яким суб'єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами. Частиною другою статті 33 Закону передбачено, що договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди). Авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином. При цьому ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України. Суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: а) особисто; б) через свого повіреного; в) через організацію колективного управління (ст. 45, ч. 1 ст. 47 Закону). При цьому, частиною п'ятою статті 48 Закону, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що на основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав. Як встановлено судом,  між позивачем та відповідачем 01.02.2015 укладено договір № КБР-23/02/15  на надання не виключних прав на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав. Жодна з сторін письмово не повідомляла іншу сторону про припинення дії договору в порядку п. 6.2 договору, а тому даний договір вважається продовженим на тих же умовах по 31.12.2018 (п. 6.1, 6.2 договору), докази протилежного в матеріалах справи відсутні. Отже, за встановлених обставин, в спірний період з липня 2017 по вересень 2018 року Договір був чинним, недійсним не визнавався, а тому був обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Згідно зі статтею 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання в силу припису статті 525 ЦК України не допускається. Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З урахуванням пунктів 3.1, 3.3 договору, підпунктів 1.1, 1.2 пункту 1 додатку № 2 до договору, пункту 1 додаткової угоди № 1 до договору, за здійснення використання творів шляхом їх публічного виконання відповідач був зобов'язаний виплачувати позивачу щомісячну винагороду (роялті)      в сумі 500,00 грн. за кожен заклад не пізніше ніж за 5 (п'ять) днів до початку місяця, за який здійснюється платіж. Таким чином, відповідач повинен був сплатити черговий місячний платіж, зокрема, за липень 2017 року, у будь-який день, але не пізніше, ніж 25.06.2017 року включно, за серпень 2017 року - не пізніше, ніж 26.07.2017 включно і так далі за інші спірні чергові місячні платежі. Втім, відповідач в спірний період дії договору не виконав належним чином зобов'язання щодо виплати винагороди (роялті) відповідно умов договору, у зв'язку з чим виник борг в сумі 7500 грн. Тоді як, п. 2     ст. 193 Господарського кодексу України     встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного   виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку суми основного боргу в спірний період, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі           7500,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України). Згідно ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 ЦК України). Пунктом 3.6 договору сторони погодили, що у разі прострочення  користувачем здійснення щомісячного платежу на строк більш ніж 4 місяці, користувач повинен сплатити УЛАСП штраф, що складає 100% від розміру простроченого платежу. Крім цього, в разі зазначеної прострочки УЛАСП набуває право на дострокове отримання Винагороди (роялті) за строк в повному обсязі. Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору заснована на свободі волевиявлення, а останнє, у свою чергу, спирається на свободу волі, що реалізується за допомогою диспозитивності норм цивільного права. Під диспозитивністю прийнято розуміти засновану на нормах даної галузі права юридичну свободу суб'єкта цивільних правовідносин здійснювати свої суб'єктивні права за своїм розсудом. Таким чином, правовими засобами закріплення свободи договору традиційно розуміють норми-принципи, які проголошують свободу договору, свободу підприємницької діяльності та диспозитивні норми права, в яких втілено даний принцип. Судом встановлено порушення відповідачем умов укладеного між сторонами Договору стосовно строків оплати винагороди (роялті) більше ніж на 4 місяці. За таких обставин, враховуючи положення пункту п. 3.6 договору, вимоги позивача про стягнення 5500,00 грн. штрафу та 1500,00 грн. суми дострокової сплати винагороди (роялті) є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Окрім того, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати в сумі 300,24 грн. та 3% річних в сумі 132,17 грн. Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог в цій частині в заявленому позивачем розмірі, оскільки він відповідає вимогам чинного законодавства та не суперечить умовам укладеного договору. В той же час, здійснивши перевірку заявленої до стягнення суми інфляційних нарахувань в розмірі 300,24 грн., виходячи з встановленого періоду, з якого відповідач є таким, що прострочив, та з урахуванням визначеного позивачем у розрахунку періоду нарахування, суд дійшов висновку, що сума інфляційних нарахувань розрахована позивачем відповідно до вимог договору, не суперечать нормам чинного законодавства, але містить арифметичні помилки. Таким чином, за розрахунком суду, стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати  у розмірі 254,86 грн., в іншій частині цих позовних вимог позивачу належить відмовити. Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість. Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доведеними належними доказами, дослідженими судом, втім, враховуючи допущені позивачем арифметичні помилки в розрахунку інфляційних втрат, підлягають частковому задоволенню. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір в розмірі 1 756,64 грн. покладається на відповідача. Керуючись ст.ст.     13,     73,     74,     76-80,     86,     126,     129,     232,     236-242,     252 Господарського процесуального кодексу України, суд -           В И Р І Ш И В: 1. Позовні вимоги Приватної організації «Українська ліга авторських і суміжних прав» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Жара» про стягнення 14 932,41 грн. задовольнити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Жара» (02154, м. Київ, вул. Русанівська Набережна, буд. 4; ідентифікаційний код 39273792) на користь Приватної організації «Українська ліга авторських і суміжних прав» (02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, буд. 23, офіс 1016; ідентифікаційний код 37396233) 7 500 (сім тисяч п'ятсот) грн. 00 коп. основного боргу, 254 (двісті п'ятдесят чотири) грн. 86 коп. інфляційних втрат, 132 (сто тридцять дві) грн. 17 коп. 3% річних, 5500 (п'ять тисяч п'ятсот) грн. 00 коп. штрафу, 1500 (одну тисячу п'ятсот) грн. 00 коп. суми дострокової сплати винагороди (роялті) та 1756 (одну тисячу сімсот п'ятдесят шість) грн. 64 коп. судового збору. 3. Після набрання рішенням суду законної сили видати позивачу наказ. 4. В решті позовних вимог відмовити. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено та підписано 12.11.2018. Суддя                                                                                                    Т.В.Васильченко