Постанова

від 13.11.2018 по справі 807/336/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2018 рокуЛьвів№ 857/1308/18

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Попка Я.С.

суддів Обрізка І.М., Онишкевича Т.В.

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 4 липня 2018 року, ухвалене суддею Луцович М.М., м. Ужгород, у справі за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Фрезер про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

В С Т А Н О В И В:

19.04.2018 року позивач - Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фрезер , в якому просить стягнути з відповідача на його користь адміністративно-господарські санкції та пені в сумі 20 906,31 грн. за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2017 рік.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 4 липня 2018 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ТзОВ Фрезер вжило усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів у необхідній кількості, та, відповідно, безпосереднього працевлаштування інвалідів на вказані робочі місця, упродовж року інформувало центр зайнятості про наявні вакансії. Разом з тим, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Таким чином, у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, або за відмову направлених інвалідів працевлаштуватися.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, вважаючи його постановленим з порушенням норм матеріального права, Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів оскаржило його, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 4 липня 2018 року та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт, з посиланням на Закон України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні зазначає, що відповідачем не виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2017 році.

Апелянт вказує на те, що роботодавець повинен вжити всіх необхідних заходів по працевлаштуванню інвалідів, якщо він дійсно хоче виконати норматив, проте, здійснення цих заходів не може стати обставиною, яка б звільняла підприємство від відповідальності.

Стверджує, що відповідач, подаючи форму № 3-ПН, свідомо не виконував свої обов'язки належним чином, а у відповідності до чинного порядку подання це ще і означає що відповідач щомісячно створює нові робочі місця для осіб з інвалідністю, а даний факт матеріалами справи не встановлено. Аналіз поданих відповідачем доказів до матеріалів справи свідчить про формальне подання звітів до державної служби зайнятості, розраховане виключно на судовий захист та з прямим порушенням чинного законодавства. Звертає увагу на те, що звіти №3-ПН, які подавались відповідачем є старої форми, тобто не враховано зміни, які було внесено Наказом №1476 від 05.12.2016 Про внесення змін до наказу Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 року № 316 .

Апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а тому суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст.311 КАС України вважає за можливе розглянути заяву в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Частинами 1,2 ст.19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні №875-ХІІ від 21.03.1991 року (далі - Закон України №875-ХІІ), встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Згідно ч.1 ст.18 Закону України №875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Частино 3 ст.18 Закону України № 875-ХІІ встановлено обов'язок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування полягають у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць; у створенні для них умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; у забезпеченні інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством; у наданні державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів; у звітуванні Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1.3 Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 за № 988/23520, роботодавці подають інформацію до територіального органу Державної служби зайнятості України у містах Києві та Севастополі, районі, місті, районі у місті (далі - територіальний орган) незалежно від місцезнаходження.

Статтею 20 Закону №875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Згідно із ч.2 та 3 статті 18-1 Закону №875-ХІІ рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Відповідно до частини 1 статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідачем подано до відділення Фонду звіт Про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік форми № 10-ПІ, відповідно до якого, у 2017 році середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві відповідача становила 8 осіб, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів - 1 особа, а середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, становить 0 осіб.

Також відповідачем, на виконання вимог законодавства, систематично вживалися заходи щодо забезпечення працевлаштування інвалідів протягом 2017 року, що підтверджується зокрема: звітністю форми 3-ПН, де у Розділі 2 вказано про наявність вакансій, на яких можуть бути працевлаштовані громадяни, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, серед яких є і інваліди.

Крім того, відповідач надав докази проведення заходів для можливості працевлаштування інвалідів шляхом подання відповідних звернень до Мукачівського міського центру зайнятості, звідки отримав направлення на працевлаштування на вільне робоче місце: підсобний робітник ОСОБА_1 відповідно до інформації про потребу у працівниках, який відмовився від даної вакансії у зв'язку з станом його здоров'я, про що свідчить лист направлення на працевлаштування на вільне робоче місце від Мукачівського міського центру зайнятості.

Апеляційний суд погоджується з позицією суду першої інстанції, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Тобто, відповідачем щомісячно протягом 2017 року до органу державної служби зайнятості надавалася інформація про відповідні створені робочі місця для інвалідів, що свідчить про вжиття відповідачем всіх необхідних заходів для працевлаштування інвалідів та створення для них робочих місць.

А відтак, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що відповідач здійснив всі передбачені чинним законодавством заходи щодо створення умов для працевлаштування інвалідів та заходи щодо створення умов для працевлаштування інвалідів та заходи щодо інформування вищезазначених органів про наявну можливість на підприємстві для працевлаштування інвалідів, чим надавав можливість виконання органами, зазначеними в ст.18 Закону України №875-ХІІ, свого обов'язку стосовно безпосереднього працевлаштування інвалідів.

Отже, відповідачем вжито всіх заходів по забезпеченню працевлаштуванню інвалідів, водночас причини непрацевлаштування інвалідів не залежали від самого відповідача, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

На думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу в задоволенні позовних вимог.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, а доводи апелянта на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 4 липня 2018 року у справі №807/336/18 за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю Фрезер про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я. С. Попко судді І. М. Обрізко Т. В. Онишкевич Повне судове рішення складено 13.11.2018р.