Рішення

від 25.10.2018 по справі 910/8460/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.10.2018Справа № 910/8460/18

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Напої плюс"; До Товариства з обмеженою відповідальністю "Ростава"; Прозвільнення земельної ділянки стягнення 10 78 590,02 грн. Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Дюбко С.П.

Представники:

Від позивача:Шкробтак І.В., представник за довіреністю від 26.06.2018; Від відповідача: Бобровська А.О., довіреність від 01.01.2018.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Напої плюс" звернулося до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ростава" 706 162,08 грн. вартості втраченого торговельного (холодильного) обладнання та 372 427,94 грн. пені за порушення строків повернення товару.

Позовні вимоги мотивовані порушенням строків виконання відповідачем обов'язку з повернення обладнання, яке передавалося йому за договором про надання послуг від 10.01.2014 № Д/14-20-М після його розірвання за взаємною згодою сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.07.2018 відкрито провадження у справі № 910/846018, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 26.07.2018, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу - строк для подання відповіді на відзив.

26.07.2018 в підготовчому засіданні оголошувалася перерва до 13.09.2018.

У підготовче засідання 13.09.2018 відповідач уповноваженого представника не направив, подавши до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності через неможливість забезпечення явки представника. У поданому клопотанні відповідач зазначив, що позовні вимоги не визнає в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві, що додається до клопотання. Згідно з приєднаним відзивом від 12.09.2018 позовні вимоги заперечуються, оскільки у договорі сторін не було передбачено способу і порядку повернення обладнання, не визначено, хто несе відповідні витрати, не визначено яке обладнання відноситься до категорії холодильного, а яке до торгового. Також відповідач зазначає, що орендна плата має справлятися за договором оренди, тоді як сторонами договір оренди не укладався.

Поданий відповідачем відзив залишається судом без розгляду згідно з ч. 2 ст. 118 та ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, оскільки його було подано зі значним пропуском установленого строку та без заяв або клопотань про поновлення чи продовження процесуальних строків.

У підготовчому засіданні 13.09.2018, вчинивши всі передбачені процесуальним законодавством дії за ст.ст. 182-183 Господарського процесуального кодексу України, суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи для судового розгляду по суті на 09.10.2018.

У судовому засіданні 09.10.2018 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити, стягнувши з відповідача вартість неповернутого (втраченого) холодильного та торгового обладнання з урахуванням його фізичного зносу, а також неустойку, розраховану відповідно до п. 4.8 та 4.9 договору.

Представник відповідача проти позову заперечував, посилаючись на безпідставність позовних вимог, зазначивши про відсутність домовленості щодо внесення орендної плати за користування обладнанням, а також щодо способу і порядку повернення обладнання та відшкодування витрат.

Заслухавши пояснення і доводи представників, дослідивши докази та провівши судові дебати, суд оголосив перерву у засіданні до 25.10.2018.

25.10.2018 в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оглянувши оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Напої плюс" в якості замовника та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ростава" в якості виконавця 10.01.2014 було укладено договір про надання послуг № Д/14-20-М, відповідно до п. 1.1 якого з метою збільшення обсягів продажів, виконавець прийняв на себе зобов'язання надавати замовнику послуги зі сприяння в організації просування товарів замовника на ринок та планування збуту щодо товарів (алкогольних та безалкогольних напоїв), які поставляються замовником виконавцю для реалізації їх виконавцем кінцевому споживачу та умовах, передбачених договором про діяльність в якості дистриб'ютора.

Згідно з п. 1.2 договору № Д/14-20-М для належного надання послуг виконавець за свій рахунок за участю третіх осіб чи іншим чином гарантує та забезпечує наявність товарів у пунктах надання послуг, виставлених на умовах реалізації таких товарів у роздріб їх безпосереднім споживачам за мови підтримання постійного асортименту ряду товарів.

Відповідно до п. 1.5 договору № Д/14-20-М з метою належного надання послуг замовник надає виконавцю у користування торгове та/або холодильне обладнання для розміщення товарів, визначених у п. 1.1 цього договору, а також рекламні та інформаційні матеріали. Виконавець приймає торгове та/або холодильне обладнання. Це обладнання та/або матеріали передаються виконавцю на підставі актів приймання-передачі без переходу права власності, в яких вказується заставна вартість одиниці обладнання, кількість обладнання та асортимент.

Додатковою угодою від 25.12.2015 до договору про надання послуг строк дії договору було продовжено до 31.03.2017.

Також 10.01.2014 сторони уклали договір про діяльність в якості дистриб'ютора № Д/14-20, за умовами якого позивач зобов'язався поставляти товар відповідачеві, а відповідач - приймати й оплачувати товар на погоджених сторонами умовах для чого позивач надає відповідачеві невиняткове право і повноваження на реалізацію товару, що поставляється позивачем на території, в об'ємах, за цінами і на умовах, встановлених договором.

Додатковою угодою від 10.11.2015 до договору про діяльність в якості дистриб'ютора строк дії договору було продовжено до 31.03.2017, а додатковою угодою від 07.12.2016 № П/17 - до 31.03.2018.

Приєднаними до матеріалів справи вісімдесят трьома актами прийому-передачі устаткування за період з 11.04.2014 по 02.12.2016 стверджується факт передачі позивачем та приймання відповідачем обладнання та устаткування на виконання умов договору про надання послуг № Д/14-20-М від 10.01.2014.

Згідно з п.п. 2.7.1 - 2.7.7 п. 2.7 договору надання послуг № Д/14-20-М відповідач зобов'язується виконувати такі дії щодо торгового (холодильного) обладнання: дотримуватися належного режиму експлуатації та зберігання переданого торгового (холодильного) обладнання відповідно до технічної документації; виключити доступ до торгового (холодильного) обладнання некомпетентних осіб; утримувати передане торгове (холодильне) обладнання у справному стані; повідомляти позивача про випадки втрати, пошкодження, крадіжки чи руйнування переданого торгового (холодильного) обладнання, а також подавати заявки на ремонт торгового (холодильного) обладнання протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту виявлення пошкодження чи руйнування; нести витрати по утриманню торгового (холодильного) обладнання.

10.04.2017 сторони підписали додаткову угоду № РД/14-20-М та № РД/14-20 про дострокове розірвання за взаємною згодою дію договору про надання послуг № Д/14-20-М та договору про діяльність в якості дистриб'ютора № Д/14-20 з 10.05.2017, відповідно до яких розірвання цих двосторонніх правочинів не звільняє їх від виконання зобов'язань, що виникли під час дії договорів та не звільняє їх від відповідальності за їх невиконання або виконання не у повному обсязі.

За умовами договору про надання послуг відповідач зобов'язаний був протягом п'яти календарних днів після припинення договору повернути передане йому обладнання за актом прийому-передачі з урахуванням його зносу (п. 2.7.8).

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що, як стверджує позивач, відповідач повернув не все обладнання та порушив строки повернення.

Приєднаними до матеріалів справи ста сорока п'ятьма актами прийому-передачі устаткування (повернення) за період з 14.04.2014 по 10.04.2018 стверджуються обставини повернення відповідачем позивачеві обладнання, яке було отримано відповідачем від позивача на виконання умов договору про надання послуг № Д/14-20-М.

Співставлення даних за актами про передачу обладнання та актами про його повернення дає можливість встановити, що після розірвання договорів відповідач не забезпечив повернення позивачеві 3990 одиниць обладнання, залишкова вартість якого за даними бухгалтерського обліку позивача з урахуванням зносу становить 706 162,08 грн., на підтвердження чого суду було подано довідку від 25.05.2018 № 797.

У лютому 2018 року позивач звернувся до відповідача з претензією про відшкодування вартості торгового (холодильного) обладнання № 733 від 13.02.2018 на суму 1 587 407,42 грн. згідно з виставленим рахунком від 31.01.2018 № 3723, 579 254,55 грн. неустойки за порушення строків повернення торгового (холодильного) обладнання.

Вказану претензію відповідач отримав 19.02.2018, проте відповідь на неї не надав.

Під час розгляду спору по суті представник відповідача позовні вимоги заперечував, зазначив, що у договорі сторони не встановили спосіб і порядок повернення обладнання, не визначили хто несе відповідні витрати, яке обладнання відноситься до категорії холодильного, а яке до торгового. Також відповідач заперечував проти суми в розмірі 38 485,00 грн., яка була включена до рахунку на оплату від 31.01.2018 № 3723 як орендна плата сезонного обладнання за січень 2017 - 27.06.2017, наголошуючи на тому, що орендна плата має справлятися за договором оренди, тоді як сторонами договір оренди не укладався.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, наявні докази та доводи сторін, суд відхиляє заперечення відповідача як такі, що спрямовані на ухилення від виконання прийнятих на себе зобов'язань, оскільки відсутність у договорі погодження щодо способу і порядку повернення обладнання, визначення особи, яка несе витрати з повернення та визначення понять "торгове обладнання" і "холодильне обладнання" не перешкоджало відповідачеві протягом тривалого часу вчиняти дії з його повернення за численними актами прийому-передачі, що приєднані до матеріалів справи. Крім того, суд враховує, що відповідач не надав відповіді на претензію позивача та жодним іншим чином не відреагував на вимогу про повернення обладнання і фактично продовжував його повертати частинами. Також не може бути підставою для відмови у позові теза про відсутність визначення (відокремлення) видів обладнання одне від одного (холодильного і торгового). На переконання суду під цими двома видами слід розуміти всю сукупність обладнання, матеріалів багаторазового цільового використання, устаткування, одиниць меблів, оснащених електронними елементами тощо, оскільки доказів існування між сторонами інших угод, в межах яких позивач передавав, а відповідач приймав та зобов'язувався повернути речі матеріального світу, визначені індивідуальними ознаками з цільовим характером використання до матеріалів справи подано не було. Тобто, відповідач не міг помилятися щодо об'єктів рухомого майна, які він повинен повернути позивачеві на його вимогу, а навіть, якщо б і міг, то не був позбавлений можливості звернутися до позивача для врегулювання спірних питань, чого ним зроблено не було. Так само, відповідач не був позбавлений можливості врегулювати з позивачем питання розподілу витрат, пов'язаних з поверненням обладнання. Щодо незгоди відповідача з сумою в розмірі 38 485,00 грн., яка була включена до рахунку на оплату від 31.01.2018 № 3723 як орендна плата сезонного обладнання за січень 2017 - 27.06.2017, суд зазначає, що у позовній заяві позивач не заявляє вимоги про стягнення орендної плати у розмірі 38 485,00 грн., а тому заперечення відповідача в цій частині судом також відхиляються.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У п. 4.8 договору про надання послуг сторони погодили, що у випадку втрати або так званого механічного пошкодження торгового обладнання, виконавець, на розсуд замовника, у п'ятиденний строк за власний рахунок проводить відновлення торгового (холодильного) обладнання , або компенсує замовнику заставну вартість за вирахуванням фактичного зносу на момент повідомлення виконавцем замовника. Виконавець зобов'язується оплатити виставлений замовником рахунок протягом п'яти календарних днів з дати виставлення замовником такого рахунку. У випадку недотримання виконавцем строків оплати, замовник має право утримати із сум, які підлягають оплаті виконавцю, вартість відновлювальних робіт та/або вартість втраченого торгового або холодильного обладнання, а також вимагати сплати пені в розмірі 0,1 % від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У ч.ч. 1,2 ст. 217 Господарського кодексу України зазначено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 224 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, за приписами ст. 225 Господарського кодексу України, серед іншого, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Згідно з ч. 4 ст. 234 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення строку повернення обладнання були встановлені сторонами у п. 4.9 договору, де вказується, що у випадку прострочення повернення торгового (холодильного) обладнання після закінчення строку, вказаного у п. 2.7.8 виконавець сплачує на користь замовника неустойку у розмірі 0,5 % заставної вартості торгового (холодильного) обладнання за кожен день прострочення повернення майна.

Зважаючи на встановлені судом обставини справи та наведені положення законодавства та умови договору сторін, позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню відповідно до розрахунку позивача станом на 06.06.2018, що перевірений судом та приймається як належний, шляхом стягнення з відповідача вартості неповернутого обладнання, яке передавалося йому на виконання договору про надання послуг від 10.01.2014 № Д/14-2-М з урахуванням зносу у розмірі 706 162,08 грн., а також 372 427,94 грн. пені за 385 днів прострочення повернення майна.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідачем заявлені позовні вимоги не спростовано.

На підставі викладеного позовні вимоги задовольняються у повному обсязі, а судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 73-80, 129, 236-241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ростава" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12, ідентифікаційний код 36684971) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Напої плюс" (01033, м. Київ, площа Спортивна, 3 ідентифікаційний код 36843876) вартість втраченого торгового (холодильного) обладнання в розмірі 706 162 (сімсот шість тисяч сто шістдесят дві) грн. 08 коп., пеню в розмірі 372 427 (триста сімдесят дві тисячі чотириста двадцять сім) грн. 98 коп. та 16 178 (шістнадцять тисяч сто сімдесят вісім) грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України подається до апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 05.11.2018.

Суддя О.В. Мандриченко