Рішення

від 18.10.2018 по справі 910/9959/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.10.2018Справа № 910/9959/18

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В.В. , за участі секретаря судового засідання Топіхи І.О., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Національного заповідника "Софія Київська"

до Приватного підприємства "Шериф Гарант"

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Північного офісу Держаудитслужби

про визнання недійсним окремої частини договору та стягнення 38822,75 грн.

Представники учасників процесу згідно протоколу від 18.10.2018,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Національний заповідник "Софія Київська" (далі - позивач, Заповідник ) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного підприємства "Шериф Гарант" (далі - відповідач, Підприємство) про визнання недійсним окремої частини договору №80 від 28.02.2014, а саме п.3.1 в частині визначення (включення) вартості послуг на суму 38822,75 грн та стягнення збитків в розмірі 38822,75 грн

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, Державною фінансовою інспекцією у м.Києві було виявлено факт незаконних витрат позивача за ненадані послуги у сфері громадського порядку та громадської безпеки (охорона об'єкта), що призвело до завищення вартості послуг за договором №80 від 28.02.2014. При цьому, ненадання у повному обсязі послуг за спірним договором при повній їх оплаті мало наслідком нанесення збитків державі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/9985/18, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі Північний офіс Держаудитслужби (далі - третя особа, Служба) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача та призначено підготовче засідання на 29.08.2018.

17.08.2018 через відділ автоматизованого документообігу, моніторингу виконання документів (канцелярію) суду (далі - канцелярія суду) надійшли пояснення третьої особи щодо позову.

27.08.2018 через канцелярію суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву.

Ухвалою суду від 29.08.2018 було оголошено перерву в підготовчому засіданні до 26.09.2018.

19.09.2018 через канцелярію суду представником відповідача було подано пояснення на виконання ухвали та відповідь на відзив.

У підготовче засідання 26.09.2018 прибули представники сторін та надали пояснення.

За наслідками судового засідання 26.09.2018 судом була постановлена ухвала, якою закрито підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті в судовому засіданні 18.10.2018.

Представник позивача в судовому засіданні 18.10.2018 просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини та факти, викладені в позовній заяві, відповіді на відзив та додаткових письмових поясненнях.

У свою чергу представник відповідача, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, надала пояснення, аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву. Також представник відповідача просила застосувати до вимог Заповідника наслідки пропуску строку позовної давності.

Третя особа не направила свого представника для участі в судовому засіданні 18.10.2018, причини неявки суду не повідомила, про дату. Час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з відміткою про вручення 02.10.2018.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (частина 1 статті 201 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Відповідно статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Національним заповідником "Софія Київська" Міністерства культури України на веб-потралі Уповноваженого органу номер бюлетеня 2 (848) від 06.01.2014 було розміщено оголошення про проведення відкритих торгів № 004321 та документацію конкурсних торгів на закупівлю 84.24.1 Послуги у сфері громадського порядку та громадської безпеки (Охорона об'єкта) по коду Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016:2010: Лот 1 - Відділ Софійський музей ; Лот 2 - Відділ Музей Андріївська церква ; Лот 3 - Відділ Музей Кирилівська церква ; Лот 4 - Відділ Музей Золоті Ворота ; Лот 5 - Відділ Музей Судацька фортеця . Відповідно до оголошення про проведення відкритих торгів та документації конкурсних торгів кінцевий термін подання пропозицій визначено 06.02.2014 до 10:00 години.

Підприємством була підготовлена пропозиція конкурсних торгів відповідно до умов тендерної документації та подана на участь в торгах у строк до 10:00 години 06.02.2014.

Розкриття пропозицій відбулося 06.02.2014 об 11:00 годині. Відповідно до протоколу розкриття пропозицій конкурсних торгів № 06/02 від 06.02.2014 на участь у торгах було подано пропозиції конкурсних торгів від двох учасників, а саме ПП Шериф Гарант та ПП Місто 044 .

Згідно протоколу оцінки від 07.02.2014 № 07/02/1 найбільшу кількість балів по лоту 1 та лоту 3 отримала пропозиція учасника ПП Шериф Гарант . Повідомлення про акцепт пропозиції конкурсних торгів направлено переможцю листами від 07.02.2014 та розміщено на веб-порталі 13.02.2014 № 051812 ВДЗ № 13 (859).

Оголошення про результати проведення торгів розміщено на веб- порталі 06.03.2014 № 074224 ВДЗ № 19 (865). За результатами торгів складено звіт від 14.03.2014 № 14/03.

За результатами здійсненої процедури закупівлі, 28.02.2014 між Національним заповідником "Софія Київська", як замовником, та Приватним підприємством "Шериф Гарант", як виконавцем, був укладений договір № 80 про закупівлю послуг (далі - договір).

За умовами пункту 1.1 договору виконавець надає замовнику послуги 84.24.1 Послуги у сфері громадського порядку та громадської безпеки (Охорона об'єкта) по коду Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016:2010 (далі - послуги) згідно з додатками 1, 2, а замовник приймає ці послуги та сплачує їх вартість.

Перелік об'єктів Заповідника щодо яких виконавцем надаються послуги: - лот № 3 - відділ-музей Кирилівська церква - територія та споруди Кирилівської церкви, що розташована за адресою: місто Київ, вулиця Олени Теліги, 12 (пункт 1.2 договору).

Згідно пункту 2.1 договору строк надання послуг: 28.02.2014-31.12.2014. У подальшому додатковою угодою № 1 від 30.12.2014 та додатковою угодою № 2 від 10.03.2015 були внесені зміни, згідно яких строк надання послуг становить 28.02.2014-22.03.2015.

Ціна Договору становить 108 530,64 грн без ПДВ. Вартість охорони визначається виходячи з вартості послуг за 1 годину охорони одним охоронником - 14,73 грн без ПДВ. Договір укладено за ціною Виконавця - переможця торгів. Вартість послуг помісячно вказано в додатку № 2, який є невід'ємною частиною цього договору (пункт 3.1-3.5 договору).

Додатковою угодою 2 від 10.03.2015 сторони збільшили ціну договору в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, на строк достатній для проведення процедури закупівлі на початку 2015 року, а саме - до 130 236,77 грн.

Відповідно до пункту 5.1 договору розрахунки проводяться шляхом оплати за надані послуги у безготівковій формі шляхом щомісячного перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця до 20 числа поточного місяця за попередній на підставі цього договору, додатків № 1, 2 та підписаного Акту приймання-передачі наданих послуг в межах затверджених кошторисних призначень на відповідний період.

Додатком № 1 до договору є Розрахунок роботи інспекторів охорони на об'єкті Відділ - музей Кирилівська церква Заповідника, який знаходиться під охороною Підприємства, в якому зазначено розклад охорони, а саме: один цілодобовий пост з 9.00 до 9.00.

Додатком № 2 до додаток є Розрахунок вартості послуг по охороні об'єкта Відділ-музей Кирилівська церква Заповідника на період з 28.02.2014 по 31.12.2014, в якому загальний обсяг послуг 7368 годин на суму 108 530,64 грн. з розбивкою по місяцях.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що виконавець кожного місяця надає замовнику Акт приймання-передачі наданих послуг. Замовник протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання відповідного Акту приймання-передачі наданих послуг підписує його або направляє Виконавцю мотивовану відмову від підписання. Послуги за цим договором вважаються наданими належним чином та у повному обсязі після підписання сторонами відповідного Акту приймання-передачі наданих послуг.

Згідно з пунктом 7.1.2 договору виконавець зобов'язаний приймати надані належним чином та у повному обсязі послуги та підписувати відповідний Акт приймання-передачі наданих послуг та у відповідності до пункту 7.1.1 своєчасно та в повному обсязі оплачувати надані виконавцем послуги.

На підтвердження надання протягом договірного періоду послуг Заповіднику в матеріалах справи наявні акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), а саме: № ОУ-0000006 на суму 353,52 грн, № ОУ-0000010 за березень 2014 року на суму 10 959,12 грн, № ОУ-0000014 за квітень 2014 року на суму 10 605,60 грн, № ОУ-0000017 за травень 2014 року на суму 10 959,12 грн, № ОУ-0000028 за червень 2014 року на суму 10 605,60 грн, № ОУ-0000047 за липень 2014 року на суму 26 712,86 грн, № ОУ-0000060 за серпень 2014 року на суму 10 959,12 грн, № ОУ-0000074 за вересень 2014 року на суму 10 605,60 грн, № ОУ-0000095 за жовтень 2014 року на суму 10 959,12 грн, № ОУ-0000148 за грудень 2014 року на суму 5 810,98 грн, № ОУ-0000005 за січень 2015 року на суму 10 959,12 грн, № ОУ-0000022 за лютий 2015 року на суму 9 898,56 грн та № 11 за послуги охорони за період з 01.03.2015-22.03.2015 на суму 848,45 грн. Вказані акти складені та підписані представниками обох сторін без заперечень щодо якості, обсягів та вартості наданих послуг.

На підставі вказаних вище підписаних актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) Заповідником щомісячно здійснювався розрахунок за надані послуги, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, а саме: № 257 від 03.04.2014 на суму 353,52 грн, № 393 від 02.06.2014 на суму 10 959,12 грн, № 192 від 01.07.2014 на суму 10 605,60 грн, № 260 від 08.09.2014 на суму 26 712,86 грн, № 307 від 25.09.2014 на суму 10 504,53 грн, № 376 від 04.11.2014 на суму 454,59 грн, № 110 від 10.03.2015 на суму 10 959,12 грн, № 113 від 10.03.2015 на суму 2 879,27 грн, № 138 від 16.03.2015 на суму 2 931,71 грн, № 135 від 16.03.2015 на суму 10 605,60 грн.

Судом встановлено, що Державною фінансовою інспекцією у місті Києві (правонаступником якої є Північний офіс Держаудитслужби, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 № 266) у період з 28.05.2015 по 07.08.2015 була проведена ревізія фінансово-господарської діяльності НЗ "Софія Київська", за наслідками якої був складений акт № 04-30/1312 від 07.08.2015.

З указаного акту вбачається, що перевіркою Служби, проведеною за період господарської діяльності позивача з 01.06.2012 по 01.06.2015, встановлено непідтверджена інформація щодо відповідності кваліфікаційним вимогам та витрати на надання послуг у сфері громадського порядку та громадської безпеки (охорона об'єкта) в повному обсязі, що призвело до завищення вартості послуг згідно договорів від 28.02.2014 № 80 та № 79 за 2014 рік на суму 133 453,20 грн.

Наслідком проведеної перевірки стало направлення Службою вимоги позивачу № 26-04-14-14/932 від 08.09.2015 про усунення порушень, виявлених ревізією.

З наявної в матеріалах справи копії акту № 04-30/1312 від 07.08.2015 вбачається, що Заповідником в особі Генерального директора вказаний акт підписаний без зауважень.

Звертаючись із даним позовом до суду, Заповідник здійснив власний розрахунок послуг, вартість яких за твердженнями позивача є завищеною та становить 38 822,75 грн, та вказує на те що спірний договір є недійсним в частині визначення вартості послуг на суму 38 822,75 грн.

У свою чергу, відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказував, що послуги за спірним договором є наданими належним чином та у повному обсязі. Що підтверджується відсутністю зауважень на наявних в матеріалах справи актах здачі-приймання. Також Підприємство вказує, що між сторонами склались договірні правовідносини, а встановлені Службою факти в акті перевірки не можуть бути застосовані для зміни умов договору. При цьому, відповідач зауважив на відсутності всіх складових елементів збитків, з якими законодавець пов'язує можливість застосування такого виду відповідальності до суб'єктів господарювання. Крім того, Підприємством до суду надана заява про застосування строків позовної давності до вимог Заповідника.

У своїх письмових пояснення на позов Служба зазначила обставини та факти тотожні тим, що викладені в акті перевірки.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відзначає наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (статтею 217 ЦК України).

Вирішуючи спір про визнання договору або його частини недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договору (його частини) недійсним і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

При цьому, суперечність договору актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним договором (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного договору всупереч змісту чи суті правовідносин сторін. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009 № 9.

Так, статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з частиною 2 статті 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина 3 статті 180 ГК України).

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. (частина 1 статті 903 ЦК України).

Як на підставу визнання частково недійсним договору, позивач послався на те, що ціна договору (пункт 3.1 договору) є завищеною та послуги на таку суму не надавались, оскільки Підприємство не відповідає кваліфікаційним вимогам, що підтверджується актом ревізії № 04-30/1312 від 07.08.2015 та свідчить про недодержанням сторонами вимог, передбачених частиною 1 статті 203 ЦК України.

Проте, слід зазначити, що договір перевіряється на дотримання його закону станом на час укладення правочину, тобто на момент укладення спірного договору - 28.02.2012 (пункт 2 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 6.11.2009).

При цьому акт Держфінінспекції № 04-30/1312 від 07.08.2015 на той час не існував, а обставини, викладені в ньому, не були встановлені, тому підстави для визнання окремої частини правочину недійсним (пункт 3.1) на час його укладення (28.02.2012) відсутні.

Як встановлено судом вище, сторонами спірний договір повністю виконано, тобто послуги надані, прийняті та оплачені Заповідником згідно погодженої сторонами вартості послуг, жодних претензій зі сторони замовника до Підприємства заявлено не було.

Суд вважає за необхідне зауважити, що позов Заповідника про визнання недійсним договору в частині визначення ціни такого договору фактично зводиться до зміни ціни договору, що суперечить приписам статті 632 ЦК України, якою передбачено що зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Щодо вимоги про стягнення суми збитків суд відзначає наступне.

Частиною першою статті 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Згідно з приписами статті 22 ЦК України під збитками розуміються: - втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, що полягає у порушенні зобов'язання (невиконання або виконання його з порушенням умов), та завдання у зв'язку з цим збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Частинами першою, другою статті 623 ЦК України встановлено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Згідно із статтями 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. За приписами статей 525, 526 названого Кодексу зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Укладений сторонами договір недійсним ні повністю, ані в частині ціни договору не визнавався і зміни до нього не вносилися; докази перевищення сторонами кошторису - відсутні.

Відтак, оскільки сторонами був укладений договір, а кошти, які Заповідник просив стягнути з Підприємства, отримано останнім як оплату належно наданих за договором послуг, то такі кошти набуто за наявності правової підстави - договору, і вони не можуть вважатися ні збитками, ані безпідставно набутим майном. Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом України у постанові від 22.01.2013 № 5006/18/13/2012.

Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 4 пункту 4 Положення про Держфінінспекцію (Указ № 499/2011 - далі Положення).

Відповідно до пункту 6 зазначеного Положення Держфінінспекція для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням про Держфінінспекцію встановлено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону України від 26.01.1993 "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" (далі - Закон № 2939-XII), згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

З огляду на викладене, суд не приймає доводи позивача із посиланням на Акт ревізії фінансово-господарської діяльності НЗ "Софія Київська" № 04-30/1312 від 07.08.2015 Держфінінспекції, як на беззаперечну підставу для стягнення збитків, оскільки встановлені органами державної контрольно-ревізійної служби при проведенні контрольних заходів факти підлягають доказуванню стороною та оцінці судом на загальних підставах за правилами, встановленими чинним ГПК України, тобто сам лише акт перевірки не є підставою для застосування цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення збитків та не звільняє сторону від процесуального обов'язку доводити свої вимоги іншими належними та допустимими доказами. Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов'язання, визначені договором, та які підтверджені відповідним актом здачі-приймання виконаних робіт.

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень (статтею 74 ГПК України).

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 236 ГПК України).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Враховуючи встановлені вище обставини, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність заявлених вимог про визнання недійсним окремої частини договору № 80 від 28.02.2014, а саме п.3.1 в частині визначення (включення) вартості послуг на суму 38822,75 грн та стягнення збитків у розмірі 38822,75 грн, у зв'язку з чим суд відмовляє в задоволені позову Заповідника.

При цьому, суд відзначає, що інші доводи та заперечення сторін не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Судові витрати з урахуванням положень статті 129 ГПК України покладаються судом на позивача.

Керуючись статтями 73-74, 76-80, 86, 129, 232-233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Національного заповідника "Софія Київська" до Приватного підприємства "Шериф Гарант", за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Північного офісу Держаудитслужби, про визнання недійсним окремої частини договору №80 від 28.02.2014, а саме п.3.1 в частині визначення (включення) вартості послуг на суму 38822,75 грн та стягнення збитків у розмірі 38822,75 грн - відмовити повністю.

2. Судові витрати, пов'язані з розглядом даної справи, покладаються на Національний заповідник "Софія Київська".

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 12.11.2018.

СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ