Рішення

від 31.10.2018 по справі 910/8486/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.10.2018Справа № 910/8486/18

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді - Князькова В. В.,

за участю секретаря судового засідання Скокіна О. Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву та Міністерства молоді та спорту України

до відповідача 1: Підприємства Дитячо-юнацького учбово-спортивного центру профспілок м. Києва Авангард , м. Київ,

відповідача 2: фізичної особи-підприємця Сиволожського Валентина Леонідовича, м. Київ,

відповідача 3: Об'єднання профспілок, організацій профспілок у м. Києві Київська міська рада профспілок , м. Київ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів: Державного підприємства Спортивний комплекс Авангард , м. Київ

про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна, -

За участю представників:

прокурор: Колодчина Р.В.

від позивача 1: Бондар М. В.

від позивача 2: Щербина С. А.

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: Степ'юк В. С.

від відповідача 3: Хахановський В. С.

від третьої особи: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (позивач 1) та Міністерства молоді та спорту України (позивач 2) з позовом до Підприємства Дитячо-юнацького учбово-спортивного центру профспілок м. Києва Авангард (відповідач 1), фізичної особи-підприємця Сиволожського Валентина Леонідовича (відповідач 2) та Об'єднання профспілок, організацій профспілок у м. Києві Київська міська рада профспілок (відповідач 3) про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна (групи нежитлових приміщень загальною площею 1021,38 кв. м., що знаходяться за адресою: вул. Мельникова, 48 у Шевченківському районі м. Києва) від 01.08.2017 №0108, укладений між Підприємством Дитячо-юнацьким учбово-спортивним центром профспілок м. Києва Авангард та фізичною особою-підприємцем Сиволожським Валентином Леонідовичем, який погоджено Об'єднанням профспілок, організацій профспілок у м. Києві Київська міська рада профспілок .

В обґрунтування позовних вимог прокурор вказує, що спірний договір оренди нерухомого майна підлягає визнанню недійсним як такий, що суперечить інтересам держави, оскільки укладений не власником майна та всупереч вимогам Закону України Про оренду державного та комунального майна . За твердженнями прокурора, об'єкт оренди за спірним договором є державним майном, право власності на яке визнано за державою згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2015 у справі № 910/17567/14.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 08.08.2018.

01.08.2018 Міністерством молоді та спорту України подано до суду письмові пояснення по справі, в яких позивач 1 позовні вимоги прокурора підтримав, посилаючись на незаконну передачу в оренду відповідачу 2 державного майна, яке на теперішній час, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 № 798, віднесено до сфери управління Міністерства молоді та спорту України.

07.08.2018 до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, подане представником відповідача 1 - Підприємства Дитячо-юнацького учбово-спортивного центру профспілок м. Києва Авангард .

08.08.2018, у зв'язку з неявкою представників відповідачів 1, 2, 3, судом відкладено підготовче судове засідання на 12.09.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2018 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів залучено Державне підприємство Спортивний комплекс Авангард .

У підготовчому судовому засіданні 12.09.2018 судом оголошено перерву до 26.09.2018.

26.09.2018 третьою особою подано до суду письмові пояснення, в яких зазначено, що на теперішній час право господарського відання на нерухоме майно, яке є об'єктом оренди за спірним договором, зареєстровано за Державним підприємством Спортивний комплекс Авангард .

Також 26.09.2018 третьою особою було подано до суду клопотання про відкладення судового засідання, яке залишено судом без задоволення як необґрунтоване та безпідставне.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.10.2018.

У судовому засіданні 17.10.2018 судом оголошено перерву до 31.10.2018.

31.10.2018 прокурор та представники позивачів 1, 2 в судове засідання з'явились, позовні вимоги підтримали, просили суд позов задовольнити.

Представники відповідачів 2 та 3 в судовому засіданні проти задоволення позову надали усні заперечення, однак письмових відзивів до суду подано не було.

За твердженнями представника відповідача 2, спірний договір оренди є правомірним, оскільки його було укладено до вступу держави у фактичне управління майном.

Представник відповідача 3, в свою чергу, пояснив суду, що Київську міську раду профспілок не було повідомлено про здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно за державою.

Представники відповідача 1 та третьої особи в судове засідання не з'явились.

При цьому, відповідач 1 вважається належним чином повідомленим про розгляд справи судом, виходячи з наступного.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 18.07.2018 та ухвали від 08.08.2018, 26.09.2018 та 17.10.2018 були направлені судом рекомендованими листами з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача 1, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 46. Однак, конверти з ухвалами були повернуті до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою за закінченням встановленого строку зберігання .

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про невручення копії судового рішення за адресою місцезнаходження відповідача 1, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.

Також судом прийнято до уваги, що матеріали справи містять клопотання від 07.08.2018 про відкладення розгляду справи, яке подане до суду адвокатом Писаренком М. О. як представником Підприємства Дитячо-юнацького учбово-спортивного центру профспілок м. Києва Авангард на підставі ордеру серії КВ № 387820 (оригінал ордеру в матеріалах справи). Також представник відповідача 1 був присутнім у судовому засіданні 12.09.2018, що підтверджується розпискою останнього, яка міститься в матеріалах справи.

Відтак, відповідач 1 був обізнаний про розгляд справи судом, однак відзив на позов не подав та явку представника у судове засідання 31.10.2018 не забезпечив.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Щодо неявки у судове засідання представника третьої особи господарський суд зазначає, що представник Державного підприємства Спортивний комплекс Авангард був присутнім у попередньому судовому засіданні 17.10.2018 та надавав пояснення по суті справи. Належне повідомлення представника третьої особи про дату, час та місце судового засідання, підтверджується розпискою останнього від 17.10.2018, яка наявна в матеріалах справи.

Отже, з огляду на неявку представників відповідача 1 та третьої особи, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаних учасників справи не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України судом під час розгляду справи здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою.

У судовому засіданні судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступні фактичні обставини справи.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2015 у справі № 910/17567/14, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.04.2016 та яке набрало законної сили 06.04.2016, задоволено позов заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Об'єднання профспілок, організацій профспілок у м. Києві Київська міська рада профспілок про визнання права власності. Визнано право власності держави України в особі Фонду державного майна України на готель (літ. А ), площею 783,4 кв. м по вул. Мельникова, 44 у м. Києві; градирню площею 58 кв. м, енергоблок (літ. Б ), площею 2 220 кв. м по вул. Мельникова, 46 у м. Києві; спорткомплекс (літ. Б ), площею 3 438,7 кв. м та спортклуб (літ В ), площею 1 206 кв. м по вул. Мельникова, 48 у м. Києві .

Судом в межах справи № 910/17567/14 встановлено, що спірне майно з моменту його створення було в державній власності, а тому могло бути відчужене виключно за згодою власника (ст. 225 Цивільного кодексу УРСР, ст. 4 Закону України Про власність ). Постанова Президії Ради Загальної конференції професійних спілок СРСР від 18.11.1990 Про затвердження Договору про закріплення прав по володінню, користуванню і розпорядженню профспілковим майном не свідчить про наявність волі держави чи уповноваженого нею органу на передачу спірного майна у власність будь-якій з профспілкових організацій, оскільки такі акти приймалися без волевиявлення держави. Отже, правовий режим майна, збудованого за державні кошти в 1981 році, не змінювався та не міг змінитися лише у зв'язку із створенням Федерації незалежних професійних спілок України та включення його в перелік переданого Федерації майна.

Постановою Верховної Ради УРСР від 15.10.1990 Про управління державним майном Української РСР встановлено, що з метою захисту майнових прав та інтересів республіки, ефективного використання й збереження державного майна в умовах переходу до ринкових відносин і різноманітності форм власності до прийняття Закону Української РСР про Раду Міністрів Української РСР покласти на Раду Міністрів УРСР здійснення функцій по управлінню державним майном Української РСР, що є у загальнореспубліканській власності.

Згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю) від 05.11.1991 № 311, затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), що додається. Установлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.

Судом в межах справи № 910/17567/14 було встановлено, що спірне майно не відноситься до майна, яке підлягало передачі до комунальної власності, а тому залишилося у державній власності.

З урахуванням постанови Верховної Ради України Про управління майном підприємств, установ та організацій, що є у загальнодержавній власності від 14.02.1992 функція по управлінню державним майном покладена на Кабінет Міністрів України, а після набрання чинності постановою Верховної Ради України Про Тимчасове положення про Фонд державного майна України від 07.07.1992 - Фонд державного майна України.

Указом Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави та Законом України від 10.09.1991 Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України передбачено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території країни, є державною власністю України.

Ураховуючи наведене, господарський суд при розгляді справи № 910/17567/14 дійшов висновку, що спірне майно є державною власністю (профспілки ніколи не набували права власності на нього), уповноваженим органом управління яким є Фонд державного майна України, і таке майно вибуло з володіння держави поза її волею з порушенням норм законодавства.

15.09.2016 на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2015 у справі № 910/17567/14 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено записи про право власності, зокрема зареєстровано за державою в особі Фонду державного майна України право власності на об'єкти нерухомого майна:

громадський будинок - спортклуб (літера В), загальною площею 1 206 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, буд. 48 (реєстраційний номер 1033374680000);

громадський будинок - спорткомплекс (літера Б), загальною площею 3 438,7 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, буд. 48 (реєстраційний номер 1031668480000);

енергоблок (літ. Б), загальною площею 2 220 кв. м, за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, буд. 46 (реєстраційний номер 1170983180000).

08.11.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження № 798-р, яким віднесено будівлі (реєстраційні номери 1031668480000, 1033374680000) по вул. Мельникова, 48 та споруди (реєстраційний номер 1170983180000) по вул. Мельникова, 46 у м. Києві до сфери управління Міністерства молоді та спорту України.

04.12.2017 на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 № 798-р до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені відповідні записи про припинення права власності держави в особі Фонду державного майна України з подальшою реєстрацією права власності за державою в особі Міністерства молоді та спорту України.

Наказом Міністерства молоді та спорту України від 28.11.2017 № 4977 Про закріплення майна на праві господарського відання закріплено будівлі (реєстраційні номери 1031668480000, 1033374680000) по вул. Мельникова, 48 та споруди (реєстраційний номер 1170983180000) по вул. Мельникова, 46 у м. Києві за Державним підприємством Спортивний комплекс Авангард на праві господарського відання.

11.12.2017 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені відповідні записи про державну реєстрацію права господарського відання Державного підприємства Спортивний комплекс Авангард .

Одночасно з цим, матеріали справи свідчать, що 01.08.2017 між Підприємством Дитячо-юнацький учбово-спортивний центр профспілок м. Києва Авангард (відповідач 1) в якості орендодавця та фізичною особою-підприємцем Сиволожським Валентином Леонідовичем (відповідач 2) в якості орендаря укладено договір № 0108 (далі - Договір/спірний договір), який погоджено Об'єднанням профспілок, організацій профспілок у м. Києві Київська міська рада профспілок (відповідач 3).

За умовами Договору відповідач 1 передав відповідачу 2 в тимчасове платне користування приміщення в будівлі фізкультурно-оздоровчого комплексу (приміщення), які розташовані за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 48, а саме: 1-й поверх: кімнати № 46.1, 26, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 51, 50, 52; 2-й поверх: кімнати № 1.1, 2.2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 та частина приміщення баскетбольного залу площею 135,27 кв. м; 3-й поверх: кімнати № 12.1. Загальна площа орендованих приміщень складає 1021,38 кв. м.

Згідно з пунктом 1.2 Договору строк оренди приміщень встановлено з 01.08.2017 до 30.07.2020 включно.

Актом приймання-передачі приміщення від 01.08.2017 (додаток № 1 до Договору) підтверджується, що відповідачем 1 було передано, а відповідачем 2 прийнято в користування приміщення в будівлі фізкультурно-оздоровчого комплексу, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, буд. 48.

Спір у справі виник у зв'язку з наявністю підстав, як вказує прокурор, для визнання спірного договору оренди недійсним як такого, що суперечить інтересам держави та нормам Закону України Про оренду державного та комунального майна , оскільки державне майно було неправомірно передано в оренду.

Розглянувши доводи прокурора, на яких ґрунтується позовна заява, господарський зазначає наступне.

Щодо наявності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати функції держави у спірних правовідносинах.

Відповідно до пункту 3 статті 131 1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частиною 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Особливості участі прокурора в розгляді справ визначено статтею 53 Господарського процесуального кодексу України, за змістом положень якої у разі прийняття судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 визначено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересу держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У даній справі прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву та Міністерства молоді та спорту України, які набули статусу позивачів 1 та 2 у справі.

В обґрунтування правильного визначення кола позивачів прокурор посилається на положення Закону України Про оренду державного та комунального майна , частиною другою статті 2 якого визначено, що державну політику у сфері оренди щодо державного майна здійснюють Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва.

Пунктом 5 статті 116 Конституції України закріплено, що Кабінет Міністрів України здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

Статтею 1 Закону України Про управління об'єктами державної власності визначено, що управлінням об'єктами державної власності є здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 5 Закону України Про управління об'єктами державної власності , здійснюючи управління об'єктами державної власності, Кабінет Міністрів України визначає органи виконавчої влади та державні колегіальні органи, які здійснюють функції з управління об'єктами державної власності.

В свою чергу, за приписами статті 5 Закону України Про оренду державного та комунального майна Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва є орендодавцями щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду партнерам наукових парків.

Відтак, вимоги прокурора є такими, що заявлені на захист інтересів держави, та відповідають обсягу повноважень, які має на теперішній час Міністерство молоді та спорту України як державний орган, уповноважений урядом України на управління відповідним державним майном, а Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву - як орган, уповноважений законом здійснювати функції орендодавця щодо державного майна.

Зважаючи на заперечення представника відповідача 2 щодо незалучення до участі у справі Фонду державного майна України, господарський суд зазначає, що дійсно рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2015 у справі № 910/17567/14 було визнано право власності на нерухоме майно за державою в особі Фонду державного майна України.

Однак в подальшому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 № 798-р будівлі по вул. Мельникова, 48 у м. Києві віднесено до сфери управління Міністерства молоді та спорту України. Відповідні зміни зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи вищевикладене, звернення прокурора до суду з даним позовом в інтересах Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву та Міністерства молоді та спорту України є обґрунтованим та відповідає функції представництва прокуратурою інтересів держави.

Щодо обраного прокурором способу захисту.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними ).

Чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, а відтак господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 4, 45 Господарського процесуального кодексу України. Крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Виходячи із змісту ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

У даному випадку господарський суд зазначає, що прокурор і позивачі 1, 2 стороною спірного правочину не є, а відтак останні повинні довести суду за допомогою належних та допустимих доказів ті обставини, що держава, в інтересах якої подано позов, є заінтересованою особою в розумінні ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, при вирішенні питання про недійсність договору № 0108 від 01.08.2017, а також довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Щодо обґрунтованості доводів прокурора та позивачів про неправомірність спірного договору та порушення інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 167 Цивільного кодексу України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 Цивільного кодексу України).

За змістом положень статей 2, 318 Цивільного кодексу України держава є одним з суб'єктів права власності поруч з іншими учасниками цивільних відносин.

Відповідно до частини першої статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Правомочності власника щодо здійснення права власності визначені у статті 319 Цивільного кодексу України, за змістом якої власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

В обґрунтування позову прокурор вказує, що об'єкт оренди за спірним договором є державним майном, право власності на яке визнано за державою згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2015 у справі № 910/17567/14. Однак, за твердженнями прокурора, внаслідок укладення спірного договору державне нерухоме майно було неправомірно, всупереч нормам Закону України Про оренду державного та комунального майна , передано відповідачем 1, який не є власником майна, в орендне користування відповідачу 2. Укладення спірного договору було погоджено відповідачем 3.

При розгляді даної справи господарський суд виходить з того, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Отже той факт, що нерухоме майно (у тому числі спорткомплекс (літ. Б ), площею 3 438,7 кв. м та спортклуб (літ В ), площею 1 206 кв. м по вул. Мельникова, 48 у м. Києві) з моменту його створення перебувало в державній власності є встановленим судом в межах справи № 910/17567/14 та не підлягає повторному доведенню в межах даної справи.

Одночасно з цим, як вбачається з матеріалів справи та що підтверджено учасниками спору, частина приміщень спорткомплексу за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 48, на який визнано право власності за державою у справі № 910/17567/14, є об'єктом оренди за договором № 0108 від 01.08.2017, щодо правомірності якого виник даний спір.

За своїм змістом та правовою природою спірний договір № 0108 від 01.08.2017 є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання статей 759-786 Цивільного кодексу України, статей 283-287 Господарського кодексу України.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (стаття 759 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до статті 761 Цивільного кодексу України право передання у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права . Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Відтак, вказаною нормою закону обмежено коло осіб, які можуть бути орендодавцями за договором оренди, а саме визначено, що саме власник майна або особа, якій належать майнові права, мають право визначати правову долю майна шляхом передачі його в користування іншій особі.

Вичерпний перелік орендодавців державного майна встановлено у статті 5 Закону України Про оренду державного та комунального майна .

За таких обставин, приймаючи до уваги, що орендодавець за спірним договором не є власником приміщень спорткомплексу за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 48 та не має відповідних майнових прав, обґрунтованими є доводи прокурора про неправомірність передачі Підприємством Дитячо-юнацького учбово-спортивного центру профспілок м. Києва Авангард в оренду фізичній особі-підприємцю Сиволожському Валентину Леонідовичу нерухомого майна, яке є державною власністю.

При цьому, необґрунтованими є заперечення представника відповідача 2, висловлені в судовому засіданні, про те, що внаслідок визнання права власності на майно за державою відбулась зміна власника майна, переданого у найм, а тому до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця, яке це передбачено у частині 1 статті 770 Цивільного кодексу України. Такі доводи фізичної особи-підприємця Сиволожського В. Л. розглядались судами в межах справи № 910/1429/18 та не знайшли свого підтвердження.

Так, статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що виключно власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто, визнання права власності здійснюється господарським судом за наявності вже існуючого (яке виникло згідно з приписами законодавства) права власності на майно в межах спору власника з іншою особою про право на це майно. Метою подання цього позову є усунення невизначеності у суб'єктивному праві, належному особі. Судове рішення про задоволення таких вимог має ґрунтуватись на встановленому судом в ході розгляду справи існуючому юридичному факті і не може підміняти собою правовстановлюючих документів. Момент виникнення права не залежить від набрання рішенням суду законної сили , оскільки підставою для прийняття останнього є наявність у позивача до звернення до суду тих матеріально-правових фактів, з якими закон пов'язує виникнення права власності.

Господарський суд повторно наголошує, що факт перебування нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 48 у державній власності з моменту його будівництва у 1981 році є встановленим судом в межах справи № 910/17567/14 та не підлягає повторному доведенню. У даному випадку вказане майно завжди належало державі, а зміна власника не відбувалась.

Не спростовують висновків суду і твердження представника відповідача 3 про те, що Об'єднання профспілок, організацій профспілок у м. Києві Київська міська рада профспілок не було повідомлено про здійснення державної реєстрації права власності за державою. Суд виходить з того, що визнання правочину (господарського договору) недійсним є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону (п. 2.5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними ).

До того ж, у даному випадку момент набуття державою права власності на спірне майно не пов'язується з державною реєстрацією такого права.

Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено, що державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Господарський суд зауважує, що норма частини 3 статті 331 Цивільного кодексу України, відповідно до якої право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації, набула чинності лише 01.01.2004. Тобто законодавство, яке було чинне на дату створення спірного майна та набуття державою права власності на нього (1981 рік), не пов'язувало момент виникнення права власності з його державною реєстрацію.

Необґрунтованими також є доводи представника відповідача 2 про ухилення держави від обов'язку утримувати майно, оскільки такі твердження не спростовують факту неправомірності правочину у зв'язку з порушенням норми частини першої статті 761 Цивільного кодексу України та вимог Закону України Про оренду державного та комунального майна .

За таких обставин, враховуючи, що при укладенні спірного договору було порушено встановлений законом порядок передачі в оренду державного майна, господарський суд дійшов висновку, що позов заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву та Міністерства молоді та спорту України до Підприємства Дитячо-юнацького учбово-спортивного центру профспілок м. Києва Авангард , фізичної особи-підприємця Сиволожського Валентина Леонідовича та Об'єднання профспілок, організацій профспілок у м. Києві Київська міська рада профспілок про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 01.08.2017 № 0108 є правомірним та таким, що підлягає задоволенню.

При розгляді даної справи предмет доказування доведений прокурором і позивачами відповідними доказами, при чому, їх аналіз дозволяє зробити висновок про те, що вони є належними, допустимими та достовірними як кожний окремо, так і у взаємному зв'язку у їх сукупності.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог у повному обсязі, судовий збір, сплачений при подачі позовної заяви, в сумі 1 762,00 грн підлягає стягненню на користь Прокуратури міста Києва з відповідачів 1, 2, 3 в рівних частинах, а саме по 587,33 грн з кожного.

Керуючись ст. 129, ст. ст. 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1 . Позовні вимоги заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву та Міністерства молоді та спорту України до Підприємства Дитячо-юнацького учбово-спортивного центру профспілок м. Києва Авангард , фізичної особи-підприємця Сиволожського Валентина Леонідовича та Об'єднання профспілок, організацій профспілок у м. Києві Київська міська рада профспілок про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 01.08.2017 № 0108 - задовольнити.

2 . Визнати недійсним договір оренди нерухомого майна (групи нежитлових приміщень загальною площею 1021,38 кв. м., що знаходяться за адресою: вул. Мельникова, 48 у Шевченківському районі м. Києва) від 01.08.2017 № 0108, який укладений між Підприємством Дитячо-юнацьким учбово-спортивним центром профспілок м. Києва Авангард та фізичною особою-підприємцем Сиволожським Валентином Леонідовичем, який погоджено Об'єднанням профспілок, організацій профспілок у м. Києві Київська міська рада профспілок .

3. Стягнути з Підприємства Дитячо-юнацького учбово-спортивного центру профспілок м. Києва Авангард (04119, м. Київ, вул. Мельникова, буд. 46; ідентифікаційний код 21560944) на користь Прокуратури міста Києва (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9; ідентифікаційний код 02910019) судовий збір в розмірі 587 (п'ятсот вісімдесят сім) грн 33 коп.

4. Стягнути з фізичної особи-підприємця Сиволожського Валентина Леонідовича (04112, АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь Прокуратури міста Києва (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9; ідентифікаційний код 02910019) судовий збір в розмірі 587 (п'ятсот вісімдесят сім) грн 33 коп.

5. Стягнути з Об'єднання профспілок, організацій профспілок у м. Києві Київська міська рада профспілок (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 16; ідентифікаційний код 02670408) на користь Прокуратури міста Києва (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9; ідентифікаційний код 02910019) судовий збір в розмірі 587 (п'ятсот вісімдесят сім) грн 33 коп.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 14.11.2018.

Суддя В.В. Князьков