Ухвала

від 01.11.2018 по справі 826/15367/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

01 листопада 2018 року м. Київ№ 826/15367/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Патратій О.В., за участі секретаря судового засідання Багрій М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні питання про закриття провадження у адміністративній справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Керуюча швейна компанія

до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

треті особи 1. Публічне акціонерне товариство Дельта Банк

2. Товариство з обмеженою відповідальністю Дослідницько-виробничий центр

Еконива

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

за участю представників сторін:

від позивача: Черненко В.А.

від відповідача: Линник Я.В.

від третьої особи-1: Русскіна О.В.

від третьої особи-2 : не з'явився

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Комітету Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань консолідації та продажу активів про затвердження умов продажу активів АТ Дельта Банк від 21.03.2018р. № 713.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що 13 червня 2018 року відбулися електронні торги з продажу активів (майна), що обліковуються на балансі AT Дельта Банк , зокрема лоту № F11G18302. Позивач взяв участь у торгах сплативши гарантійний внесок у сумі 149 738,39 грн. Переможцем торгів став позивач, але протягом 20 (двадцяти) робочих днів з дати формування протоколу електронного аукціону, позивач не підписав договір купівлі-продажу, яке це передбачено п. 7.22 Регламенту роботи електронної торгової системи для проведення електронного аукціону, який складається з автоматичного покрокового зниження початкової (стартової) ціни лоту, етапів подання закритих цінових пропозицій та цінової пропозиції для продажу активів (майна) банків, що виводяться з ринку або ліквідуються, оскільки вже після аукціону , в період очікування підписання договору купівлі - продажу, 20 (двадцяти) робочих днів, коли позивач сплатив гарантійний внесок, з Єдиного державного реєстру судових рішень позивачу стало відомо про триваючі судові спори між AT Дельта банк з попереднім власником майна ТОВ "Дослідницько-виробничий центр "Еконива" (іпотекодавцем).

З автоматизованої системи виконавчих проваджень, ідентифікатор доступу до якого на прохання позивача надано Банком, стало відомо, що майно, яке виставлено на продаж знаходиться під арештом, який накладено на майно ТОВ "ДВЦ "Еконива" у 2012 році.

Отже, на день проведення аукціону AT Дельта Банк та Комітету достовірно було відомо про арешт майна, яке виставлено на продаж, незавершене виконавче провадження та судовий спір про звільнення майна з-під арешту (справа № 369/1656/16-ц, Києво- Святошинський районний суд Київської області). Натомість, дана інформація була скрита від позивача до участі в аукціоні. Ні в кімнаті даних, ні в публічному паспорті активу (майна) не було зазначено про судові спори та арешт майна, яка виставлено на продаж.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, з підстав наведених у позовній заяві.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у відзиві проти позову заперечив.

Разом з цим, у судовому засіданні представником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до суду надано письмове клопотання про закриття провадження у справі, оскільки дану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Позивач у судовому засіданні заперечив проти задоволення клопотання відповідача про закриття провадження у справі.

Суд, розглянувши клопотання про закриття провадження у справі та надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, вважає, що клопотання про закриття провадження у справі є обґрунтованим та підлягає задоволенню, виходячи з викладеного.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 свого рішення від 20 липня 2006 року в справі Сокуренко і Стригун проти України зазначив, що фраза встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін судом, встановленим законом у пункті 1 статті 6 згаданої Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів .

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень..

Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції , в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи; (стаття 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах , зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Відтак, поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень є помилковим, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), тоді як визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Водночас структура банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків визначені Законом України від 07 грудня 2000 року № 2121-III Про банки і банківську діяльність (далі - Закон № 2121-III), за змістом статті 2 якого банком є юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.

Натомість Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Згідно із частиною першою статті 3 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, установлених цим Законом. На виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, зокрема, здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку (пункт 8 частини другої статті 4 цього Закону).

Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків.

Водночас у розумінні Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб неплатоспроможним є банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення його до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом № 2121-III. Ліквідацією банку є процедура припинення функціонування банку як юридичної особи відповідно до законодавства (пункти 6 і 8 частини першої статті 2 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб ).

За змістом частин першої, третьої статті 34 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, а виконавча дирекція Фонду у цей же строк призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання (частина п'ята статті 34 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб ).

За змістом частин першої, другої статті 36 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Протягом 15 днів, але не пізніше строків, установлених Фондом, керівники банку забезпечують передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, а також протягом трьох днів - передачу печаток і штампів бухгалтерської та іншої документації банку. На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності Фонду та уповноваженій особі Фонду в межах повноважень, установлених цим Законом та делегованих Фондом, і діють у визначених Фондом/уповноваженою особою Фонду межах та порядку.

Системний аналіз наведених нормативних приписів дозволяє дійти висновку, що з моменту запровадження у банку тимчасової адміністрації Фонд набуває повноваження органів управління та контролю банку з метою реалізації покладених на нього чинним законодавством функцій. При цьому банк зберігає свою правосуб'єктність юридичної особи та відповідного самостійного суб'єкта господарювання до завершення процедури його ліквідації та внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Такий правовий статус Фонду, визначений Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , дає підстави для висновку про те, що Фонд як юридична особа публічного права може бути суб'єктом як публічно-правових, так і приватноправових правовідносин. При цьому в приватноправових відносинах, якими є здійснення функцій органу управління банку , у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, чи банку, який ліквідується, Фонд не здійснює функцій суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України.

Водночас суд звертає увагу на те, що визначений статтею 3 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб правовий статус Фонду, відповідно до якої він є, зокрема, юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні, - не впливає на правовий статус банку, в якому запроваджено тимчасову адміністрацію або щодо якого розпочато процедуру ліквідації, оскільки Фонд розпоряджається майном такого банку від імені останнього й у межах виконання покладених на нього законодавством функцій щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та не здійснює в цій частині жодних владних управлінських функцій.

Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.05.2018р. у справі № 910/17448/16 та у постанові від 18.04.2018 р. у справі № 910/8132/17.

Частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" також встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Як вбачається з матеріалів даної справи, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Комітету Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань консолідації та продажу активів про затвердження умов продажу активів АТ Дельта Банк від 21.03.2018р. № 713.

Відповідно до пункту 10 частини першої, пунктів 1 1 і 2 частини п'ятої статті 12 та статті 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 2837 від 05.07.2017р.:

1. Утворено Комітет Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань консолідації та продажу активів.

2. Делеговано Комітету Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань консолідації та продажу активів повноваження виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із затвердження відповідно до вимог нормативно-правових актів з питань продажу майна (активів) банку, що ліквідується:

строків та заходів передпродажної підготовки індивідуально визначеного майна (активів) банку, що ліквідується, вартість якого (яких) не перевищує ліміту, встановленого виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

способів, порядку та умов продажу індивідуально визначеного майна (активів) банку, що ліквідується, вартість якого (вартість лота, пулу яких) не перевищує ліміту, встановленого виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а також змісту інформації про вибраний спосіб, порядок та умови продажу такого майна.

3. Затверджено Положення про Комітет Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань консолідації та продажу активів (далі - Положення).

Відповідно до вказаного Положення Комітет Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань консолідації та продажу активів (далі - Комітет) є постійно діючим колегіальним органом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), якому виконавча дирекція Фонду делегувала окремі повноваження щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються .

Згідно з п. 4 Положення основними завданнями Комітету є: 1) визначення строків та заходів передпродажної підготовки активів (майна) банків, що ліквідуються; 2) визначення способів, порядку та умов продажу активів (майна) банків, що ліквідуються; 3) попередній розгляд документів та проектів рішень, що подаються на розгляд виконавчої дирекції Фонду, з питань продажу активів (майна) банків, що ліквідуються; 4) забезпечення координації роботи структурних підрозділів та уповноважених осіб Фонду на ліквідацію банків в частині продажу активів (майна) банків, що ліквідуються; 5) надання рекомендацій щодо внесення змін до нормативно-правових актів Фонду в частині продажу активів (майна) банків, що ліквідуються. Комітет реалізовує свої завдання щодо активу (майна), лота, пулу активів (майна), балансова вартість яких (якого) є меншою 100 млн грн та початкова ціна / ціна реалізації яких (якого) є меншою або рівною балансовій або оціночній вартості (для прав вимоги за кредитними договорами - меншою або рівною заборгованості за такими договорами (заборгованість за основним боргом, нарахованими відсотками, а також передбаченими договором комісійними винагородами) або оціночній вартості).

Відповідно до п.5 Положення Комітет відповідно до покладених на нього завдань: 1) затверджує відповідно до вимог законів та нормативно-правових актів Фонду з питань продажу активів (майна) банку, що ліквідується: - строки та заходи передпродажної підготовки індивідуально визначеного активу (майна) (лота, пулу активів (майна)) банку(ів), що ліквідується(ються); - спосіб, порядок та умови продажу індивідуально визначеного активу (майна) (лота, пулу активів (майна)) банку(ів), що ліквідується(ються); 2) попередньо розглядає документи та проекти рішень, що подаються на розгляд виконавчої дирекції Фонду, з питань продажу активів (майна) банків, що ліквідуються; 3) координує роботу структурних підрозділів та уповноважених осіб Фонду на ліквідацію банків в частині продажу активів (майна) банків, що ліквідуються; 4) розроблює концепцію та рекомендації щодо внесення змін до нормативно-правових актів Фонду в частині продажу активів (майна) банків, що ліквідуються; 5) заслуховує періодичні (за потреби) звіти керівників структурних підрозділів Фонду та/або уповноважених осіб Фонду на ліквідацію банків з метою контролю за виконанням прийнятих Комітетом рішень.

Статтею 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" урегульовано процедуру продажу майна банку, що ліквідується та встановлено зокрема, що Виконавча дирекція Фонду затверджує заходи з передпродажної підготовки майна одного або кількох банків (майно, об'єднане у пули активів, цілісні майнові комплекси, пакети акцій тощо), ремонту основних засобів, добудови об'єктів незавершеного будівництва, реалізації девелоперських проектів (зокрема операцій з експлуатації нерухомості) на належних банку земельних ділянках із залученням інвестицій, вилучення з непридатного для експлуатації майна окремих деталей, вузлів, агрегатів тощо для подальшої реалізації.

Таким чином, виходячи з системного аналізу вищевказаних нормативно-правових акті суд приходить до висновку про те, що Комітет Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань консолідації та продажу активів є постійно діючим колегіальним органом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, якому виконавча дирекція Фонду делегувала окремі повноваження щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються .

В свою чергу, відчуження активів та/або зобов'язань банку, формування ліквідаційної маси, виконання інших функцій з управління та продажу майна банку у відповідності до пунктів 1, 2, 9 частини 1 статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" віднесено до повноважень Фонду з дня початку процедури ліквідації банку поряд із здійсненням повноважень органів управління банку.

З вказаного вбачається, що Комітет не здійснює якісь відокремлені публічно-владні управлінські функції по відношенню до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб або будь-кого з інших з учасників ліквідаційної процедури банку, а виконує частину повноважень самого Фонду по виведенню неплатоспроможних банків з ринку.

У той же час, виходячи з вищенаведеної правової позиції Верховного Суду, повноваження Фонду під час здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, не містять владної складової.

Аналізуючи вказане вище Положення та з урахуванням наведених приписів законодавства суд приходить до висновку, що Комітет Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань консолідації та продажу активів у даному випадку не є суб'єктом владних повноважень та не здійснює публічно-владні управлінські функції.

З урахуванням вищевказаного суд приходить до висновку про відсутність ознак публічно-правових відносин у спірних правовідносинах.

Отже, зважаючи на предметну юрисдикцію та характер спірних правовідносин у даній справі суд приходить до висновку про необхідність закриття провадження у справі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Оскільки даний спір не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, суд вбачає наявними підстави для задоволення клопотання представника відповідача та закрити провадження у справі.

Також, на виконання вимоги, зазначеної у частині першій статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України, є необхідним роз'яснити позивачу, що розгляд позовної заяви останнього має здійснюватися у порядку господарського процесуального судочинства із врахуванням правил територіальної підсудності.

Частиною другою статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи квитанції про сплату судового збору від 19.09.2018р. №84238 позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 1762,00 грн. Отже, сума, що підлягає поверненню позивачеві у зв'язку із закриттям провадження у справі №826/15367/18 складає - 1762,00 грн.

На підставі вищенаведеного, керуючись п.1 ч.1 ст. 238, ст.ст. 239, 241, 242, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У Х В А Л И В:

Клопотання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про закриття провадження у справі - задовольнити.

Закрити провадження у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Керуюча швейна компанія до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб треті особи Публічне акціонерне товариство Дельта Банк , Товариство з обмеженою відповідальністю Дослідницько-виробничий центр Еконива про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю Керуюча швейна компанія (08170, Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с. Віта-Поштова, вул. Набережна буд. 33; код ЄДРПОУ 40483839) із розрахункового рахунку Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві № 34310206084021 судовий збір у розмірі 1 762,00 грн.

Суд роз'яснює позивачу, що розгляд даної справи відноситься до юрисдикції місцевого господарського суду в порядку господарського процесуального судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею в порядку ст. 256 КАС України.

Апеляційна скарга на ухвалу може бути подана в порядку, визначеному ст. 295-297 з урахуванням п. 15.5 Перехідних положень КАС України.

Дата складання повного тексту ухвали - 02 листопада 2018 року

Суддя О.В. Патратій