Рішення
від 27.09.2018 по справі 522/23757/17
ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/23757/17

Провадження № 2/522/862/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2018 року Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючого судді Бойчука А.Ю.

за участю секретаря Скибінської Є.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 Кочі Хайрмохаммед про визнання частково недійсним шлюбного договору,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 Кочі Хайрмохаммед, по якому просив:

- визнати частково недійсними шлюбний договір укладений 12.08.2013 р. між ОСОБА_3 та Умар - ОСОБА_3 Кочі Хайрмохаммед, в частині пунктів 2.1.3., 3.1.5. щодо нерухомого та рухомого майна; а також автомобілів та інших транспортних засобів оформлених і зареєстрованих до 12 серпня 2013 року (автомобіля Тоуоtа Yaris державний номерний знак 30055ОК: автомобіля Тоуоtа Lexus державний номерний знак - 60046ОВ; нежитлового приміщення 6-го поверху площею 56,4 кв. м (офіс № 612) по вул. Жуковського, 33 у м. Одесі).

Обґрунтовуючи свої вимоги тим, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2012 р. у справі № 2-3936/11 з ОСОБА_3 було стягнуто на користь позивача суму боргу за договорами позики від 01.06.2007р., від 08.06.2007р. та від 26.04.2008р., з урахуванням пені за несвоєчасне його повернення, у розмірі 748892, 67 грн. 13.06.2013р. Першим Приморським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження по виконанню вищевказаного рішення суду.

09.03.2015 року боржник ОСОБА_3 помер. Вищезазначене рішення суду до цього часу не виконане з вини боржника та в наступному з вини його правонаступника ОСОБА_2 Кочі Хайрмохаммед.

Боржник ОСОБА_3 перебував у шлюбі з ОСОБА_2 Кочі Хайрмохаммед з 20 липня 2001 року. У зв'язку з неможливістю виконання рішення суду про стягнення боргу з позичальника в 2014 р. Позивач звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом про визнання за ним права власності на частку майна боржника ОСОБА_3 у спільній сумісній власності подружжя з ОСОБА_2 Кочі Хайрмохаммед (на 1/2 ч. рухомого та нерухомого майна, що було придбане боржником під час шлюбу та зареєстроване на ім'я ОСОБА_2 Кочі Хайрмохаммед, зокрема на 1/2 частину: автомобіля Тоуоtа Yаris державний номерний знак 30055OК вартістю 112'830.00 грн.: автомобіля Тоуоtа Lexus, державний номерний знак- 60046OВ вартістю 167260,00 грн.; нежитлового приміщення 6-го поверху площею 56,4 кв. м (офіс № 612) по вул. Жуковського, 33 у м. Одесі) та про виділення з вищевказаного майна 1/2 частки, що належала померлому ОСОБА_3, шляхом стягнення з відповідача ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 1.517.045.00 грн., що на момент ухвалення рішення становило вартість 1/2 частини цього майна.

Під час розгляду вказаної справи, а саме в 03 травня 2017 р., представник ОСОБА_2 в якості доказу надав суду копію нотаріально посвідченого шлюбного договору, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 12.08.2013р. Як з'ясувалось, зазначений шлюбний контракт був укладений під час виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_3 боргу і став однією з підстав для ухвалення судом 25.07.2017р. рішення про відмову в задоволенні позову.

В мотивувальній частині рішення суду від 25.07.2017р., суд зазначив, що за умовами шлюбного контракту майно, набуте подружжям під час шлюбу, яке підлягає нотаріальному посвідченню і/або державній реєстрації, є особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім'я зареєстроване. При цьому суд вказав, що станом на дату судового розгляду вищевказаної справи шлюбний договір не визнаний судом недійсним та/або не розірваний у встановленому законом порядку.

У даному випадку період виникнення заборгованості ОСОБА_3С, та підстави для стягнення боргу виникли ще за довго до укладання шлюбного договору, та крім того 05.11.2012 року Приморським районним судом м. Одеси, під головуванням судді Загороднюка В.І. вже було ухвалене рішення по справі № 2-3936/11, яким було задоволено позов ОСОБА_1 в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суми боргу за договором позики.

За змістом пунктів 2.1.3., 3.1.5. шлюбного договору майно набуте подружжям під час шлюбу, яке підлягає нотаріальному посвідченню і/або державній реєстрації, є особистою власністю того з подружжя, на чиє ім'я зареєстроване рухоме або нерухоме майно або його частина; автомобілі та інші транспортні засоби, придбані подружжям у період перебування у зареєстрованому шлюбі є власністю того з подружжя, на чиє ім'я вони оформлені та зареєстровані.

До 12 серпня 2013 року на ім'я ОСОБА_2 Кочі Хайрмохаммед було зареєстровано два автомобіля Тоуоtа Yагis державний номерний знак 30055OК: автомобіля Тоуоtа Lexus, державний номерний знак - 60046OВ; а також нежитлове приміщення 6-го поверху площею 56,4 кв. м (офіс № 612) по вул. Жуковського, 33 у м. Одесі).

У вищезазначених пунктах шлюбного контракту (який було укладено при наявності чинного рішення суду про стягнення боргу) ОСОБА_3 та ОСОБА_2, на думку позивача зловживали своїм правом на укладення шлюбного договору, задля уникнення звернення стягнення на частку боржника у спільному подружньому майні. В прихованій формі тактично здійснено відчуження чоловіком своєї частки майна в спільному подружньому майні на користь дружини, що заборонено правилами ст. 93 ч.5 СК України.

На думку позивача шлюбний договір, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 12.08.2013р., не був спрямований на реальне настання правових наслідків, які обумовлювались ним, а обома сторонами був спрямований виключно на ухилення від виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_3 боргу, яке на той час було чинним і перебувало на виконанні.

Представник позивача надав суду заяву, згідно якої просив провести судове засідання без фіксації судового процесу, згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, позов підтримав у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав суду письмовий відзив до позову в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України , фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, вивчивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, а також докази, якими вони підтверджуються, суд приходить до наступних висновків.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2012 року у справі № 2-3936/11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики від 01.06.2007 р., від 08.06.2007 р. та від 26.04.2008 р., яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики в розмірі 748772,67 грн. та судові витрати в сумі 120,00 грн., що разом складає 748892,67 грн., стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в сумі 3219,00 грн., а в іншій частині позову відмовлено.

13 червня 2013 року державним виконавцем Першого Приморського ВДВС Одеського МУЮ було винесено постанову ВП № 38492211 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-3926/11, виданого 07.06.2013 р. Приморським районним судом м. Одеси, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошової суми у розмірі 748892,67 грн.

Проте боржник ОСОБА_3 за життя не виконав вищевказане рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2012 року в справі № 2-3936/11, а 09.03.2015 року боржник ОСОБА_3 помер, відповідно до копії свідоцтва про смерть серії І-ЖД № 407671 від 10.03.2015 року, виданого Органом державної реєстрації актів цивільного стану в місті ОСОБА_4 реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції.

Також, судом установлено і матеріалами справи підтверджено, що померлий ОСОБА_3 на день своєї смерті - 09.03.2015 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2, який вони зареєстрували 20 липня 2001 року в Міському відділі реєстрації актів громадянського стану Одеського обласного управління юстиції, актовий запис № 561.

Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

ОСОБА_3 перебував у шлюбі з ОСОБА_2 Кочі Хайрмохаммед з 20 липня 2001 року, під час якого подружжя спільно придбавало рухоме та нерухоме майно, яке було зареєстроване на ім'я ОСОБА_2 Кочі Хайрмохаммед.

Статтею 92 СК України встановлено право на укладення шлюбного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 та ч. 1 ст. 93 СК України шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям; шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 97 СК України , у шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу; сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою власністю кожного з них.

12.08.2013 р. між подружжям ОСОБА_3, який помер 09.03.2015 року., і ОСОБА_2 Кочі Хайрмохаммед було укладено шлюбний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за р. № 1283, умовами якого передбачено, що майно, набуте подружжям під час спільного проживання у шлюбі, що є предметом домашнього побуту, є власністю дружини; майно, набуте подружжям до реєстрації шлюбу, як рухоме так і нерухоме, є особистою власністю кожного із подружжя; майно, набуте подружжям під час шлюбу, яке підлягає нотаріальному посвідченню і/або державній реєстрації, є особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім'я зареєстроване рухоме або нерухоме майно або його частина.

У зв'язку з невиконанням рішення суду 12 листопада 2014р. ОСОБА_1 подав позовну заяву (справа № 522/21300/14-ц) до Приморського районного суду м. Одеси про визнання за ОСОБА_1 права власності на частку майна боржника ОСОБА_3 у спільній сумісній власності подружжя з ОСОБА_2 Кочі Хайрмохаммед, яка дорівнює ? частини від рухомого та нерухомого майна, що було придбане під час шлюбу та зареєстрована на ім'я ОСОБА_2 Кочі Хайрмохаммед, зокрема на ? частину автомобіля Toyota Yaris, державний номерний знак 30055ОК вартістю 167260,00 гривень нежитлового приміщення 6-го поверху площею 56,4 кв.м. (офіс № 612) по вул. Жуковського, 33 у м. Одесі) та про виділення з вищевказаного майна ? частки, що належала померлому ОСОБА_3, шляхом стягнення з відповідача ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 1 517 045,00 гривень, що на момент ухвалення рішення становило вартість ? частини цього майна.

Рішенням суду від 25.07.2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання за ОСОБА_1 права власності на частку майна боржника ОСОБА_3 у спільній сумісній власності подружжя з ОСОБА_2 Кочі Хайрмохаммед відмовлено.

Позивач звертаючись до суду з даним позовом посилався на те, що шлюбний договір, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, 12.08.2013 року не був спрямований на реальне настання правових наслідків, які обумовлювались ним, а був спрямований виключно на ухилення від виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_3 боргу.

Суд критично відноситься до тверджень відповідача у письмовому відзиві до позову, стосовно того, що ОСОБА_1 взагалі не має право звертатися до суду з даною позовною заявою.

У відповідності зі ст. 103 СК України шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.

Таким чином, ОСОБА_1, є особою, право якої цим шлюбним договором порушено, оскільки він був укладений під час виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_3 боргу.

У зв'язку із зазначеними обставинами у позивача ОСОБА_1 є законні права звертатися з позовом до суду про визнання шлюбного договору частково недійсним.

Право на судовий захист гарантоване статтею 55 Конституції України.

Відповідно до ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. б Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 та 16 ЦК У країни визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відповідно до статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно з частинами першою - третьої, п'ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу.

Стаття 215 ЦК розрізняє нікчемні та оспорювані правочини. Дійсність оспорюваних правочинів може бути оспорена як стороною правочину так і зацікавленою особою в судовому порядку, тобто у зацікавленої особи є можливість звернутися до суду з позовом про визнання такого правочину або його частини недійсним.

Розглядаючи цивільні справи про визнання правочинів недійсними за такою підставою, суди враховували, що фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 ЦК, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ судді мають враховувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину.

Разом з цим чинний закон не передбачає обмежень звертатися до суду з позовами про визнання правочинів фіктивними для інших заінтересованих осіб.

У п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06 листопада 2009 року №9 роз'яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами, не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний .

Фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів зазначеним у ч.5 ст.203 ЦК України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. Фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину.

Таким чином, фіктивний правочин - це правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, що зумовлювалися цим правочином. Ознака укладення правочину без наміру створити юридичні наслідки може бути притаманна діям однієї або обох сторін правочину.

Якщо ж одна сторона діяла без наміру створити юридичні наслідки, а інша сторона такий намір мала, правочин не може бути визнаний недійсним.

Недійсним визнається й шлюбний договір, не спрямований на реальне настання правових наслідків (фіктивний правочин). В даному випадку ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Кочі Хайрмохаммед перебуваючи у зареєстрованому шлюбі уклали між собою шлюбний договір, незважаючи на те, що постановою державного виконавця від 13.06.2013р. відкрито виконавче провадження щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 значної суми грошей за договорами позики.

За змістом пунктів 2.1.3., 3.1.5. шлюбного договору майно набуте подружжям під час шлюбу, яке підлягає нотаріальному посвідченню і/або державній реєстрації, є особистою власністю того з подружжя, на чиє ім'я зареєстроване рухоме або нерухоме майно або його частина; автомобілі та інші транспортні засоби, придбані подружжям у період перебування у зареєстрованому шлюбі є власністю того з подружжя, на чиє ім'я вони оформлені та зареєстровані.

Отже підставою для визнання недійсними вищезазначених пунктів шлюбного договору, є те що оскільки встановлення у шлюбному договорі правового режиму майна подружжя не створює правових наслідків, які обумовлені цим договором, то укладення такого договору не спрямоване на реальне настання правових наслідків, а з іншою завідомо неправомірною метою (у даному випадку - на ухилення відповідача від виконання рішення судів про стягнення з нього грошових коштів за виконавчими провадженнями.

Укладення шлюбного договору, що за змістом суперечить вимогам закону, а також не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, є порушенням ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його частково недійсним, в частині, що визначає правовий режим майна подружжя.

Відповідач не надала жодного доказу на підтверження того, що оспорюваний договір в частині, що визначає правовий режим майна подружжя відповідає їх дійсним намірам і не носить характеру фіктивного, договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, волевиявлення кожного з них було вільним і відповідало внутрішній волі,

Згідно з ч.1ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до положень ч. 1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до внутрішнього переконання.

На підставі викладеного та керуючись: ст. ст. 1 , 2 , 5 , 11 , 76-80 , 81 , 89 , 241 , 247 , 258 , 263-265 , 273 , 354, ЦПК України ; суд, -

ВИРІШИВ:

Позов - задовольнити.

Визнати частково недійсними шлюбний договір укладений 12.08.2013 р. між ОСОБА_3 та Умар -ОСОБА_3 Кочі Хайрмохаммед, в частині пунктів 2.1.3., 3.1.5. щодо нерухомого та рухомого майна; а також автомобілів та інших транспортних засобів оформлених і зареєстрованих до 12 серпня 2013 року (автомобіля державний номерний знак 30055ОК: автомобіля Тоyota Lexus, державний номерний знак- 60046ОВ; нежитлового приміщення 6-го поверху площею 56,4 кв. м (офіс № 612) по вул. Жуковського, 33 у м. Одесі)

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п. п. 15.5 п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Повний текст рішення суду буде складений протягом десяти днів.

Суддя А.Ю. Бойчук

Дата ухвалення рішення27.09.2018
Оприлюднено15.11.2018

Судовий реєстр по справі —522/23757/17

Постанова від 15.09.2022

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Яремко Василь Васильович

Ухвала від 06.08.2021

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Яремко Василь Васильович

Постанова від 04.06.2021

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Сєвєрова Є. С.

Ухвала від 23.03.2021

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Сєвєрова Є. С.

Ухвала від 30.07.2019

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Сєвєрова Є. С.

Ухвала від 14.06.2019

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Сєвєрова Є. С.

Ухвала від 16.04.2019

Цивільне

Одеський апеляційний суд

Сєвєрова Є. С.

Рішення від 27.09.2018

Цивільне

Приморський районний суд м.Одеси

Бойчук А. Ю.

Рішення від 27.09.2018

Цивільне

Приморський районний суд м.Одеси

Бойчук А. Ю.

Ухвала від 06.08.2018

Цивільне

Приморський районний суд м.Одеси

Бойчук А. Ю.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні