Рішення

від 05.11.2018 по справі 910/5816/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.11.2018Справа № 910/5816/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М. за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Вінницязовніштранс ДоТовариства з обмеженою відповідальністю Будсервісплюс ЛТД Треті особи, Проякі не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю Краснянське СП Агромаш стягнення 29 424,88 грн

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінницязовніштранс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будеко" про стягнення 29 424,88 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між позивачем та відповідачем було укладено договори замовлення на перевезення вантажів. На виконання договірних зобов'язань позивачем здійснювалося перевезення вантажу - цегли, проте, у зв'язку з перевантаженням транспортних засобів Управлінням Укртрансбезпеки у Вінницькій області були складені акти про перевантаження транспортних засобів нормативних вагових параметрів. У зв'язку з вищевикладеним та на основі документів здійснення габаритно-вагового контролю Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області позивачем були сплачені штрафні санкції, які останній і просить відшкодувати за рахунок відповідача, як власника вантажу, який перевозився.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.05.2018 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницязовніштранс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будеко" про стягнення 29 424,88 грн залишено без руху.

23.05.2018 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницязовніштранс" надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 15.05.2018.

Ухвалою суду від 31.05.2018 було відкрито провадження у справі № 910/5816/18 та прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

15.06.2018 від відповідача до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній проти задоволення позовних вимог заперечив посилаючись на те, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували виявлення водіями перед виїздом при погрузці вантажу на транспортній засіб невідповідності габаритів вантажу розмірам, що зазначені у Правилах дорожнього руху України. Матеріали справи не містять жодної вимоги, зауваження чи пропозиції з боку водіїв ТОВ "Краснянське СП "Агромаш" про усунення виявлених недоліків при розміщенні вантажу (цегли) в автомобілі та їх причепи. Крім того цегла навантажувалась при водіях, ваговий контроль до внесення у ТТН також проводився при них. З огляду на вказане, а також враховуючи, що контроль за відповідністю навантаження на осі величинам, визначеним у технічній характеристиці відповідного транспортного засобу покладаються на водія перед початком руху, відповідач вважає, що позивачем не доведено, яке відношення ТОВ "БУДЕКО" має до перевищення навантаження на вісь (осі), що було виявлено співробітниками Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області при перевірці транспортних засобів, що належать на праві власності ТОВ "Краснянське СП "Агромаш". ТОВ "Вінницязовніштранс", вказуючи у своїй позовній заяві, що до нього (позивача) було застосовано штрафні санкції за перевантаження автомобілів в розмірі 23000,88 грн не надав суду відповідного рішення (постанови) компетентного органу чи посадової особи про застосування саме до працівників ТОВ "Вінницязовніштранс" штрафних санкцій за порушення правил дорожнього руху в такому розмірі.

27.06.2018 позивачем було подано відповідь на відзив на позов в якому останній навів доводи на спростування обставин, викладених відповідачем та докази на підтвердження своєї позиції.

Враховуючи те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Краснянське СП "Агромаш" фактично було перевізником, який в рамках договору з організації перевезень вантажів № 531 від 01.01.2017 здійснював перевезення вантажу, замовником якого був відповідач, у відповідності до договорів-замовлень, а також беручи до уваги те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Краснянське СП "Агромаш" виплатило виставлені останньому Управлінням Укртрансбезпеки у Вінницькій області штрафні санкції за перевищення транспортними засобами при здійсненні означених перевезень нормативних вагових параметрів в сумі 23 000,88 грн та адміністративно-господарський штраф у сумі 3400 грн і предметом спору у даній справі було саме стягнення компенсації зазначених штрафів, то прийняття судом рішення про стягнення з відповідача компенсації нарахованих та сплачених штрафів, може вплинути на права та обов'язки Товариства з обмеженою відповідальністю "Краснянське СП "Агромаш", у зв'язку з чим судом було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Краснянське СП "Агромаш".

Ухвалою суду від 30.07.2018 судом було вирішено здійснювати розгляд справи № 910/5816/18 у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі № 910/5816/18 на 28.08.2018.

У зв'язку з перебуванням судді Спичака О.М. 28.08.2018 на лікарняному, судове засідання призначене на дану дату не відбулось.

Ухвалою суду від 03.09.2018 розгляд справи призначено на 21.09.2018.

У зв'язку з неявкою в судове засідання 21.09.2018 представників відповідача, судом постановлено ухвалу про продовження строків підготовчого засідання та про відкладення підготовчого засідання на 17.10.2018, яку занесено до протоколу судового засідання.

29.09.2018 та 02.10.2018 судом в порядку статей 120-121 ГПК України, повідомлено позивача, відповідача та третю особу про підготовче засідання, призначене на 17.10.2018.

01.10.2018 через канцелярію суду від позивача надійшло звернення позивача про здійснення розгляду зазначеної справи без участі його представника.

Судом встановлено, що 20.07.2018 найменування відповідача було перейменовано у Товариство з обмеженою відповідальністю "Будсервісплюс ЛТД", а також змінено місцезнаходження на місто Харків, вул. Костомарівська, будинок 5/7.

З огляду на вищенаведене, судом замінено назву відповідача з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будеко" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Будсервісплюс ЛТД".

У підготовче засідання призначене на 17.10.2018 представники учасників судового процесу не з'явилися, причини неявки відповідача та третьої особи суду не відомі.

У підготовчому засіданні, призначеному на 17.10.2018, суд вчинив всі дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Зважаючи на наведене, за результатами підготовчого засідання, призначеного на 17.10.2018, судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.11.2018.

17.10.2018 судом в порядку статей 120-121 ГПК України, повідомлено відповідачів та третіх осіб про призначення розгляду справи по суті на 05.11.2018.

В судовому засіданні 05.11.2018 судом розпочато розгляд справи по суті.

Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Представники учасників судового процесу в судове засідання для розгляду справи по суті не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 05.11.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що між позивачем (експедитор) та відповідачем (замовник) було укладено договір-замовлення № 19 від 21 лютого 2018 року, договір-замовлення № 20 від 21 лютого 2018 року, договір-замовлення № 21 від 21 лютого 2018 року та договір-замовлення № 22 від 21 лютого 2018 року.

Договір з організації перевезень вантажів № 243 від 21 лютого 2018 року між сторонами укладено не було, у зв'язку з чим на кожне конкретне перевезення замовник надавав експедитору договір-замовлення на організацію перевезення вантажів з визначенням всіх необхідних умов перевезення.

21 лютого 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "БУДЕКО" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінницязовніштранс" (експедитор) було оформлено зазначені вище договори-замовлення, згідно яких замовник та експедитор узгодили умови надання транспортно-експедиційних послуг, а саме: маршрут перевезення - м. Кожухів - м. Київ та вартість кожного перевезення (по 6500 грн. з ПДВ за перевезення).

Також були визначені транспортні засоби та їх водії, що здійснювали безпосередньо перевезення.

Позивачем зазначено, що ним на виконання умов укладених договорів-замовлень було надано під завантаження автомобілі Renault Magnum АВ 3404 CM, номер причепу АВ 3597 ХМ та DAF АВ 91 23 СК, номер причепу АВ 71 10 ХМ.

Згідно зі змістом товарно-транспортних накладних № 221 від 22.02.2018 та № 222 від 22.02.2018, що долучені до матеріалів справи позивачем, 22.02.2018 у пункті навантаження - с. Кожухів, Вінницької області, кожний з водіїв прийняв вантаж - цеглу у кількості 7168 одиниць, загальною вагою 23 тони від ТОВ "БУТ-Т" для доставки вантажу до м. Києва.

На автошляху Виступовичі - Житомир - Могилів-Подільський 286 км внаслідок перевірки співробітниками поліції та Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області маси автомобіля було виявлено перевантаження на вісь.

За результатами вказаного контролю, проведеного 22.02.2018 складено акти № 0017583 та № 0017522 про перевищення транспортними засобами ТОВ "Краснянське СП "Агромаш" нормативно вагових параметрів, яким зафіксоване порушення порядку проїзду великовагових/великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування.

Згідно акту № 0017583 від 22.02.2018 про перевищення транспортним засобом Renault Magnum 500 oxi, номерний знак НОМЕР_2 з напівпричепом Schmitz spr 24 L, НОМЕР_3 нормативних вагових параметрів вставлено, що нормативно допустима маса становить - 40,0 тонн; фактична - 41,100 тонн. Згідно із п. 9 вказаного Акту, осьові навантаження, тонн: нормативно допустимі: 11,0/11,0/22,0; фактичні: 6750/9300/8000, 8100, 8950. Відповідно до п. 10 акту, кількість коліс на строєній осі - 6 шт. Пункт 5 акту № 0017583 від 22.02.2018 визначає в якості суб'єкту, що перевіряється ТОВ "Краснянське СП "Агромаш", ОСОБА_2.

Відповідно до вищезазначеного акту Управлінням Укртрансбезпеки у Вінницькій області за порушення порядку проїзду великовагових/великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування ТОВ "Краснянське СП "Агромаш" нарахована плата за проїзд транспортного засобу марки Renault Magnum 500 oxi, номерний знак НОМЕР_2 з напівпричепом Schmitz srp 24 L у розмірі 576 Євро.

04 квітня 2018 ТОВ "Краснянське СП "Агромаш" було оплачено виставлений Управлінням Укртрансбезпеки у Вінницькій рахунок № 0004183 від 22.02.2018 на суму 19167,40 грн за оплату проїзду автомобільними дорогами транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, що підтверджується платіжним дорученням від 04 квітня 2018 року № 920.

Згідно акту № 0017522 від 22.02.2018 про перевищення транспортним засобом DAF FT XF 105.460, номерний знак НОМЕР_1 з напівпричепом KOGEL S 24, НОМЕР_4 нормативних вагових параметрів встановлено, що нормативно допустима маса складає - 40,0 тонн; фактична - 39,25 тонн. Згідно із п. 9 вказаного Акту, осьові навантаження, тонн: нормативно допустимі: 11,0/11,0/22,0; фактичні: 6,40/8,85/24,00. Пункт 5 акту № 0017522 від 22.02.2018 визначає в якості суб'єкту, що перевіряється ТОВ "Краснянське СП "Агромаш", ОСОБА_3.

Відповідно до вищезазначеного акту Управлінням Укртрансбезпеки у Вінницькій області за порушення порядку проїзду великовагових/великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування ТОВ "Краснянське СП "Агромаш" нарахована плата за проїзд транспортного засобу марки DAF FT XF 105.460, номерний знак НОМЕР_1 з напівпричепом KOGEL S 24, НОМЕР_4 у розмірі 115,20 Євро.

04 квітня 2018 ТОВ "Краснянське СП "Агромаш" було оплачено виставлений Управлінням Укртрансбезпеки у Вінницькій рахунок № 0004122 від 22.02.2018 на суму 3 833,48 грн за оплату проїзду автомобільними дорогами транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, що підтверджується платіжним дорученням від 04 квітня 2018 року № 919.

Також позивачем наголошується на тому, що ТОВ "Краснянське СП "Агромаш" було сплачено адміністративно-господарський штраф у розмірі 3 400,00 грн згідно постанов № 032697 та № 032698 від 20.03.2018.

Загальна сума оплати за порушення склала 26 400,88 грн.

Позивачем у позові наголошується на тому, що сплачені ТОВ "Краснянське СП "Агромаш" вищезазначені штрафні санкції останнім автоматично були перенаправлені позивачу.

Позивач вважає, що перевантаження транспортних засобів сталося з вини відповідача, а отже він і має відшкодувати понесені ТОВ "Краснянське СП "Агромаш" витрати пов'язані з оплатою штрафних санкцій за порушення порядку проїзду великовагових/великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування у розмірі 26 400,88 грн.

Крім того, позивачем зазначається про те, що відповідач повинен відшкодувати йому витрати пов'язані з порожнім пробігом двох поданих автомобілів у розмірі 3 024,00 грн з розрахунку 13,7 грн за 1 км пробігу транспортних засобів відстанню 110 км.

З огляду на зазначене, позивач звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсервісплюс ЛТД" про стягнення 29 424,88 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Спільним наказом Міністерства інфраструктури України та Міністерства внутрішніх справ України від 10.12.2013 №1007/1207, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.02.2014 за №215/24992 (далі - Наказ №1007/1207), зокрема підпунктом 5 пункту 4, зазначено, що посадові особи Укртрансінспекції під час здійснення габаритно-вагового контролю складають акт про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних або вагових параметрів та визначають суму плати за проїзд за формулою розрахунку відповідно до пунктів 30-311 Порядку №879.

Постановою Кабінету Міністрів України №103 від 11.02.2015 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі - Укртрансбезпека).

Відповідно до пункту 1 Положення, Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

У відповідності до пункту 8 Положення, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України № 592 від 26.06.2015 "Деякі питання забезпечення діяльності Державної служби з безпеки на транспорті" утворені територіальні органи Державної служби з безпеки на транспорті як структурні підрозділи апарату Служби за переліком згідно з додатком 3.

Розпорядженням КМУ № 1.378-р від 16.12.2015 "Питання Державної служби з безпеки на транспорті" здійснення функцій і повноважень, покладених на Державну інспекцію України з безпеки на наземному транспорті (Укртрансінспекцію), припинено та забезпечено можливість їх виконання Укртрансбезпекою.

З огляду на викладене, Управління Укртрансбезпеки у Вінницькій області під час здійснення своїх повноважень діє як структурний підрозділ суб'єкта владних повноважень, якому надані повноваження щодо здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням перевізниками законодавства про автомобільний транспорт з правом прийняття відповідних рішень, обов'язкових до виконання.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Частиною 2 статті 29 Закону України "Про дорожній рух" передбачено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Статтею 33 Закону України "Про автомобільні дороги" встановлено, що рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Статтею 48 Закону передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи на підставі яких виконуються вантажні перевезення: для водія - свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення певних небезпечних вантажів, свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, письмові інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації; у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл , який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

Статтею 48 Закону передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи на підставі яких виконуються вантажні перевезення.

Згідно п. 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року № 30, транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Відповідно до п. 22.5 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує фактичну масу 40 т (для контейнеровозів понад 44 т), навантаження на одиночну вісь 11 т, здвоєні осі - 16 т, строєні осі - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) здійснюється за спеціальними правилами.

Відповідно до п. 16 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 № 198, перевезення небезпечних, великогабаритних і великовагових вантажів автомобільним транспортом по дорожніх об'єктах допускається за окремим дозволом в порядку і за плату, що визначені окремими актами законодавства.

Пунктом 21 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2017 № 879 (далі - Порядок № 879) передбачено, що у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки, подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування. Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України. У разі наявності підозри щодо перевищення нормативних габаритно-вагових параметрів транспортного засобу, працівники пунктів габаритно-вагового контролю проводять його повторне зважування.

Відповідно до п. 27 Порядку № 879, плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування справляється з транспортних засобів вітчизняних та іноземних власників, у тому числі тих, що визначені у статті 5 Закону України "Про єдиний збір", який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України, справляється у разі виявлення факту перевищення їх фактичних параметрів над параметрами, які враховувалися під час встановлення розміру єдиного збору в пунктах пропуску через державний кордон, де відсутні вагові комплекси, та з транспортних засобів, які виїжджають за межі України і на які, в установленому порядку, не отримано дозвіл на рух або не внесено плату за проїзд.

Плата за проїзд справляється в національній валюті за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком на день проведення розрахунку.

Абзацом 1 пункту 28 Порядку № 879 встановлено, що плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.

Виходячи з вищезазначених норм законодавства відповідальність за здійснення перевезень вантажів понад дозволених нормативів держава покладає на перевізника.

З матеріалів справи вбачається, що третьою особою - Товариством з обмеженою відповідальністю "Краснянське СП "Агромаш" було порушено вимоги ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме здійснено перевезення вантажу із перевищенням встановлених обмежень загальної маси та (або) осьових навантажень, без оформлення дозволу, який дає право на рух автодорогами України.

Вказаний факт підтверджується довідками про результати здійснення габаритно-вагового контролю б/н від 22.02.2018 та актами про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів б/н від 22.02.2018 (завірені копії вказаних документів долучені до матеріалів справи).

При цьому, з вищезазначених документів вбачається, що відповідальною особою за перевищення транспортними засобами нормативних вагових параметрів зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Краснянське спеціалізоване підприємство "Агромаш", тобто безпосередньо перевізник вантажу.

Позивач вважає, що відповідач має відшкодувати йому сплачені третьою особою штрафні санкції з огляду на те, що саме на нього, як власника вантажу покладається обов'язок по дотриманню вимог з навантаження транспортного засобу замовленого до перевезення.

Разом з тим, зазначені твердження позивача не знаходять свого підтвердження з огляду на те, що нормами чинного законодавства не встановлена відповідальність вантажовласників та вантажовідправників за перевищення норм навантаження транспортних засобів. Згідно з чинним законодавством, адміністративну відповідальність за перевищення габаритно-вагових норм несуть виключно компанія-перевізник та її водії.

Також умови п.п. "а" п. 2.3 Правил дорожнього руху покладають на водія транспортного засобу обов'язок перед виїздом перевіряти і забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу, правильність розміщення та кріплення вантажу.

У відповідності до вимог п.п. 8.20-8.23 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, водій зобов'язаний перевірити відповідність кріплення і складання вантажу на рухомому складі умовам безпеки руху та забезпечення цілості рухомого складу, а також сповістити Замовника про виявлені недоліки у кріпленні та складанні вантажу, які загрожують його збереженню. Виходячи з вимог безпеки руху, водій зобов'язаний перевірити відповідність габаритів вантажу розмірам, що зазначені у Правилах дорожнього руху України. Вантажовідправник на вимогу водія зобов'язаний усунути виявлені недоліки в укладанні вантажу.

Отже, з огляду на норми вищезазначених нормативно-правових актів вбачається, що контроль за правильністю розміщення та кріплення вантажу, відповідністю навантаження на вісь за величинами, визначеними у технічній характеристиці відповідного транспортного засобу покладається на водія.

При цьому, судом наголошується, що між позивачем та відповідачем не укладено договору, який би перекладав обов'язок з перевірки та контролю дотримання норм навантаження вантажу на вантажовласника чи вантажовідправника. Так само сторонами не досягнуто згоди щодо покладання відшкодувань витрат пов'язаних з оплатою перевізником штрафних санкцій за перевищення транспортними засобами нормативних вагових параметрів на відповідача.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Виходячи із змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

За змістом положень вказаних норм суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Як вже встановлено судом, штрафні санкції за здійснення перевезень вантажів понад дозволених нормативів у розмірі 26 400,88 грн були сплачені третьою особою - Товариством з обмеженою відповідальністю "Краснянське СП "Агромаш".

Позивач, в обґрунтування порушеного права посилається на те, що він зобов'язаний буде відшкодувати Товариству з обмеженою відповідальністю "Краснянське СП "Агромаш" понесені ним витрати на оплату штрафних санкцій за здійснення перевезень вантажів понад дозволених нормативів. При цьому, останній зазначену суму кваліфікує як збитки.

Частиною 1,2 ст. 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: - втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Згідно з приписами статті 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611, частина перша статті 623 Цивільного кодексу України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то:

1)протиправної поведінки;

2)шкоди;

3)причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою;

4)вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачем та третьою особою, на момент вирішення зазначеного позову, Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінницязовніштранс" не було відшкодовано понесені Товариством з обмеженою відповідальністю "Краснянське СП "Агромаш" витрати на оплату штрафних санкцій за здійснення перевезень вантажів понад дозволених нормативів.

Отже, на момент звернення з даним позовом права позивача щодо відшкодування йому витрат пов'язаних з оплатою штрафних санкцій порушено не було, а відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

З огляду вищенаведене, оскільки позивачем не було доведено покладення обов'язку на вантажовласника по сплаті штрафних санкцій за здійснення перевезень вантажів понад дозволених нормативів, а також те, що на момент звернення з даним позовом права позивача щодо відшкодування йому понесених третьою особою витрат пов'язаних з оплатою штрафних санкцій порушено не було, то суд доходить висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 26 400,88 грн, які є штрафними санкціями за порушення нормативів перевезення вантажу.

Також позивачем була заявлена вимога про стягнення 3 024,00 грн за порожній пробіг двох автомобілів з розрахунку 13,7 грн за 1 км пробігу транспортних засобів відстанню 110 км.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте, позивачем під час розгляду справи не надано суду жодних доказів, які б доводили заявлені позовні вимоги та свідчили про наявність обов'язку відповідача відшкодувати заявлену до стягнення суму витрат.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення 3 024,00 грн.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог та покладення судового збору на позивача в порядку статті 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повне рішення складено та підписано 15.11.2018

Суддя Спичак О.М.