Рішення

від 05.11.2018 по справі 916/1114/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2018 р.м. Одеса Справа № 916/1114/18

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань ОСОБА_1

За участю представників сторін:

Від прокурора: Чернишова І.Є. /посвідчення/;

Від позивачів:

- ОСОБА_2 загальноосвітньої школи І-ІІ ступеня Білгород-Дністровського району Одеської області: не з'явився;

- Головного управління Держгеокадастру в Одеській області: ОСОБА_3 за довіреністю №31-15-0.61-639/2-18 від 12.01.2018р.;

Від відповідача: не з'явився;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом виконуючого обов'язки керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі ОСОБА_2 загальноосвітньої школи І-ІІ ступеня Білгород-Дністровського району Одеської області, Головного управління Держгеокадастру в Одеській області до товариства з обмеженою відповідальністю „Победа 1» про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Виконуючий обов'язки керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури (далі по тексту - прокурор) звернувся до господарського суду із позовною заявою в інтересах держави в особі ОСОБА_2 загальноосвітньої школи І-ІІ ступеня Білгород-Дністровського району Одеської області (далі по тексту - ОСОБА_2 загальноосвітня школа), Головного управління Держгеокадастру в Одеській області до товариства з обмеженою відповідальністю „Победа 1» (далі по тексту - ТОВ „Победа 1» ) про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 02.01.2018р., укладеного між ОСОБА_2 загальноосвітньою школою та ТОВ „Победа 1» шляхом підписання сторонами удаваного правочину - договору про сумісну діяльність; про зобов'язання відповідача повернути ОСОБА_2 загальноосвітній школі за актом приймання-передачі земельну ділянку, площею 20,00 га, отриману на підставі спірного правочину.

Позовні вимоги обґрунтовані фактом укладання між ОСОБА_2 загальноосвітньою школою та ТОВ „Победа 1» удаваного правочину, в результаті чого відповідачу фактично було передано в користування належну загальноосвітній школі на праві постійного користування земельну ділянку.

Ухвалою від 25.07.2018р. господарським судом було відмовлено ТОВ „Победа 1» у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду з підстав, наведених по тексту ухвали.

Ухвалою від 05.09.2018р. господарським судом було визнано заяву ТОВ „Победа 1» про відвід судді Желєзної С.П. від розгляду справи №916/1114/18 необґрунтованою, провадження у справі зупинено до вирішення питання про відвід судді Желєзної С.П.

Ухвалою від 07.09.2018р. господарським судом у складі судді Літвінова С.В. було залишено без задоволення заяву ТОВ „Победа 1» про відвід судді від розгляду даної справи, у зв'язку з чим, провадження по даній справі було поновлено на підставі ухвали суду від 13.09.2018р.

Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області було підтримано заявлений прокурором позов та наголошено, що земельна ділянка, яка перебуває у постійному користуванні ОСОБА_2 загальноосвітньої школи, була передана ТОВ „Победа 1» на підставі договору про сумісну діяльність від 02.01.2018р., укладеного із порушенням вимог земельного законодавства, що свідчить про його удаваність.

ОСОБА_2 загальноосвітня школа під час розгляду судом справи по суті у судові засідання не з'явилась, про причини неявки суд не повідомляла, письмових пояснень по суті заявлених прокурором позовних вимог від позивача до суду не надходило.

ТОВ „Победа 1» не скористалося наданим законом правом на участь свого представника у судовому процесі по даній справі, незважаючи на належне повідомлення про розгляд справи судом, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень. Відзиву на позовну заяву від ТОВ „Победа 1» до господарського суду не надходило. Оскільки ТОВ „Победа 1» не було надано суду відзиву на позов, справа розглядається за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне.

Згідно з п. п. 1.1, 1.4 чинної редакції Статуту ОСОБА_2 загальноосвітньої школи, затвердженого відділом освіти Білгород-Дністровського районної державної адміністрації від 15.03.2004р. за №8, ОСОБА_2 загальноосвітня школа створена 28.04.1992р. та знаходиться у комунальній власності. Засновником (власником) закладу є Білгород-Дністровська районна рада.

Відповідно до п. 1.7 Статуту ОСОБА_2 загальноосвітньої школи навчальний заклад у своїй діяльності керується Конституцією України, Законом України „Про освіту» , Законом України „Про загальну середню освіту» , Положенням про загальноосвітній навчальний заклад, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000р. №964, іншими нормативно-правовими актами, власним статутом.

Згідно з п. 5.1 Статуту ОСОБА_2 загальноосвітньої школи матеріально-технічна база навчального закладу включає: будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспорті засоби, службове житло, матеріальні цінності, вартість яких відображена у балансі навчального закладу.

09.04.2008р. ОСОБА_2 загальноосвітній школі на підставі розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області від 18.05.2007р. за №741/2007 було видано державний акт серії ЯЯ №205303 про право постійного користування земельною ділянкою площею 20,0 га, яка розташована на території ОСОБА_2 сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області; цільове призначення земельної ділянки - для пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства.

02.01.2018р. між ОСОБА_2 загальноосвітньою школою та ТОВ „Победа 1» було укладено договір про сумісну діяльність, відповідно до п. 1.1 якого сторони зобов'язуються шляхом об'єднання зусиль спільно діяти у сфері агропромислового комплексу для досягнення таких спільних цілей як: організація вирощування сільськогосподарських культур для пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; співробітництва у постачальницькій діяльності; передачі або обміну (без зміни права власності) засобами виробництва, матеріалами, сировиною матеріальними та грошовими ресурсами, які є в наявності сторін.

Відповідно до п. 3.1 договору про сумісну діяльність від 02.01.2018р. ОСОБА_2 загальноосвітня школа зобов'язується зробити внески на сумісну діяльність шляхом надання земельної ділянки, площею 20 га, яка належить останній згідно державного акту на право постійного користування серії ЯЯ №205303, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування за №30851500001 від 09.04.2008р., в користування відповідачу (без зміни права власності) на період дії даного договору.

Згідно з п. п. 4.1, 5.2 договору про сумісну діяльність від 02.01.2018р. ТОВ „Победа 1» зобов'язується виконувати весь комплекс агротехнічних операцій по вирощуванню сільськогосподарської продукції. Керівництво сумісною діяльністю за цим договором, а також ведення загальних справ сторони доручають ТОВ „Победа 1» .

Положеннями п. п. 7.2, 7.4, 7.7 договору про сумісну діяльність від 02.01.2018р. визначено, що всі доходи, отримані сторонами за цим договором в результаті сумісної діяльності, використовуються в першу чергу на відшкодування витрат, понесених ТОВ „Победа 1» . Дохід, отриманий сторонами від сумісної діяльності, розподіляється сторонами за домовленістю порівну, але ОСОБА_2 загальноосвітня школа отримує не менше, ніж 7% від вартості грошової оцінки 1 га землі.

Відповідно до п. 10.1 договору про сумісну діяльність від 02.01.2018р. договір діє з моменту його підписання та до 31.12.2018р.

Звертаючись до господарського суду із позовними вимогами до ТОВ „Победа 1» , прокурором було наголошено, що договір про сумісну діяльність від 02.01.2018р. є удаваним договором оренди землі, який було укладено із порушенням приписів Закону України „Про оренду землі» , що має наслідком, в тому числі, порушення права державної власності на земельну ділянку, уповноваженим органом із розпорядження якою виступає Головне управління Держгеокадастру в Одеській області.

Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених позовних вимог, господарський суд виходить із наступного.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

В силу положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.

Згідно зі ст. ст. 202, 203 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Приписами ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» господарський суд, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог , які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У п. 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 по справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Отже, істотною передумовою, наявність якої дозволяє реалізувати право особи на судовий захист, є наявність у неї відповідного порушеного суб'єктивного права або охоронюваного законом інтересу, оскільки відсутність права або інтересу унеможливлює його судовий захист. З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне першочергово встановити факт наявності або відсутності порушеного права або інтересу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, права якого, за переконанням прокурора, порушені у зв'язку із передачею в оренду земельної ділянки, яка перебуває у державній власності.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно зі ст. 92 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на дату видачі ОСОБА_2 загальноосвітній школі державного акту про право постійного користування земельною ділянкою) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.

Згідно з положеннями ч. ч. 3-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 6 вересня 2012 року N 5245-VI з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 01.01.2013р., землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу. У державній власності залишаються: а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони; б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; в) землі зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу.

З матеріалів справи вбачається, що згідно положень п. п. 1.1, 1.4 Статуту ОСОБА_2 загальноосвітньої школи, навчальний заклад знаходиться у комунальній власності. Засновником (власником) закладу є Білгород-Дністровська районна рада.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 10 Закону України „Про загальну середню освіту» від 13.05.1999 № 651-XIV (в редакції чинній на дату набрання чинності Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» ) загальноосвітній навчальний заклад є юридичною особою. За своїми організаційно-правовими формами загальноосвітні навчальні заклади можуть бути державної, комунальної та приватної форм власності. Статус державного має загальноосвітній навчальний заклад, заснований на державній формі власності Статус комунального має загальноосвітній навчальний заклад, заснований на комунальній формі власності.

Викладені вище приписи чинного законодавства України у своїй сукупності дозволяють господарському суду дійти висновку, що надана ОСОБА_2 загальноосвітній школі на підставі державного акту від 09.04.2008р. серії ЯЯ №205303 земельна ділянка, з дня набрання Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 6 вересня 2012 року N 5245-VI чинності належить до комунальної власності, оскільки на момент набрання чинності вказаним Законом навчальний заклад мав статус комунального.

З огляду на викладене вище, господарський суд дійшов висновку про невірне визначення прокурором Головного управління Держгеокадастру в Одеській області як уповноваженого органу, який має право на розпорядження земельною ділянкою, переданою ОСОБА_2 загальноосвітній школі на підставі державного акту про право постійного користування, оскільки вказана земельна ділянка не належить до земель державної власності.

Поряд з цим, з огляду на визначення прокурором у якості позивача ОСОБА_2 загальноосвітньої школи, заперечень щодо розгляду поданого прокурором позову від якої до суду не надходило, господарський суд вважає за необхідне надати правову оцінку доводам, наведеним прокурором у обґрунтування заявленого позову.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу приписів ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Статтею 1131 ЦК України встановлено, що договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Як зазначалося по тексту рішення вище, ТОВ „Победа 1» було отримано право користування земельною ділянкою на підставі договору про сумісну діяльність від 02.01.2018р. Тобто правочин, який вчинено сторонами при укладенні вказаного договору, спрямовано на приховання іншого правочину - договору оренди земельної ділянки, тобто спірний договір є удаваним правочином згідно з частиною першою статті 235 Цивільного кодексу України.

Таким чином, до спірного правочину підлягають застосуванню правила, встановлені для укладання договорів оренди землі, передбачені Законом України „Про оренду землі» від 06.10.1998р. N 161-XIV (з наступними змінами та доповненнями).

Відповідно до ст. ст. 1, 2, 3 Законом України „Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Як зазначалось вище по тексту рішення, земельна ділянка, передана ОСОБА_2 загальноосвітній школі у постійне користування, належить до комунальної власності, що дозволяє суду дійти висновку про можливість розпорядження такою земельною ділянкою органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законом. Проте, фактичним орендодавцем за удаваним договором про сумісну діяльність виступила ОСОБА_2 загальноосвітня школа з приводу чого суд зазначає наступне.

У п. 5.5 рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що суб'єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб'єктивного права власності на землю та суб'єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг: право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством; права та обов'язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені); постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати; земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.

З огляду на викладене, враховуючи рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005, господарський суд зазначає, що ОСОБА_2 загальноосвітня школа, як постійний користувач земельної ділянки, не наділена повноваженнями на передання земельної ділянки у користування іншій особі, що пов'язано із особливостями права постійного користування у порівнянні із правом оренди. Таким чином, враховуючи законодавчі вимоги до даної категорії правочинів, суд зазначає, що договір про сумісну діяльність від 02.01.2018р. є удаваним договором та укладеним особою, яка не наділена, в силу законодавчих приписів, відповідних повноважень на його укладання..

Згідно зі ст. 15 Законом України „Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Відповідно до ст. ст. 16, 21, 22 Законом України „Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Розрахунки щодо орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, здійснюються виключно у грошовій формі.

Проте, в порушення вищенаведених вимог Закону України „Про оренду землі» вказаний порядок при укладенні спірного договору дотримано не було, істотні умови договору оренди комунального майна не визначались, що дозволяє суду дійти висновку про укладання удаваного договору про сумісну діяльність від 02.01.2018р. із порушенням вимог Закону України „Про оренду землі» .

Окрім того, з огляду на передання відповідачу у користування земельної ділянки, цільовим призначенням якої відповідно до державного акту є пропаганда передового досвіду ведення сільського господарства, господарський суд вважає за необхідне звернутись до приписів Закону України „Про освіту» .

Згідно з ч. 1 ст. 44 Закону України „Про загальну середню освіту» від 13.05.1999 № 651-XIV (в редакції, чинній на дату укладання спірного правочину) матеріально-технічна база закладів загальної середньої освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно закладів загальної середньої освіти належить їм на правах, визначених законодавством України.

Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 906/164/17 дійшла висновку, що об'єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти.

Відповідно до ч. 4 ст. 80 Закону України „Про освіту» від 05.09.2017 № 2145-VIII (в редакції, чинній на дату укладання спірного правочину) об'єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням.

Господарський судом було встановлено, що земельна ділянка площею 20,0 га, передана ОСОБА_2 загальноосвітній школі у постійне користування, належить до об'єктів освіти і, відповідно до ст. 80 Закону України „Про освіту» , не може використовуватися не за призначенням та передаватись в оренду для діяльності, непов'язаної з навчально-виховним процесом.

З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку, що удаваний правочин - договір про сумісну діяльність від 02.01.2018р. був укладений із порушенням приписів ст. 80 Закону України „Про освіту» , що також є підставою для визнання його недійсним.

Підсумовуючи викладене вище, господарський суд зазначає, що договір про сумісну діяльність від 02.01.2018р. був укладений між сторонами по справі з порушенням вимог ст. ст. 3 ,15 16, 21, 22 Закону України „Про оренду землі» , ст. 80 Закону України „Про освіту» , що має наслідком необхідність визнання такого договору недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Положеннями ч. 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі визнання недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Положеннями п. 2.15 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише стосовно сторін даного правочину, тому на особу, яка не брала участі в правочині, не може бути покладено обов'язок повернення майна за цим правочином.

Згідно зі ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За таких обставин, земельна ділянка, яка була передана ТОВ „Победа 1» за договором про сумісну діяльність від 02.01.2018р., підлягає поверненню ОСОБА_2 загальноосвітній школі, що має наслідком необхідність задоволення заявленого прокурором позову і в частині зобов'язання відповідача повернути за актом приймання-передачі земельну ділянку, площею 20,00 га, отриману на підставі оспорюваного договору.

При цьому, суд, дотримуючись засад господарського судочинства, спрямованих на досягнення справедливого та ефективного захисту порушених прав осіб, які звертаються до суду, зазначає, що помилкове визначення прокурором Головного управління Держгеокадастру в Одеській області у якості позивача по справі, не свідчить про відсутність підстав для відмови у задоволенні даного позову, оскільки укладений між ОСОБА_2 загальноосвітньою школою та ТОВ „Победа 1» договір має численні порушення вимог чинного законодавства та, в тому числі, порушує права навчального закладу.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищезазначене, позов виконуючого обов'язки керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі ОСОБА_2 загальноосвітньої школи І-ІІ ступеня Білгород-Дністровського району Одеської області до товариства з обмеженою відповідальністю „Победа 1» про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити певні дії підлягає задоволенню судом шляхом визнання договору про сумісну діяльність від 02.01.2018р. недійсним та зобов'язання відповідача повернути ОСОБА_2 загальноосвітній школі І-ІІ ступеня Білгород-Дністровського району Одеської області земельну ділянку, площею 20,0 га відповідно до ст. ст. 11, 15, 16, 202, 203, 215, 216, 235, 626, 627, 1130, 1131 Цивільного кодексу України, ст. ст. 174, 207 Господарського кодексу України, ст. ст. 78, 92, 152 Земельного кодексу України, ч. ч. 3-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» , ст. ст. 10, 44 Закону України „Про загальну середню освіту» , ст. ст. 1, 2, 3 Законом України „Про оренду землі» , ст. ст. 3, 15, 16, 21, 22 Законом України „Про оренду землі» , ст. 80 Закону України „Про освіту» , рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. № 18-рп/2004, рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236 - 238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір про сумісну діяльність від 02.01.2018р., укладений між ОСОБА_2 загальноосвітньою школою І-ІІ ступеня Білгород-Дністровського району Одеської області /67741, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Підгірне, вул. Шевченка, 31, ідентифікаційний код 34254314/ та товариством з обмеженою відповідальністю „Победа 1» /67741, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Підгірне, вул. Пушкіна, 70, ідентифікаційний код 05530837/.

3. Зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю „Победа 1» /67741, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Підгірне, вул. Пушкіна, 70, ідентифікаційний код 05530837/ повернути ОСОБА_2 загальноосвітній школі І-ІІ ступеня Білгород-Дністровського району Одеської області /67741, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Підгірне, вул. Шевченка, 31, ідентифікаційний код 34254314/ за актом приймання-передачі земельну ділянку, площею 20 га, передану у користування на підставі договору про сумісну діяльність від 02.01.2018р.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Победа 1» 67741, Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Підгірне, вул. Пушкіна, 70, ідентифікаційний код 05530837/ на користь прокуратури Одеської області /65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, ідентифікаційний код 03528552/ судовий збір у розмірі 3524,00 грн. /три тисячі п'ятсот двадцять чотири грн. 00 коп./.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 15 листопада 2018 р.

Суддя С.П. Желєзна