Рішення

від 08.11.2018 по справі 916/1699/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" листопада 2018 р.м. Одеса Справа № 916/1699/18

Господарський суд Одеської області у складі

судді Цісельського О.В.

при секретарі судового засідання Мукієнко Д.С.

розглянувши справу №916/1699/18 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 КОМПАНІ" до товариства з обмеженою відповідальністю "НАЙБЛИЖЧА АПТЕКА" про стягнення 58 114,55 грн., в порядку ч.13 ст.8, ч.ч.2, 5 ст.252 ГПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 КОМПАНІ" звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом, в якому просить суд стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "НАЙБЛИЖЧА АПТЕКА" суму заборгованості за неналежне виконання умов Договору поставки № 3/01/17 від 03 січня 2017р., яка складає 58 114,55 грн., з яких 55 639,37 грн. - сума основного боргу, 1037,00 грн. -3% річних та 1438,18 грн. - інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним:

03.01.2017р. між товариством з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 КОМПАНІ" (Постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "НАЙБЛИЖЧА АПТЕКА" (Покупець) було укладено договір поставки №3/01/17.

За умовами Договору ТОВ "ОСОБА_1 КОМПАНІ" зобов'язалось на умовах та в порядку, визначених цим Договором, передати у власність ТОВ "НАЙБЛИЖЧА АПТЕКА" лікарські засоби, косметичні засоби, бади (далі - Товар), а ТОВ "НАЙБЛИЖЧА АПТЕКА" зобов'язалось на умовах та в порядку, визначених цим Договором, прийняти замовлений Товар та оплатити його (пункт 1.1. Договору).

Асортимент, кількість та ціна Товару, що є предметом поставки за цим Договором, попередньо узгоджувались Сторонами у Специфікації (Додаток 1 до даного Договору).

Розділом 4 вказаного вище Договору визначено, що постачання Товару здійснюється товарними партіями. Строк постачання кожної окремої товарної партії узгоджується Сторонами, але не може перевищувати трьох робочих днів з дня замовлення. Постачальник направляє не пізніше наступного календарного дня після узгодження замовлення у рахунок/видаткову накладну в електронному вигляді в форматі *.mmo на електронні адреси Покупця, вказані у додатку до даного Договору (пункт 4.2, 4.3 Договору).

На виконання умов вищенаведеного договору, позивачем було здійснено поставку товару, підтверджується наступними видатковими накладними:

- видаткова накладна № 461 від 20.04.2017 р.;

- видаткова накладна № 635 віл 23.05.2017 р.;

- видаткова накладна № 654 від 29.05.2017 р.;

- видаткова накладна № 673 від 06.06.2017 р.;

- видаткова накладна № 738 від 20.06.2017 р.;

- видаткова накладна № 796 від 11.07.2017 р.;

- видаткова накладна № 856 від 17.07.2017 р.;

- видаткова накладна № 902 від 02.08.2017 р.;

- видаткова накладна № 1050 від 28.08.2017 р.;

- видаткова накладна № 1048 від 28.08.2017 р.;

- видаткова накладна № 1121 від 12.09.2017 р.;

- видаткова накладна № 1123 від 12.09.2017 р.;

- видаткова накладна № 1258 від 27.09.2017 р.;

- видаткова накладна № 1363 від 10.10.2017 р.;

- видаткова накладна № 1365 від 10.10.2017 р.;

- видаткова накладна № 1448 від 25.10.2017 р.;

- видаткова накладна № 1449 від 25.10.2017 р.;

- видаткова накладна № 13 від 09.01.2018 р.;

- видаткова накладна № 16 від 09.01.2018 р.;

- видаткова накладна № 648 від 16.05.2017 р.;

- видаткова накладна № 610 від 16.05.2017 р.;

- видаткова накладна № 739 від 20.06.2017 р.;

- видаткова накладна № 754 від 23.06.2017 р.;

- видаткова накладна № 797 від 11.07.2017 р.;

- видаткова накладна № 855 від 17.07.2017 р.;

- видаткова накладна № 901 від 02.08.2017 р.;

- видаткова накладна № 1051 від 28.08.2017 р.;

- видаткова накладна № 1049 від 28.08.2017 р.;

- видаткова накладна № 1122 від 12.09.2017 р.;

- видаткова накладна № 1259 від 27.09.2017 р.;

- видаткова накладна № 1362 від 10.10.2017 р.;

- видаткова накладна № 1364 від 10.10.2017 р.;

- видаткова накладна № 1447 від 25.10.2017 р.;

- видаткова накладна № 13 від 09.01.2018 р.;

- видаткова накладна № 16 від 09.01.2018 р.

Пунктом 5.1. Договору визначено, що сторони домовились, що оплати за Договором проводяться Покупцем в платіжні дні - вівторок та п'ятницю. Оплати за договором з відстроченням платежу вважаються проведеними вчасно у разі оплати товару у найближчі вівторок або п'ятницю, які наступили за строком оплати, згідно Договору. Якщо платіжні дні Покупця припадають на святкові або неробочі дні, оплата здійснюється Покупцем в наступний за святковим або неробочим, робочий день.

ТОВ "НАЙБЛИЖЧА АПТЕКА" зобов'язується оплачувати кожну конкретну партію Товару в строки, та в порядку, погоджені сторонами у Додатку № 3 до даного Договору.

Пунктом 1 Додатку № 3 до Договору визначено, що ТОВ "НАЙБЛИЖЧА АПТЕКА" здійснює оплату замовленого згідно даного Договору товару протягом 90 (дев'яносто) календарних днів від дати отримання товару.

Разом з тим, усупереч умовам Договору ТОВ "НАЙБЛИЖЧА АПТЕКА" грошові кошти за отриманий товар на сплатило, чим порушила умови Договору.

З врахуванням вищенаведеного, позивач звернувся до Господарського суду Одеської області із даним позовом за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 КОМПАНІ" було передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельського О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.09.2018р. позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 КОМПАНІ" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України.

Копію ухвали про відкриття провадження по справі було направлено на юридичні адреси сторін.

Позивач повідомлений належним чином за юридичною адресою (вул. Дегтярівська, буд. №62, оф. №17, м. Київ, 04112), про що свідчить поштове повідомлення (вх.№33541/18), повернуте на адресу суду з відміткою про вручення.

Відповідач повідомлений належним чином за юридичною адресою (вул. Велика Арнаутська, буд. №19, м. Одеса, 65012), про що свідчить поштове повідомлення (вх.№32208/18), повернуте на адресу суду з відміткою про невручення з відміткою «незареєстрований» .

Відповідач відзив на позовну заяву суду не надав, своїм правом на захист не скористався.

Відповідно до ч.7 ст.120 ГПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за можливості сповістити їх з допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України.

Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов наступних висновків:

Частиною 1 ст.1 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

У відповідності до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст.222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх , не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

У відповідності до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку . Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Стаття 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зі змісту ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України вбачається, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості .

Як зазначено в ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Поряд з цим, ч.2 ст.628 Цивільного кодексу України закріплює, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір) . До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі , якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.1 ст.656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

За положеннями ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Стаття 712 ЦК України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві та не спростовані відповідачем, останнім договірні зобов'язання щодо оплати вартості отриманого від позивача товару за договором поставки №3/01/17 від 03.01.2017р. не виконані належним чином, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 55 639,37 грн. у зв'язку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума заборгованості, встановлена судом в розмірі 55 639,37 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1 037,00 грн. та інфляційні в сумі 1 438,18 грн.

Оцінюючи вимоги про стягнення 3% річних, суд зазначає наступне:

У відповідності з п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, на думку суду, право позивача вимагати від відповідача сплатити 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором.

Перевіривши розрахунок позивача 3% річних в сумі 1 037,00 грн., суд встановив, що його здійснено не належним чином та він містить арифметичні помилки, у зв'язку з чим, судом було самостійно обраховано 3% річних наступним чином:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 2401.88 21.07.2017 - 03.07.2018 348 3 % 68.70 99.02 17.08.2017 - 03.07.2018 321 3 % 2.61 323.57 17.08.2017 - 03.07.2018 321 3 % 8.54 323.57 17.08.2017 - 03.07.2018 321 3 % 8.54 732.52 24.08.2017 - 03.07.2018 314 3 % 18.91 732.52 24.08.2017 - 03.07.2018 314 3 % 18.91 5398.36 07.09.2017 - 03.07.2018 300 3 % 133.11 3731.89 21.09.2017 - 03.07.2018 286 3 % 87.72 507.90 21.09.2017 - 03.07.2018 286 3 % 11.94 1459.61 24.09.2017 - 03.07.2018 283 3 % 33.95 1969.55 12.10.2017 - 03.07.2018 265 3 % 42.90 166.32 12.10.2017 - 03.07.2018 265 3 % 3.62 711.38 18.10.2017 - 03.07.2018 259 3 % 15.14 4665.84 18.10.2017 - 03.07.2018 259 3 % 99.32 598.51 03.11.2017 - 03.07.2018 243 3 % 11.95 732.52 03.11.2017 - 03.07.2018 243 3 % 14.63 1341.25 29.11.2017 - 03.07.2018 217 3 % 23.92 309.72 29.11.2017 - 03.07.2018 217 3 % 5.52 2699.18 29.11.2017 - 03.07.2018 217 3 % 48.14 144.40 29.11.2017 - 03.07.2018 217 3 % 2.58 3077.96 13.12.2017 - 03.07.2018 203 3 % 51.36 288.79 13.12.2017 - 03.07.2018 203 3 % 4.82 4427.55 13.12.2017 - 03.07.2018 203 3 % 73.87 4781.30 28.12.2017 - 03.07.2018 188 3 % 73.88 450.58 28.12.2017 - 03.07.2018 188 3 % 6.96 912.18 11.01.2018 - 03.07.2018 174 3 % 13.05 1843.82 11.01.2018 - 03.07.2018 174 3 % 26.37 784.34 11.01.2018 - 03.07.2018 174 3 % 11.22 757.56 11.01.2018 - 03.07.2018 174 3 % 10.83 471.50 26.01.2018 - 03.07.2018 159 3 % 6.16 3225.84 26.01.2018 - 03.07.2018 159 3 % 42.16 1234.14 26.01.2018 - 03.07.2018 159 3 % 16.13 1084.77 10.03.2018 - 03.07.2018 116 3 % 10.34 295.87 10.03.2018 - 03.07.2018 116 3 % 2.82 457.66 10.03.2018 - 03.07.2018 116 3 % 4.36 2726.20 10.03.2018 - 03.07.2018 116 3 % 25.99 Отже, за самостійним розрахунком суду, 3% річних складають 1 040,67 грн., але у зв'язку з тим, що 3% річних позивачем заявлено в меншому розмірі в сумі 1 037,00 грн., стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних в сумі 1 037,00 грн.

Щодо позовної вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних, суд зазначає наступне:

Системний аналіз законодавства України свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст.625 Цивільного кодексу України.

Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

У зв'язку з тим, що в країні відбулись інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини грошових коштів, строк оплати яких настав, але не сплачених.

При цьому, суд зазначає, що сума інфляційних втрат повинна розраховуватись за весь період прострочення, тобто з урахуванням як інфляційних процесів так і дефляційних процесів, що мали місце в період такого прострочення.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр".

Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши розрахунок позивача інфляційних в сумі 1 438,18 грн., суд встановив, що здійснено не належним чином, у зв'язку з чим, судом було самостійно обраховано інфляційних наступним чином:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі 21.07.2017 - 03.07.2018 2401.88 1.097 232.50 2634.38 17.08.2017 - 03.07.2018 99.02 1.098 9.69 108.71 17.08.2017 - 03.07.2018 323.57 1.098 31.68 355.25 17.08.2017 - 03.07.2018 323.57 1.098 31.68 355.25 24.08.2017 - 03.07.2018 732.52 1.098 71.71 804.23 24.08.2017 - 03.07.2018 732.52 1.098 71.71 804.23 07.09.2017 - 03.07.2018 5398.36 1.098 528.49 5926.85 21.09.2017 - 03.07.2018 3731.89 1.076 285.01 4016.90 21.09.2017 - 03.07.2018 507.90 1.076 38.79 546.69 24.09.2017 - 03.07.2018 1459.61 1.076 111.47 1571.08 12.10.2017 - 03.07.2018 1969.55 1.076 150.42 2119.97 12.10.2017 - 03.07.2018 166.32 1.076 12.70 179.02 18.10.2017 - 03.07.2018 711.38 1.064 45.25 756.63 18.10.2017 - 03.07.2018 4665.84 1.064 296.78 4962.62 03.11.2017 - 03.07.2018 598.51 1.064 38.07 636.58 03.11.2017 - 03.07.2018 732.52 1.064 46.59 779.11 29.11.2017 - 03.07.2018 1341.25 1.054 72.59 1413.84 29.11.2017 - 03.07.2018 309.72 1.054 16.76 326.48 29.11.2017 - 03.07.2018 2699.18 1.054 146.08 2845.26 29.11.2017 - 03.07.2018 144.40 1.054 7.82 152.22 13.12.2017 - 03.07.2018 3077.96 1.054 166.58 3244.54 13.12.2017 - 03.07.2018 288.79 1.054 15.63 304.42 13.12.2017 - 03.07.2018 4427.55 1.054 239.62 4667.17 28.12.2017 - 03.07.2018 4781.30 1.044 208.86 4990.16 28.12.2017 - 03.07.2018 450.58 1.044 19.68 470.26 11.01.2018 - 03.07.2018 912.18 1.044 39.85 952.03 11.01.2018 - 03.07.2018 1843.82 1.044 80.54 1924.36 11.01.2018 - 03.07.2018 784.34 1.044 34.26 818.60 11.01.2018 - 03.07.2018 757.56 1.044 33.09 790.65 26.01.2018 - 03.07.2018 417.50 1.028 11.80 429.30 26.01.2018 - 03.07.2018 3225.84 1.028 91.16 3317.00 26.01.2018 - 03.07.2018 1234.14 1.028 34.88 1269.02 10.03.2018 - 03.07.2018 1084.77 1.019 20.71 1105.48 10.03.2018 - 03.07.2018 295.87 1.019 5.65 301.52 10.03.2018 - 03.07.2018 457.66 1.019 8.74 466.40 10.03.2018 - 03.07.2018 2726.20 1.019 52.04 2778.24 За самостійним розрахунком суду, інфляційні позивача складають 3 307,98 грн., але у зв'язку тим, що позивачем до стягнення заявлено інфляційні в меншому розмірі в сумі 1 438,18 грн., стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні в сумі 1 438,18 грн.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

В цих нормах передбачається певна низка заходів, за допомогою яких потерпіла особа забезпечує реалізацію права на захист свого порушеного права чи інтересу , які в сукупності своїй утворюють відповідний правовий механізм захисту прав особи, який міститься в кожній галузі права.

Офіційне тлумачення поняття інтересу, який підлягає захисту, надано в Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №1-10/2004, яким визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Умовами ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У п.145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.

Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов'язань за ст.13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією.

Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1 762,00 грн.

Керуючись ст.ст.13, 73, 76, 86, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "НАЙБЛИЖЧА АПТЕКА" (вул. Велика Арнаутська, буд. №19, м. Одеса, 65012, код 40146241) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 КОМПАНІ" (вул. Дегтярівська, буд. №62, оф. №17, м. Київ, 04112, код 37365734) основний борг в сумі 55 639 (п'ятдесят п'ять тисяч шістсот тридцять дев'ять) грн. 37 коп., 3% річних в сумі 1 037 (одна тисяча тридцять сім) грн. 00 коп., інфляційні втрати в сумі 1 438 (одна тисяча чотириста тридцять вісім) грн. 18 коп. та судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.

Накази видати в порядку ст.327 ГПК України.

Повний текст рішення складено 13 листопада 2018 р.

Суддя О.В. Цісельський