Рішення

від 05.11.2018 по справі 916/1563/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" листопада 2018 р.м. Одеса Справа № 916/1563/18

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловська Ю.М.

при секретарі судового засідання: Карагяур В.М.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 (представник за довіреністю);

від відповідача: не з'явилися;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „ОВЕРСІС ТРАНСПОРТ УКРАЇНА» (65125, Одеська обл., м.Одеса, Приморський р-н, вул. Успенська, буд.39, офіс 4);

до відповідача: Державного підприємства „Адміністрація морських портів України» (01135, м. Київ, пр-т Перемоги, буд. 14) в особі Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (65026, Одеська обл., м. Одеса, Митна площа, 1);

про стягнення 30 273,24 дол. США, що еквівалентно 809 966,59 грн.

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: 01.08.2018 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю „ОВЕРСІС ТРАНСПОРТ УКРАЇНА» звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх. ГСОО №1684/18) до відповідача - Державного підприємства „ Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» , в якій просив суд стягнути з відповідача 30 273,24 дол. США надмірно сплаченої суми канального збору та покласти на відповідача судові витрати.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що 21.12.2015р. між ТОВ „ОВЕРСІС ТРАНСПОРТ УКРАЇНА та ДП "АМПУ" було укладено договір про взаємодію сторін під час агентування суден у морських портах України № 351-П-АМПУ-15, предметом якого, зокрема, є порядок надання (виконання) адміністрацією порту суднозаходу за плату послуг (робіт) при обслуговуванні суден Морським агентом в морських портах України, а також врегулювання порядку нарахування та оплати портових зборів та інших послуг (робіт), наданих (виконаних) адміністрацією порту суднозаходу та організація інформаційного забезпечення під час приходу, перебування та виходу суден із морського порту. Згідно умов п. 3.1 якого, ставки портових зборів визначаються відповідно до Наказу Міністерства інфраструктури України від 27.05.2013 № 316, яким затверджено Порядок справляння та розміри ставок портових зборів. Отже, як зазначає позивач, саме на підставі вказаного договору товариство здійснює агентування суден в Одеському морському порту, що заходять, зокрема, до причалів Карантинної гавані порту, а також сплачує портові збори за надані суднам послуги. Однак, як вказує позивач, 10.08.2016р. в.о. ДП "АМПУ" видано окреме доручення № 37 начальнику Одеської філії ДП "АМПУ" щодо зобов'язання справляти канальний збір у повному обсязі з суден, що прямують на причали Карантинної, Нової та Каботажної гаваней. Так, позивач вказує на те, що Підхідним каналом морського порту Одеса користуються судна, що прямують до Практичної, Хлібної гаваней та Нафтогавані порту, про що зазначено в паспорті даного каналу та саме через недостатні природні глибини останніх було сконструйовано Підхідний канал Одеського порту. При цьому, як стверджує позивач, за весь час існування підхідного каналу аж до серпня 2016р. з суден, які прямували на причали Карантинної, Нової, Каботажної та Ланжеронівської гаваней канальний збір не справлявся. Водночас, позивач наполягає на тому, що судна, які прямують до Карантинної гавані, перетинають канал та не використовують його як гідротехнічну споруду в зв'язку із наявністю природних глибин акваторії порту, достатніх для безпечного руху суден. Відтак, послуга за використання підхідного каналу не надається та відповідно канальний збір в такому випадку не повинен справлятися. Позивач наголошує, що в результаті протиправних дій відповідача було порушено право ТОВ „ОВЕРСІС ТРАНСПОРТ УКРАЇНА» на оплату канального збору у розмірі та на підставах, встановлених договором та Наказом Міністерства інфраструктури України від 27.05.2013 № 316, тоді як позивач був вимушений сплачувати неправомірно нарахований канальний збір, оскільки в іншому випадку несплата збору, хоча і протиправного, призвела б до заборони на вихід судна із порту на підставі п. "в" ст. 91 КТМ України. Водночас позивач зазначає, що 18.01.2017р. Рада Бізнес-омбудсмену винесла рішення №DCR-2017/18-3609, яким визнала недобросовісною діяльність ДП „АМПУ» щодо нарахування канального збору з суден, що слідують до причалів Карантинної, Нової, Каботажної та Ланжеронівської гаваней Одеського морського порту, а також рекомендувала Міністерству інфраструктури України та відповідачу усунути недобросовісну поведінку та вжити заходів щодо забезпечення врегулювання питання нарахування та стягнення канального збору за перетин підхідного каналу суднами, що прямують до Карантинної, Нової, Каботажної та Ланжеронівської гаваней Одеського морського порту. Так, в подальшому, постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11.07.2017р. по справі №815/3213/17 було визнано протиправними дії ДП "АМПУ" № 37 від 10.08.2016р. в частині обов'язкового справляння канального збору в повному обсязі з суден, що прямують на причали Карантинної, Нової та Каботажної гаваней. При цьому, позивач зазначає, що 28.08.2017р. Одеський окружний адміністративний суд в ухвалі про роз'яснення судового рішення по справі №815/3213/17, зазначив, що ДП "АМПУ" в подальшому не повинно справляти канальний збір з усіх суден, які направляються до причалів Карантинної, Нової, Каботажної гаваней. Згодом, окремим дорученням № 56 від 14.09.2017р. ДП "АМПУ" було зобов'язано відповідача не справляти канальний збір з суден, які направляються до/від причалів Карантинної, Каботажної, Нової та Ланжеронівської гаваней. Таким чином, на думку позивача, даним окремим дорученням відповідач визнав, що канальний збір при слідуванні суден у вищезазначені гавані не повинен був справлятися, а таке справляння порушувало договір та законодавство України. З огляду на викладене, позивач вважає, що оскільки ним такий канальний збір сплачувався в повному обсязі, суми канального збору підлягають поверненню. При цьому, позивач наполягає на стягненні суми надмірно сплаченого канального збору у доларах США без еквівалентного вираження у гривнях.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.08.2018 року суддею Невінгловською Ю.М. за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/1563/18 за правилами загального позовного провадження із призначенням проведення підготовчого засідання 31.08.2018 року.

28.08.2018 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. ГСОО №17383/18), в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, згідно якого заявлені позовні вимоги вважає неправомірними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. При цьому, стверджує, що позовні вимоги ТОВ „ОВЕРСІС ТРАНСПОРТ УКРАЇНА» заявлені передчасно, оскільки позивачем не виконано умови договору в частині порядку повернення залишку переплат та відповідно у відповідача не виникло обов'язку повернути надмірно сплачені кошти за справляння канального збору. При цьому, відповідач стверджує, що позивачем, як морським агентом не доведено, що судна, агентування яких він здійснював, прямували саме тими шляхами, які зазначенні у позовній заяві, в зв'язку з чим протиправність справляння канального збору є неоднозначною, тоді як при зверненні з відповідним позовом позивачем порушено правила об'єднання позовних вимог, оскільки за твердженням відповідача, позов може бути заявлений лише окремо по кожному суднозаходу по кожному судну та рахунку, по кожній господарській операції окремого судна та має містити докази повноважень позивача представляти судно (судновласника) в кожному окремому випадку. Водночас, відповідач наполягає на тому, що з огляду на положення Постанови правління НБУ №129 від 13.12.2017 року „Про запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті та встановлення розміру обов'язкового продажу таких надходжень» повернення коштів у дол. США є не можливим.

31.08.2018 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив (вх. ГСОО №17739/18) в порядку ст.166 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої позивач не погоджується з доводами відповідача, обґрунтовуючи свою позицію відповідними доводами. Так, позивач наполягає на тому, що договір № 351-П-АМПУ-15 укладено між сторонами у справі та безпосереднім платником збору є позивач, та позов подано ним як самостійним учасником спірних правовідносин, отже за його думкою, ТОВ „ОВЕРСІС ТРАНСПОРТ УКРАЇНА» є належним позивачем у даній справі, оскільки саме його права були порушені діями відповідача, тоді як досудовий порядок вирішення спору не є обов'язковим, що відповідає висновкам наданим Конституційним судом України у справі №1-2/2002 від 09.07.2002р. При цьому, наполягає на тому, що при слідуванні суден до причалів Карантинної, Нової, Каботажної та Ланжеронівської гаваней не відбувається проходження Підхідного каналу в один кінець та зазначає, що жодне з суден, що слідує до причалів зазначених гаваней не здійснює проходження підхідного каналу в один кінець та не використовує Підхідний канал. Водночас стверджує, що відповідно до п. 5.5 Звичаїв морського порту Одеса, виданого на підставі наказу ДП „АМПУ» від 20.11.2015р. №233 відповідач і портовий оператор підтверджують отримання інформації, повідомляють капітана судна (агенту) умови лоцманського проведення в морському порту Одеса, причал швартування чи місце якірної стоянки на рейді та заплановану дату постановки судна до причалу, в зв'язку з чим із заявок позивача щодо послуг лоцманського проведення вбачається номер причалу, який відповідає конкретній гавані та підтверджує, що судна, які агентувались позивачем, здійснювались заходження до Карантинної гавані. Разом з тим, позивач наполягає на тому, що позовні вимоги у справі виникли з одних і тих же підстав та пов'язані між собою одним і тим же способом захисту та доказами.

Ухвалою суду від 31.08.2018 року, в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, було відкладено підготовче засідання на 26.09.2018р.

11.09.2018 року до суду від відповідача надійшли заперечення (вх. ГСОО №18507/18), в порядку ст. 167 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких відповідач наполягає на тому, що обов'язок щодо сплати портових зборів перед адміністрацією морського порту покладено на судно, а не будь-яку іншу особу, тоді як позивачем не надано доказів щодо наявності у нього повноважень діяти від імені судновласників у даному спорі та зазначає про ігнорування позивачем положень п. 3.12 договору № 351-П-АМПУ-15 щодо звіряння розрахунків та повернення переплат, що, за думкою відповідача, свідчить про передчасне звернення з даним позовом до суду.

Судом в рамках підготовчого провадження було з'ясовано відсутність будь-яких заяв чи клопотань, передбачених положеннями ст.182 Господарського процесуального кодексу України, в зв'язку з чим, ухвалою суду від 26.09.2018 року, в порядку ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, підготовче провадження у даній справі було закрито та призначено розгляд справи по суті на 10.10.2018 року.

Приймаючи до уваги неможливість закінчення розгляду справи по суті у судовому засіданні від 10.10.2018 року, судом було оголошено перерву у судовому засіданні та призначено продовження судового засідання на 05.11.2018 року.

Представник відповідача у судове засідання від 05.11.2018 року не з'явився, про поважність причин відсутності не повідомляв, між тим відповідач про дату, час та місце проведення відповідного засідання суду був повідомлений належним чином про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення про вручення судового відправлення ( том І, а.с. 53).

У судовому засіданні від 05.11.2018 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити у повному обсязі.

В судовому засіданні від 05.11.2018р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 15.11.2018 року.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об'єктивно з'ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків:

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України „Про судоустрій України» є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги ТОВ „ОВЕРСІС ТРАНСПОРТ УКРАЇНА» направлені на стягнення з відповідача надмірно сплаченої суми канального збору.

В обґрунтування підстав стягнення заявленої суми позивач посилається на неправомірне стягнення канального збору з суден, які агентуються ТОВ „ОВЕРСІС ТРАНСПОРТ УКРАЇНА» та прямують, зокрема, до Карантинної гавані Одеського морського порту, у зв'язку із тим, що послуга за використання підхідного каналу як така не надається.

Відповідно до п. 1. ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 15, ч. 1, 2, 3 ст. 22 Закону України "Про морські порти України" адміністрація морських портів України - державне підприємство, утворене відповідно до законодавства, що забезпечує функціонування морських портів, утримання та використання об'єктів портової інфраструктури державної форми власності, виконання інших покладених на нього завдань безпосередньо і через свої філії, що утворюються в кожному морському порту (адміністрація морського порту). Адміністрація морського порту утворюється з метою, в тому числі, справляння та цільового використання портових зборів, до яких відноситься канальний збір. Портові збори сплачуються адміністрації морських портів України, крім випадків, визначених цим Законом.

Розміри ставок портових зборів для кожного морського порту встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту, відповідно до затвердженої нею методики. Прядок справляння, обліку та використання коштів від портових зборів, крім використання коштів від адміністративного збору, визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і річкового транспорту.

Згідно з ст.ст. 116, 117 Кодексу торговельного мореплавства України, у морському порту або поза його територією як постійні представники судновласника діють агентські організації (морський агент), які за договором морського агентування за винагороду зобов'язуються надавати послуги в галузі торговельного мореплавства. Морський агент виконує формальності та дії, пов'язані з прибуттям, перебуванням і відходом судна, допомагає капітану судна у налагодженні контактів з службами порту, місцевими органами виконавчої влади, в організації постачання і обслуговування судна в порту, оформляє митні документи та документи на вантаж, інкасує суми фрахту та інші суми для оплати вимог судновласника, що виникають з договору перевезення, сплачує за розпорядженням судновласника і капітана судна суми, пов'язані з перебуванням у порту, залучає вантажі для морських ліній, здійснює збір фрахту, експедирування вантажу, наймання екіпажів для роботи на суднах, виступає від імені вантажовласника, а також договірною стороною учасників перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.12.2015р. між ТОВ „ОВЕРСІС ТРАНСПОРТ УКРАЇНА» (надалі - морський агент) та ДП "Адміністрація морських портів України" (надалі - адміністрація) було укладено договір про взаємодію сторін під час агентування суден у морських портах України № 351-П-АМПУ-15 (надалі - договір) (т.І а.с.18-27), предметом якого, серед іншого, є порядок надання (виконання) адміністрацією порту суднозаходу за плату послуг (робіт) при обслуговуванні суден морським агентом в морських портах України, а також врегулювання порядку нарахування та оплати портових зборів та інших послуг (робіт), наданих (виконаних) адміністрацією порту суднозаходу та організація інформаційного забезпечення під час приходу, перебування та виходу суден із морського порту.

Відповідно до п. 2.3.2 договору, морський агент зобов'язаний вчасно здійснювати від імені судновласника (фрахтувальника) взаєморозрахунки з адміністрацією порту суднозаходу з портових зборів та інших платежів у строки, які обумовлені розділом 3 цього договору.

Згідно з п.3.1 договору, ставки портових зборів визначаються відповідно до Наказу Міністерства інфраструктури України від 27.05.2013р. № 316, яким затверджено Порядок справляння та розміри ставок портових зборів. Оплата портових зборів, що надійшли від судновласника (фрахтувальника), здійснюється морським агентом до виходу судна з морського порту на рахунок адміністрації порту суднозаходу у доларах США по суднам під іноземним прапором і у національній валюті по суднам під державним прапором України на підставі рахунків, виставлених адміністрацією порту суднозаходу.

За умовами п. 3.12 договору, якщо фактичні витрати після виставлення остаточного рахунку по суднозаходу менші ніж перераховані по передплатному рахунку, адміністрація порту суднозаходу за проханням морського агента повертає залишок переплат згідно з актом звіряння наданих послуг для подальшого повернення судновласнику/фрахтувальнику.

Отже з аналізу змісту договору вбачається, що останній не встановлює підстави та розміри плати портових зборів, а лише регулює питання прав та обов'язків сторін, строків оплати тощо. Відповідно до прийнятих на себе зобов'язань ТОВ „ОВЕРСІС ТРАНСПОРТ УКРАЇНА» , серед іншого, надає судновласникам послуги з оплати портових зборів при слідуванні суден до причалу Карантинної гавані Одеського морського порту за ставками та на умовах визначених саме Порядком справляння і розмірами ставок портових зборів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 27.05.2013р. № 316.

Як встановлено судом, 10.08.2016р. ДП "АМПУ" було видано окреме доручення № 37 (т.І а.с.49-50), яким начальнику Одеської філії ДП "АМПУ" доручено забезпечення, зокрема, обов'язкового справляння канального збору в повному обсязі з суден, що прямують на причали Карантинної, Нової та Каботажної гаваней.

Як вбачається з матеріалів справи, Одеською філією ДП "АМПУ" було виставлено позивачу дисбурсментські рахунки, зокрема, для сплати канального збору.

Відповідно до положень Розділу ІІІ "Порядку справляння і розміру ставок портових зборів", затвердженого 27.05.2013 року наказом Міністерства інфраструктури України №316, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 червня 2013 року за №930/23462, нарахування канального збору здійснюється за кожне проходження підхідного каналу судном в один кінець і кожне проходження підхідного каналу судном транзитом в один кінець за одиницю умовного об'єму судна.

З аналізу даної норми вбачається, що умовою нарахування канального збору є проходження судном каналу в один кінець або проходження каналу транзитом в один кінець. Інші випадки нарахування канального збору нормативними актами не передбачені.

При цьому суд зазначає, що наказ Міністерства інфраструктури України №316 "Про портові збори" не розкриває зміст поняття "проходження каналу в один кінець" або "проходження каналу транзитом в один кінець".

Разом з тим, в листі від 31.08.2016р. вих. №10/1/9-356 ДП "Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України" (розробник методики розрахунку портових зборів) зазначає, що під транзитним проходженням каналу слід розуміти проходження судном в один кінець без швартування до причалу.

Як встановлено судом, Підхідний канал морського порту Одеса існує з 1931 року та призначений для використання суднами, які прямують до Практичної, Заводської, Хлібної та Нафтової гаваней порту, що відображено, зокрема, у Паспорті підхідного каналу (т.І а.с.51-57). Глибина каналу складає 14 метрів.

Таким чином, Підхідний канал був збудований саме для доступу суден до цих гаваней.

З листа від 22.07.2016р. № 743 ДП "Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут морського транспорту "Чорноморндіпроект", яке є розробником паспорту підхідного каналу Одеського морського порту, також вбачається, що призначенням підхідного каналу за Паспортом є підхід до Практичної, Заводської, Хлібної, Нафтової гаваней. При цьому, судна, що прямують до причалів Карантинної, Нової, Каботажної гаваней, використовують Східний вхід та в даному випадку для підходу суден до цих причалів (№№1-24) не використовується проходження каналу в один кінець. Умови безпечної проводки суден до зазначених гаваней забезпечені існуючими маневровими зонами та навігаційними глибинами.

Глибини акваторії Одеського морського порту на відрізку прямування до Карантинної, Нової, Каботажної гаваней через Східний вхід та до Ланжеронівської гаваней складають 12-14 метрів, що підтверджує використання підхідного каналу саме для заходу суден до Практичної, Заводської, Хлібної, Нафтової гаваней та можливість заходу суден, зокрема, до Карантинної гавані із використанням природних глибин без використання підхідного каналу.

Отже, з наведеного вбачається, що судна, які слідують до причалів Карантинної гавані, не здійснюють проходження підхідного каналу в один кінець або проходження підхідного каналу транзитом в один кінець та не використовують підхідний канал за його цільовим призначенням. Заходження суден в зазначену гавань забезпечується природними глибинами акваторії порту.

Водночас суд зазначає, що судна, які прямують до причалів Карантинної гавані та в зворотному напрямку, не використовують підхідний канал як гідротехнічну споруду, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про морські порти України", внутрішнім підхідним каналом є гідротехнічна споруда, природний або штучний водний шлях, розташований у межах акваторії порту, призначений для підходу або відходу суден до причалів та маневрування в межах акваторії морського порту.

Зокрема, відповідно до реєстру гідротехнічних споруд морських портів України (т.І а.с.105-106), підхідному каналу Одеського морського порту присвоєний номер ГТС-3204. Власником (балансоутримувачем) ГТС "Підхідний канал" є Одеська філія ДП "Адміністрація морських портів України".

Отже, підхідний канал є різновидом гідротехнічної споруди з визначеним цільовим призначенням.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про морські порти України" гідротехнічні споруди морських портів (гідротехнічні споруди) - інженерно-технічні споруди (портова акваторія, причали, пірси, інші види причальних споруд, моли, дамби, хвилеломи, інші берегозахісні споруди, підводні споруди штучного та природного походження, у тому числі канали, операційні акваторії причалів, якірні стоянки), розташовані в межах території та акваторії морського порту і призначені для забезпечення безпеки мореплавства, маневрування та стоянки суден.

Вимоги до порядку користування портовими гідротехнічними спорудами визначені в Правилах технічної експлуатації портових гідротехнічних споруд, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 27.05.2005р. № 257.

Згідно із п. 1.2, п.п. 4.1.2 п. 4.1 Правил технічної експлуатації портових гідротехнічних споруд процес використання портової гідротехнічної споруди за призначенням і підтримання її в працездатному стані є його експлуатацією. Режим експлуатації - використання споруди за призначенням з експлуатаційними параметрами, що обумовлені проектом або встановлені в процесі експлуатації з урахуванням технічного стану.

Режим експлуатації підхідних каналів повинен встановлюватись обов'язковими постановами з урахуванням їхнього дійсного технічного стану, а також проектних і паспортних характеристик.

Таким чином, цільове призначення Підхідного каналу морського порту Одеса, а також умови безпечної експлуатації каналу, мають встановлюватись, насамперед, його паспортом та відповідними обов'язковими постановами.

Як вищевстановлено судом, відповідно до Паспорту Підхідного каналу морського порту Одеса, складеного 06.06.2011р. ДП "Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут морського транспорту "Чорноморндіпроект", призначення Підхідного каналу: підхід до Практичної, Заводської, Хлібної та Нафтової гаваней морського порту Одеса.

Отже, саме таке призначення відображає необхідний режим експлуатації Підхідного каналу морського порту Одеса, як гідротехнічної споруди відповідно до Правил технічної експлуатації портових гідротехнічних споруд.

Вказана позиція співпадає з висновком ДП "Науково-дослідний проектно-конструкторський інститут морського флоту України", відповідно до якого, обов'язок сплачувати канальний збір лише за перетин (пересікання) каналу у судновласників не виникає, а також перетин (пересікання) каналу не є фактом використання каналу або фактом його проходження, у розумінні п. 3.3. Порядку справляння портових зборів.

Таким чином, з огляду на невикористання позивачем при агентуванні суден, що слідують до причалів Карантинної гавані порту, підхідного каналу за його цільовим призначенням, а також можливість безперешкодного слідування суден до причалів вказаної гавані за рахунок природних глибин акваторії, позивач взагалі не використовує підхідний канал як гідротехнічну споруду.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про морські порти України" до об'єктів портової інфраструктури відносяться рухомі та нерухомі об'єкти, що забезпечують функціонування морського порту, у тому числі акваторія, гідротехнічні споруди, доки, буксири, криголами та інші судна портового флоту, засоби навігаційного обладнання та інші об'єкти навігаційно-гідрографічного забезпечення морських шляхів, системи управління рухом суден, інформаційні системи, перевантажувальне обладнання, залізничні та автомобільні під'їзні шляхи, лінії зв'язку, засоби тепло-, газо-, водо- та електропостачання, інші засоби, обладнання, інженерні комунікації, розташовані в межах території та акваторії морського порту і призначені для забезпечення безпеки мореплавства, надання послуг, забезпечення державного нагляду (контролю) в морському порту.

Згідно із ч. 1 ст. 21 Закону України "Про морські порти України" тарифи на спеціалізовані послуги, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, та послуги, які оплачуються у складі портових зборів, підлягають державному регулюванню національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту.

Таким чином, канальний збір є фактично платою за послугу, яка надається згідно із цільовим призначенням каналу, тобто, у випадку використання підхідного каналу морського порту Одеса для підходу до Практичної, Заводської, Хлібної, Нафтової гаваней, до яких не можливо великотоннажному судну пройти без його використання, на відміну від причалів, зокрема, Карантинної гавані, для підходу до якої послуга з використання каналу не потрібна за наявності природних глибин, які дозволяють пройти до них.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що при слідуванні суден до причалів Карантинної гавані не надається послуга, за яку здійснюється нарахування та справляння канального збору.

Більш того, як вбачається з матеріалів справи 18.01.2017р. Рада Бізнес-омбудсмену винесла рішення №DCR-2017/18-3609 (т.І а.с.59-60), яким визнала починаючи з 10.08.2016 року недобросовісною діяльність ДП „Адміністрація морських портів України» щодо нарахування канального збору з суден, що слідують до причалів Карантинної, Нової, Каботажної та Ланжеронівської гаваней морського порту Одеса, а також рекомендувала Міністерству інфраструктури України та ДП „Адміністрація морських портів України» усунути недобросовісну поведінку та вжити заходів щодо забезпечення врегулювання питання нарахування та стягнення канального збору за перетин підхідного каналу суднами, що прямують до Карантинної, Нової, Каботажної та Ланжеронівської гаваней морського порту Одеса у визначеному законодавством України порядку.

За таких обставин, суд, приймаючи до уваги те, що судна, які прямують до причалів Карантинної гавані, перетинають підхідний канал та не використовують його як гідротехнічну споруду в зв'язку із наявністю природних глибин в акваторії порту, достатніх для безпечного руху суден, а отже послуга за використання підхідного каналу не надається та відповідно канальний збір у таких випадках не справляється, дійшов висновку про відсутність правових підстав для справляння з ТОВ „ОВЕРСІС ТРАНСПОРТ УКРАЇНА» канального збору.

Аналогічних висновків дійшов Одеський окружний адміністративний суд у постановах від 28.02.2017р. у справі №815/6477/16 та від 11.07.2017р. по справі 815/3213/17.

При цьому, постановою Одеського окружного адміністративного суду 11.07.2017р. по справі №815/3213/17 визнано протиправним та скасовано окреме доручення ДП "Адміністрація морських портів України" № 37 від 10.08.2016 року в частині обов'язкового справляння канального збору в повному обсязі з суден, що прямують на причали Карантинної, Нової та Каботажної гаваней.

Водночас, ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28.08.2017р. по справі № 815/3213/17 роз'яснено постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11.07.2017 року по справі № 815/3213/17, та зазначено, що ДП "Адміністрація морських портів України" в подальшому не повинно справляти канальний збір з усіх суден, які направляються до причалів Карантинної, Нової, Каботажної та Ланжеронівської гаваней, не проходять каналом в один кінець або транзитом в один кінець, а лише перетинають канал в одній або кількох точках та не використовують канал як гідротехнічну споруду» .

В подальшому, 14.09.2017р. ДП „Адміністрація морських портів України було видано окреме доручення №56 (т.І а.с.87-88), яким доручено начальнику Одеської філії ДП "АМПУ" не справляти канальний збір з суден, які направляються до/від причалів Карантинної, Каботажної, Нової та Ланжеронівської гаваней та не проходять Підхідним каналом в один кінець або транзитом в один кінець, а тільки пересікають (перетинають) канал в одній або кількох точках, не використовують канал за його цільовим призначенням як гідротехнічну споруду.

Так, оцінюючи вимогу щодо стягнення з відповідача 30273,24 дол. США, враховуючи, що у поданій до суду позовній заяві не було надано правового обґрунтування заявлених позовних вимог та не визначено правової природи грошових коштів, заявлених до стягнення, суд вважає за необхідне надати правову оцінку правовій природі такого відшкодування.

Як вбачається з поданої до суду позовної заяви, позивач, посилаючись на ст.509, 526 Цивільного кодексу України, 193 Господарського кодексу України, зазначає про порушення встановленого договором зобов'язання нараховувати портові збори у розмірах і на підставах, встановлених договором та законом, та ненадання послуги, за яку справляється канальний збір, що має наслідком повернення надмірно сплачених сум канального збору.

Згідно до змісту п. 3.12 постанови пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції, посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини .

Відповідно до ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій, зокрема, як відшкодування збитків.

Згідно з ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

За приписами статті 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Однак, при цьому, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Таким чином, суд з врахуванням вищевказаних приписів чинного законодавства вважає, що заявлена до стягнення вищевказана сума, за своєю правовою природою, фактично, є збитками, які понесені позивачем внаслідок неправомірного нарахування канального збору.

Як було встановлено судом, у період з 23.02.2017р. по 08.09.2017р. Одеська філія Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" виставила дисбурсментські рахунки, зокрема, для сплати канального збору на загальну суму 30273,24 дол.США (т.І а.с.142-180), які ТОВ „ОВЕРСІС ТРАНСПОРТ УКРАЇНА» оплатило в повному обсязі, про що свідчать відповідні платіжні доручення в іноземній валюті (т.І а.с. 181-199).

Разом з тим, будь-яких належних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги ТОВ „ОВЕРСІС ТРАНСПОРТ УКРАЇНА» , відповідачем у розумінні приписів ст.ст. 73-74 Господарського процесуального кодексу України до суду не надано.

За таких обставин, враховуючи встановлення судом неправомірності нарахування сум канального збору, факту сплати виставлених відповідачем рахунків, суд вважає, що заявлені позовні вимоги ТОВ „ОВЕРСІС ТРАНСПОРТ УКРАЇНА» є правомірними та обґрунтованими.

Разом з тим, враховуючи вимоги позивача щодо стягнення з відповідача грошових коштів в доларах США, суд зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, усі дисбурсментські рахунки на сплату послуг були виставлені в доларах США, у зв'язку із наданням послуг суднам під іноземними прапорами.

У відповідності до п.3.4 укладеного між сторонами договору встановлено, що оплата за послуги, що надаються суднам під іноземним прапором, нараховується в доларах США за курсом Національного Банку України на дату надання послуг.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України.

Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993р. № 15-93 валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Статтею 198 Господарського кодексу України передбачено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Приймаючи до уваги, що згідно договору №351-П-АМПУ-15 споживачем послуг в розумінні ст. 120 КТМ України є судновласник (нерезидент), від імені якого виступає Агент, з урахуванням правової природи самого договору, суд вважає, що зазначення грошового зобов'язання в іноземній валюті в даному випадку жодним чином не порушує норми законодавства України в сфері валютного регулювання та контролю та не зумовлює недійсність даного правочину.

Крім того сторони відповідно до положень ст. 524 Цивільного кодексу України, можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

За змістом статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Як зазначено у п. 19 інформаційного листа Вищого господарського суду України N 01-08/369 від 29 червня 2010 року "Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України" господарський суд може прийняти рішення про стягнення з відповідача суми заборгованості саме в іноземній валюті у спорах, пов'язаних із здійсненням валютних операцій у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192, частина третя статті 533 Цивільного кодексу України, Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"). При цьому, законом прямо не передбачено обов'язку господарського суду зазначати в резолютивній частині рішення про стягнення заборгованості в іноземній валюті еквівалент такої суми в гривнях. Якщо ж у відповідних випадках позивач просить зазначити в резолютивній частині судового рішення зі спору, пов'язаного зі стягненням суми заборгованості в іноземній валюті, також і гривневий еквівалент (за офіційним курсом Національного банку України) або лише гривневий еквівалент, то суд з урахуванням конкретних обставин справи може задовольнити будь-яке з таких клопотань.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо правомірності стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 30273,24 дол. США.

Водночас, суд розцінює критично твердження відповідача щодо порушення позивачем правил об'єднання позовних вимог оскільки за приписами ч. 1 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України, допускається об'єднання в одній позовній заяві декілька вимог пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. При цьому, позивачем при зверненні з даним позовом дотримано положення ст. 173 Господарського процесуального кодексу України, так підставою для звернення з позовом є неправомірне справляння канального збору, які ґрунтуються на укладеному між сторонами договорі.

Стосовно тверджень відповідача про передчасне звернення позивача з відповідним позовом до суду, суд вказує на те, що відповідач був обізнаний з 18.01.2017р., тобто з прийняттям Ради Бізнес-омбудсмену рішення №DCR-2017/18-3609, про недобросовісність його діяльності з 10.08.2016 року щодо нарахування канального збору з суден, що слідують до причалів Карантинної, Нової, Каботажної та Ланжеронівської гаваней морського порту Одеса, а також щодо вжиття заходів щодо забезпечення врегулювання питання нарахування та стягнення канального збору у визначеному законодавством України порядку. Однак, протягом тривалого періоду, а також після вирішення адміністративної справи з відповідних спірних питань, не звертався до позивача щодо необхідності приведення розрахунків у відповідність встановлених обставин.

Водночас, судом також не приймаються заперечення відповідача з приводу не доведення позивачем напрямку прямування відповідних суден до Карантинної гавані, оскільки вони спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а саме заявками на лоцманське проведення, в яких містяться зазначення номеру причалу, який відповідно розміщений у Карантинній гавані.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити .

2. Стягнути з Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (01135, м. Київ, проспект Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 38727770) в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (65026, м. Одеса, Митна площа, 1, код ЄДРПОУ 38728457) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ОВЕРСІС ТРАНСПОРТ УКРАЇНА» (65125, Одеська обл., м.Одеса, Приморський р-н, вул. Успенська, буд.39, офіс 4; код ЄДРПОУ 35769865) збитків у розмірі 30 273 /тридцять тисяч двісті сімдесят три/ дол. США 24 центи.

3.Стягнути з Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (01135, м. Київ, проспект Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 38727770) в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (65026, м. Одеса, Митна площа, 1, код ЄДРПОУ 38728457) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ОВЕРСІС ТРАНСПОРТ УКРАЇНА» (65125, Одеська обл., м.Одеса, Приморський р-н, вул. Успенська, буд.39, офіс 4; код ЄДРПОУ 35769865) 12149/дванадцять тисяч сто сорок дев'ять/грн. 50 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 15 листопада 2018 р.

Суддя Ю.М. Невінгловська