Рішення

від 15.11.2018 по справі 1840/3449/18

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, E-mail inbox@adm.su.court.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2018 р. Справа №1840/3449/18

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Савицької Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1І.) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (далі - відповідач, Управління) і просить суд:

- визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, викладену у листі від 30.08.2018 за №Г--9869-4101/21-18, у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Воскресенської сільської ради Буринського району сумської області за межами населеного пункту;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Сумській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Воскресенської сільської ради Буринського району сумської області за межами населеного пункту.

Разом із позовною заявою позивач заявив клопотання про встановлення строку виконання рішення суду та зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Сумській області подати у 30-денний строк з дня набрання рішенням суду законної сили, звіт про виконання рішення суду.

Свої вимоги мотивував тим, що відмова відповідача в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою суперечить нормам Земельного кодексу України. Вважає, що підставою для відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Однак, в даному випадку відповідач жодної з них у відповіді не навів. На момент звернення ОСОБА_1 із заявою до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою і по теперішній час вказана земельна ділянка лише планується до включення в перелік земельних ділянок, права на які будуть виставлені на земельні торги у формі аукціону, а, отже, є вільною і не виставленою на земельні торги. Таким чином підстави для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою відсутні.

Ухвалою суду від 17.09.2018 відкрито провадження у справі та ухвалено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

26.09.2018 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву (а.с.25-38), у якому зазначив, що Управління на звернення позивача листом від 30.08.2018 №Г-9869-410/21-18 повідомило про неможливість його задоволення у зв'язку з тим, що згідно з інформаційною довідкою, наданою Відділом у Буринському районі ГУ Держгеокадастру у Сумської області від 20.08.2018 № 693/416-18, масив, за рахунок якого планується відведення земельної ділянки, включений в перелік земельних ділянок для передачі в оренду на умовах аукціону. Також зазначив, що наказом від 04.10.2017 № 664 земельну ділянку площею 10,2700 га на території Воскресенської сільської ради Буринського району Сумської з кадастровим кварталом 5920982000:03:001 було включено в перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, права на які виставляються на земельні торги у формі аукціону. Тому бажана для відведення позивачу земельна ділянка не відповідає місцю розташування спірної земельної ділянки, зокрема включена до Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, права на які виставляються на земельні торги у формі аукціону. Крім того, вважає, що вимога зобов'язати відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою є втручанням в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Станом на день винесення рішення відповіді на відзив до суду не надано.

Перевіривши матеріали справи та оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 01.08.2018 ОСОБА_1 звернувся до Управління із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населеного пункту на території Воскресенської сільської ради Буринського району Сумської області (а.с.12-13). До заяви були додані графічні матеріали, на яких зазначене бажане розташування та розмір земельної ділянки, копія паспорту та копія документа про присвоєння ідентифікаційного номера фізичній особі.

Листом від 30.08.2018 № Г-9869-4101/21-18 (а.с. 14) відповідач повідомив позивачу про неможливість задоволення його заяви у зв'язку з тим, що згідно з інформаційною довідкою, наданою Відділом у Буринському районі ГУ Держгеокадастру у Сумської області від 20.08.2018 № 688/416-18 (а.с. 33), масив, за рахунок якого планується відведення земельної ділянки, включений в перелік земельних ділянок для передачі в оренду на умовах аукціону. Також у листі зазначено, що відповідно до ч. 3 ст. 136 Земельного кодексу України земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів. Головне управління здійснює повноваження щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність або у користування для всіх потреб в межах області відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України та Положення про Головне управління. Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 19 Конституції України, Головне управління не має правових підстав для вирішення питання, що порушене у клопотанні позивачки.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. "а" ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ (далі - ЗК України) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до частин першої-третьої ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений статтею 118 ЗК України.

Згідно з ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_2 міністрів Автономної Республіки Крим, ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно з ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

На підставі пунктів 1 та 7 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_3 України від 14.01.2015 № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом ОСОБА_3 України через Віце-прем'єр-міністра України - ОСОБА_3 регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру.

Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави суду дійти до висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17.

Тобто, проект землеустрою розробляється на підставі дозволу органу, до компетенції якого входить питання про передачу земельних ділянок громадянам. У даному випадку таким органом є Головне управління Держгеокадастру у Сумській області. Позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою у зв'язку з тим, що масив, за рахунок якого планується відведення земельної ділянки, включений в перелік земельних ділянок для передачі в оренду на умовах аукціону. У ч. 7 ст. 118 ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу, однак відповідач жодної з них у листі від 30.08.2018 № Г-9869-4101/21-18 не вказав. Не зазначив також, яким вимогам нормативних актів не відповідає місце розташування земельної ділянки, що планується до відведення. Відповідач посилався лише на ч. 3 ст. 136 ЗК України та інформаційну довідку Відділу у Буринському районі ГУ Держгеокадастру у Сумської області від 20.08.2018 № 688/416-18.

Відповідно до частин першої та третьої ст. 136 ЗК України організатор земельних торгів визначає перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами. Забороняється вносити до зазначеного переліку призначені під забудову земельні ділянки без урахування у випадках, передбачених законом, результатів громадського обговорення.

У переліку зазначаються місце розташування (адреса) земельної ділянки, її цільове призначення (функціональне використання), площа, кадастровий номер, умови продажу.

Земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.

Аналізуючи вище зазначені положення, суд зазначає, що законодавець чітко визначив, що земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів. Отже, вирішальним фактором є включення земельних ділянок до переліку земель, які виставлені на земельні торги, в інших випадках законодавець не забороняв відчуження земельних ділянок.

Отже, суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка не включена до переліку ділянок, які виставлені на торги. Наказ від 04.10.2017 № 664 ГУ Держгеокадастру у Сумській області (а.с. 35), який представник відповідача додав до письмового відзиву на позов, підтверджує лише те, що спірна земельна ділянка є такою, яка включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, право на які можуть бути продані на земельних торгах.

Крім того, з інформаційної довідки Відділу у Буринському районі ГУ Держгеокадастру у Сумської області від 20.08.2018 № 688/416-18 (а.с. 33), на яку посилається відповідач у своєму листі-відмові, не вбачається наявності обмежень, передбачених генеральним планом міста, або заборон, які б не узгоджувались із цільовим призначенням, визначеним у заяві позивача про розроблення проекту землеустрою, а також наявність прав інших громадян чи юридичних осіб на відповідну земельну ділянку.

Доказів, на підтвердження того, що спірна земельна ділянка станом на 01.08.2018 вже була включена до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, відповідач також не надав та в листі-відмові не зазначив. Суд не знаходить підстав вважати, що місце розташування спірної земельної ділянки не відповідає вимогам нормативно-правових актів. Відтак, зазначена обставина не могла бути підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в розумінні ст. 118 ЗК України.

Таким чином, ГУ Держгеокадастру у Сумській області протиправно відмовило позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, при цьому, відповідач посилається на підстави, не передбачені Земельним кодексом України чи іншими законодавчими актами. Суд вважає, що відповідач не надав мотивовану обґрунтовану відмову.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідач зобов'язаний або надати дозвіл позивачу на розроблення проекту землеустрою, або відмовити у наданні такого дозволу, але на законних підставах.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Враховуючи те, що відповідач, відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, не дотримався вимог Земельного кодексу України, таке рішення не може відповідати приписам ч. 2 ст. 2 КАС України, а тому позовні вимоги в частині визнання відмови протиправною та її скасування є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо доводів відповідача про те, що суд не може зобов'язати орган владних повноважень до прийняття конкретного рішення, оскільки це буде фактичне втручання в його дискреційні повноваження, суд зазначає, що обрана судом форма захисту порушених прав у даному випадку не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача. Втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень може бути у разі прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень. Аналогічна позиція випливає зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 24.03.2016 у справі № 826/17109/13-а.

Згідно з Рекомендаціями Комітету ОСОБА_3 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_3 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Частиною другою ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Пунктом 1 ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачено право особи на доступ до суду, що, зокрема, включає такий аспект, як право на розгляд справи судом із "повною юрисдикцією", тобто судом, що має достатні та ефективні повноваження щодо: повторної (після адміністративного органу) оцінки доказів; встановлення обставин, які були підставою для прийняття оскарженого адміністративного рішення; належного поновлення прав особи за результатами розгляду справи по суті (п. 70 рішення Європейського суду з прав людини від 28.06.1990 у справі "Обермейєр проти Австрії" (CASE OF OBERMEIER v. AUSTRIA), п. 155 рішення Європейського суду з прав людини від 04.03.2014 у справі "Гранд Стівенс проти Італії" (CASE OF GRANDE STEVENS v. ITALY)).

При цьому, стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами Європейський суд з прав людини виробив позицію, за якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (п. 111 рішення від 31.07.2008 у справі "Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки" (Druzstevni zalozna pria and others v. The Czech Republic), п. 44 рішення від 22.11.1995 у справі "Брайєн проти Об'єднаного Королівства" (Bryan v. the United Kingdom), п.п. 156-157, 159 рішення від 21.07.2011 у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus, № 32181/04), п. 4 рішення Європейської комісії з прав людини щодо прийнятності від 08.03.1994 у справі "ISKCON та 8 інших проти Об'єднаного Королівства" (ISKCON and 8 Others against the United Kingdom), п. 47-56 рішення від 02.12.2010 у справі "Путтер проти Болгарії" (Putter v. Bulgaria, № 38780/02)).

Дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria", № 30985/96).

Відповідно до п. 30 рішення Європейського Суду з прав людини від 27.09.2001 у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" ("Hirvisaari v. Finland", № 49684/99) рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та ст. 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".

Цей принцип, зокрема передбачає, що у разі, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy" № 33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05).

Враховуючи обставини справи, відповідач, відмовляючи ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав, які не передбачені законодавством, діяв протиправно. Між тим, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Видача такого дозволу без необхідних дій суб'єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача в передбачений законом спосіб.

У матеріалах справи не містяться докази, які б свідчили про відсутність можливості суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення з урахуванням позиції суду про те, що посилання на наказ ГУ Держгеокадастру у Сумській області від 04.10.2017 № 664, яким визначено перелік вільних земельних ділянок, права на які можуть бути продані на земельних торгах, і до якого включено земельну ділянку, яка вказана у заяві позивача, не є підставою, що передбачена нормами національного законодавства для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

У цій справі відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд, зокрема прийняти відмову або надати дозвіл. Безперечно, правомірним у даному випадку є лише один варіант поведінки залежно від фактичних обставин.

При цьому, слід зазначити, якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб'єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов'язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача. Отже, застосування судами зазначеного способу захисту права не можливо вважати втручанням у дискреційні повноваження такого суб'єкта владних повноважень.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеної у постановах від 14.08.2018 (справа №815/1666/17), від 22.03.2018 (справа № 823/795/17), від 27.02.2018 (справа № 816/591/15-а), від 16.09.2015 (справа № 21-1465а15).

Разом з тим, 04.10.2018 відповідач надіслав до суду наказ ГУ Держгеокадастру у Сумської області від 21.08.2018 № 796 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для продажу права оренди на земельних торгах" (а.с. 40), відповідно до якого затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 10,2700 га з кадастровим кварталом 5920982000:03:001:0228 за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності (рілля) з подальшим продажем права оренди на земельних торгах (аукціоні) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої за межами населених пунктів на території Воскресенської сільської ради Буринського району Сумської області. Вказані обставини не були враховані під час надання відповіді листом від 30.08.2018 № Г-9869-4101/21-18, а тому суд, з урахуванням вимог ст. 136 ЗК України, не має правових підстав для зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Воскресенської сільської ради Буринського району Сумської області за межами населених пунктів.

Згідно з п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Приймаючи до уваги норми ч. 2 ст. 5, ч. 2 ст. 9 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 01.08.2018, прийнявши рішення у відповідності до норм Земельного кодексу України з урахуванням висновків суду.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, вказаною статтею Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено рішення, подати у встановлений судом строк звіт про його виконання.

Частиною 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, вказаною статтею Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено рішення, подати у встановлений судом строк звіт про його виконання.

Проаналізувавши обставини справи, суд не вбачає достатніх підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по вказаній адміністративній справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача понесені ним судові витрати зі сплаті судового збору, сплаченого при поданні позовної заяви до суду, в сумі 704,80 грн згідно з квитанцією від 10.09.2018 (а.с. 4).

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (вул. Б. Хмельницького, 6-а, м. Буринь, Сумська область, 41700, код НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (вул. Петропавлівська, 108, м. Суми, 40021, код ЄДРПОУ 39765885) про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Сумській області, викладену в листі від 30.08.2018 № Г-9869-4101/21-18, у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Воскресенської сільської ради Буринського району Сумської області.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.08.2018 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за межами населених пунктів на території Воскресенської сільської ради Буринського району Сумської області, та прийняти рішення у відповідності до норм Земельного кодексу України з урахуванням висновків суду.

У решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (вул. Б. Хмельницького, 6-а, м. Буринь, Сумська область, 41700, код НОМЕР_1) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (вул. Петропавлівська, 108, м. Суми, 40021, код ЄДРПОУ 39765885) суму судового збору у розмірі 704,80 грн (сімсот чотири гривні 80 копійок).

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.В. Савицька