Рішення

від 07.11.2018 по справі 2340/3590/18

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2018 року справа № 2340/3590/18

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гайдаш В.А.,

за участю:

секретаря судового засідання - Баклаженко Н.В.,

представника позивача - ОСОБА_1 (за довіреністю),

представника відповідача - ОСОБА_2 (за довіреністю)

розглянувши по суті у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація Черкасиспецбуд» до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Корпорація Черкасиспецбуд» (вул. Одеська, 66, м. Черкаси, 18023, далі - позивач) з позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області (вул. Хрещатик, 235, м. Черкаси, 18002, далі - відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 04.06.2018 №0005301410 та №0005291410.

Ухвалою від 17.09.2018 прийнято справу до свого провадження та призначено підготовче засідання. Ухвалою від 17.10.2018 закрито підготовче провадження і призначено судовий розгляд справи по суті.

Позов мотивовано тим, що спірні рішення про донарахування податку на додану вартість (далі -ПДВ) та податку на прибуток прийняті із-за безпідставного висновку про безтоварність правочинів позивача з ТОВ Меркурі Інновейшн . Позивач стверджує, що факт отримання та оприбуткування позивачем товарно-матеріальних цінностей від контрагента у відповідних податкових періодах, зазначених в акті перевірки, підтверджується складеними та оформленими належним чином первинними бухгалтерськими та податковими документами з відповідними датами, номенклатурою, кількісними і вартісними обсягами товарно-матеріальних цінностей.

Первинні документи містять у відповідних графах документів їх особисті підписи та печатки підприємств, а також з боку позивача у відповідних графах підписані його керівником і відповідальними за прийняття товарно-матеріальних цінностей особами та скріплені печаткою останнього, що підтверджується їх змістом та дає можливість ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції і правильність її оформлення.

Посилання відповідача в акті перевірки на наявність відкритих кримінальних проваджень стосовно керівника вищевказаного контрагента не підтверджує безумовної безтоварності господарських операцій, оскільки відсутній вирок суду за наслідками розгляду кримінальної справи, який би підтверджував відповідні обставини.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити з підстав, зазначених вище.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, зазначивши, що за наслідками перевірки позивача встановлено, що надані до перевірки позивачем первинні бухгалтерські документи не є достатніми доказами фактичного здійснення господарських операцій з вищевказаним контрагентом. Відтак, через відсутність факту придбання у контрагента позивача товарів, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість, навіть за наявності формально складених документів або сплати грошових коштів.

Окрім того, відповідач наголошує, що вищезазначений контрагент позивача визнано підприємствами з ознаками фіктивності. Вказані СГД створені з метою прикриття незаконної діяльності та незаконного формування податкового кредиту. Вказана інформація, на думку відповідача, свідчить про відсутність реальності здійснення взаємовідносин між позивачем та контрагентом, а відповідно і господарські операції є фіктивними.

Заслухавши пояснення учасників справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Корпорація Черкасиспецбуд» зареєстроване 24.09.2007 як суб'єкт господарювання - юридична особа (код ЄДРПОУ 35390051).

Суд встановив, що на підставі направлення від 03.05.2018 №790/23-00-14-1004 службовою особою ГУ ДФС у Черкаській області здійснено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійснені фінансово-господарської діяльності з ТОВ Меркурі Інновейшн за червень 2015 року.

За результатами перевірки складений акт від 17.05.2018 №200/23-00-14-1007 (далі - акт перевірки), в якому зафіксовані порушення позивачем:

- ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі - Закон України № 996-XIV), п 134.1. ст. 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток за 2015 рік на суму 20559,00 грн.;

- п.198.1, п. 198.2, п. 198.3., 198.6. ст.198 ПК України, в результаті чого позивачем занижений ПДВ за червень 2015 року на суму 22844,00 грн.

На підставі акту перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення від 04.06.2018:

- №0005301410, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 28555,00грн., (22844,00 грн. - основний платіж та 5711,00 грн. - штрафна (фінансова) санкція);

- №0005291410, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 20559,00грн.

Надаючи оцінку спірним рішенням, суд врахував, що відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюється ПК України.

Відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (підпункт 14.1.181 пункт 14.1 статті 14 ПК України).

Пункт 44.1 статті 44 ПК України передбачає, зокрема, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, а відповідно до пункту 44.2 вказаної статті для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України (в редакції станом на час здійснення спірних господарських операцій) до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Абзац перший пункту 198.2 цієї статті передбачає, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Абзацом першим пункту 198.6. статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу, а згідно абзацу третього цього пункту податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пункт 200.4 вказаної статті визначає, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 201.3 статті 201 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу; б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з п.201.4 ст.201 ПК України податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця.

Пункт 201.8 вказаної статті передбачає, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до першого та другого абзаців пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму валових витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними). При цьому, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Згідно з правовою позицією Вищого адміністративного суду України у справі К/800/30610/13 від 13 березня 2014 року обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і щодо сплати ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі - Закон України № 996-XIV) первинний документ - це документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Суд врахував ст.9 Закону України №996, згідно з якою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас ст.4 Закону України №996-XIV встановлений принцип превалювання сутності над формою, тобто, операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Обов'язковими реквізитами первинних документів відповідно до п.2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, є: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно з пунктами 2.15-2.16 Положення забороняється приймати до виконання первинні бухгалтерські документи на операції, що суперечать законодавчим актам.

Перевіряючи доводи представників сторін з письмових доказів у справі, суд встановив, що між позивачем (далі - покупець) та його контрагентом-постачальником ТОВ Меркурі Інновейшн укладений договір від 12.06.2015 №120615, згідно з яким останній зобов'язується передати у власність покупцю, а він - прийняти і своєчасно оплатити товар (килими та килимові покриви) згідно рахунків-фактур. Зазначений договір підписаний належними представниками сторін та скріплений печатками.

Згідно з рахунком-фактурою від 12.06.2015 №СФ-120615-2 позивач придбав у ТОВ Меркурі Інновейшн товар ОСОБА_1 207 4,00 класс у кількості 1281,20 кв.м. та ОСОБА_3 для линолеума та ковролина, 14 кг у кількості 26 шт. на загальну суму 138367,94 грн.

Отримання вказаного товару підтверджено належним чином оформленою та скріпленою печатками та підписами учасників правочину видатковою накладною від 15.06.2015 №1557, виписаною до договору від 12.06.2015 №120615.

Оплата товару здійснена на підставі платіжного доручення від 12.06.2015 №126.

За податковою накладною, виписаною 12.06.2015 №118 ТОВ Меркурі Інновейшн позивачем включено до складу податкового кредиту ПДВ в сумі 22843,52 грн.

Найменування товару, його кількість та суми, зазначені у видаткових та податкових накладних, співпадають.

Суд врахував, що первинні документи складені керівниками вищезазначених підприємств, містять у відповідних графах документів їх особисті підписи та печатки підприємств, а також з боку позивача у відповідних графах підписані його керівником, що підтверджується їх змістом та дає можливість ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції і правильність її оформлення.

За товарно-матеріальні цінності, отримані від ТОВ Меркурі Інновейшн , позивач розраховувався в повній мірі, що підтверджується платіжним дорученням, яке міститься в матеріалах справи.

Використання придбаного товару підтверджено укладеним позивачем з ПАТ Фарлеп-Інвест договором підряду від 12.03.2015 №150312, відповідно до якого позивач зобов'язується виконати ремонт офісних приміщень, а також актом виконаних робіт форми КБ-2в за липень 2015 року.

Проаналізувавши вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку, що операції з придбання товарно-матеріальних цінностей та в подальшому їх зберігання і використання позивачем фактично здійсненні і підтверджені належним чином складеними первинними документами, дослідженими судом, які відповідають за змістом вимогам чинного законодавства України та відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового кредиту платника податків.

Крім того, не можуть бути належними доказами безтоварності вищезазначених господарських операцій пояснення керівника ТОВ Меркурі Інновейшн ОСОБА_4 про непричетність його до господарської діяльності вказаного суб'єкта, з посиланням на які відповідач обґрунтовує свої відповідні твердження, оскільки вищезазначені пояснення не підтверджені вироком суду в розумінні статті 369 Кримінального процесуального кодексу України, яким встановлюються визнані судом доведеними фактичні обставин із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, а вони є лише процесуальними рішеннями слідчого судді, на підставі яких сторона обвинувачення в порядку статті 93 Кримінального процесуального кодексу України здійснює збирання доказів у кримінальному провадженні.

Обставиною, яка свідчить про нездійснення господарської операції, може бути фактична, а не задекларована, відсутність ресурсів. Разом з тим, відповідачем не надано жодних належних доказів на підтвердження фактичної відсутності у контрагента позивача об'єктивної неможливості здійснення господарської діяльності з поставки товару, адже у комерційній діяльності виконання поставок товарів не завжди вимагає наявності власних основних засобів, значної кількості персоналу, а звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо.

З цього приводу суд зазначає, що згідно з ч.1 статті 55-1 Господарського кодексу України єдиним передбаченим законом наслідком фіктивності суб'єкта господарювання є припинення юридичної особи та визнання недійсними її установчих документів. Питання про недійсність інших юридичних дій, учинених таким суб'єктом господарювання, в законі не ставиться. Так само законом не передбачено, що діяльність суб'єкта господарювання з ознаками фіктивності не породжує будь-яких наслідків його діяльності, а всі вчинені від імені такого суб'єкта юридичні дії - є нікчемними.

Відповідно до вимог частини 4 статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Відповідно до частини 2 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також допустимих доказах.

Окрім того, за змістом акту перевірки підтверджується відсутність жодних вад у правосуб'єктності зазначених в ньому суб'єктів господарювання, які є зареєстрованими юридичними особами і зареєстрованими платниками податку на додану вартість, тобто згідно з приписами підпунктів 198.1, 198.2 статті 198, пункту 201.8 статті 201 ПК України мали право на нарахування податку та складання податкових накладних.

Одночасно, ПК України не покладає на платника податку обов'язок (також не надано йому право) та контрольні функції щодо перевірки обставин здійснення господарської діяльності іншими платниками податків, перевірки дотримання ними правил оподаткування і перевірки показників їх податкової звітності, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, а відтак, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції не впливають на права та обов'язки іншого платника податків, який виконав усі передбачені законом умови щодо отримання відшкодування податку на додану вартість та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, що в повній мірі кореспондується з приписами статті 19 Конституції України, згідно яких правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Платник податку (покупець) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагентів у ланцюгу поставок, якщо судом не встановлено обставин, що свідчать про його (покупця) обізнаність стосовно неправомірної податкової поведінки контрагента або про злагодженість його дій з цими контрагентами з метою незаконної податкової мінімізації.

Суд зазначає, що вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника, а зазначена презумпція передбачає покладення на контролюючий орган тягаря доказування наявності складу податкового правопорушення у діях (бездіяльності) платника, який у протилежному випадку вважається добросовісним.

Вищезазначене повністю спростовує твердження відповідача щодо покладення на позивача при здійсненні вибору постачальників обов'язку здійснення оцінки не лише умов угоди та їх комерційної привабливості, а також і ділової репутації, платоспроможності контрагентів, ризиків невиконання ними зобов'язань та надання гарантій їх виконання, перевірки у них необхідних ресурсів та досвіду, та, як наслідок, покладення на нього несприятливих наслідків недостатньої обережності у підприємницькій діяльності.

Разом з тим, акт перевірки не містить будь-яких належних і допустимих доказів, які б підтверджували факти узгодженості дій позивача з вищевказаним контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями своїх контрагентів, чи свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, чи про відсутність у них ділової мети, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджували б недобросовісність позивача і його контрагентів, як платників податків, та виключали б право останнього на формування податкового кредиту.

Вказана позиція узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справах «Інтерсплав проти України» (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії» (2009 рік, заява № 3991/03) і «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 рік. заява № 6689/03), яка в силу приписів статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права, де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, оскільки такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Крім того, Європейський суд зазначає, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» ).

Крім того, постановою Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №804/2838/16 підтверджено здійснення господарських операцій ТОВ Меркурі Інновейшн з контрагентами покупцями, у т.ч. за липень 2015 року.

З огляду на вищезазначене, враховуючи, що на момент здійснення спірних господарських операцій їх учасники були належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податків, та мали спеціальну податкову правосуб'єктність, враховуючи, що факт реального здійснення спірних господарських операцій підтверджується сукупністю належним чином складених первинних документів та податковими накладними, враховуючи наявність причино-наслідкового зв'язку між здійсненими позивачем операціями з придбання товарно-матеріальних цінностей та потребою їх використання у власній господарській діяльності, та враховуючи, що чинне законодавство не передбачає відповідальності одного платника податку за неправомірність дій іншого, в діях позивача відсутні порушення приписів пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.2 статті 200, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, а зроблені відповідачем в акті перевірки висновки в цій частині є хибними і протиправними, а відтак спірні податкові повідомлення-рішення не відповідають критеріям правомірності рішень суб'єкта владних повноважень, з огляду на що підлягають визнанню протиправними і скасуванню.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити, а сплачений судовий збір стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на підставі ст.139 КАС України.

Керуючись статтями 6, 9, 14, 242-245, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Черкаській області від 04.06.2018 №0005301410 та №0005291410.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Черкаській області на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація Черкасиспецбуд» сплачений судовий збір в сумі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У разі застосування судом частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.А. Гайдаш

Рішення суду складене у повному обсязі 15.11.2018.