Рішення

від 29.03.2007 по справі 2-74/2007

ПОПАСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

.

Справа № 2-74/2006

Р І Ш Е Н Н Я  

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И  

        29  березня 2007 року                Попаснянский районний суд Луганської області

у складі головуючого судді        Л.М. Григоренко

при секретарі                                Корабльової Н.В.

з участю представника органу    ОСОБА_1

опіки та піклування.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Попасна  

цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виселення,  суд

                                                           В с т а н о в и в :

    Під час шлюбу сторони придбали для сумісного проживання за договором купівлі-продажу від 29.02.2000 року  у рівних частинах жилий будинок під № 115 за адресою с. Камишуваха Попаснянского району  по вул.. Первомайській,  якій зареєстрований за кожним із них в рівних частинах. 16.06.2006 року сторони розлучились але  проживають разом в одному будинку, так як будинок знаходиться як у сумісній власності сторін так и у сумісному користуванні.

Позивачка посилаючись на те, що відповідач постійно створює нестерпні умови для сумісного проживання, так як під час шлюбу постійно її бив, ображав, але після того, як його попередили в міліції він перестав її бити, але продовжує створювати нестерпні умови для сумісного проживання, а саме: настоїв проти неї їх неповнолітнього сина  ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, залякує його, не дозволяє йому спілкуватись як з нею так і з її старшою донькою, яка проживає разом з ними в цьому будинку. Крім того краде в неї продукти, майно, не дозволяє користуватись спільним посудом, кухнею для готування їжі, у зв’язку з чим донька часто вимушена йти до школи голодною. Постійно вчиняє сварки с приводу сумісного користування будинком та кухнею, погрожує розправою, здійснює психологічне насилля, а саме ходить з сокирою по хаті та замахується у їх бік, звернулась до суду з позовом в якому просить висилити відповідача з будинку № 115 по вул.. Первомайській в с. Камишуваха Попаснянского району без надання йому іншого житла із-за неможливості сумісного проживання разом з ним в одному будинку.

В судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги.

Відповідач позов не визнав.

Суд, вислухавши сторони, свідків, дослідивши надані сторонами докази відповідно до ст.. 60 ЦПК вважає що позов не підлягає задоволенню з наступних причин.

 Із свідоцтва про розлучення від 16.06.2006 року на а.с. 5, та рішення Попаснянского райсуду від 25.11.2005 року на а.с.54  видно, що сторони розлучились із-за відсутності взаєморозуміння та у зв’язку с тим що чоловік зловживає спиртними напоями. Після розлучення неповнолітній син сторін за рішенням суду був залишений проживати з матір’ю, тобто позивачкою. Згідно договору купівлі-продажу будинку № 115 по вул.. Первомайській в с. Камишуваха Попаснянского району на а.с.8-9 видно, що право власності на будинок в рівних частках оформлено на обох колишніх чоловіка та жінку. Відповідно до ст..150 та 155 ЖК України  „жилі будинку, що є приватною власністю громадян, не можуть бути в них вилучено, а власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком, крім випадків, встановлених законом”. Із пояснень сторін в судовому засіданні встановлено, що між колишнім подружжям дійсно встановились неприязні відношення, що підтверджується як поясненням сторін так і  свідків: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, та ОСОБА_9 Крім того це підтверджується матеріалами про відмову в порушенні кримінальних справ за заявами обох сторін, які скаржаться на неправомірну поведінку одне одного, та звинувачують одне одного у взаємних сварках, образах та створенні умов не придатних для сумісного проживання в одному будинку. Але очевидців цих сварок, як видно з оглянутих у судовому засіданні матеріалів про відмову в порушенні кримінальних справ (у кількості 11 матеріалів), крім членів родини не має. Сусіди про сварки колишнього подружжя в основному знають зі скарг позивачки та її доньки на неправомірні дії відповідача. Тому на думку суду кожна сторона вважає правою себе, та звинувачує іншу в створенні неможливих умов для проживання. На час розгляду справи в суді сторони не намагались розділити будинок в натурі, і кожен з колишнього подружжя крім спірного будинку іншого житла для проживання не має і не згоден залишити його у добровільному порядку.

Крім того, на підтвердження своїх вимог про виселення відповідача з спірного будинку позивачка  посилається на те, що відповідач настроїв проти неї їх сина  ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2. У зв’язку з чим вона звернулась до органу опіки для вирішення питання щодо передачі їй на виховання їх неповнолітнього сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, який в дійсний час, як вона стверджує, її не визнає та прийняв сторону батька. Як пояснив в судовому засіданні неповнолітній ОСОБА_10 в присутності своєї вчительки, він проживає з обома батьками разом, але якщо батьки будуть проживати окремо він залишиться разом з батьком, бо вважає що всі сварки в сім’ї провокує його старша сестра, яка не заслужено ображає його тата та свариться з ним. Як видно із висновку органу опіки та піклування на а.с. 53, при розгляді цього питання орган опіки та піклування дійшов висновку про негативний вплив батька на виховання сина без зазначення причин такого висновку. А позивачці запропонував звернутись до суду з позовом про передачу їй сина на виховання. Але згідно з рішенням суду про розірвання шлюбу від 25 листопада 2005 року (а.с.54), це питання вже вирішено судом на користь позивачки, бо син після розлучення був залишений проживати з нею. Але проживаючи в одному будинку виявилось практично не можливим виконати рішення суду про проживання дитини окремо від батька. Тим більше, що відповідно до ст..150-153 СК права та обов’язки  батьків щодо виховання їх неповнолітніх дітей зобов’язують їх приймати участь у вихованні своїх дітей та надають їм рівне право на спілкування зі своїми дітьми. На час розгляду справи у суді відповідач не позбавлений батьківських прав щодо свого сина ОСОБА_4, тому суд немає підстав вважати неможливим сумісне проживання відповідача в одному будинку зі своїм сином та колишньою дружиною. Відповідно до глави 28 ЦК ст.. 379, 328 житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. Як встановлено в судовому засіданні відповідач офіційно іншого житла не має, крім того пояснив, що неодноразово пропонував позивачці сплатити йому вартість Ѕ части спірного будинку для придбання ним іншого житла, але вона не погоджується з його умовами сплатити йому вартість Ѕ частини будинку відповідно до цін на житло на теперішній час згідно оцінки БТІ, так як вважає її занадто великою. Позивачка також стверджує, що відповідач не погоджується на її пропозицію сплатити йому за його половину будинку та залишити будинок, або взагалі продати будинок стороннім громадянам, а гроші поділити та придбати кожному окреме житло. При таких обставинах суд вважає не можливим задовольнити позов про виселення відповідача без надання йому іншого жилого приміщення  так як вважає, що позивачка не довела факт створення відповідачем навмисно умов неможливості сумісного проживання в одному будинку. У зв’язку з чим суд вважає за необхідне відмовити позивачці в задоволенні позову про виселення відповідача,  та запропонувати сторонам за взаємною згодою вирішити питання про окреме проживання, або  розділ будинку в натурі на дві окремі квартири.  

 На підставі вище доведеного та керуючись ст.379, 386 ЦК,150,155,157 ЖК України та ст.10, 11, 13, 60-64,88, 179,224-228, 212-215, ЦПК України, суд

Ви р і ш и в :

В задоволенні  позову відмовити.

На рішення може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти діб з дня проголошення рішення та апеляційної скарги протягом двадцяти діб після подання заяви про апеляційне оскарження до Луганського апеляційного суду через Попаснянский райсуд.

  Суддя