Ухвала

від 15.11.2018 по справі 150/414/18

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

15.11.2018

Справа №150/414/18

Провадження по справі №2/150/168/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2018 року с. Мазурівка

Чернівецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Суперсона С.П.,

за участі:

секретаря Горбей О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Борівської сільської ради Чернівецького району Вінницької області про визнання права власності на земельну,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов позов ОСОБА_1 до Борівської сільської ради Чернівецького району Вінницької області про визнання права власності на спадкове майно за законом. Позов обґрунтований тим, що 11 липня 2004 року в с. Борівка померла її мати ОСОБА_2 Після її смерті залишилося спадкове майно у вигляді земельної ділянки, площею 1,72 га, розташованої на території Борівської сільської ради, право померлої на яку посвідчено державним актом на право власності на земельну ділянку. Звернувшись до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про прийняття спадщини, державним нотаріусом було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, посилаючись на те, що земельну ділянку згідно рішення суду визнано відумерлою спадщиною та передано у власність територіальної громади. За таких обставин позивач позбавлена можливості в нотаріальному порядку оформити свої спадкові права.

Представник позивача за довіреністю від 16.02.2018 подав до суду заяву, згідно якої просив суд розглянути справу у його відсутність, зазначивши, що позовні вимоги підтримує та просить суд їх задоволити.

Сільський голова Борівської сільської ради ОСОБА_3 теж подав до суду заяву про розгляд справи у відсутність представника сільської ради, зазначивши, що вирішення позовних вимог відносить на розсуд суду.

Суд, дослідивши матеріали справи, наявні в ній докази в їх сукупності та співставленні, дійшов висновку про наступне.

11.07.2004 в с. Борівка Чернівецького району Вінницької області померла ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії 1-АМ №154619.

Після її смерті залишилося спадкове майно у вигляді земельної ділянки площею 1,72 га, кадастровий номер 0524981500:08:003:0057, право померлої на яку посвідчено державним актом на право власності на земельну ділянку серії ВН №24050726.

Як слідує із довідки, виданої виконкомом Борівської сільської ради Чернівецького району Вінницької області від 16.01.2018 №167, спадкоємцями майна померлої є її дочки - ОСОБА_4 та ОСОБА_1, яка на момент смерті постійно проживала із спадкодавцем.

ОСОБА_4, відповідно до заяви, посвідченої секретарем Борівської сільської ради Чернівецького району Вінницької області ОСОБА_5 та зареєстрованої в реєстрі за №365, відмовилася від своєї частки в спадковому майні.

Будучи єдиним спадкоємцем майна померлої матері за законом позивач звернулася до державного нотаріуса Чернівецької державної нотаріальної контори Вінницької області із заявою про прийняття спадщини.

Постановою нотаріуса від 29.01.2018 №70/02-31 було відмовлено позивачеві у видачі свідоцтва про право на спадщину, посилаючись на те, що рішенням Чернівецького районного суду Вінницької області від 26 січня 2017 року вказану земельну ділянку було визнано відумерлою спадщиною та передано у власність територіальної громади Борівської сільської ради Чернівецького району Вінницької області.

За таких обставин позивач позбавлена можливості в нотаріальному порядку оформити свої спадкові права.

Відповідно до ст.ст. 321 , 328 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ст.ст. 41 , 55 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються законом. Кожен має право будь - якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Приписами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків … має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі "Надточій проти України" та п.23 рішення ЄСПЛ у справі "Гурепка проти України №2" наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

В силу ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 р., ратифікована Україною 17 липня 1997 р.) кожна людина, права і свободи якої, викладені у цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі.

Стаття 26 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ратифікованої Указом Президії Верховної Ради Української РСР N 2148-VIII від 19.10.73 року ; статті 7, 17 Загальної декларації прав людини прийнятої і проголошеної резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року визначають, що всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Кожна людина має право володіти майном як особисто, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Згідно з ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 2 ст. 1280 ЦК України , якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання внатурі. Такої ж позиції дотримується Пленум Верховного Суду України у Постанові від 30.05.2008 №7 Про судову практику у справах про спадкування . Згідно вказаної норми закону має передаватися саме те спадкове майно, яке визнане відумерлою спадщиною.

Як слідує із листа сільського голови Борівської сільської ради Чернівецького району Вінницької області ОСОБА_3 від 03.09.2018, земельна ділянка, що є предметом спору у даній справі на разі є комунальною власністю сільської ради та за результатами аукціону передана в оренду СФГ Оріон на 7 років.

Таким чином, в судовому засіданні беззастережно доведено, що спадкоємець майна померлої ОСОБА_2 наявний, що стверджується довідкою, виданою виконкомом Борівської сільської ради від 16.01.2018 №167, позивач ОСОБА_1 як спадкоємець майна померлої за законом не відмовлялася від прийняття спадщини, а тому позовні вимоги про припинення права власності сільської ради на спадкову земельну ділянку та визнання права власності на цю земельну ділянку за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України , суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Борівської сільської ради Чернівецького району Вінницької області про визнання права власності на земельну - задоволити.

Припинити право власності територіальної громади Борівської сільської ради Чернівецького району Вінницької області на відумерлу спадщину - земельну ділянку площею 1,72 га, розташовану на території Борівської сільської ради, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0524981500:08:003:0057 та належала на праві приватної власності ОСОБА_2, яка померла 11 липня 2004 року.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку площею 1,72 га, розташовану на території Борівської сільської ради, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0524981500:08:003:0057 та належала на праві приватної власності ОСОБА_2, яка померла 11 липня 2004 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Вінницької області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга, подана після закінчення установлених строків, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

СУДДЯ С.П. СУПЕРСОН