Ухвала

від 03.10.2018 по справі 753/18559/18

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/18559/18

провадження № 1-кс/753/5319/18

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" жовтня 2018 р. суддя Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , з участю прокурора ОСОБА_3 , адвоката ОСОБА_4 , власника майна ОСОБА_5 розглянувши скаргу адвоката ОСОБА_6 в інтересах ТОВ «Інвестнафтопродукт ПК» про скасування арешту на майно в рамках кримінального провадження № 32018100020000034 від 11.07.2018 -

ВСТАНОВИВ:

Скаржник звернувся до суду із скаргою, посилаючись на те, що на підставі ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку, слідчим було проведено обшук за вказаною в ухвалі адресою, в результаті якого було вилучено майно ТОВ «Інвестнафтопродукт ПК», а саме дизельне паливо. Досудове розслідування щодо товариства не проводилось, останнє лише орендувало приміщення за вказаною адресою у юридичної особи, щодо якої також не проводилось досудове розслідування. В подальшому слідчим суддею було розглянуто скаргу ТОВ «Інвестнафтопродукт ПК», про повернення тимчасово вилученого майна яка була задоволена, а слідчого зобов`язано негайно повернути вказане майно. Проте, слідчим вимоги ухвали виконані не були, замість повернення майна, слідчий звернувся з клопотанням про арешт останнього та приховав від слідчого судді наявність ухвали про повернення тимчасово вилученого майна, яка набрала законної сили. Враховуючи відсутність таких даних у слідчого судді та викривлені факти у клопотанні про необхідність накладення арешту, а також розгляд клопотання за відсутності володільця майна, слідчим суддею було постановлено ухвалу про накладення арешту на майно, з метою збереження речових доказів. Скаржник зазначає, що підставі для накладення арешту були відсутні, оскільки на час вилучення майна, останнє не могло бути речовим доказом у кримінальному провадженні, оскільки досудове розслідування щодо незаконної діяльності ТОВ «Інвестнафтопродукт ПК» та/або службових осіб останнього не проводилось.

В судовому засідання представник та керівник ТОВ «Інвестнафтопродукт ПК» скаргу підтримали з підстав зазначених в останній та доповненні, просили задовольнити.

Прокурор проти задоволення скарги заперечував, посилаючись на те, що на сьогоднішній день орган досудового розслідування має у розпорядженні висновок з підприємства сертифікації про те, що вилучене у товариства майно, а саме дизельне паливо, має вади якості, копію якого надав в судовому засіданні. Таки чином, пізніше до ЄРДР були внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 204 КПК України щодо ТОВ «Інвестнафтопродукт ПК» та розпочато досудове розслідування, а вилучене майно визнано речовим доказом. Таким чином, прокурор вважає, що арешт скасуванню не підлягає і накладений обґрунтовано.

Вислухавши пояснення учасників процесу, матеріали скарги, матеріали кримінального провадження в І -му томі, які надав для огляду прокурор, матеріали судових справ: 753/15399; провадження № 1-кс/753/4350/18; № 753/14420 провадження № 1-кс/753/4060/18, слідчий суддя дійшов наступного висновку.

30.07.2018 слідчим суддею була винесена ухвала про проведення обшуку в межах кримінального провадження № 32018100020000034 від 11.07.2018 за адресою: м. Київ, вул. Пшенична, 2- Б.

Згідно протоколу обшуку, останній був проведений 02.08.2018.

Під час проведення обшуку було вилучено майно: дизельне пальне ДТ-Л-К5, загальною кількістю 779531 кг., яке зберігається за адресою: м. Київ, вул. Пшенична, 2-Б у наступних резервуарах: резервуар № 1 секція 1 - кількості 519882 кг., резервуар № 6 - 31490 кг., резервуар № 7 - 42460 кг., резервуар № 8 - 54455 кг., залізничні вагоно-цистерни (у протоколі вагони 1, 2, 3): № 73043960 - 54411 кг., № 74050139 - 42234 кг., № 74706144 - 34599 кг., яке згідно документів наданих ТОВ «Інвестнафтопродукт ПК» належить останньому (далі - майно та/або майно товариства).

Ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 22.08.2018 майно товариства було визнано таким, що є тимчасово вилученим, оскільки досудове розслідування щодо вказаного товариства та/або службових осіб останнього не проводилось, а отже майно яке було вилучено і належить вказаному товариству не було зазначено в ухвалі слідчого судді. Крім того, вбачається, що досудове розслідування проводилось щодо незаконного виготовлення, зберігання, розповсюдження бензину А - 95, в свою чергу у товариства вилучене дизельне паливо ДТ-Л-К5 і його виявлення не було метою обшуку.

Слідчим суддею у вказаній ухвалі зазначено, що у будь якому випадку, вилучене майно необхідно вважати тимчасово вилученим незалежно від того чи зазначено вказане товариство у фабулі в ЄРДР на теперішній час, оскільки на час проведення обшуку в ЄРДР вказане товариство не значилося. Крім того, та обставина, що досудове розслідування проводиться щодо ряду фіктивних підприємств без визначення назви їх в ухвалі слідчого судді та у ЄРДР, не свідчить про те, що досудове розслідування проводиться щодо ТОВ «Інвестнафтопродукт ПК», оскільки досудове розслідування за ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво) не проводиться і є взаємовиключним з тим досудовим розслідуванням щодо незаконної господарської діяльності ст. 204 КК України.

Разом з тим, слідчий ОВС 2-го ВРКП СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_7 ухвалу слідчого судді від 22.08.2018 не виконав, а саме не повернув ТОВ «Інвестнафтопродукт ПК» тимчасово вилучене майно, незважаючи на визнання його дій щодо неповернення його у строк раніше протиправними та покладення обов`язку негайно вчинити дії. В подальшому слідчий, всупереч ухвали слідчого судді, 27.08.2018 звернувся з новим клопотанням до слідчого судді, про накладення арешту на тимчасово вилучене майно товариства, з метою збереження речових доказів. Проте, слідчий у клопотанні не зазначив, що існує ухвала про повернення тимчасово вилученого майна, не повідомив про це слідчого суддю і під час розгляду клопотання, тобто умисно приховав обставини, які могли б вплинути на висновки слідчого судді під час розгляду клопотання про накладення арешту, зокрема чи можна визнавати тимчасово вилучене майно речовим доказом в той час, як такий доказ було отримано до початку офіційного досудового розслідування, тобто перед внесенням відомостей до ЄРДР. Крім того, недобросовісна поведінка слідчого позбавила можливості власника майна бути присутнім на судовому засідання та надати пояснення з приводу вказаних подій.

Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 174 КПК України, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, який не був присутній при розгляді питання про арешт майна, має право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за клопотанням представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вона доведе, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно.

Враховуючи те, що представник ТОВ «Інвестнафтопродукт ПК» не приймав участі під час розгляду клопотання про накладення арешту, звернення до суду із даним клопотанням відповідає вимогам процесу.

Як вбачається з ухвали слідчого судді від 27.08.2018 (справа № 753/16424/18; провадження № 1-кс/753/4682/18), арешт на тимчасово вилучене майно накладений з метою збереження речових доказів (п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Згідно ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенніпитання проарешт майнаслідчий суддя,суд повиненвраховувати: правовупідставу дляарешту майна; можливістьвикористання майнаяк доказуу кримінальномупровадженні (якщоарешт майнанакладається увипадку,передбаченому пунктом1частини другоїстатті 170цього Кодексу); розумність таспіврозмірність обмеженняправа власностізавданням кримінальногопровадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Слідчий суддя, застосовуючи такий вид обтяження, як арешт майна, повинен неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

За умови арешту майна юридичної особи з метою збереження речових доказів, необхідно звертати увагу на наявність процесуальних документів щодо визнання відповідних матеріальних об`єктів речовими доказами. За відсутності таких процесуальних документів, зокрема постанови про визнання певного матеріального об`єкта речовим доказом, існують підстави для відмови в арешті майна, а якщо такий арешт було накладено, відповідна ухвала слідчого судді про арешт майна повинна визнаватися такою, що прийнята необґрунтовано.

03.08.2018 слідчим було визнано речовим доказом вилучене майно товариства.

Слідчий суддя вважає постанову слідчого про визнання тимчасово вилученого майна товариства речовими доказами такою, що прямо порушує засади кримінального провадження визначені п. п. 1, 2, 9 ч. 1 ст. 7 КПК України (верховенство права, законність, недоторканність права власності).

Відповідно до ч. 2 ст. 214 КПК України, досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення затверджуються Генеральною прокуратурою України за погодженням з Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, Національним антикорупційним бюро України, органом, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

На час вилучення майна ТОВ ««Інвестнафтопродукт ПК», досудове розслідування щодо вказаного товариства та/або службових осіб останнього не проводилось. Так, у витягу з ЄРДР, наданого до клопотання слідчого, за результатами якого 30.07.2018 слідчим суддею була винесена ухвала про проведення обшуку в межах кримінального провадження № 32018100020000034 від 11.07.2018 за адресою: м. Київ, вул. Пшенична, 2- Б, товариство та/або його службові особи не зазначені (справа № 753/14420 провадження № 1-кс/753/4060/18), що була оглянута в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 214 КПК України, здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

З мотивувальної частини ухвали слідчого судді про арешт майна від 27.08.2018 вбачається, що представник ТОВ ««Інвестнафтопродукт ПК» повідомив слідчого про те, що майно належить товариству, про те не надав відповідних документів. Разом з тим, згідно мотивувальної частини ухвали від 22.08.2018 вбачається, що представник ТОВ ««Інвестнафтопродукт ПК» (справа № 753/15399; провадження № 1-кс/753/4350/18), що була оглянута під час судового засідання, надав слідчому усі документи на майно, проте слідчий залишив останні поза увагою і прокурор проти таких тверджень не заперечував.

Зважаючи на поведінку слідчого, під час обшуку, з огляду на прийняте ним в подальшому рішення щодо визнання майна товариства речовим доказом до внесення відомостей щодо товариства та /або його службових осіб до ЄРДР, подальші недобросовісні умисні дії слідчого, що полягають у невиконанні ухвали слідчого судді про повернення тимчасово вилученого майна, що набрала законної сили, приховуванні від слідчого судді фактів, з метою необґрунтованого накладення арешту на тимчасово вилучене майно, слідчий суддя вважає, що в діях слідчого можуть мати місце ознаки того, що обшук слідчим був використаний для отримання, на його думку, можливої компрометуючої інформації щодо діяльності товариства, стосовно якого досудове розслідування не проводилось, що в свою чергу прямо заборонено ч. 3 ст. 214 КПК України, (рішення ЄСПЛ у справі «Брацци проти Італії»).

Досліджуючи матеріали судового провадження № 753/14420 провадження № 1-кс/753/4060/18, слідчий суддя звертає увагу на те, що підставою для надання дозволу на проведення обшуку стала заява фізичної особи про те, що останній заправив автомобіль бензином марки 95 Євро, після чого автомобіль припинив працювати. Крім того, протокол випробування зразка, про який йшла мова, при обґрунтуванні клопотання про надання дозволу на проведення обшуку, датований 03.07.2018 ДПНДІ «Масма», проводився стосовно бензину А 95. В свою чергу, у ТОВ ««Інвестнафтопродукт ПК» було вилучено дизельне паливо, щодо незаконного виготовлення, зберігання, збуту або транспортування з метою збуту в органу досудового розслідування не було жодних відомостей, навіть посилань у клопотанні про надання дозволу на проведення обшуку та як наслідок у відповідній ухвалі. Таким чином, мета обшуку не передбачала вилучення дизельного палива, що додатково свідчить про зловживання слідчим своїми правами та використання ухвали слідчого судді не за призначенням, тобто не з метою встановлення об`єктивної істини у кримінальному провадженні, по якому проводиться досудове розслідування.

Слідчий суддя звертає увагу на те, що ні на час надання дозволу на проведення обшуку 30.07.2018, ні на час проведення обшуку 02.08.2018, ні на час розгляду клопотання про повернення тимчасово вилученого майна 22.08.2018, слідчим відомості до ЄРДР щодо ТОВ ««Інвестнафтопродукт ПК» та /або посадових осіб останнього, зокрема про здійснення товариством незаконного виготовлення, зберігання, збуту або транспортування з метою збуту підакцизних товарів, а саме дизельного палива внесені не були. Всі отриманні на той час докази стосувалися бензину А - 95. Таким чином визнавати дизельне паливо речовим доказом підстави у слідчого були відсутні і така постанова для накладення арешту на майно не може мати юридичного значення.

Слідчий суддя вважає за необхідне наголосити на тому, що слідчий повинен був негайно повернути тимчасово вилучене майно згідно ухвали слідчого судді, яку не виконав і звернувся з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна і зважаючи на приховування від слідчого судді наявності вказаної ухвали позбавив можливості як слідчого суддю, перевірити законність підстав клопотання слідчого так і права власника майна на справедливий суд ст. 6 Конвенції (1950). Отже, слідчим було не тільки проігноровано вимоги ч. 5 ст. 171 КПК України, щодо строку звернення з клопотанням про накладення арешту на майно, а й вимоги засади кримінального провадження п. 14 ч. 1 ст. 7 КПК України, обов`язковість судових рішень. Зазначене свідчить про недобросовісну поведінку слідчого та неналежне використання наданих повноважень.

Згідно ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

З огляду на вище зазначене вбачається, що вилучене майно товариства не мало значення для кримінального провадження, оскільки досудове розслідування щодо незаконного придбання з метою збуту або зберігання з цією метою, а також збут чи транспортування дизельного палива не проводилось, а тим більш щодо ТОВ ««Інвестнафтопродукт ПК» та /або посадових осіб останнього і у такому випадку і мета обшуку не стосувалась вказаного майна. З клопотання слідчого про надання дозволу на проведення обшуку вбачається, що досудове розслідування проводилось щодо незаконної діяльності ТОВ «МКР ОЙЛ» (код ЄДРПОУ 40065152), а отже і ухвала слідчого судді стосувалась саме предметів та речей, що належать даному товариству, зокрема бензину А - 95 і вилучене майно не мало значення дл кримінального провадження.

Що стосується наданої прокурором копії висновку про невідповідність вилученого дизельного палива ТОВ ««Інвестнафтопродукт ПК» стандартам та вимогам, слідчий суддя дійшов наступного висновку.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 89 КПК України, суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

При дослідженні копії висновку наданого прокурором, вбачається що останній був складений 04.09.2018, а досудове розслідування розпочато щодо діяльності ТОВ ««Інвестнафтопродукт ПК» 11.07.2018. Разом з тим, як встановлено та зазначено вище, досудове розслідування щодо ТОВ ««Інвестнафтопродукт ПК» та /або посадових осіб останнього не було розпочато 11.07.2018 і до 22.08.2018, тобто під час розгляду скарги про неповернення тимчасово вилученого майна, такі відомості також були відсутні у ЄРДР. В свою чергу, на даний час данні про внесення до ЄРДР відомостей щодо незаконної діяльності вказаного товариства слідчому судді не надані, хоча наразі останні не мають юридичного значення щодо отриманих доказів раніше.

Отже, вбачається, що дослідження проводилось не на доказах отриманих на законних підставах, оскільки, слідчий: у передбачений процесуальним законом строк не звернувся з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна, необґрунтовано визнав вилучене майно речовим доказом до внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення вказаним товариством, тимчасово вилучене майно повернуто ухвалою слідчого судді, яка набрала законної сили.

Таким чином слідчий суддя вважає копію висновку, наданого прокурором з метою підтвердження обґрунтованого накладення арешту на тимчасово вилучене майно, яке визнано речовим доказом, очевидно недопустимим і вважає за неможливе його дослідження.

Втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватися з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (рішення ЄСПЛ у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові ст.1 Першого протоколу, включно з другим реченням, яке необхідно розуміти у світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом ужиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення ЄСПЛ у справі «Прессос компанія Нав`єра А.О.» та інші проти Бельгії»).

Вирішуючи, чи було дотримано цієї вимоги, Суд виходить із того, що держава має широку свободу розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети певного закону. Суд обов`язково визначає, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом особи на «мирне володіння майном» у розумінні першого речення ст.1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Звольський та Звольська проти Республіки Чехія»).

Стаття 1 Першого протоколу, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідних заходів, спрямованих на захист права власності (рішення ЄСПЛ у справі «Броньовський проти Польщі»).

У кожнійсправі,в якійідеться пропорушення прававласності,Євросуд перевіряєдії чибездіяльність державиз оглядуна дотриманнябалансу міжпотребами загальноїсуспільної потребита збереженнямфундаментальних правособи.Насамперед,спираючись нате,що заінтересованаособа неповинна нестинепропорційний та непомірний тягар (рішення ЄСПЛ у справі «Спорронг та Лонрот проти Швеції»).

Для оцінки поведінки держави в контексті дотримання вимог ст.1 Першого протоколу суд має зробити повне дослідження різних інтересів у справі, беручи до уваги, що мета конвенції полягає в захисті прав, які є «очевидними та вагомими». Серед іншого, встановлюється наявність спірної ситуації. При цьому, коли питання суспільної користі дійсно виникає у справі, ЄСПЛ вимагає від державних органів влади «реагувати належним чином, правильно та з великою відповідальністю» (рішення ЄСПЛ у справах «Василеску проти Румунії» та «Бейлер проти Іспанії»).

Враховуючи вище наведене, слідчий суддя дійшов висновку про те, що обґрунтовані підстави для накладення арешту згідно п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України були відсутні, а тому арешт підлягає скасуванню.

Керуючись статтею 1 протоколу 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод,

ст. ст. 167, 169, 171, 173, 303 309 КПК України, слідчий суддя

УХВАЛИВ:

Скаргу задовольнити.

Скасувати арешт на кладений ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_8 згідно ухвали від 27.08.2018 у справ № 753/16424/18, провадження № 1-кс/753/4682/18 на майно ТОВ «Інвестнафтопродукт ПК» (39242869) дизельне пальне ДТ-Л-К5, загальною кількістю 779531 кг., яке зберігається за адресою: м. Київ, вул. Пшенична, 2-Б у наступних резервуарах: резервуар № 1 секція 1 - кількості 519882 кг., резервуар № 6 - 31490 кг., резервуар № 7 - 42460 кг., резервуар № 8 - 54455 кг., залізничні вагоно-цистерни (у протоколі вагони 1, 2, 3): № 73043960 - 54411 кг., № 74050139 - 42234 кг., № 74706144 - 34599 кг.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя: ОСОБА_1